Рішення

від 09.06.2009 по справі 3/65-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/65-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

09.06.2009                                                                Справа №  3/65-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "Автоприцеп-КамАЗ-Україна", м. Дніпропетровськ

до Товариства о з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова корпорація", м. Гола Пристань Херсонської області  

про стягнення 148838 грн. 61 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Овечкіна С.Д. дов.№49 від 19.05.2009 р.,;

від відповідача: не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоприцеп-Камаз-Україна»(позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова Корпорація»(відповідач) 55200,00 грн. основного боргу,

93638,61 грн. пені та судових витрат.

1 червня 2009 року позивач у відповідності до ст.22 ГПК України збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 55200,00 грн. основного боргу, 63478,48 грн. пені, 25392,80 грн. інфляційних втрат, 4822,82 грн. річних та судові витрати.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав. Станом на 18.05.09. згідно довідки ЄДРПОУ  04.07.08. внесено судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача. Суд констатує, що відповідачу було надано достатньо часу для використання можливості скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбачених ГПК України. Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про час і дату судового засідання; поштова кореспонденція, направлена за адресою, вказаною в довідці ЄДРПОУ, поверталася до суду з зазначенням того, що відповідач не знаходиться за адресою, вказаною на конверті, а також за закінченням терміну зберігання.

За таких обставин,  у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 02.06.2009 р. оголошувалась перерва до 9-30  9 червня 2009 року для виготовлення повного тексту рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоприцеп-Камаз-Україна»(позивач) та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова Корпорація»(відповідач) укладено договір купівлі-продажу №03/2006 від 04.04.06. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати, а відповідач прийняти та оплатити два полуприцепи-скотовози ОДАЗ-9976-М (далі- товар)  на суму 167200,00 грн.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються   ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один  суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських  зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії,  відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Згідно зі ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього,  якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що оплата товару повинна проводитися на підставі рахунку шляхом банківського переводу вартості товару на розрахунковий рахунок відповідача в три етапи:

-          40000,00 грн. в якості передплати;

-          43600,00 грн. - при отриманні першого полуприцепу;

-          35000,00 грн. передплата з другий полуприцеп, яка здійснюється протягом 3-х календарних дній з моменту отримання першого полуприцепа;

-          48600,00 грн. –при отриманні другого полуприцепа.

          Позивач свої договірні зобов'язання щодо передплати виконав в сумі 55200,00 грн., що підтверджується матеріалами справи  (а.с.19-23).

Відповідач, в порушення п.3.1. Договору, яким передбачено строк поставки товару –протягом 25 календарних днів з моменту отримання передплати, - свої договірні обов»язки не виконав, товар не поставив.

У відповідь на претензію позивача №074 від 31.07.06. відповідач посилався на технічні та документальні труднощі. Судом встановлено, що відповідач свої зобов»язання за Договором не виконав, грошові кошти в сумі 55200,00 грн. позивачеві не повернув; заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 55200,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість відповідача складає суму 55200,00 грн.  

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.5.4. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх обов»язків винна особа в повному обсязі відшкодовує збитки.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Згідно калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») розрахунок пені, інфляції та 3% річних має наступний вигляд:

Сума боргуПеріод простроченняКількість днівСума пені

40000,00 грн.З 03.05.06. по 03.11.06.1853530,00 грн.

  15200,00 грн.З 11.08.06 по 10.02.071851309,70 грн.

4839,70 грн.

Сума боргуПеріод заборгованостіСередній індекс інфляціїІнфляційне збільшення суми боргу

55200,00 грн.З 11.08.06. по 31.03.09.1,62334389,60 грн.

Сума боргуПеріод простроченняКількість днівЗагальна сума процентів

55200,00 грн.З 11.08.06. по 31.03.09.9644373,65 грн.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, зменшує суму пені 63478,48 грн., заявлену позивачем. Задоволенню підлягає пеня в сумі 4839,70 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

          Суд перевірив розрахунки позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 25392,80 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню. Інфляційні втрати, заявлені позивачем, складають 25392,80 грн., а не 34389,60 грн. (згідно таблиці).  З огляду на той факт, що відповідно до ч.2 ст.83 ГПК України, від позивача не надходило клопотання про вихід за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає сума 25392,80 грн.

          За розрахунком позивача 3 % річних складає суму 4822,82 грн. Суд не погоджується з розрахунком позивача та дійшов висновку, що задоволенню підлягає сума річних 4373,65 грн.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані  добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

          Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи,  що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове  становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

          Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

          Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

                    Оскільки позивач на підставі ч.4 ст.22 ГПК України до прийняття рішення зі справи зменшив позовні вимоги в частині стягнення пені та збільшив на 30215,62 грн. позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 25392,80 грн., 3% річних в сумі 4822,82 грн., суд, відповідно до п.4.2. Роз'яснення ВАСУ від 04.03.98. №02-5/78 та п.38 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. №15 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.93. №50, - дійшов висновку щодо стягнення з позивача в доход державного бюджету 302,16 грн. державного мита.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625 ЦК України, ч.6 с.232 ГК України та керуючись, ст.ст.  49,  75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова корпорація (75600, Херсонська область, Голо пристанський район, м.Гола Пристань, вул.. 1 Травня, 296, р/р 26009870948961 в ХФ АКБ «Укрсоцбанк»м.Херсона, МФО 352015,  код ЄДРПОУ 30903845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоприцеп-Камаз-Україна»(49000, м.Дніпропетровськ, вул..Гопнера, 3-А, офіс1,  р/р 2600-6-30103401 в АКБ «Кредит-Днепр»м.Дніпропетровська, МФО 305749, ЄДРПОУ 19367625) 55200 грн. боргу, 4839,70 грн. пені,   25392,80 грн. збитків від інфляції, 4373,65 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі  898,06 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.  Стягнути з Товариства  з обмеженою відповідальністю "Автоприцеп-Камаз-Україна»(49000, м.Дніпропетровськ, вул..Гопнера, 3-А, офіс1,  р/р 2600-6-30103401 в АКБ «Кредит-Днепр»м.Дніпропетровська, МФО 305749, ЄДРПОУ 19367625) в доход державного бюджету України, код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31119095700002, держмито в доход держбюджету, код призначення платежу - 22090200, символ звітності 095 –302 грн.16 коп. державного мита.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.  

            Суддя                                                                                      В.В.Людоговська