Ухвала

від 02.04.2014 по справі 290/655/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №290/655/13-ц Головуючий у 1-й інст. Бабич Сергій Васильович

Категорія 2 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Забродського М.І., Заполовського В.Й.,

з участю секретаря судового засідання:Трохимчук Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу і визнання майна спільною сумісною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2014 року,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Остаточно просила встановити факт проживання однією сім'єю її та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 15 лютого 2013 року і визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5: житловий будинок АДРЕСА_1; автомобіль FORD Transit, д.н.з. НОМЕР_1; будівлю колишнього складу під навіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. В обґрунтування позову зазначала, що впродовж останніх 17 років вона проживала разом з батьком відповідачів - ОСОБА_5, вела з ним спільне господарство та мала спільний бюджет. За час спільного проживання вони придбали спірний автомобіль, будівлю складу-піднавісу та значно поліпшили стан спірного будинку, в якому проживали, провівши його реконструкцію та здійснивши капітальний ремонт, що призвело до істотного збільшення його вартості. Однак, після смерті ОСОБА_5 його спадкоємці - відповідачі по справі, що доводяться померлому синами, заперечують факт її проживання з батьком однією сім'єю та її право на набуте за час спільного проживання майно.

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 Просив зобов'язати відповідачку передати йому належний його батькові - ОСОБА_5 автомобіль FORD Transit, д.н.з. НОМЕР_1, у технічно справному стані разом із реєстраційним свідоцтвом на даний автомобіль та ключами від запалення. В обґрунтування позову зазначав, що він є одним із спадкоємців за заповітом після смерті батька на спірний автомобіль, однак відповідачка незаконно заволоділа транспортним засобом, чим перешкоджає йому у реалізації спадкових прав.

Ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2013 року вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з вимогами за первісним позовом.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2014 року первісний позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 15 лютого 2013 року. Визнано автомобіль FORD Transit, д.н.з. НОМЕР_1, їх спільною сумісною власністю. У задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Просить рішення в частині задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову і задовольнити зустрічний. Зазначає, що факти ведення спільного господарства, наявності у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спільного бюджету, придбання майна в інтересах сім'ї не доведено; висновок про те, що ОСОБА_2 є співвласником автомобіля зроблено при відсутності відповідної позовної вимоги; батько мав декілька транспортних засобів, які були продані і на ці кошти придбано спірний автомобіль, натомість пояснення ОСОБА_2 є суперечливими.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог. Судове рішення не оскаржується в частині відмови ОСОБА_2 у визнанні спільною сумісною власністю її та покійного ОСОБА_5 житлового будинку АДРЕСА_1 та будівлі колишнього складу під навіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, тобто у частині встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу; визнанні автомобіля спільною сумісною власністю; відмови у задоволенні зустрічного позову про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння.

Судом встановлено та доводиться матеріалами справи, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.11).

Внаслідок його смерті відкрилася спадщина.

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 залишив заповіт від 13 листопада 2012 року (а.с.69). Сторонами не надано доказів недійсності заповіту. Відповідно до змісту заповіту ОСОБА_5 усе майно, що на день його смерті буде належати йому, заповідав синам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах, крім однокімнатної квартири, яка не входить до предмету цього спору.

Відповідно до ч.1 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Суду не надано доказів про наявність письмового договору між ОСОБА_2 та покійним ОСОБА_5

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні ст.74, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

При застосуванні ст.74 СК України суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у період часу дії цієї норми, тобто з 01 січня 2004 року, не перебували у будь-якому іншому шлюбі та з цього часу по день смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю: вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, проводили спільні витрати на придбання майна в інтересах сім''ї.

Таких висновків суд першої інстанції дійшов безпосередньо вислухавши показання свідків, дослідивши письмові та речові докази. Суд оцінив надані сторонами докази у їх сукупності.

Доводи ж апеляційної скарги відносно не доведеності факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та придбання майна в інтересах сім'ї фактично зводяться до переоцінки доказів.

Наприклад, ставиться під сумнів довідка, що видана 15 лютого 2013 року виконкомом Романівської селищної ради №642 (а.с.12) зі змісту якої вбачається, що саме позивачка проводила поховання співмешканця ОСОБА_5 Хоча цей письмовий доказ підтверджується іншими письмовими доказами, а саме: свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи, згідно якого ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю з 2000 року (а.с.7) та підприємці Романівського кооперативного ринку, зібравши в день смерті ОСОБА_5 відповідну суму, передали її не синові померлого, а - позивачці на поховання небіжчика (а.с.173).

Дійсно має місце факт реєстрації позивачки з 1996 року у будинку АДРЕСА_1 (а.с.5-6), але письмові докази у його підтвердження не мали для суду першої інстанції наперед встановленого значення, оскільки були оцінені у сукупності з іншими доказами по справі, як то показами свідків, речовими доказами (світлинами), судженнями правоохоронних органів щодо прав і обов'язків, зробленими під час досудового розслідування кримінального провадження тощо.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відносно встановлення факту проживання однією сім'єю позивачки та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по 15 лютого 2013 року відповідають встановленим по справі обставинам, норми матеріального права правильно застосовані при дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують у цій частині.

Відповідно до роз'яснень, що надані судам у п.17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60-74 Сімейного кодексу України).

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та довідки Чуднівського ВРЕР УДАІ УМВС України в Житомирській області від 26 квітня 2013 року №776 у 2005 році ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу було придбано автомобіль FORD Transit, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.43, 146).

Оскільки автомобіль придбаний ОСОБА_5 під час спільного проживання однією сім'єю з позивачкою, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновків, що він є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_5 мав декілька транспортних засобів, які продав і на ці кошти придбав спірний автомобіль безпідставні з огляду на те, що не доведеними є обставини, що кошти від реалізації автомобілів марки ВАЗ 2105, д.н.з НОМЕР_2, який було відчужено у 2002 році, та автомобіля марки АЗЛК 2140, д.н.з НОМЕР_3, відчуженого у 2005 році, дійсно були витрачені на придбання автомобіля марки FORD Transit, д.н.з. НОМЕР_1, а не на інші цілі, та цих коштів виявилося достатньо. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Пояснення ОСОБА_2 не спростовані.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є співвласником автомобіля, зроблено при відсутності відповідної позовної вимоги є помилковими. Так, вимога про визнання автомобіля марки FORD Transit, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та позивачки була заявлена ОСОБА_2 у письмовій заяві від 27 серпня 2013 року (а.с.102-104). Ухвалою судді Романівського районного суду від 15 жовтня 2013 року у тому числі ця вимога первісного позову була об'єднана в одне провадження з зустрічним позовом (а.с.179). Судом першої інстанції ухвалено рішення (його резолютивна частина) про визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2, тобто цивільна справа розглянута у межах заявлених вимог.

З огляду на викладене, зустрічний позов про витребування автомобіля у ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не встановлено факту незаконного володіння нею цим майном.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині, що переглядається, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на суть ухваленого рішення, а відтак рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, залишається без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: