Рішення

від 09.04.2014 по справі 22/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/21 09.04.14

за позовом: Заступника прокурора м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, ЄДРПОУ 00032632

до відповідача 1: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», м.Київ, ЄДРПОУ 34539836

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, ЄДРПОУ 26199097

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності та зобов'язання вчинити дії

Суддя Любченко М.О.

Представники:

прокурор: Давиденко О.В. - за посв.

від позивача: Хуторянська Н.В. - по дов.

від відповідача 1: Дорошенко О.С. - по дов.

від відповідача 2: Опря Н.Л. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора м.Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів, м.Київ до відповідача 1, Київської міської ради, м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», м.Київ про:

- визнання недійсним договору №1170 від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки, що укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд»;

- визнання недійсним державного акту серії КВ №139759 на право власності на земельну ділянку;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 0,5942 га, яка знаходиться за адресою: вул.Щорса, 30 в Печерському районі м.Києва, вартістю 9 006 278 грн.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ті обставини, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений на підставі рішення Київської міської ради, яке винесено з порушенням встановленого законом порядку відчуження земельної ділянки державної власності.

Державний комітет України із земельних ресурсів в поясненнях вих.№304 від 24.02.2011р. позов прокурора підтримав у повному обсязі, посилаючись на порушення відповідачами порядку відведення спірної земельної ділянки, просив вимоги прокурора задовольнити.

Ухвалою суду від 30.10.2013р. позивача, Державний комітет України із земельних ресурсів, було замінено його правонаступником, а саме Державним агентством земельних ресурсів України.

Відповідач 1 у відзиві вих.№08/230-2185 від 11.10.2013р. проти задоволення позову прокурора заперечив, посилаючись на відсутність порушеного права позивача та необґрунтованість позовних вимог. Крім того, Київською міською радою було зазначено про подання прокурором позову після спливу строку позовної давності.

Відповідач 2 в поясненнях б/н від 09.04.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на зміст судових рішень у справі №910/10661/13 та безпідставність доводів прокурора, просив в позові відмовити.

Ухвалою суду від 19.01.2011р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалою суду від 30.10.2013р. найменування третьої особи було змінено з Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Третя особа в поясненнях вих.№89/11-юр від 21.02.2011р. проти задоволення позову заперечила та зазначила, що при прийнятті Київською міською радою рішення про надання спірної земельної ділянки відповідачу 2 не було порушено прав позивача та вимог чинного законодавства.

В судове засідання 09.04.2014р. представник третьої особи не з'явився. При цьому, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103028384401.

Наразі, з огляду на неявку третьої особи, господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, незважаючи на те, що третя особа в судове засідання не з'явилась і не скористалась правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учаснику судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

При цьому, судом враховано, що в поданих письмових поясненнях третьою особою було висловлено свою правову позицію щодо позовних вимог прокурора.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи пояснення прокурора, позивача та відповідачів 1, 2, господарський суд встановив:

Рішенням №224/885 від 22.02.2007р. Київської міської ради «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва» було припинено Хлібозаводу №1 право користування земельною ділянкою площею 0,43 га, що відведена відповідно до рішення №163 від 24.01.1951р. Київської міської ради «Про відвод земельної ділянки 1-му Хлібзаводу Тресту головхліб під будівництво дитячого садку на 50 місць по Новогоспітальній вулиці, 30 Печерського району» (лист-згода №21/1320 від 16.10.2006р.), та віднесено її до земель запасу житлової та громадської забудови; затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», за умови виконання пункту 4 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 0,72 га (у тому числі, в межах червоних ліній площею 0,12 га) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва.

29.03.2007р. Київською міською радою було прийнято рішення №387/1048 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами на вул. Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва», відповідно до п.п.1-4 якого вирішено погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва; затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 9 006 278 грн. на підставі експертної грошової оцінки; продати Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» земельну ділянку площею 0,5942 га за 9 006 278 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва, яка перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» згідно з договором № 82-6-00403 від 16.03.2007р. оренди земельної ділянки.

17.04.2007р. на виконання рішення №387/1048 від 29.03.2007р. органу місцевого самоврядування між Київською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

За змістом п.п.1.1, 1.2 договору від 17.04.2007р. продавець продає, а покупець купує земельну ділянку, яка розташована на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва, загальною площею 0,5942 га, кадастровий номер 8000000000:82:078:0042 у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки. Земельна ділянка, що продається, належить до земель державної власності на підставі ст.13 Конституції України, ст.34 Закону України «Про власність», повноваження щодо розпорядженнями якими здійснює Київська міська рада згідно з п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Згідно з п.1.2 вказаного договору земельна ділянка продається для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгом.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору ціна продажу становить 9 006 278 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди №19 від 12.03.2007р. покупцем було сплачено продавцеві аванс у розмірі 2 485 323,04 грн. Сума 6 520 954,96 грн. сплачується протягом 10 банківських днів від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки та обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, а також зобов'язання сторін були визначені відповідачами у розділах 3, 5 договору від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому, частиною 2 ст.132 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договору, визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки повинні містити: назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); вид угоди; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); договірну ціну; зобов'язання сторін.

Таким чином, за висновками суду, відповідачами у договорі від 17.04.2007р. було узгоджено усі істотні умови договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.7 ст.127 Земельного кодексу України у відповідній редакції договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України у відповідній редакції було передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

17.04.2007р. договір купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №1170 та проведено його державну реєстрацію за номером 2031333, що підтверджується витягом №3845994 від 17.04.2007р. про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

За таких обставин, враховуючи, що прокурор звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.04.2007р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 17.04.2007р. з моменту його державної реєстрації.

25.05.2007р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» було видано акт на право власності на земельну ділянку на вул.Щорса, 30 у м.Києві, площею 0,5942 га.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно з п.2.10 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений на підставі рішення Київської міської ради, яке винесено з порушенням встановленого законом порядку відчуження земельної ділянки державної власності.

Оцінюючи подані прокурором та сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст.127 вказаного Кодексу України у відповідній редакції продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Відповідно до ч.6 ст.128 Земельного кодексу України у відповідній редакції рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, державного органу приватизації про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки, як на підставу для визнання правочину недійсним посилається на незаконність рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради, в якому органом місцевого самоврядування було надано згоду на відчуження земельної ділянки та укладення договору купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд». Зокрема, за твердженнями прокурора, вказаним рішенням Київської міської ради не було затверджено необхідного містобудівного обґрунтування, проект відведення спірної земельної ділянки не був погоджений природоохоронним органом та Головним управлінням освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також відповідачем 2 не виконано висновків інших погоджувальних органів.

З приводу вказаних доводів прокурора господарський суд зазначає, що згідно з ч.6 ст.123 Земельного кодексу України у відповідній редакції проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект відведення земельної ділянки) визначається Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, який затверджений Постановою №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.9 вказаного Порядку проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.10 даного Порядку погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Пункт 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачає, що після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» об'єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру.

Згідно з вимогами ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі.

Результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи; висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки (ч.ч.1, 2 ст.35 України «Про державну експертизу землевпорядної документації»).

Частиною 4 ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» встановлено, що позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Відповідно до ст.37 зазначеного вище Закону України замовники або розробники об'єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у місячний термін з дня отримання клопотання (заяви) розглядає його і за наявності підстав призначає проведення повторної державної експертизи. У разі спростування висновків державної експертизи, яку проводив центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, до проведення повторної державної експертизи залучаються незалежні експерти. У разі відмови в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об'єктів державної експертизи мають право звернутися до суду. Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об'єктивність оцінки висновку. Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об'єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку.

Матеріали справи свідчать, що 16.10.2006р. листом №21/1320 Державне підприємство Відкрите акціонерне товариство «Київхліб» Хлібокомбінат №1, яке є попереднім користувачем спірної земельної ділянки, повідомило Київському міському голові про свою відмову від земельної ділянки загальною площею 0,68 га, яка розташована по вул.Щорса, буд.30 в Печерському районі м.Києва, та припинення права користування вказаною ділянкою на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд».

Як встановлено судом, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним та підземним паркінгами на вул.Щорса, буд.30 у Печерському районі розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю «Епоха-Гео».

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що вказаний проект відведення було погоджено з наступними уповноваженими органами: Київським міським головним управлінням земельних ресурсів (висновок №06-03-4/278 від 19.02.2007р. про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок), Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (лист вих.№071/04-4-22/814 від 16.02.2007р.), Київською міською санепідемстанцією (висновок №236 від 16.02.2007р. щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову), Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (лист вих.№09-1188 від 15.02.2007р.), Державною службою з питань національної культурної спадщини (лист вих.№22-371/35 від 15.02.2007р.).

З огляду на обов'язковість проведення державної експертизи відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» Київським міським Головним управлінням земельних ресурсів проведено державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, за результатами якої складено висновок №65/06-07 від 19.02.2007р. державної експертизи землевпорядної документації, за змістом п.11 якого проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, і оцінюється позитивно.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що висновок №65/06-07 від 19.02.2007р. державної експертизи землевпорядної документації є належним доказом, який свідчить про обґрунтованість та правомірність рішень Київської міської ради, що прийняті на підставі наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» проекту відведення земельної ділянки.

Також господарський суд зазначає, що відповідно до вимог п.6 ст.123 Земельного кодексу України Головне управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є обов'язковим органом, який має погоджувати проект відведення земельної ділянки, а отже відсутність такого висновку на стадії затвердження проекту відведення не може бути порушенням самого порядку відведення земельної ділянки.

Таким чином, зважаючи на наявність передбачених законом погоджень відповідних органів та враховуючи факт отримання відповідачем позитивного висновку №65/06-07 від 19.02.2007р. державної експертизи землевпорядної документації, що проведена Київським міським головним управлінням земельних ресурсів, за висновками суду, проект відведення спірної земельної ділянки був розроблений у відповідності до норм чинного законодавства України. Відповідно, доводи прокурора про незаконність рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради є необґрунтованими та судом до уваги не приймаються.

Наразі, господарським судом також враховано, що оцінку правомірності прийняття Київською міською радою рішення №387/1048 від 29.03.2007р. «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами на вул.Щорса, 30 у Печерському районі м.Києва», а також і самого договору від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки вже було здійснено господарським судом м.Києва у справі №910/10661/13.

При цьому, як вбачається зі змісту судових рішень у вказаній справі, підстави та предмет частини позовних вимог у справі №910/10661/13 є аналогічними підставам та предмету позовних вимог у даній справі.

Так, рішенням від 28.11.2013р. господарського суду м.Києва, яке залишено без змін постановою від 11.03.2014р. Київського апеляційного господарського суду, було відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора Печерського району м.Києва до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» про визнання протиправним та скасування рішення №224/885 від 22.07.2007р. Київської міської ради «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул.Щорса, буд.30, Печерський район м.Київ»; визнання недійсним договору від 15.03.2007р. оренди земельної ділянки, який 16.03.2007р. зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації у книзі державної реєстрації договорів за № 82-6-00403; визнання протиправним та скасування рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул.Щорса, б.30, Печерський район м.Києва»; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.04.2007р., який зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №1170 ; скасування державного акту на право власності на землю серії КВ №135929, який 30.05.2007р. зареєстрований в реєстрі за №6488, та його державну реєстрацію ; повернення земельної ділянки площею 5942 км.м (0,5942 га), яка розташована за адресою: вул.Щорса, буд.30, Печерський район м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:078:0042), у власність територіальної громади міста в особі Київської міської ради . Станом на теперішній час рішення суду у справі №910/10661/13 набуло законної сили та є чинним.

За наслідками розгляду вказаної справи, судом було встановлено, у тому числі, правомірність рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради, а також договору №1170 від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту серії КВ №139759 на право власності на земельну ділянку, з приводу дійсності яких виник спір у даній справі, вказано на відсутність підстав для повернення орендодавцю земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул.Щорса, 30 в Печерському районі м.Києва.

Відповідно до п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

За таких обставин, твердження прокурора про неправомірність рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради не приймаються судом до уваги при розгляді даної справи, враховуючи також висновки у справі №910/10661/13. Протилежного прокурором та позивачем в межах розглядуваної справи не доведено. При цьому, судом прийнято до уваги, що підстави позову у справі №910/10661/13 співпадають з підставами позовних вимог, що викладені прокурором у розглядуваній позовній заяві. Аналогічні доводи прокурора вже були оцінені господарськими судами при розгляді вказаної вище справи.

Крім того, ухвалою від 04.03.2011р. Окружного адміністративного суду міста Києва, яка залишена без змін ухвалою від 18.10.2011р. Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 09.10.2012р. Вищого адміністративного суду України, було залишено без розгляду позовну заяву Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення з об'єктами соціальної сфери та наземними і підземними паркінгами».

Станом на теперішній час, матеріали справи не містять доказів скасування у встановленому порядку рішення №387/1048 від 29.03.2007р. Київської міської ради, вказаний акт місцевого самоврядування є чинним та підлягає виконанню. Враховуючи те, що спірний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки був укладений на виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку у суду відсутні правові підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Одночасно, інших підстав для визнання недійсним договору №1170 від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки, що укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», прокурором та позивачем суду не повідомлено.

За змістом п.2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що прокурором та позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору №1170 від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки, що укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, з огляду на висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору, похідні позовні вимоги про визнання недійсним державного акту серії КВ №139759 на право власності на земельну ділянку та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 0,5942 га, яка знаходиться за адресою: вул.Щорса, 30 в Печерському районі м.Києва, вартістю 9 006 278 грн., також не підлягають задоволенню.

Наразі, доводи відповідача про відсутність порушеного права позивача судом розцінюються як безпідставні, приймаючи до уваги, що згідно з п.п.14 п.4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, яке затверджено Указом №445/2011 від 08.04.2011р. Президента України, Державне агентство земельних ресурсів України наділено повноваженнями щодо проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

При цьому, виходячи з того, що судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, доводи відповідача 1 про пропуск прокурором строку позовної давності судом не розглядаються.

Керуючись приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення відносяться на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ до Київської міської ради, м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд», м.Київ про визнання недійсним договору №1170 від 17.04.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки, що укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд»; визнання недійсним державного акту серії КВ №139759 на право власності на земельну ділянку; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловисотбуд» повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 0,5942 га, яка знаходиться за адресою: вул.Щорса, 30 в Печерському районі м.Києва, вартістю 9 006 278 грн.

Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03151, м.Київ, Солом'янський район, вул.Народного Ополчення, буд.3) на користь Державного бюджету України державне мито в розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 236 грн.

У судовому засіданні 09.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.04.2014р.

Суддя М.О.Любченко