Рішення

від 08.04.2014 по справі 907/843/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.04.2014р. Справа № 907/843/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар", м. Берегово

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Проектно - будівельне об"єднання „Тиса", м. Хуст

про стягнення матеріальних збитків.

Суддя В.І. Карпинець

За участю представників сторін:

від позивача : не з'явився

від відповідача: Шаркаді І.І. - представник за дов. від 25.11.2013р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Бульвар", м. Берегово (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Проектно - будівельне об'єднання „Тиса", м. Хуст (далі - відповідач) про стягнення матеріальних збитків.

Матеріали справи №907/843/13 головуючим суддею Карпинець В.І. прийнято до свого провадження в частині нового розгляду задоволених позовних вимог про стягнення 73 943,17грн. збитків, відповідно до ухвали суду від 14.03.2014р. у справі №907/843/13 (а.с.165).

Оскільки позивачем не було виконано вимоги ухвали суду від 14.03.2014р. у справі №907/843/13 щодо подання до справи додатково витребуваних матеріалів, при їх наявності та з урахуванням письмового клопотання від 26.03.2014р. уповноваженого представника позивача, діючого відповідно до довіреності від 03.01.2014р., яке надійшло до матеріалів справи, судом розгляд справи, у частині задоволених позовних вимог про стягнення 73 943,17грн. збитків, було відкладено на 08.04.2014р., відповідно до ухвали суду від 14.03.2014р. у справі №907/843/13, з повторним зобов"язанням відповідача щодо подання до справи додатково витребуваних матеріалів, при їх наявності та з попередженням позивача, що у разі повторного звернення до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на інший термін, у зв"язку з неможливістю керівника та / або його уповноваженого представника бути присутнім у судовому засіданні по розгляду даної справи, судом буде відмовлено у задоволенні такого клопотання, як безпідставно поданого та буде розцінено судом таке клопотання, як умисне затягування судового процесу та недобросовісне користування такою стороною у судовому процесі своїми процесуальними правами (а.с.179-180).

У дане судове засідання позивач повторно свого уповноваженого представника не забезпечив, при наявності такого бажання та повторно до матеріалів справи не подав, при наявності, додаткове письмове документально - обґрунтоване викладення обставин у підтвердження правомірності позовних вимог в задоволеній судом частині про стягнення 73 943,17грн. збитків, з урахуванням обставин, зазначених у Постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2014р. по справі №907/843/13.

Про причини повторного неподання додаткового письмового документально - обґрунтованого викладення обставин у підтвердження правомірності позовних вимог в задоволеній судом частині про стягнення 73 943,17грн. збитків, при його наявності та повторного незабезпечення явки уповноваженого представника для участі в даному судовому засіданні, при наявності такого бажання, позивачем суду не повідомлено.

Отже, позивач мав можливість скористатись правами, передбаченими ст.22 ГПК України, що ним зроблено не було.

З огляду на викладене, суд не знаходить наявність обставин, які б могли бути підставою для відкладення розгляду спору у вищезазначеній частині.

За вищезазначених обставин, у даному судовому засіданні спір по даній справі у вищезазначеній частині вирішується судом на підставі наявних у справі матеріалів, з урахуванням вимог ст.111-12 ГПК України.

У дане судове засідання представником відповідача письмовою заявою від 08.04.2014р. (а.с.181) подано для долучення до матеріалів справи засвідчену копію поштової квитанції від 27.03.2014р. (а.с.182), як доказу у підтвердження надсилання позивачеві примірника додаткового письмового пояснення від 25.03.2014р. з додатком до нього.

Позивач у позовній заяві (а.с.4-7) у частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми 73 943,17грн. збитків, зокрема зазначає ту обставину, що оскільки відповідачем всупереч умов укладеного Договору від 12.09.2005р. про дольову участь у проекті не було виконано свого обов"язку щодо необхідності укладення з Хустською міською радою Договору про залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, тому позивачем 11.07.2011 р. було укладено з Хустською міською радою такий Договір за № 20 та на його виконання позивачем було сплачено загальну суму 211266,20 грн.. Оскільки відповідно до умов Договору від 12.09.2005 р. про дольову участь у проекті частка позивача щодо спільної часткової власності на збудований об'єкт становить 13/20, а позивача - 7/20, тому відповідач зобов"язаний відшкодувати на користь позивача суму 73 943,17грн., у вигляді понесених останнім збитків.

У даному судовому засіданні представником відповідача позовні вимоги в задоволеній судом частині про стягнення 73 943,17грн. збитків заперечено повністю, з підстав зазначених у додатковому письмовому поясненні від 25.03.2014р. (а.с.170-175), з урахуванням вимог, зазначених у Постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2014р. по справі №907/843/13. Зокрема зазначає ту обставину, що обов"язковість сплати коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, що є умовою прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, передбачено вимогами ч. 3 ст. 40, абзац 7 ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які відповідно до п.п. 3 п. 1 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" даного Закону набрали чинності з 01.01.2013р., тобто в даному випадку після прийняття 18.08.2011р. Об'єкта в експлуатацію та після реєстрації 25.11.2011р. права власності на нього, а тому позивачем на власний ризик було укладено з Хустською міською радою Договір № 20 від 11.07.2011р. про залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та на власний ризик було проведено сплату загальної суми 211266,20 грн. коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Також зазначає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", в редакції чинній на момент укладення позивачем з Хустською міською радою Договору № 20 від 11.07.2011р., тільки замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Оскільки позивач є замовником робіт із будівництва незавершеного торгового комплексу „Критий ринок", відповідно до укладеного Договору підряду від 01.10.2005р. на виконання робіт із будівництва торгового комплексу „Критий ринок", а відповідач підрядником, тому учасником пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є саме позивач, як замовник будівництва та не може бути відповідач, як підрядник, який виконував роботи із будівництва незавершеного торгового комплексу „Критий ринок".

Також зазначає, що Договір від 12.09.2005р. про дольову участь у проекті не є договором простого товариства або договором про спільну діяльність, а тому на даний Договір не можуть розповсюджуватись вимоги ст.ст. 1132-1143 ЦК України.

Розгляд справи відкладався, відповідно до вимог ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 08.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ч.2 ст.85 ГПК України.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі доказові матеріали щодо спірного питання та заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2005р. між ТОВ „Проектно - будівельне об"єднання „Тиса" (надалі- Інвестор -1) та ТОВ „Бульвар" (надалі- Інвестор -2) було укладено Договір про дольову участь у проекті (далі - Договір дольового будівництва, а.с.11-15).

Відповідно до вимог п.1.1 Договору дольового будівництва предметом даного Договору було здійснення сторонами дольового будівництва незавершеного торгового комплексу "Критий ринок" у м. Хуст.

З цією метою сторони-інвестори домовилися здійснити цільові вклади для проведення необхідних будівельних робіт та зведення об'єкта під ключ, а саме:

- Інвестор -1 (відповідач) вносить власний цільовий вклад у вигляді належного йому на праві власності об'єкта незавершеного будівництва (п.6.1 Договору дольового будівництва), що є об'єктом будівництва за даним договором, вартістю 916 548,00грн. згідно Специфікації майнового внеску Інвестора-1, яка є додатком № 1 до даного Договору (а.с.15). Загальний внесок інвестора-1, включаючи здійснення власними коштами і засобами проектних робіт, оцінюється у сумі 1 076 923,00грн. і становить його частку в загальній вартості будівництва, що дорівнює 7/20 кошторисної вартості об'єкту;

- Інвестор-2 (позивач) зобов'язується профінансувати будівництво на суму 2 000 000,00грн., що становить 13/20 кошторисної вартості Об'єкту (п.1.2 Договору дольового будівництва).

Умовами даного Договору сторони передбачили набуття ними права спільної часткової власності на Об'єкт після його спорудження та здачі в експлуатацію з розподілом часток відповідно до встановлених часток сторін у будівництві Об'єкта (п.1.3 Договору дольового будівництва).

За умовами п.3.1 Договору дольового будівництва на інвестора-1 (відповідача) покладено обов'язки щодо підготовки проектно-технічної документації, забезпечення умов для виконання будівельних та монтажних робіт, здачі Об'єкта в експлуатацію, здійснення юридичних дій по оформленню права спільної часткової власності сторін на Об'єкт відповідно до вимог даного Договору, здійснення реєстрації нерухомості та передачі інвестору-2 (позивачеві) правовстановлюючих документів на об'єкт у належній йому частці.

Зобов'язання інвестора-2 (позивача) згідно з п.п.2.1 та 2.2 Договору дольового будівництва полягало у фінансуванні будівництва грошовими коштами та в тому, що з метою виконання будівельних робіт, які ним фінансуються у межах визначеної даним Договором частки, він зобов'язався укласти договір підряду виключно з інвестором-1 (відповідачем), як підрядником.

Таким чином, за Договором дольового будівництва сторони домовилися про будівництво критого ринку, по завершенню якого вони набувають права спільної часткової власності, та визначили вид участі у будівництві кожного з них, а саме: позивача - шляхом фінансування робіт з будівництва, яке може здійснювати виключно відповідач на підставі укладеного з ним договору підряду; відповідача - шляхом надання власного об'єкта незавершеного будівництва під будівництво критого ринку та здійснення будівельних робіт на об'єкті, фінансування яких здійснює позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору дольового будівництва, сторонами 01.10.2005р. було укладено Договір підряду на виконання робіт з будівництва торгового комплексу "Критий ринок" у м. Хуст (а.с.16-19) та 07.09.2010р. було укладено Договір №7/09 на виконання робіт по будівництву критого ринку з улаштуванням торгівельного центру - супермаркету по вул. Духновича м. Хуст (а.с.69-70), за умовами яких ТОВ „Бульвар" (позивач) виступив замовником робіт, а ТОВ „ПБО „Тиса" (відповідач) - підрядником.

Будівництво Об'єкта торгового комплексу "Критий ринок" у м. Хуст було завершено та даний Об'єкт було здано 18.08.2011р. в експлуатацію та було оформлено право власності сторін на критий ринок у частках, визначених договором дольового будівництва, що підтверджується матеріалами справи (а.с.42-46) та не заперечується сторонами.

Відтак, сторони, здійснюючи на протязі 2005-2011рр. будівництво торгового комплексу "Критий ринок" у м. Хуст, сплата пайового внеску позивачем за який за участь у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Хуст є предметом даного спору, уклали ряд вищезазначених господарських договорів, в яких виступали у різних статусах залежно від предмету договору та обов'язків сторін.

Згідно з частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до частини 1 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У відповідності до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення.

Відповідно до ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту; порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами; договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Приписи наведеної норми є імперативними та підлягають обов'язковому виконанню особами, які мають намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.

Відповідно до вимог ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" між Хустською міською радою та ТОВ "Бульвар" 11.07.2011р. було укладено Договір №20 про залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (далі - Договір про пайовий внесок, а.с.20-22), відповідно до якого ТОВ „Бульвар" (позивач) виступив замовником, який продовжує будівництво об'єкта містобудування - критого ринку з улаштуванням торгівельного центру-супермаркету. Пунктом 1.1 Договору про пайовий внесок визначено суму пайового внеску в розмірі 211 266,20грн., що становить 5 відсотків від вартості продовження будівництва критого ринку (4 225 000,324грн.), яка визначена проектно-кошторисною документацією, затвердженою рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради №280 від 29.06.2011р. (а.с.84).

На виконання умов укладеного Договору про пайовий внесок позивачем виконано обов'язки щодо сплати пайового внеску в сумі 211 266,20грн., що підтверджується наявними у матеріалах справі доказами (а.с. 23-41) та що не заперечується відповідачем.

З вищезазначеного вбачається, що Договір №20 від 11.07.2011р. про залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста було укладено саме ТОВ "Бульвар", як замовником продовження будівництва об'єкта містобудування - критого ринку з улаштуванням торгівельного центру - супермаркету з Хустською міською радою та саме на виконання вимог ч.ч.1,2, абзацу 1 ч.5 та абзацу 1 ч.9ст. 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", в редакції чинній на момент укладення між позивачем та між Хустською міською радою вищезазначеного Договору та суму 211 266,20грн., як пайового внеску за участь у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Хуст було перераховано ТОВ "Бульвар", саме як замовником.

Разом з тим приписи норми ч.3 та абзацу 7 ч.9 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які ставлять прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію в залежність від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до п.п.3 п.1 розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону, набрали чинності тільки з 01.01.2013р., тобто вже після прийняття побудованого сторонами об'єкта в експлуатацію (18.08.2011р.) та після реєстрації права власності на нього (25.11.2011р.), а тому в силу приписів ч.2 ст.5 ЦК України не мають зворотної дії до спірних правовідносин.

Отже з огляду на викладене та з урахуванням вищезазначених обставин, укладення позивачем з Хустською міською радою, до набрання чинності нормами ч.3 та абзацу 7 ч.9 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Договору № 20 від 11.07.2011 р. та сплата позивачем коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту міста Хуст у розмірі 211 266,20грн., не було необхідною умовою прийняття вищезазначеного Об'єкта в експлуатацію, а тому вищезазначений Договір позивачем було укладено на власний розсуд та на власний комерційний ризик, а тому відповідач, не будучи його стороною, не повинен відповідати за витрати позивача у вигляді сплаченого пайового внеску, понесені на виконання цього договору.

Також, як було зазначено вище, ТОВ „Проектно - будівельне об'єднання „Тиса" за укладеними з ТОВ „Бульвар" Договорами від 01.10.2005р. (а.с.16-19) та 07.09.2010р. (а.с.69-70) виступало, як генеральним підрядником, а не замовником та з урахуванням тієї обставини, що умовами укладеного сторонами Договору від 12.09.2005р. (а.с.11-14) не передбачено такої вимоги, як участь у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Хуст та не міститься обов'язку щодо сплати пайового внеску в якості передумови здачі об'єкта в експлуатацію, що в свою чергу може свідчити про недоведеність порушення відповідачем договірних зобов'язань як підстави відшкодування збитків в розумінні ч.1 ст.623 ЦК України. а тому, з огляду на вищевикладене, відповідач не зобов"язаний відшкодовувати позивачеві сплачені кошти, як пайовий внесок, у вигляді його частки у розмірі 7/20, та з урахуванням тієї обставини, що відповідачем, як Інвестором -1 за укладеним Договором від 12.09.2005р. про дольову участь у проекті, не було жодним чином порушено його умов.

Також суд зазначає, що укладений сторонами Договір від 12.09.2005р. про дольову участь у проекті, не є, з урахуванням вимог ст.1132 та ч.4 ст.1134 ЦК України, договором простого товариства, оскільки сторонами, за вищезазначеним Договором, не взято на себе зобов'язання щодо об'єднання своїх вкладів та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети, а лише розподілено розміри майнових внесків Сторін (інвесторів) у загальній кошторисній вартості Об'єкта, не змінюючи при цьому правовий режим здійснених майнових внесків та з урахуванням, як назви такого договору, так і правового статусу сторін за ним (інвесторів), а також з урахуванням відсутності у тексті даного договору прямої вказівки на те, що він є договором простого товариства.

Оскільки за змістом даного Договору сторони вирішили здійснити майнові внески власних цінностей у проект, та визначили себе як „інвестори" (Інвестор-1 та Інвестор-2), а тому повністю відповідають правовому статусу інвестора, відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність" та даний Договір є таким, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, відповідно до вимог вищезазначеного Закону та не відноситься, з урахуванням вимог ст.ст. 1132-1143 ЦК України, до договору простого товариства або договору про спільну діяльність, а є формою укладеного Договору про дольову участь у проекті, що не суперечить вимогам ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам та з урахуванням вимог ст. 627 ЦК України, якою передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог діючого законодавства.

За вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у даній частині позову спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами, а тому у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення суми 73 943,17грн. збитків, слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 22, 32, 33, 34, 43, 69, 77, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

Вирішив:

1. У задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення суми 73 943,17грн. збитків, відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили в порядку встановленому відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені вимогами ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 18.04.2014р..

Суддя В.І. Карпинець