Ухвала

від 28.04.2014 по справі 2-239/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-239/13 Головуючий у І інстанції Кулініченко Г.В. Провадження № 22-ц/780/8/14 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С. Категорія 44 28.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

28 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Березовенко Р.В.

при секретарі Микитенко Д.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним акту погодження меж, зобов»язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, Козинська селищна рада про зобов»язання встановити тверді межі між земельними ділянками,-

Встановила :

ОСОБА_2 звернулася до суду з названим позовом, посилаючись на те, що вона 21 жовтня 2011 року згідно договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку загальною площею 0,0603 га. за адресою АДРЕСА_1. Власником суміжної земельної ділянки є відповідачка, яка без її згоди погодила межі своєї земельної ділянки та побудувала власний паркан на земельній ділянці, яка з часом була придбана нею. Вказувала, що вона неодноразово зверталася до відповідачки з усними проханнями про прибирання паркану, але остання відмовляється це зробити, в зв'язку з чим позивачка просила в судовому порядку визнати недійсним акт погодження меж та зобов'язати відповідачку прибрати паркан з її земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачки проти позову заперечували та звернулися із зустрічним позовом, в якому просили зобов»язати ОСОБА_2. встановити тверді межі її земельної ділянки. На обгрунтування вимог, посилалися на те, що спірний паркан побудований на межі земельної ділянки раніше, більше п'яти років до придбання земельної ділянки позивачкою, за погодженням з колишнім власником. Будь-які питання чи суперечки щодо розташування паркану не виникали, але після придбання позивачкою виник спір, оскільки остання вважала, що паркан знаходиться на її земельній ділянці. Пропозицію щодо винесення земельної ділянки в натурі, з розміщенням межових знаків ОСОБА_2 відхилила. У зв'язку з чим просили зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Обухівського районного суду від 05 березня 2013 року у задоволенні основного та зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог за її позовом.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку. Відповідно до ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

По справі встановлено, що 21 жовтня 2011 року позивачка, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, придбала земельну ділянку загальною площею 0,0603 га. за адресою: АДРЕСА_1. ( т.1 а.с.8-10,160,161).

Договір купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, якому належала земельна ділянка на підставі договору купівлі продажу №4008 від 28.09.2002 року, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серія ЯМ №124400. В подальшому, у зв»язку з намірами відчужити частину належної йому земельної ділянки, ОСОБА_4 розділив земельну ділянку та виготовив на частину земельної ділянки площею 0,0603 га новий державний акт серія ЯМ №124400. Після оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 в зазначений державний акт внесено відповідну відмітку щодо прав власності ОСОБА_2 (т.1, а.с. 8-9,7).

Як видно з технічної документації із землеустрою щодо складання (розподілу) документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 останньому на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 0,230 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом від 07 жовтня 2002 року( т.1а.с.128). 11 вересня 2011 року ОСОБА_4 звертався до Козинської селищної ради з заявою, в якій просив із загальної площі належної йому земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 виділити частину земельної ділянки в натурі площею 6,03 сотки з метою в подальшому укладання договору щодо відчуження вказаної частини земельної ділянки. Актом від 19.09.2011 року було відновлено межі земельної ділянки площею 0,0603 га, що належить ОСОБА_4 у зв»язку з розподілом земельної ділянки та встановлено їх в натурі; 26 вересня 2011 року управлінням Держкомзему в Обухівському районі виготовлено кадастровий план земельної ділянки площею 0,0603 га, що належить ОСОБА_4 з визначенням кадастрового номеру та описом меж земельної ділянки ( т.1 а.с.129). Матеріали технічної документації із землеустрою містить абрис земельної ділянки площею 0,0603 га , опис меж із зазначенням координатних точок та кутів (т.1, а.с.121, 142,129).

З матеріалів справи встановлено, що 05 червня 2003 року відповідачка ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку загальною площею 0,2390 га. за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується копією договору. ( т.1 а.с.51,52).13 червня 2003 року остання, згідно договору купівлі-продажу від 05 червня 2003 року отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії Р2 №361908 на земельну ділянку загальною площею 0,2390 га. за адресою АДРЕСА_2 (т.1, а.с.55,56).

09 липня 2004 року ОСОБА_3, згідно нотаріально-посвідченого договору, подарувала ОСОБА_5 із належної їй земельної ділянки частину земельної ділянки площею 0,13 га. за адресою АДРЕСА_2 ( т.1а.с.53-56). 22 березня 2012 року рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області відповідачці був наданий дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки загальною площею 0,1085 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2( т.1 а.с.169). 18 травня 2012 року рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області була затверджена відповідачу технічна документація по земельно-кадастровій інвентаризації зовнішніх меж її земельної ділянки загальною площею 0,1085 га. за адресою АДРЕСА_2, з якої - 0,0300 га - з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, 0,0785 га - для ведення особистого селянського господарства ( т.1 а.с.67). 12 червня 2012 року остання на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області отримала державні акти на право власності на земельні ділянки за адресою АДРЕСА_2,(68-70).

Судом встановлено, що сторони є суміжними землевласниками земельних ділянок в смт. Козин Обухівського району Київської області по вулиці Старокиївська, належні сторонам земельні ділянки розділяє паркан, який знаходиться на межі між ними.

Відмовляючи позивачці ОСОБА_2 у задоволенні вимог за основним позовом, суд виходив з того, що позивачка не надала в розумінні ст..57-60 ЦПК України належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення відповідачкою ОСОБА_3 прав власності останньої на земельну ділянку, зокрема, що паркан, що встановлений на межі земельної ділянки, фактично знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності позивачки. Суд вважав також безпідставними вимоги позивачки в частині визнання недійсним акту про відновлення на місцевості зовнішніх меж від 13 червня 2012 року, оскільки даний акт був складений на попереднього власника ОСОБА_4; крім того, правові підстави для визнання недійсним акту відновлення меж земельної ділянки відповідно до положень ЦК України відсутні (т.1 а.с.23).

З метою повного і об»активного розгляду справи та з»ясування дійсних обставин справи, апеляційним судом було призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу.

З висновку №8087 судової будівельно-технічної експертизи від 28 лютого 2014 року встановлено, що, відповідно до фактичних обмірів, зовнішні межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2.( раніше належала ОСОБА_4), з кадастровим номером 3223155400:03:023:0064, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 не відповідає межам, визначеним (згідно каталогу координат) в технічній документації із землеустрою щодо складання (розподіл) документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку гр..ОСОБА_4 ( т.2 а.с. 83-96).

З огляду на викладене, колегія погоджується з висновком суду про недоведеність вимог позивачки ОСОБА_2 щодо порушення її прав власності на земельну ділянку відповідачкою ОСОБА_3 та відсутністю правових підстав для визнання недійсним акту погодження ОСОБА_4 меж земельної ділянки від 13 червня 2012 року. Рішення суду в цій частині відповідає вимогам закону, підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: