Постанова

від 21.05.2014 по справі 6/694

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа№ 6/694

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О/

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014р. (повний текст підписано - 24.02.2014р.)

у справі №6/694 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кроун"

третя особа, як не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: ОСОБА_2

про визнання недійсним рішення Київської міської ради №1035/1696 від 26.06.2007р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради про визнання недійсним рішення відповідача № 1035/1696 від 26.06.2007 р. "Про відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю будівельній компанії "Кроун" для розташування об'єктів рекреаційного призначення з можливістю облаштування злітно-посадочної смуги на воді для гідропланів та благоустроєм прилеглої території на острові Долобецькому у Дніпровському районі міста Києва".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем положень Земельного кодексу України, Закону України "Про основи містобудування", Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції що є підставою для визнання рішення Київської міської ради від 26.06.2007 р. № 1035/1696 недійсним.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. у справі № 6/694 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 1035/1696 від 26.06.2007 р. "Про відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю будівельній компанії "Кроун" для розташування об'єктів рекреаційного призначення з можливістю облаштування злітно-посадочної смуги на воді для гідропланів та благоустроєм прилеглої території на острові Долобецькому у Дніпровському районі м. Києва" та стягнуто з Київської міської ради в дохід Державного бюджету України 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 р. у справі № 6/694 рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2013 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. скасовано та направлено справу № 6/694 на новий розгляд.

На підставі ст.ст. 25, 77 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції було здійснено заміну найменування позивача з Державного комітету із земельних ресурсів України на Державне агентство земельних ресурсів України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.11.2013 р., було залучено до участі у справі відповідача-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кроун", а також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - ОСОБА_2.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2014 р. у справі № 6/694 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Стягнуто з Державного земельного агентства України (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, код 00032632) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2014р. у справі № 6/694 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 04.04.2014р. порушено апеляційне провадження.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.05.2014 року у зв'язку з неявкою представників позивача та відповідача-1 розгляд справи було відкладено на 21.05.2014 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2014р. у справі № 6/694 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача-2 та третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2014 р. у справі № 6/694.

Представники позивача та відповідача-1 в судове засідання 21.05.2014 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача та відповідача-1.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду даної справи є протиправність рішення Київської міської ради № 1035/1696 від 26.06.2007 р., яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельній компанії "Кроун" (далі - відповідач-2) для розташування об'єктів рекреаційного призначення з можливістю облаштування злітно-посадочної смуги на воді для гідропланів та благоустроєм прилеглої території на острові Долобецькому у Дніпровському районі м. Києва.

Пунктом 2 оскаржуваного Рішення вирішено передати товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельній компанії "Кроун", за умови виконання пункту 3 цього Рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,5 га для розташування об'єктів рекреаційного призначення з можливістю облаштування злітно-посадочної смуги на воді для гідропланів та благоустроєм прилеглої території на острові Долобецькому у Дніпровському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Перевіривши доводи прокурора, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає твердження апелянта такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.

Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини (пункт 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).

Згідно з пунктом 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

У відповідності до частини 5 статті 123 Земельного кодексу України передбачено погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки

Таким чином у відповідності до приписів ЗК України та Порядку розроблення проектів землеустрою (чинного на момент прийняття спірного рішення) необхідною передумовою для прийняття рішення щодо надання земельної ділянки у користування являється отримання заінтересованою стороною позитивних висновків відповідних органів виконавчої влади.

Згідно п. 2-4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Частини 2 - 4 цієї статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Як було зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2013 р. у справі № 6/694, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю будівельній компанії "Кроун" було погоджено згідно з приписами статті 123 Земельного кодексу України відповідними органами, в тому числі, уповноваженим органом державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища - Управлінням охорони навколишнього природного середовища Київської міської державної адміністрації згідно висновку № 071/04-4-19/2936 від 30.06.2005 р.

За доводами прокурора при вирішенні даної справи спірним моментом виявилось питання отримання відповідачем -2 погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від компетентного природоохоронного органу.

Прокурор зазначає, що проект відведення земельної ділянки мав бути погоджений не з Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради, а безпосередньо з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у редакції, чинній на момент прийняття спірного Рішення, державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 було затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, який, відповідно, поширюється на Мінприроди, утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи та спеціальні підрозділи (далі - природоохоронні органи).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Так, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та рішення Київської міської ради від 19.09.2009 № 53/1108 "Про реорганізацію управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.06.2009 № 667 було затверджено Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Положення).

Відповідно до пункту 1 вказаного Положення Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Головне управління) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та підпорядкованим Київському міському голові.

Згідно з пунктом 4 Положення одним із основних завдань Головного управління є, зокрема, забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства.

У відповідності до підпункту 5.12. пункту 5 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує відповідно до чинного законодавства документацію із землеустрою шляхом надання висновку.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є спеціально уповноваженим природоохоронним виконавчим органом компетенцію якого, зокрема, складають повноваження виконавчих органів місцевої ради у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, слід констатувати здійснення погодження Головним управлінням проекту відведення спірної земельної ділянки в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Водночас, колегія суддів зазначає, що норми чинного земельного законодавства не потребують подальшого погодження цього проекту з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Отже місцевий господарського суд дійшов вірного висновку про погодження проекту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кроун" у відповідності до вимог земельного законодавства, а саме ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України,з компетентим природоохоронним органом, а саме Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради.

Щодо тверджень прокуратури,що діяльність відповідача-2 здійснюватиметься без додержання правового режиму використання земель, що негативно впливатиме на їх природній стан, колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте представниками прокуратури та позивача у порушення зазначених норм, не надано жодного доказу, який би підтверджував недодержання відповідачем-2 правового режиму використання земельної ділянки, що негативно впливає на їх природний стан.

Крім того, суд зазначає, що згідно зі ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд" (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення), до природно-заповідного фонду України належать регіональні ландшафтні парки.

У відповідності до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд" (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення), території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

Згідно пункту 1.7. положення про Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 06.06.2005 р. № 245, у межах території регіонального ландшафтного парку виділяється така функціональна зона, як зона стаціонарної рекреації, яка призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка, надана у користування на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради, належить до території створеного регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", за функціональним призначенням - "стаціонарна рекреація", відповідно до рішення Київської міської ради від 23.12.2004 р. № 878/2288.

Дослідивши наявні матеріали справи колегія суддів встановила відсутність належних доказів на підтвердження заявлених прокурором обставин, на яких ґрунтуються апеляційні вимоги, а саме, що на спірній земельній ділянці, яка надана ТОВ будівельна компанія «Кроун» у тимчасове користування знаходиться водний об'єкт, а отже твердження прокурора розцінюються судом у якості припущень.

Крім того судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 15.05.2012 р., зареєстрованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим номером 333, та додатковою угодою від 31.05.2012 р., за реєстровим номером 409, є власником об'єктів, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначене право власності зареєстровано комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", номер витягу 34397193 від 06.06.2012 р. та 34396910 від 06.06.2012 р.

У відповідності ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, ОСОБА_2, як власниця об'єктів нерухомості, має право на перехід до неї права користування земельною ділянкою, з дотриманням відповідної процедури, визначеної законодавством України, для переходу такого права та оформленням відповідних документів на земельну ділянку.

З огляду на встановлені факти та аналіз наведеного чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора є безпідставними, необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Згідно положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Так як, прокурор звільнений від сплати судового збору, а апеляційну скаргу, подану в інтересах Державного агентства земельних ресурсів України залишено без задоволення, то з позивача підлягає стягненню в дохід Державного бюджету 609,00 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2014 року по справі № 6/694 залишити без змін.

2. Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (ідентифікаційний код: 37552980, адреса: 03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609,00 грн. (шістсот девять гривань, оо копійок) за розгляд апеляційної скарги.

Матеріали справи № 6/694 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Л.В. Чорна