Постанова

від 23.06.2009 по справі 37/71

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/71

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.06.2009                                                                                           № 37/71

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:            Буравльова С.І.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача - Бєлозьоров С.С. (дов. від 20.05.2009 року № 28);

 відповідача-1: не з'явились;

відповідача-2: не з'явились;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.03.2009

 у справі № 37/71 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю  "Сервісний металоцентр "Леман-Україна"

 до                                                   1.Товариства з обмеженою відповідальністю  "Вінницька промислова група"

                                                  2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Леман-Україна"

 про                                                   стягнення 79996,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.03.2009 року у справі № 37/71 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний Металоцентр “Леман-Україна” (далі – позивач, ТОВ СМ “Леман-Україна”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група” (далі – відповідач-1, ТОВ “Вінницька промислова група”) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Леман-Україна” (далі – відповідач-2, ТОВ “Леман-Україна”) про розірвання договору та стягнення 125 843,86 грн., позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний Металоцентр “Леман-Україна” 37 148,45 грн. основного боргу, 7 342,71 грн. пені, 320,02 грн. – 3% річних, 976,19 грн. інфляційних витрат, 458,04 грн. витрат по сплаті державного мита та 67,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Леман-Україна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний Металоцентр “Леман-Україна” 17,00 грн. основного боргу, 0,17 грн. витрат по сплаті державного мита та 0,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить переглянути в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2009 року у справі № 37/71 та скасувати оскаржуване рішення повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач-1 зазначає, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а саме, суд не взяв до уваги, що у договорі поруки від 05.02.2008 року не зазначено, що він укладений в забезпечення зобов'язання саме ТОВ “Вінницька промислова група” з договору поставки від 08.02.2008 року, отже, місцевим господарським судом неправомірно визнано ТОВ “Леман-Україна” відповідачем у справі та порушено правила територіальної підсудності. Крім того, рішення суду прийнято у відсутності сторін, чим порушено їх права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2009 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група” було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12 год. 30 хв. 02.06.2009 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервісний Металоцентр “Леман-Україна” надало суду письмовий відзив на апеляційну скаргу ТОВ “Вінницька промислова група”, в якому спростовує наведені в ній доводи та просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду від 23.03.2009 року – без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 року, відповідно до п. 1ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.06.2009 року.

23.06.2009 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явився представник позивача. Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки, визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, двохмісячний строк вирішення спору закінчується, а представники відповідачів в судове засідання не являються, а також, враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце слухання справи по розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе застосувати положення Конвенції та здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів.

В судовому засіданні представник позивача усно просив апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмового відзиву позивача на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2008 року ТОВ СМ “Леман-Україна” (Постачальник) уклало договір поставки № 10/02/08-ДПП з ТОВ “Вінницька промислова група” (Покупець), згідно умов якого Постачальник зобов'язався передати у встановлений у даному договорі термін у власність Покупця металоконструкцію, а Покупець зобов'язався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 3.5 договору, сторони погодили, що оплата товару здійснюється Покупцем шляхом передплати 100 % вартості товару в терміни, які вказані в рахунках-фактурах Постачальника. Постачальник має право поставити товар Покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку Покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100 % від вартості поставленого товару протягом 3- х днів з моменту поставки.

Пунктом 3.8 договору сторони погодили, що грошові кошти, які надходять від Покупця в будь-який момент зараховуються Постачальником у черговості, встановленій ст. 534 Цивільного кодексу України.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервісний металоцентр “Леман-Україна” поставило, а ТОВ “Вінницька промислова група” одержало товар на загальну суму 1 049 048,91 грн., що підтверджується видатковими накладними, а також довіреностями на отримання товарно матеріальних цінностей, копії яких долучені до матеріалів справи. Факт отримання відповідачем продукції за накладними також підтверджується підписом повноважної особи відповідача, скріпленим печаткою ТОВ “Вінницька промислова група”.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісний металоцентр "Леман-Україна" виконало свої зобов'язання за договором в повному обсязі.

Однак, ТОВ “Вінницька промислова група” зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару за договором виконало частково, а саме, перерахувало грошові кошти в розмірі 1 011 883,46 грн., що визнається та не оспорюється позивачем. Отже, заборгованість ТОВ “Вінницька промислова група” перед позивачем становить 53 608,97 грн.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:  у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;  у другу чергу сплачуються проценти і неустойка,  у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, сплачені кошти в розмірі 1 011 883,46 грн. частково були зараховані позивачем в рахунок погашення пені, 3 % річних, інфляційні збитки, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, керуючись ст. 534 ЦК України, судова колегія відзначає, що таке зарахування позивачем перерахованих ТОВ “Вінницька промислова група” за договором коштів є неправомірним.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки пеня і штраф є різновидами неустойки, то стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суперечить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому підстави для нарахування одночасно пені та штрафу відсутні.

Аналізуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ “Вінницька промислова група” штрафу в розмірі 12 080,76 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що підстави для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні, враховуючи наступне.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до умов договору, сторони не передбачили та не визначили розмір процентів за користування чужими коштами.

В свою чергу, позивач при визначенні розміру процентів безпідставно виходив з правила частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, яке регулює розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, оскільки проценти за користування грошима, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання, а тому даний розмір не може застосовуватись.

Оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, підстави для на рахування процентів відсутні.

До даних правовідносин також не можливо застосовувати ст. 1048 ЦК України, оскільки дана стаття регулює правовідносини позики, а між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки.

ТОВ СМ “Леман-Україна” також неправомірно зараховано в рахунок погашення боргу пені в розмірі 68011,84 грн., оскільки при визначенні суми пені позивач застосовував розмір, який передбачено у договорі, тобто 0,5 % заборгованості за кожний день прострочення, який більший встановленого ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, що, в свою чергу, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 231 ГК України.

Крім того, позивачем невірно визначено період нарахування пені, а саме, з дня поставки товару, в той час, як п. 3.5 договору визначено, що оплати вартості отриманого товару здійснюється протягом 3-х днів з моменту поставки.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ СМ “Леман-Україна” було поставлено товару на загальну суму 1 049 048,91 грн., а ТОВ “Вінницька промислова група” перерахувало грошові кошти в розмірі 1 011 883,46 грн., сума боргу відповідача-1 перед ТОВ СМ “Леман-Україна” становить 37 165,45 грн. та визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, в стягненні 16 452,52 грн. боргу слід відмовити.

З матеріалів справи також вбачається, що 05.02.2008 року ТОВ “Леман-Україна” (Поручитель) уклало договір № 25 поруки з ТОВ СМ “Леман-Україна” (Кредитор), згідно умов якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання зобов'язань з оплати третіми особами (Боржник), що купують у Кредитора металопрокат, за договорами поставки, укладеними Кредитором та Боржником у період з 2005 року по 2009 рік.

У п. 3.1 договору поруки сторони визначили, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язання за основним договором щодо оплати поставленого товару частково, в розмірі 10 % від суми несплаченої заборгованості, але не більше 1 неоподаткованого мінімуму доходу громадян.

В силу ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відтак, ТОВ “Леман-Україна” є Поручителем перед ТОВ СМ “Леман-Україна” за виконання зобов'язання ТОВ “Вінницька промислова група” за договором поставки від 08.02.2008 року в частині 10 % від заборгованості останнього, але не більше 1 неоподаткованого мінімуму доходу громадян, тобто в сумі 17,00 грн.

Аналізуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що умовами договору передбачена солідарна відповідальність Боржника – ТОВ “Вінницька промислова група”, та Поручителя – ТОВ “Леман-Україна”.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Таким чином, враховуючи, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу з відповідача 1 в розмірі 37 148,45 грн., та з відповідача-2 в розмірі 17,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, ТОВ СМ “Леман-Україна” просить також стягнути з відповідачів інфляційні витрати в розмірі 976,19 грн. та 3 % річних в розмірі 320,02 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення ТОВ “Вінницька промислова група” грошового зобов'язання, позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних витрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, судова колегія погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо розміру інфляційних витрат та трьох відсотків річних, згідно якого до стягнення підлягають інфляційні витрати в сумі 12 225,55 грн. та 3 % річних в сумі 700,15 грн.

ТОВ СМ “Леман-Україна” також просить стягнути з ТОВ “Вінницька промислова група” пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 19 467,78 грн.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, згідно частини 1 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Зокрема, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи обмеження розміру пені, визначені законодавством, та беручи до уваги, що п. 5.2 договору від 08.02.2008 року пеню визначено в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, що перевищує встановлений законодавством розмір, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що стягненню підлягає пеня в розмірі 7 342,71 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції ТОВ “Вінницька промислова група” не доведено вимоги апеляційної скарги, а тому вона не підлягає задоволенню.

Доводи ТОВ “Вінницька промислова група”, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом у відсутності сторін, спростовуються матеріалами справи, а саме, в протоколі судового засідання зазначено, що в судове засідання з'явились представники і позивача, і відповідача. При цьому, у матеріалах справи відсутні зауваження на зазначений протокол.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2009 року по справі № 37/71 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний Металоцентр “Леман-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Леман-Україна” про розірвання договору та стягнення 125 843,86 грн. залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний Металоцентр “Леман-Україна” – без задоволення.

Справу № 37/71 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Буравльов С.І.

 25.06.09 (відправлено)