Постанова

від 23.06.2009 по справі 39/112

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

39/112

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.06.2009                                                                                           № 39/112

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - не з'явився;

 від відповідача - Донченко О.Г. – пред. за дов. № 2941 від 26.12.2008 р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.04.2009

 у справі № 39/112 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество"

 до                                                   Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод"

 про                                                   стягнення 299551,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 299551,53 грн. заборгованості за договором поставки № 09/08/10/01-Т від 10.09.2008 р. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 258955,29 грн., пені в розмірі 19518,78 грн. за період з 01.10.2008 р. по 16.02.2009 р., 3% річних у розмірі 2430,73 грн. за період з 01.10..2008 р. по 16.02.2009 р. та індексу інфляції у розмірі 18646,73 грн. за період жовтень 2008 р. –січень 2009 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва позов  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество" задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Содружество 258955,29 грн. основного боргу, 19518,78 грн. пені,  2430,73 грн. 3  % річних, 18646,73 грн. індексу інфляції, 2995,52 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2009 у справі № 39/112 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмірі пені до 0,00 грн., відстрочити на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення в частині вимог по сплаті суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних строком на 9 місяців.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, які викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено процесуальні норми, оскільки не дотримано принципи рівності і змагальності сторін та гарантії участі сторони в судовому засіданні, не заслухано усні пояснення представника відповідача, безпідставно відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. апеляційну скаргу Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2009 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду  № 01-23/1/4 від 18.06.2009р. "Про зміну складу колегії суддів", в зв'язку з виробничою необхідністю (формуванням постійного складу колегії суддів) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 39/112 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, суддів Кондратова І.Д., Попікова О.В.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте на адресу Київського апеляційного господарського суду надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача. Враховуючи те, що відсутність представника позивача не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити клопотання позивача.

Крім того, представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 10.04.2009 р. № 39/112 як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції  10 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Содружество" (постачальник) і Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" (покупець) укладено договір поставки № 09/08/10/01-Т (надалі – договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити і передати у власність покупця (відповідача) товар, номенклатура, кількість та ціна якого вказані у Специфікації № 1 (Додатку № 1) до даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити за поставлений товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної. На отриманий товар покупець (відповідач) повинен видавати постачальнику (позивачу) довіреність.

Позивач на виконання умов договору поставки № 09/08/10/01-Т від 10.09.2008 р.  поставив відповідачу товар на загальну суму 358955,33 грн., що підтверджується видатковими накладними № С –005413 від 09.09.2008 р. на суму 185417,94 грн. (а.с. 14), № С –006142 від 16.10.2008 р. на суму 173537,39 грн. (а.с. 17) та довіреностями відповідача серії ЯОШ № 794915 від 09.09.1008 р. (а.с.16), серії ЯОШ № 795075 від 10.10.2008 р. (а.с. 19) на отримання спірного товару, копії яких долучені до матеріалів справи. Відповідач факт отримання товару згідно вищевказаних накладних на суму на суму 173537,39 грн. визнає та не оспорює.

Порядок розрахунків за товар визначений у розділі 6 договору. Так, оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем (відповідачем) в сумі вартості кожної поставленої партії товару, у відповідності з рахунком –фактурою на дану партію обумовлену згідно з п. 5.2 договору, протягом 15 банківських днів після дати надходження вантажу на адресу  ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" у місті Києві (п. 6.1 договору).   

Наявні у справі докази свідчать, що зобов‘язання по оплаті поставленого товару відповідачем виконано лише  частково у розмірі 100000,04 грн., що підтверджується банківською випискою (копія знаходиться в матеріалах справи), та з порушенням умов п. 6.1 договору щодо обов‘язку відповідача здійснювати оплату товару протягом 15 банківських днів після дати надходження вантажу на адресу  ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" у м. Києві.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що розмір основного боргу відповідача на дату подання позову становить 258955,29 грн. (358955,33 грн., загальна сума поставленого товару відповідно до спірних накладних –100000,04 грн., сума часткових розрахунків за поставлений товар = 258955,29 грн.).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані статті кореспондуються з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту пункту 6.12 договору вбачається, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору  за отриманий товар не розрахувався.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог щодо суми основного боргу не оспорив, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача – 258955,29 грн.  боргу за договором поставки від 10.09.2008 р. № 09/08/10/01-Т.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

У відповідності із частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.4 договору поставки передбачено, що за порушення строків оплати покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню в розмірі 0,1 % від вартості простроченого зобов'язання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,  позивачем фактично заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за накладною № С –005413 від 09.09.2008 р. тільки в частині суми 85417,90 грн. за період з 01.10.2008 р. по 06.11.2008 р. (37 днів) та з 06.11.2008 р. по 16.02.2009 р. (102 дні) та за накладною № С –006142 від 16.10.2008 р. на суму 173537,39 грн. за період з 07.11.2008 р. по 16.02.2009 р. (102 дні) на загальну суму 19518,78 грн.

Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, а тому позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства з дотриманням вимог, встановленими пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України та статті 3  Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", нарахована відповідачу пеня за порушення зобов'язань.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Враховуючи положення статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість, а також приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, значний розмір заборгованості та майнові інтереси, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правомірно не використав  надане йому право та не зменшив розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, судом апеляційної інстанції прийнято до уваги, що суду першої інстанції відповідачем не були надані жодні докази, які б підтверджували, що відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому становищі. Додані відповідачем до апеляційної скарги додаткові докази не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на наступне.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім подання сторонами нових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Відповідач, як на підставу неможливості подання доказів суду першої інстанції посилається на те, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про відкладення та не надав можливості відповідачу підготувати аргументовані заперечення на позовну заяву.

Колегія суддів відзначає, що посилання відповідача з приводу того, що суд першої інстанції неправомірно розглянув справу без його участі та не дотримав принцип рівності і змагальності сторін та гарантії участі сторони в судовому засіданні спростовуються наступним.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такою обставиною, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. З даної статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 року розгляд справи відкладено на 10.04.2009 року у зв'язку з неявкою представника відповідача. Колегія суддів вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить, зокрема, подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи. Стаття 28 Господарського процесуального кодексу України не визначає представників юридичних осіб, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Так, клопотання відповідача, яке підписане заступником директора п. Н.П. Луценко, свідчить про реальну можливість здійснити своє представництво в суді безпосередньо на рівні керівництва. Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості подати всі заперечення та відповідні докази через канцелярію Господарського суду міста Києва або надіслати поштою на адресу суду відзив на позовну заяву. Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не подав, двічі (23.03.2009 року та 10.04.2009 року) не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання першої інстанції.  

Відповідно до частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи в сукупності свідчать про те, що відповідач в порушення частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи Господарським судом міста Києва свідомо неналежним чином користувався процесуальними правами, свідомо вчиняв заходи, направлені на перешкоджання розгляду господарського спору в строки, передбачені чинним процесуальним законодавством, перешкоджав відправленню правосуддя в господарських справах. За таких обставин спір було обґрунтовано вирішено за наявними у справі матеріалами, що допускається статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, колегія суддів відзначає, що в будь-якому випадку додані до апеляційної скарги докази не змінюють висновки суду першої інстанції та не призводять до прийняття іншого рішення по даній справі.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 18646,73 грн. за період жовтень 2008 р. – січень 2009 р. та 3 % річних в розмірі 2430,73 грн. за період з 01.10.2008 р. по 16.02.2009 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а саме, стягнення інфляційних витрат в розмірі 18646,73 грн. за період жовтень 2008 р. – січень 2009 р. та 3 % річних в розмірі 2430,73 грн. за період з 01.10.2008 р. по 16.02.2009 р., так як вони відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, та нормам чинного законодавства.

Доводи апелянта щодо відстрочки виконання рішення строком на 9 місяців у відповідності статті 121 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що питання про відстрочку виконання рішення вирішується господарським судом, який видав виконавчий документ, за заявою сторони або за ініціативою суду. Виконавчий документ по даній справі не видався, відповідач з відповідною заявою до суду першої інстанції не звертався, за своєю ініціативою господарський суд не знайшов підстав для відстрочки виконання рішення, що унеможливлює вирішення питання щодо відстрочки виконання рішення в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України. В свою чергу, колегія суддів відзначає, що відповідач не позбавлений права та можливості після видачі виконавчого документа звернутись до суду з заявою про відстрочку виконання рішення на загальних підставах.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, і інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

За таких обставин, оскільки посилання скаржника на порушення судом першої інстанції Господарського процесуального кодексу України не знайшло свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги та спростовується матеріалами справи, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 10.04.2009 року у даній справі є такою, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" залишити без задоволення, а рішення  Господарського суду міста Києва від 10.04.2009 року у справі № 39/112  - без змін.

Матеріали справи № 39/112   повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.     

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 26.06.09 (відправлено)