Рішення

від 12.06.2014 по справі 904/3123/14-908/1665/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 10/43/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2014 Справа № 904/3123/14-908/1665/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (53201, м. Нікополь, пр. Трубників, 56)

до відповідача 1 : Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" (69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4 кв. 38)

до відповідача 2 : Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (01103, м. Київ, Бульвар Дружби Народів, б. 30 - б)

про визнання договору факторингу недійсним

Суддя: Алейникова Т.Г.

Представники сторін:

від позивача - Кузниченко Д.Л., на підставі довіреності № 182 від 01.11.2013 р.;

від відповідача 1 - Кравченко Г. М., на підставі довіреності № 3 від 30.05.2014 р.;

від відповідача 2 - не з'явився.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком", м. Запоріжжя та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м. Київ про визнання договору факторингу № 2 від 10.12.2013 р. недійсним.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., протоколом автоматичного розподілу справи між суддями від 19.05.2014 р., справу 904/3123/14-908/1665/14 передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.05.2014 р. порушено провадження у справі № 904/3123/14-908/1665/14. Справі присвоєно номер провадження 10/43/14, її розгляд призначено на 10.06.2014 р.

У судовому засіданні 10.06.2014 р. представник позивача надав до суду додаткові пояснення до позовної заяви та просив суд задовольнити позовні вимоги повністю. Представник відповідача -1 у судовому засіданні 10.06.2014 р. надав письмові заперечення в яких повністю заперечував проти заявлених позовних вимог.

Представник відповідача -2 у судовому засіданні 10.06.2014 р. надав відзив в якому просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Судом було оголошено перерву в судовому засіданні на 12.06.2014 р. о 09 год. 30 хв.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в судовому засіданні 12.06.2014 р. та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 12.06.2014 р. проти позову заперчував.

Представник відповідача - 2 в судове засідання 12.06.2014 р. не з'явився, на адресу суду направив телеграму, в якій просив суд розглядати справу без участі представника відповідача-2.

У судовому засіданні 12.06.2014 р., розгляд справи був закінчений, судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представників сторін справа була розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

25.02.2014 року ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» отримало позовну заяву ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» про стягнення заборгованості за договором поставки. Ціна вищенаведеного позову склала суму - 5 936 604, 73 грн.

Як зазначено у позові, право вимоги з позивача суми позову виникло у Відповідача-2 на підставі договору факторингу № 2 від 10.12.2013 року, який укладено між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» (фактор) та ТОВ «ТЕХНОКОМ» (клієнт).

Відповідно до п. 1.1. Договору факторингу № 2 від 10.12.2013 року, Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає і зобов'язується оплатити Клієнтові, усі права грошової вимоги, що виникли у клієнта з договору поставки №14 від 05.01.2011 р., договору поставки товару ТФ №1117 від 24.11.2011 року, договору поставки товару №840 від 09.08.2011 року, укладених між Клієнтом та ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ».

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу №2 від 10.12.2013 року, Фактор займає місце Клієнта як кредитора у всіх зобов'язаннях, що виникли із вищенаведеного основного договору відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права одержання від Боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок, штрафу, пені, відшкодування збитків та інфляційних витрат тощо у повному обсязі.

У пункті 1.6. Договору факторингу № 2 від 10.12.2013 року визначено, що зобов'язаною особою (боржником) є ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ».

Ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір факторингу № 2 від 10.12.2013 року визначає позивача боржником, який згідно з цим договором мусить замість здійснення оплати за поставлений товар на користь Відповідача-1, здійснити її на користь Відповідача-2. Тобто договір факторингу № 2 від 10.12.2013 року впливає на права та законні інтереси Позивача, які існували до укладення договору факторингу №2 від 10.12.2013 року, змінює та порушує їх.

З огляду на вищенаведене позивач є заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України та має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору факторингу №2 від 10.12.2013 року, який має прямий вплив на права та законні інтереси позивача.

Підтвердженням цього є п. 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 в якому зазначено: «Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин».

Позивач вважає, що Договір факторингу № 2 від 10.12.2013 року укладено з порушенням вимог діючого законодавства, його зміст суперечить вимогам діючого законодавства, а сам договір не спрямований на настання правових наслідків ним обумовлених. Позивач заперечує дійсність Договору факторингу № 2 від 10.12.2013 року та вважає, що він повинен бути визнаним недійсним з нижченаведених підстав.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року №2664-ІІІ (далі за текстом - Закон №2664-ІІІ), факторинг віднесено до фінансових послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2664-ІІІ, фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів

Виходячи зі змісту договору факторингу №2 від 10.12.2013 року не вбачається відповідність правовідносин, що ним регулюються, вимогам п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2664-ІІІ, що свідчить про те, що він фактично регулює правовідносини, які по суті не є фінансовими послугами, тобто не є факторингом.

Позивач вважає, що Відповідач-1 та Відповідач-2 укладаючи договір факторингу №2 від 10.12.2013 року уклали удаваний правочин, який сторонами було вчинено з метою приховання іншого правочину (правочину відступлення права вимоги), який вони насправді вчинили.

Ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до поняття договору факторингу, викладеного у ч. 1 ст. 1077 ЦК України, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Тобто ЦК України визначає, що за договором факторингу первинними є правовідносини пов'язанні з фінансуванням клієнта, а відступлення права грошової вимоги є тільки однією з умов, за яких здійснюється фінансування.

На думку Позивача та з огляду на зміст договору факторингу №2 від 10.12.2013 року цей договорі не направлено на фінансування клієнта (первинного Кредитора в зобов'язанні), а має на меті тільки відступлення права вимоги.

Із суті договору факторингу №2 від 10.12.2013 року вбачається, що за цим договором між сторонами існують тільки відносини щодо передачі грошової вимоги, а не відносини стосовно фінансування Клієнта, тобто передачі йому грошових коштів для якихось потреб.

Так в пункті 1.1. договору факторингу №2 від 10.12.2013 року прямо зазначено, що Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає і зобов'язується оплатити Клієнтові, усі права грошової вимоги, що виникли у клієнта на підставі відповідних договорів. Тобто самі сторони зазначили у даному пункті, що цей договір направлено перш за все саме на врегулювання відносин щодо передання права грошової вимоги, а не на здійснення фінансування Клієнта.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, послуга за договором факторингу фактором клієнту надається за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом факторові, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Позивач вважає, що умови договору факторингу №2 від 10.12.2013 року щодо передачі грошових коштів Фактором в розпорядження клієнта за плату мають формальний характер та не відповідають вимогам ч. 1 ст. 1077 ЦК України, оскільки договір факторингу №2 від 10.12.2013 року не передбачає спосіб здійснення такої плати

П. 4.3. Договору факторингу №2 від 10.12.2013 року визначена лише сума винагороди Фактора за надання послуг факторингу за цим договором у розмірі 1000,00 грн. Але не визначений спосіб її сплати, що суперечить самій суті визначення договору факторингу.

Про формальність умов щодо плати за передачу грошових коштів Фактором в розпорядження Клієнта свідчить те, що пункт 3.4. «Клієнт зобов'язаний» Договору факторингу №2 від 10.12.2013 року не передбачає будь-яких обов'язків Клієнта щодо сплати винагороди Фактору. Також умови або посилання щодо передачі Фактором Клієнту грошових коштів за плату не передбачені і розділом 1 «Предмет договору» вищезазначеного договору факторингу №2 від 10.12.2013 р.

Також позивач зазначає, що відповідно до умов договору поставки №14 від 05.01.2011 р., договору поставки товару ТФ №1117 від 24.11.2011 року, договору поставки товару №840 від 09.08.2011 року, укладених між Відповідачем-1 та ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», за якими Відповідач-1 передав Відповідачу-2 право грошової вимоги на підставі Договору факторингу №2 від 10.12.2013 року, передбачено, що найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки Товару визначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цих договорів. Тобто саме Специфікаціями до відповідних договорів конкретизуються обов'язки сторін щодо конкретної партії товару, у тому числі і обов'язки щодо оплати партії товару, тобто грошові зобов'язання.

Але у договорі факторингу №2 від 10.12.2013 року не зазначено, якими саме специфікаціями до вищенаведених договорів поставки передбачено право грошової вимоги Відповідача-1 до Позивача на суму 5 743 027,71 грн. Договір факторингу №2 від 10.12.2013 року має тільки посилання на те за якими договорами передається право грошової вимоги (та суму грошової вимоги (5 743 027,71 грн.). Також договір факторингу №2 від 10.12.2013 року не визначає те щодо яких саме поставок товару передається грошова вимога, тобто не передбачає відомостей про видаткові накладі, за якими поставлявся товар, з вартості якого складається сума переданої грошової вимоги. Це свідчить про те, що сторонами договору факторингу №2 від 10.12.2013 року фактично не визначений предмет договору у зв'язку з відсутністю обґрунтування щодо підстав виникнення грошової вимоги, що була передана за договором. Договором факторингу №2 від 10.12.2013 року не встановлено зв'язок між заборгованістю Позивача перед Відповідачем-1 та вищенаведеними договорами поставки, на підставі яких, як зазначено у договорі факторингу, виникла заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 6 Закону №2664-ІІІ визначені умови договору про надання фінансових послуг. Позивач вважає, що Договір факторингу №2 від 10.12.2013 року не відповідає вимогам ч. 1 ст. 6 Закону №2664-ІІІ оскільки не містить:

- визначені п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону №2664-ІІІ умови взаєморозрахунків, в частині

сплати винагороди Фактора, розмір якої передбачено п. 4.3. договору;

- визначені п. 9-1 ч. 1 ст. 6 Закону №2664-ІІІ умови щодо підтвердження, що

інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону №2664-ІІІ, надана Клієнту.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1081 ЦК України, грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7.4. договору Договір факторингу №2 від 10.12.2013 року, недійсність права грошової вимоги на момент її відступлення тягне за собою розірвання Договору.

Про недійсність грошової вимоги, право якої відступається, на думку позивача свідчить те, що Відповідач-1 не мав права відступити грошову вимогу оскільки, в порушення приписів ч. 1 ст. 516 ЦК України, п. 10.4. договору ТФ №1117 від 24.11.2011 р. та п. 10.4. договору №840 від 09.08.2011 року, укладених між Відповідачем-1 та Позивачем, не отримав від Позивача письмової згоди на передачу своїх прав та обов'язків по вищенаведеним договорам поставки третій особі (Відповідачу-2);

Позивач звертає увагу суду на те, що грошова вимога, право якої відступається за договором факторингу №2 від 10.12.2013 року, є недійсною, а сам договір факторингу №2 від 10.12.2013 року є розірваним в силу його п. 7.4.

На підставі викладеного Позивач вважає Договір факторингу №2 від 10.12.2013 року укладено з порушенням вимог діючого законодавства, його зміст суперечить вимогам діючого законодавства, а сам договір не спрямований на настання правових наслідків ним обумовлених. Позивач заперечує дійсність Договору факторингу №2 від 10.12.2013 року та вважає, що він повинен бути визнаним недійсним.

Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, виходячи з наступного.

Факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям на себе ризику виконання таких вимог та прийом платежів

Предметом договору факторингу є право грошової вимоги до третьої особи. Причому згідно зі ст. 1078 ЦКУ це може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, то воно вважається переданим із моменту настання цієї події;

Відповідно до ч. 2 ст. 1081 ЦК України, грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

В договорах поставки ТФ № 1117 від 24.11.2011 р. та № 840 від 09.08.2011 р. в п.п 10.4 прямо зазначено, що права та обов'язки сторін за договором не можуть бути надані будь-якій стороні без письмового погодження з другою стороною.

Відповідач -1 ТОВ «Техноком» порушив цей пункт договору не отримавши згоди позивача ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" на заключення договору факторингу № 2 від 10.12.2013 р. з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» уклав договір, чим порушив права та обов'язки позивача.

Тому договір факторингу № 2 від 10.12.2013 р. укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» (фактор) та ТОВ «ТЕХНОКОМ» (клієнт) слід визнати недійсним.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 193 Господарського кодексу України, встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені у справі позивачем були підтверджені належними доказами.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Заперечення відповідача 1,2 суд до уваги не приймає, так як вони не знайшли свого документального та законодавчого підтвердження та повністю були спростовані належними доказами наданими до суду позивачем.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши надані докази, суд задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком", м. Запоріжжя та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м. Київ про визнання договору факторингу № 2 від 10.12.2013 р. недійсним.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подасться до суду; ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється 2 % від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача-1, внаслідок неправильних дій якого виник спір у суді.

Керуючись ст. 44, 49, 82, 84, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком", м. Запоріжжя та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м. Київ задовольнити.

Визнати недійсним договір факторингу № 2 від 10.12.2013 року, який укладено між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» (фактор) та ТОВ «ТЕХНОКОМ» (клієнт).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком", м. Запоріжжя (69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4, кв. 38, код ЄДРПОУ 30557338) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (53201, м. Нікополь, пр. Трубників, 56, код ЄДРПОУ 35537363) - 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

Видати наказ.

Суддя Т.Г. Алейникова

Рішення підписане 13.06.2014 р.