Рішення

від 24.06.2014 по справі 755/1594/13- ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/1594/13- ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді ЛАСТОВКИ Н.Д.

При секретарі Фузік Г.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Левандовського Ч.Ч.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхімеко Україна" про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна», відповідно до заявлених позовних вимог просить поновити його на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» на його користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В подальшому позивач декілька разів подавав до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, в остатньому варіанті (а.с. 45-46 т. 2) просив поновити його на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 196 262,24 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» на його користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що він, з 03.07.2012 р. був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» на посаду заступника директора. Наказом № 20 від 28.09.2012 р. його було звільнено із займаної посади за прогул за п. 4 ст. 40 КЗпП України, що вважає незаконним та безпідставним, оскільки місцем його роботи був офіс Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 29-Б, однак 09.10.2012 р. він отримав листа від директора ТОВ «Будхімеко Україна» Наумовича Ю.С. де вказано, що його робоче місце знаходиться у м. Львові по вул. Науковій, 7-Б, оф. 1107, що суперечило домовленостям при прийнятті його на роботу. До цього часу ніхто ніколи не повідомляв, що він повинен працювати в офісі товариства, який знаходиться у м. Львові, а навпаки, він займався реалізацією продукції товариства у м. Києві, і це не викликало жодних нарікань з боку керівництва. Звільнивши його наказом № 20 від 28.09.2012 р., відповідач порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки в день звільнення йому не була видана трудова книжка із записом про звільнення та копія наказу про звільнення з роботи, разом з тим, вважає, що ним не пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору. Крім того, ніяких письмових пояснень щодо причин його відсутності в офісі відповідача в м. Львові 26, 27 та 28 вересня 2012 року не витребували, з наказом щодо застосування дисциплінарного стягнення не ознайомлювали, а звільнивши його, відповідач порушив вимоги ст.ст. 31, 40 КЗпП України. Так, причинами звільнення наведені в наказі № 20 від 28.09.2012р, а саме п. 4 ст. 40 КЗпП України, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки 26, 27 та 28 вересня 2012 року він знаходився на своєму робочому місці в м. Києві та виконував свою роботу. Лист від директора ТОВ «Будхімеко Україна» Наумовича Ю.С. про те, що його робоче місце знаходиться у м. Львові по вул. Науковій, 7-Б, оф. 1107, отримав лише 09.10.2012 р., що підтверджується квитанцією кур'єрської доставки, а тому його вихід на робоче місце 26, 27 та 28 вересня 2012 року в офіс, що знаходиться в м. Києві не є прогулом. Оскільки відповідач звільнив його без законної на те підстави, то відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, що за період з 29.09.2012 року по 06.06.2014 року становить 196262,24 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яка полягає у тому, що відповідачем порушено його законні права, позбавив можливості заробляти собі та свої родині на життя, він втратив душевний спокій, не має засобів для забезпечення належного рівня життя, що може негативно відобразитися на здоров'ї. Таким чином, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його уповноважений представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи. (а.с. 16-19 т. 1, 45-46 т. 2, 74-75 т. 2)

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» Левандовський Ч.Ч. в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, просив в позові відмовити в повному обсязі, з підстав, викладених у запереченнях на позов, долучених до матеріалів справи та письмових поясненнях (а.с. 26-28 т. 1, 64-66 т. 2), додатково пояснив, що позивач працював на підприємстві відповідача ТОВ «Будхімеко Україна» за сумісництвом, що підтверджується його заявою про прийняття на роботу за сумісництвом від 27.06.2012 р., а оскільки підприємство відповідача не є основним місцем роботи позивача то трудова книжка не вимагалась, оскільки обов'язку її ведення не було. Крім того, ТОВ «Будхімеко Україна» має єдине місцезнаходження у м. Львові. Враховуючи, що з наказом про звільнення позивач відмовився ознайомлюватися, копія наказу 03.10.2012 р. вперше було направлено поштою на адресу позивача, що підтверджується поштовою квитанцією та описом поштового вкладення, вдруге 29.10.2012 р. було направлено наказ про звільнення позивача, що також підтверджується поштовою квитанцією та повідомленням про вручення 31.10.2012 р. За ст.233 КЗпП України для звернення до районного суду у справах про звільнення передбачено місячний термін, оскільки місячний термін розпочався 01 листопада 2012 року та закінчився 30 листопада 2012 року, позовна заява подана після спливу строку звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову позивача.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_6, представника відповідача Левандовського Ч.Ч., свідка ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач ОСОБА_1 був працевлаштований в ТОВ «Будхімеко» на посаді директора та ТОВ «Будхімеко Україна» на посаді заступника директора.

Судом вставлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» є окремою юридичною особою, діє на підставі Статуту, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. (а.с. 114-116 т. 1)

Види діяльності даної юридичної особи - виробництво інших основних органічних хімічних речовин; оптова торгівля хімічними продуктами, виробництво клеїв, надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхімеко Україна" є: юридична особа - INCHEM POLONIA, та фізична особа - ОСОБА_7, генеральним директором - Наумович Ю.С.

Як убачається з матеріалів справи, 27.06.2012 року ОСОБА_1 написано заяву на ім'я генерального директора ТОВ «Будхімеко Україна» Наумовичу Ю.С. про прийняття його на роботу на посаду замісника директора з 3 липня 2012 року по сумісництву. (а.с. 29 т. 1)

Наказом № 7 від 03.07.2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з випробувальним терміном три місяці на посаду заступника директора ТОВ «Будхімеко Україна» з посадовим окладом згідно штатного розпису. (а.с. 31 т. 1)

26.09.2012 року комісія у складі генерального директора ТОВ «Будхімеко Україна» Наумовича Ю.С., комерційного директора Багінського А.В. та директора ТОВ «ЦеДеПе Україна» Качмарчик І.В. склали акт про відсутність на роботі заступника директора ТОВ «Будхімеко Україна» ОСОБА_1 в приміщенні де здійснюється господарська діяльність товариства, м. Львів по вул. Наукова 7Б, оф. 1107, з 09 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. та з 14 год. 00 хв. до 17 год. 52 хв. 26.09.2012 р. (а.с. 38-39 т. 1)

Разом з тим, аналогічні акти про відсутність на робочому місці заступника директора ОСОБА_1 були складені 27.09.2012 року - з 09 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. та з 14 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. та 28.09.2012 року - з 09 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. та з 14 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. (а.с. 40-43 т. 1)

Наказом № 19 від 26.09.2012 року створено комісію для з'ясування причин відсутності на робочому місці заступника директора ТОВ «Будхімеко Україна» ОСОБА_1 (а.с. 37 т. 1)

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 28.09.2012 року направлено повідомлення про те, що місце його роботи, як заступника директора ТОВ «Будхімеко Україна», є у м. Львів по вул. Науковій 7Б оф. 1107 та запропоновано надати письмові пояснення, про причину відсутності на робочому місці 26.09.2012 року. (а.с. 8, 9 т. 1)

28.09.2012 року наказом № 20 звільнено ОСОБА_1, заступника директора ТОВ "Будхімеко Україна", з 26 вересня 2012 року за здійснений 26, 27, 28 вересня 2012 року прогул без поважних причин (був відсутній на робочому місці у приміщенні де здійснюється господарська діяльність товариства, м. Львів по вул. Наукова 7Б, оф. 1107 без поважних причин 22 годин 52 хвилин), за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підстава: акт комісії про відсутність на роботі заступника директора ОСОБА_1 від 26.09.2012 р.; акт комісії про відсутність на роботі заступника директора ОСОБА_1 від 27.09.2012 р.; акт комісії про відсутність на роботі заступника директора ОСОБА_1 від 28.09.2012 р. (а.с. 7 т. 1)

Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договiр до закiнчення строку його чинностi можуть бути розiрванi власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числi вiдсутностi на роботi бiльше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз'яснено у п.1 та п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" на суд покладено обов'язок охороняти конституційні права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується; при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язував звільнення.

Так, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначив, що він проживає в м. Києві за адресою: АДРЕСА_1, адреса місця знаходження його основної роботи у ТОВ "Будхімеко Україна" є: м. Київ, вул. Березняківська, 29-б, де він безпосередньо 26.09.2012 року, 27.09.2012 року та 28.09.2012 року і знаходився на робочому місці, а тому не визнає, що був відсутній на робочому місці та не вважає це прогулом, при цьому дозволу на переведення на роботу до іншої місцевості він не надавав.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров'я, не може бути звільнений за п.3 чи п.4 ст.40 КЗпП.

Відповідно до виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії ААБ № 745309 Товариство з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» знаходиться у м. Львові по вул. Науковій в будинку 7, корпус Б, офіс 1107. (а.с.32 т. 1)

Також в наказі № 7 від 03.07.2012 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу теж вказано адресу ТОВ «Будхімеко Україна» - м. Львів, вул. Наукова, 7, корпус Б, офіс 1107, з яким ОСОБА_1 ознайомлювався та підписав його.

В свою чергу, ТОВ «Будхімеко» знаходилося в Київській області, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Каштанова, 20.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А отже, зважаючи на виписку з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наказів виданих ТОВ «Будхімеко Україна», які містяться в матеріалах справи, місцем розташування відповідача є: м. Львів, вул. Наукова, буд. 7, корпус Б, офіс 1107, що не заперечується сторонами по справі, при цьому доказів того, що відповідач має інше місце розташування, зокрема за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 29-б, суду не надано, а тому знаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» за останньою адресою, тобто за місцем роботи, як стверджує позивач, не знайшло свого підтвердження при розгляді справи, таким чином, враховуючи наявність факту допущення порушення норм трудового законодавства з боку позивача, суд приходить до висновку про правомірність його звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки також ведуться на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю Україн власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки визначені ст. 116 цього Кодексу.

Згідно п. 2.26. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року, датою звільнення працівника є останній день його роботи. У цей же самий день власник або уповноважений зобов'язаний провести з працівником остаточні розрахунки, а також відповідно до п. 4 вищезазначеної Інструкції видати йому трудову книжку.

Пунктом 4.1 вказаної інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення; при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримки у видачі трудової книжки; вини власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Разом з тим, сторона відповідача зазначає, що трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 в ТОВ «Будхімеко Україна» немає, оскільки позивач був працевлаштований до Товариства по сумісництву, що не передбачає порядок ведення трудової книжки працівника.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, зі звітів ТОВ «Будхімеко Україна» до Пенсійного фонду України щодо відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам, відомостей про трудові відносини за липень 2012 року, встановлено, що в Товаристві відображено 7 працюючих, серед яких ОСОБА_1 та ОСОБА_10 наймані працівники (без трудової книжки). (а.с. 87-94 т. 1)

Крім того, з даних звіту поданого ТОВ «Будхімеко» до Управління пенсійного фонду України за липень, серпень 2012 року за підписом ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 відноситься до категорії осіб як найманий працівник (трудова книжка).

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що дійсно за його підписом подався звіт ТОВ «Будхімеко» до Пенсійного фонду України з відображеними вище вказаних даних, проте вказав їх помилковими.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Будучи допитаний в судовому засіданні ОСОБА_7 показав, що він працював разом з ОСОБА_1 на ТОВ «Будхімеко», він як співучасник товариства, а позивач як директор товариства. До закриття та продажу ТОВ «Будхімеко» ОСОБА_1 працював в товаристві за сумісництвом, а в ТОВ «Будхімеко Україна» за основним місцем роботи. Місце розташування ТОВ «Будхімеко» знаходилося в с. Крюківщина, місце розташування ТОВ «Будхімеко Україна» було по вул. Березняківській, 29-б в м. Києві, і лише юридична адреса та офіс по контролю активів ТОВ «Будхімеко Україна» знаходився у м. Львові, а тому ОСОБА_1 працював у м. Києві, спочатку в с. Крюківщина, а потім по вул. Березняківській, до офісу у м. Львові ні він, ні позивач не приїжджали. Йому відомо, що Наумович Ю.С. приїхав до м. Києва та забрав заяви, зокрема позивача, про прийняття на роботу та трудові книжки. Вказав, що ТОВ «Будхімеко» та ТОВ «Будхімеко Україна» є два різні товариства.

Разом з тим судом встановлено, що 19.02.2013 року при розгляді Дніпровським районним судом м. Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» про стягнення заборгованості з орендної плати, ОСОБА_1 виступав по даній справі в якості свідка, до свідчення якого суд віднісся критично. (а.с. 80-85 т. 2)

Також при розгляді справи, представником відповідача зазначалося, що на даний час у м. Львові за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» розглядається справа про повернення суми позики, що не заперечувалося ОСОБА_7

Також на підтвердження свої вимог позивач надав копію наказу № 01-07 від 03.07.2012 року зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1, переведено з посади «Директор ТОВ «Будхімеко» на посаду «Директор ТОВ «Будхімеко» по сумісництву». (а.с. 170 т. 1) та копію наказу № 01-09 від 06.09.2012 року зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений з посади директора ТОВ «Будхімеко» з 06.09.2012 року за власним бажанням. (а.с. 219 т. 1)

Вказані накази підписані учасником ТОВ «Будхімеко» ОСОБА_7

Врахувавши викладені обставини та провівши аналіз показам свідка ОСОБА_7, суд критично відноситься до показів свідка та до наказів № 01-07 від 03.07.2012 року, № 01-09 від 06.09.2012 року підписані свідком ОСОБА_7, оскільки дані обставини прямо суперечать обставинам по справі.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що на період звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Будхімеко Україна», останній був працевлаштований в ТОВ «Будхімеко Україна» за сумісництвом, а основним місцем роботи його було в ТОВ «Будхімеко», що підтверджується, зокрема, звітами до Управління пенсійного фонду України як ТОВ «Будхімеко» так і звітами ТОВ «Будхімеко Україна», заявою ОСОБА_1 від 27.06.2012 року про прийняття на роботу за сумісництвом та поясненнями стороною відповідача по справі, інших доказів на підтвердження вимог позивача суду не надано.

Відповідно до вимог частини першої ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з видачі трудової книжки.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що днем його звільнення вважається день видачі трудової книжки, а оскільки відповідач так і не повернув трудову книжку, то в розумінні ст. 233 КЗпП України, вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору.

Разом з тим, суд не може погодитися з даними твердженнями позивача, зважаючи на те, що судом достовірно встановлено, що трудової книжки в ТОВ «Будхімеко Україна» на ім'я ОСОБА_1 не було, а отже останній може звернутись з заявою про вирішення трудового спору до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

Як убачається з матеріалів справи, наказ № 20 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ "Будхімеко Україна" направлено 03.10.2012 року ОСОБА_1 за місцем його проживання, за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується поштовою квитанцією та описом поштового вкладення. (а.с. 33, 34 т. 1)

29.10.2012 року ОСОБА_1 повторно було направлено наказ про звільнення, який він отримав 31.10.2012 року, про що свідчить відмітка в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. (а.с. 35 т. 1)

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 роз'яснено про те, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що до вимог позивача слід застосувати положення ст. 233 КЗпП України, оскільки судом встановлено, що позивач був обізнаний про дату звільнення із займаної посади 31.10.2012 року, а саме з дати вручення йому копії наказу про звільнення, ці обставини позивачем не спростовані, в той же час з даними позовом до суду позивач звернувся лише 23.01.2013 року, що свідчить про те, що позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду поза межами визначеного трудовим законодавством строку, доказів, які б мали підтвердити поважні причини пропуску строку визначеного для зверненням з такими вимогами суду не надав.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про те, що при звільненні позивача із займаної посади відповідачем не порушувались норми чинного законодавства, враховуючи, що судом не було встановлено вини товариства з приводу процедури звільнення позивача, отже не були порушені законні права позивача, тому вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, у зв'язку ухваленням судом рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115, 97, 237-1 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 10, 58, 60, 88, 208-210, 215-218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхімеко Україна" про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

С у д д я :