Рішення

від 25.06.2014 по справі 918/1954/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" червня 2014 р. Справа № 918/1954/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань Морозу С.Ю.,

розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Груп-А"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення в сумі 217 658 грн. 86 коп.

за участі представників:

від позивача: Павлунішен С.М., довіреність №47-ю від 18.12.2013 року;

від відповідача: не з'явився.

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

У судовому засіданні 25 червня 2014 року, судом оголошувалась перерва до 17:50 год. 25 червня 2014 року, про що позивач повідомлявся під розписку в протоколі судового засідання.

Обставини справи: У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофе Груп-А" (далі Товариство) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2) про стягнення заборгованості в сумі 203 114,80 грн., з яких 184 968,00 грн. основний борг, 15 446,80 грн. пеня та 2 700,00 штраф.

В обґрунтування зазначеного позову, позивач посилався на те, що Товариство на виконання умов укладених між останнім та ФОП ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу кавової та чайної продукції №КГ-12Е та КГ-12Б від 22 січня 2013 року, та договору №КГ-12Об від 22 березня 2013 року на продаж кавового обладнання для приготування гарячих та холодних кавових напоїв, за видатковими накладними передавало, а відповідач отримував товар, однак вартість його сплатив не в повному обсязі, внаслідок чого борг останнього перед позивачем складає 184 968,00 грн.

А тому, відповідно до умов зазначених договорів, Товариство просило стягнути з ФОП ОСОБА_2 залишок заборгованості, пеню, штраф а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.12.2013 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 17.01.2014 року.

17 січня 2014 року відповідачем через відділ канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись при цьому на наступні обставини.

Відповідач визнав, що між сторонами 22 січня 2013 року було укладено договір купівлі-продажу №КГ-12Е на виконання якого позивач здійснив поставку товару на загальну суму 63 907,20 грн., що підтверджується видатковими накладними № 15 від 22.01.2013 року на суму 12 731,00 грн.; № 45 від 01.02.2013 року на суму 210,40 грн.; № 94 від 12.02.2013 року на суму 8 280,80 грн.; № 116 від 19.02.2013 року на суму 5 113,20 грн.; № 89/3 від 28.02.2013 року на суму 3 040,80 грн.; № 89/4 від 28.02.2013 року на суму 1 602,00 грн.; № 149 від 06.03.2013 року на суму 10 460,00 грн.; № 171 від 12.03.2013 року на суму 1 420,00 грн.; № 178 від 14.03.2013 року на суму 8 840,00 грн.; № 192 від 21.03.2013 року на суму 3 408,00 грн.; № 221 від 01.04.2013 року на суму 8 801,00 грн. Однак, оплата за вказаний товар проведена в повному обсязі, на підтвердження чого надав платіжні доручення.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 наполягала на тому, що будь-яких інших договорів між позивачем та відповідачем укладено не було.

Також відповідач зазначила, що 21.03.2013 року нею було зроблено замовлення № 440 по договору купівлі-продажу КГ-12Е, у зв'язку із чим 22.03.2013 року на позивача рахунок було сплачено 100 % передоплати у сумі 15 529,75 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 22.03.2013 року, однак замовлений товар не був поставлений Товариством, внаслідок чого, на сьогоднішній день за останнім рахується заборгованість з приводу поставки товару на суму 15 529,75 гривень, який був оплачений, однак поставлений не був.

З приводу інших поставок, а саме за видатковими накладними: № 193 від 21.03.2013 року, на суму 15 684,40 грн.; № 237 від 09.04.2013 року на суму 9 312,00 грн.; № 298 від 25.04.2013 року на суму 19 908,00 грн.; № 299 від 25.04.2013 року на суму 1 250,00 грн.; № 344 від 14.05.2013 року на суму 12 732,00 грн.; № 369 від 21.05.2013 року на суму 7 428,00 грн.; № 399 від 28.05.2013 року на суму 2 760,00 грн.; № 443 від 05.06.2013 року на суму 22 860,00 грн.; № 458 від 07.06.2013 року на суму 954,00 грн.; № 486 від 18.06.2013 року на суму 26 466,00 грн.; № 505 від 25.06.2013 року на суму 1 440,00 грн.; № 607 від 26.07.2013 року на суму 19 959,00 грн., відповідач зазначила, що вказані документи не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Міністерством фінансів України від 24.05.1995 р. №88 так як виконані за підписом лише директора позивача із зазначенням у графі головного бухгалтера також прізвища директора.

Окрім того, відповідач стверджує, що товар зазначений у видаткових накладних № 34 від 29.01.2013 року; № 193 від 21.03.2013 року; № 237 від 09.04.2013 року; № 298 від 25.04.2013 року; № 299 від 25.04.2013 року; № 344 від 14.05.2013 року; № 369 від 21.05.2013 року; № 399 від 28.05.2013 року; № 443 від 05.06.2013 року; № 458 від 07.06.2013 року; № 486 від 18.06.2013 року; № 505 від 25.06.2013 року; № 607 від 26.07.2013 року взагалі не поставлявся, а його підписи у вказаних накладних виконанні іншою особою із наслідуванням підпису, у зв'язку із чим зазначені видаткові накладні не можуть бути належним доказом у справі, оскільки є сфальсифікованими.

04 лютого 2014 року відповідачем через відділ канцелярії суду подано додаткові пояснення до відзиву.

20 лютого 2014 року позивачем через відділ канцелярії суду подані додаткові письмові пояснення, відповідно до яких позивач зазначив, що на момент фактичних господарських відносин між позивачем та відповідачем були відсутні рахунки на оплату товару із прив'язкою до реквізитів договору від 22.01.2013 року №КГ-12Е. При цьому відображення підписів на рахунках не відповідають фактичному підпису особи, уповноваженої на підписання первинних документів - особі директора (бухгалтера) Товариства. Позивач стверджує, що зазначені рахунки виникли напередодні розгляду судової справи, оскільки договором від 22.01.2013 року №КГ-12Е не передбачено оформлення документів у вигляді рахунків на попередню оплату товару. Враховуючи наведене, позивач вважав за необхідне провести почеркознавчу судову експертизу відносно ідентифікації підписів у рахунках на оплату товару, наданих представником відповідача до матеріалів судової справи.

Суд не вбачає підстав для проведення почеркознавчої експертизи підписів у рахунках на оплату товару, так як вказані рахунки містять також відбитки печатки Товариства, а будь яких доводів щодо втрати останньої позивачем не наведено.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2014 року, за клопотанням відповідача призначено судову почеркознавчу експертизу. Зупинено провадження у справі до отримання висновку експерта.

05 травня 2014 року матеріали справи №918/1954/13 були повернуті до господарського суду Рівненської області без виконання, так як оплата рахунку за проведення експертизи не проведена.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06 травня 2014 року провадження у справі №918/1954/13 поновлено, призначено її до слухання в судовому засіданні на 14 травня 2014 року. Строк розгляду спору в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено на 15 днів.

13 травня 2014 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 14 травня 2014 року призначено судову почеркознавчу експертизу. Зупинено провадження у справі до отримання висновку експерта.

16 червня 2014 року матеріали справи №918/1954/13 повернуті до господарського суду Рівненської області разом з висновком судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою господарського суду Рівненської області провадження у справі №918/1954/13 поновлено, призначено її до слухання в судовому засіданні на 25 червня 2014 року.

Відповідач у судове засідання не з'явився, однак 24 червня 2014 року подав через відділ канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи на інший день, так як представник відповідача за довіреністю братиме участь у іншій справі, що розглядатиметься іншим судом.

Суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, та її розгляд без участі представника останнього, так як строк розгляду спору закінчується, розгляд справи неодноразово відкладався і у відповідача було достатньо часу для підготовки письмових заперечень, крім того останній не обмежений колом представників, які можуть брати участь у розгляді даної господарської справи.

25 червня 2014 року позивачем через відділ канцелярії суду подано клопотання від 23.06.2014 року, відповідно до якого Товариство керуючись ст. 22 ГПК України збільшує позовні вимоги, зокрема донараховує пеню за порушення строків сплати за поставлений товар в розмірі 14 544,06 грн. та плату за прострочення виконання грошових зобов'язань з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 20 346,48 грн.

Суд розцінює подане позивачем клопотання як заяву про збільшення позовних вимог, та приймає її в частині донарахування пені в сумі 14 544,06 грн., таким чином нова ціна позову складає 217 658,86 грн.

Що стосується заяви про збільшення позовних вимог та стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 20 346,48 грн., суд не приймає її до розгляду в цій частині з огляду на наступне.

У відповідності до 4 частини статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Розглядаючи дану заяву позивача судом враховується положення п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" згідно з яким під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом звертається увага, що при поданні позову позивачем зазначено наступні вимоги майнового характеру, а саме: стягнення заборгованості у розмірі 184 968,00 грн., що виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з купівлі-продажу товару згідно договорів купівлі-продажу та стягнення штрафних санкцій за порушення строків сплати вищевказаної заборгованості, а саме пені в сумі 15 446,80 грн. та 2 700,00 грн. штрафу. Разом з тим, у заяві про збільшення позовних вимог з якою звернувся позивач йдеться саме про заявлення додаткової позовної вимоги - про стягнення інфляційних втрат. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заяву позивача про збільшення позовних вимог в цій частині слід залишити без розгляду з поверненням надмірно сплаченого позивачем судового збору.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися до суду в загальному порядку з окремим позовом з додержанням встановлених ГПК України приписів.

В судовому засіданні 25 червня 2014 року позивач підтримав позов з підстав зазначених в позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, та наполягав на його задоволенні.

Вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2013 року між Товариством (Постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару №КГ-12Е (далі Договір, т.1, а.с. 13), відповідно до умов якого постачальник на окремі замовлення покупця передає, а покупець отримує у власність певні партії товарів (кавову та чайну продукцію) торгівельної марки "Esserre" (далі товар) та зобов'язується сплатити за нього (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору покупець є ініціатором придбання товару в кожному окремому випадку, про що він повідомляє постачальника у вигляді замовлення із зазначенням номенклатури, кількості необхідного товару та порядку розрахунків. Замовлення є підставою для складання накладної на конкретну партію товару, в якій зазначається номенклатура, кількість, ціна товару та інші необхідні дані. Така накладна є невід'ємною частиною договору. У будь-якому випадку прийом товару постачальника покупцем або його уповноваженою особою є узгодженням відповідної передачі товару на умовах, які визначені товаросупровідними документами та цим договором.

Розділом 4 Договору сторони погодили порядок розрахунків, відповідно до якого розрахунки за даним договором здійснюються в гривнях у безготівковій формі. Оплата за отриманий товар здійснюється не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту поставки.

Згідно з п. 7.8 Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим Договором.

У відповідності до п. 7.9 Договору у випадку якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один календарний місяць до його закінчення, то дія цього договору автоматично пролонговується на один календарний рік на тих же умовах без обмеження кількості пролонгації.

Договір підписаний повноважним представником постачальника та скріплений відбитком його печатки та підписаний покупцем.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання укладеного між сторонами Договору Товариство передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняла товар на загальну суму 180 600,00 грн. , що підтверджується наступними видатковими накладними, підписаними представниками покупця та постачальника без заперечень: № 15 від 22.01.2013 року на суму 12 731,00 грн.; № 34 від 29.01.2013 року на суму 210,40 грн.; № 45 від 01.02.2013 року на суму 210,40 грн.; № 94 від 12.02.2013 року на суму 8 280,80 грн.; № 116 від 19.02.2013 року на суму 5 113,20 грн.; № 89/3 від 28.02.2013 року на суму 3 040,80 грн.; № 171 від 12.03.2013 року на суму 1 420,00 грн.; № 178 від 14.03.2013 року на суму 8 840,00 грн.; № 193 від 21.03.2013 року на суму 15 684,40 грн.; № 237 від 09.04.2013 року на суму 9 312,00 грн.; № 298 від 25.04.2013 року на суму 19 908,00 грн.; № 299 від 25.04.2013 року на суму 1 250,00 грн.; № 344 від 14.05.2013 року на суму 12 732,00 грн.; № 369 від 21.05.2013 року на суму 7 428,00 грн.; № 399 від 28.05.2013 року на суму 2 760,00 грн.; № 443 від 05.06.2013 року на суму 22 860,00 грн.; № 458 від 07.06.2013 року на суму 954,00 грн.; № 486 від 18.06.2013 року на суму 26 466,00 грн.; № 505 від 25.06.2013 року на суму 1 440,00 грн.; № 607 від 26.07.2013 року на суму 19 959,00 грн. належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (т.1, а.с. 19-38).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач розрахувався за товар отриманий згідно видаткових накладних № 45 від 01.02.2013 року; № 94 від 12.02.2013 року; № 116 від 19.02.2013 року; № 89/3 від 28.02.2013 року; № 171 від 12.03.2013 року; № 178 від 14.03.2013 року в загальній сумі 26 905,20 грн. , що підтверджується наявними в матеріалах справи оригіналами платіжних доручень з відміткою банку (з посиланням на відповідний рахунок) та рахунків на оплату, які містять посилання на Договір, а саме: платіжне доручення №1 від 14.02.2013 року на суму 210,40 грн., рахунок №36 від 01.02.2013 року (т.1, а.с. 87,88); платіжне доручення №3 від 05.03.2013 року, на суму 8 280,80 грн., рахунок №85 від 12.02.2013 року (т.1, а.с. 89,90); платіжне доручення №4 від 12.03.2013 року, на суму 5 113,20 грн., рахунок №110 від 19.02.2013 року (т.1, а.с. 91,92); платіжне доручення №6 від 20.03.2013 року, на суму 3 040,80 грн., рахунок №120 від 28.02.2013 року (т.1, а.с. 93,94); платіжне доручення №10 від 01.04.2013 року, на суму 1 420,00 грн., рахунок №137 від 12.03.2013 року (т.1, а.с. 97, 98); платіжне доручення №11 від 03.04.2013 року, на суму 8 840,00 грн., рахунок №141 від 14.03.2013 року (т.1, а.с. 99, 100).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову у відзиві крім іншого зазначила, що товар отриманий згідно видаткової накладної №15 від 22.01.2013 року оплачений останнім, на підтвердження чого надає платіжне доручення №2 від 14.02.2013 року, яке не береться судом до уваги, оскільки у вказаному платіжному дорученні у графі призначення платежу зазначено "зг. рах. №18 від 22.01.2013 року", який в матеріалах справи відсутній, як і відсутнє посилання у платіжному дорученні на видаткову накладну чи договір, відтак, вказане платіжне доручення не може слугувати належним доказом сплати заборгованості саме за товар отриманий відповідачем згідно вищезазначеної видаткової накладної.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість за Договором в сумі 153 694,80 грн.

Крім того позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладених між Товариством та ФОП ОСОБА_2 договору купівлі-продажу кавової та чайної продукції №КГ-12Б від 22 січня 2013 року (далі Договір 1) в розмірі 1 099,00 грн. та договору №КГ-12Об від 22 березня 2013 року на продаж кавового обладнання для приготування гарячих та холодних кавових напоїв (далі Договір 2) в сумі 3 269,00 грн.

Суд зазначає, що до матеріалів справи позивачем долучені належним чином завірені копії Договору 1 та Договору 2 (т.1, а.с. 15, 17). При цьому відповідач заперечувла факт укладення вказаних договорів. Позивач, на вимогу суду не надав для огляду у судовому засіданні оригінали Договору 1 та 2.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Водночас в матеріалах справи наявні оригінали видаткових накладних №180 від 18.03.2013 року на суму 521,00 грн. (т.1, а.с. 166), №411 від 30.05.2013 року на суму 578,00 грн. (т. 1, а.с. 163) з посиланням на Договір 1 та №0000000003 від 22.03.2013 року на суму 3 269,00 грн. (т.1, а.с. 164) з посиланням на Договір 2 підписані представниками Товариства та ФОП ОСОБА_2

В світлі заявлених позовних вимог копії Договору 1 та Договору 2 приймаються судом у якості належних та допустимих доказів у справі, та оцінюються в сукупності з іншими доказами у справі, а саме видатковими накладними, які містять посилання на вказані договори та свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію їх умов.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі були фактично вчинені правочини з купівлі-продажу товару на умовах вказаних саме у Договорі 1 та Договорі 2. Крім того, операції по вищезазначеним накладним відображені позивачем у податкових накладних з посиланням на Договір 1 та 2 (т.2, а.с. 41, 44, 52).

22 січня 2013 року між Товариством (Постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару №КГ-12Б (Договір 1, т.1, а.с. 15), відповідно до умов якого постачальник на окремі замовлення покупця передає, а покупець отримує у власність певні партії товарів (кавову та чайну продукцію) (далі товар) та зобов'язується сплатити за нього (п. 1.1 Договору 1).

22 березня 2013 року між Товариством (Постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару №КГ-12-Об (Договір 2, т.1, а.с. 17), відповідно до умов якого постачальник на окремі замовлення покупця передає, а покупець отримує у власність певні партії товарів (кавове обладнання для приготування гарячих та холодних кавових напоїв) (далі товар) та зобов'язується сплатити за нього (п. 1.1 Договору 2).

У відповідності до п. 1.2 Договору 1 та Договору 2 будь-які передачі товару від постачальника до покупця розглядаються сторонами, як окремі договори на придбання отриманого товару на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору 1 та Договору 2 покупець є ініціатором придбання товару в кожному окремому випадку, про що він повідомляє постачальника у вигляді замовлення із зазначенням номенклатури, кількості необхідного товару та порядку розрахунків. Замовлення є підставою для складання накладної на конкретну партію товару, в якій зазначається номенклатура, кількість, ціна товару та інші необхідні дані. Така накладна є невід'ємною частиною договору. У будь-якому випадку прийом товару постачальника покупцем або його уповноваженою особою є узгодженням відповідної передачі товару на умовах, які визначені товаросупровідними документами та цим договором.

Розділом 4 Договору 1 та Договору 2 сторони погодили порядок розрахунків, відповідно до якого розрахунки за даним договором здійснюються в гривнях у безготівковій формі. Оплата за отриманий товар здійснюється не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту поставки.

Згідно з п. 7.8 Договору 1 та Договору 2 він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим Договором.

Як зазначено у п. 7.9 Договору 1 та Договору 2 у випадку якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один календарний місяць до його закінчення, то дія цього договору автоматично пролонговується на один календарний рік на тих же умовах без обмеження кількості пролонгації.

Договори 1 та 2 підписані повноважним представником постачальника та скріплений відбитком його печатки та підписані покупцем.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання укладеного між сторонами Договору 1 Товариство передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняла товар на загальну суму 1 099,00 грн. , що підтверджується видатковими накладними №180 від 18.03.2013 року на суму 521,00 грн. (т.1, а.с. 166) та №411 від 30.05.2013 року на суму 578,00 грн. (т. 1, а.с. 163), підписаними представниками покупця та постачальника без заперечень, та на виконання умов укладеного між сторонами Договору 2 Товариство передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняла товар на суму 3 269,00 грн. , що підтверджується видатковою накладною №0000000003 від 22.03.2013 року, яка підписана представниками покупця та постачальника без заперечень.

Однак, у строки визначені вищезазначеними договорами ФОП ОСОБА_2 за отриману продукцію не розрахувалась, свої зобов'язання щодо оплати продукції, всупереч вимог закону та умов Договору, у повному обсязі не виконала, внаслідок чого на момент розгляду справи заборгованість останньої перед Товариством складає: за Договором 1 - 1 099,00 грн., за договором 2 - 3 269,00 грн.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Враховуючи наведене, заборгованість за Договором в сумі 153 694,80 грн., за Договором 1 в сумі 1 099,00 грн. та за Договором 2 в сумі 3 269,00 грн. стверджується матеріалами справи, а відтак підлягає до задоволення у загальній сумі 158 062,80 грн., а у задоволенні позову в частині стягнення 26 905,20 грн. основного боргу за Договором слід відмовити.

Доказів погашення заборгованості в сумі 158 062,80 грн. відповідач суду не надав.

Що стосується доводів відповідача викладених у відзиві, що 21.03.2013 року ним було зроблено замовлення № 440 по Договору та сплачено 100 % передоплати у сумі 15 529,75 грн., однак замовлений товар не був поставлений позивачем, внаслідок чого, за останнім рахується заборгованість з поставки товару на суму 15 529,75 грн., який був оплачений, однак не поставлений, суд зазначає, що вказане твердження відповідача не стосується предмету спору у даній справі, зустрічного позову з цих підстав останнім не подано, тому відповідно ФОП ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутись з цього приводу з окремим позовом до господарського суду.

Крім того, відповідач у відзиві також вказує, що видаткові накладні № 193 від 21.03.2013 року, № 237 від 09.04.2013 року, № 298 від 25.04.2013 року, № 299 від 25.04.2013 року, № 344 від 14.05.2013 року, № 369 від 21.05.2013 року, № 399 від 28.05.2013 року, № 443 від 05.06.2013 року, № 458 від 07.06.2013 року, № 486 від 18.06.2013 року, № 505 від 25.06.2013 року, № 607 від 26.07.2013 року, підписані лише директором позивача із зазначенням у графі головного бухгалтера також прізвища директора.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів. Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких зокрема особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому згідно п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів від 24.05.1995 № 88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Суд дослідивши вказані відповідачем видаткові накладні вважає, що останні містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення так як окрім інших реквізитів містять особистий підпис особи відповідальної за здійснення господарської операції скріплений печаткою підприємства. Крім того чинне законодавство не містить вимоги, що первинний обліковий документ повинен бути підписаний директором та головним бухгалтером, на що наголошує відповідач у відзиві.

Посилання відповідача на фальсифікацію його підписів у видаткових накладних спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи (т. 2, а.с. 173-174).

У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань відповідачем, відповідно до умов Договору, Договору 1 та Договору 2, Товариство нарахувало 29 990,86 грн. пені (розрахунки т.1 а.с. 56 та т.2 а.с. 191) та 2 700,00 грн. штрафу (розрахунок т.1, а.с. 6).

Пунктами 5.2 та 5.3 Договору, Договору 1 та Договору 2 унормовано, що в разі несплати товару в терміни, встановлені цим договором, за кожен день прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня. При подальшому надходженні коштів від постачальника в першу чергу погашається пеня. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 36 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконане. Виплата штрафних санкцій не звільняє покупця від обов'язку повернути або оплатити товар на умовах цього договору та відшкодувати завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплатити неустойку.

Частинами 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи, що згідно ст. 526, ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договорів, у вигляді сплати пені.

Нарахування пені, здійснене позивачем, перевірено судом, та встановлено, що розрахунки є не в повній мірі вірними.

Так, судом встановлено, що згідно накладних № 45 від 01.02.2013 року, № 94 від 12.02.2013 року, № 116 від 19.02.2013 року, № 89/3 від 28.02.2013 року, № 171 від 12.03.2013 року та № 178 від 14.03.2013 року відповідачем заборгованість погашена в повному обсязі, однак з незначними порушеннями строків оплати, відтак з моменту виникнення заборгованості за вказаними накладними позивач вправі нарахувати пеню до дати фактичного погашення заборгованості, а саме: згідно видаткової накладної № 45 від 01.02.2013 року - за 5 днів прострочення в сумі 0,43 грн., за видатковими накладними № 94 від 12.02.2013 року та № 116 від 19.02.2013 року - за 13 днів прострочення в сумі 44,24 грн. та 27,32 грн. відповідно, за накладними № 89/3 від 28.02.2013 року, № 171 від 12.03.2013 року та № 178 від 14.03.2013 року - за 12 днів прострочення в сумі 15,00 грн., 7,00 грн. та 43,59 грн. відповідно (розрахунок суду т.2, а.с. 194).

Судом перевірено розрахунки пені здійснені позивачем за іншими видатковими накладними, та визнано вірними, такими що відповідають вищезазначеним приписам законодавства та умовам договорів.

Враховуючи наведене, за розрахунком суду вимога Товариства про стягнення з ФОП ОСОБА_2 29 990,86 грн. пені підлягає частковому задоволенню в сумі 25 057,61 грн., а у частині стягнення 4 933,25 грн. пені слід відмовити за безпідставністю.

Крім того, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення 2 700,00 грн. штрафу з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 5.4 Договору, Договору 1 та Договору 2 якщо покупець не виконує умови п. 7.3 цього договору, то постачальник має право стягнути з нього штраф у розмірі 300 гривень за кожний випадок.

Відповідно до пункту 7.3 Договору, Договору 1 та Договору 2 сторони зобов'язані не менше одного разу на квартал проводити звірку стану розрахунків по товару, для чого покупець направляє до постачальника свого представника або спілкується по телефону. Після чого результати проведення звірки оформлюються шляхом обміну листами та актами звірки, оформленими належним чином. Сторони погодились, що у випадку, коли не дотримані ці вимоги, всі суперечки вирішуються відомостями постачальника на підставі його даних за період, починаючи з дати проведення попередньої звірки.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому позивачем у позовній заяві наведено лише довід про невиконання відповідачем за весь час існування договірних відносин вимог пункту 7.3 зазначених договорів, без підтвердження будь-якими іншими доказами.

Суд вважає, що позивачем не надано належних доказів того, що покупцем (відповідачем) не виконувались умови п.7.3 Договору, Договору 1 та Договору 2, відтак розмір вказаної штрафної санкції нарахований позивачем в розмірі 2 700,00 грн. не підлягає до задоволення.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства про стягнення з ФОП ОСОБА_2 основного боргу в розмірі 184 968,00 грн. та 29 990,86 грн. пені підлягають частковому задоволенню в розмірах 158 062,80 грн. та 25 057,61 грн. відповідно, а у задоволенні позову в частині стягнення 2 700,00 грн. штрафу, 26 905,20 грн. основного боргу та 4 933,25 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено порядок повернення судового збору. Відповідно до пункту 1 вказаної статті сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судом встановлено, що позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачено 4 062,31 грн. судового збору. Разом з тим, судом заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду в частині збільшення розміру пені, за подання якої останнім сплачено ще 697,81 грн. судового збору згідно квитанції №112 від 24.06.2014 року (разом 4 760,12 грн.).

Враховуючи, що нова ціна позову складає 217 658 грн. 86 коп., позивачу необхідно було сплатити 4 353,18 грн. судового збору.

Тому переплачений судовий збір в розмірі 406,94 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 3 662,41 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 36, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (33001, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Груп-А" (29000, Проспект Миру, 94/1Б, місто Хмельницький, код ЄДРПОУ 36952861) 158 062 (сто п'ятдесят вісім тисяч шістдесят дві) грн. 80 коп. основного боргу, 25 057 (двадцять п'ять тисяч п'ятдесят сім) грн. 61 коп. пені та 3 662 (три тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 41 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні позову в частині стягнення 2 700 грн. 00 коп. штрафу, 26 905 грн. 20 коп. основного боргу та 4 933 грн. 25 коп. пені відмовити.

5. Ухвалою повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Кофе Груп-А" (29000, Проспект Миру, 94/1Б, місто Хмельницький, код ЄДРПОУ 36952861) з Державного бюджету України 406 грн. 94 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "27" червня 2014 року.

Суддя Пашкевич І.О.