Постанова

від 23.06.2014 по справі 917/311/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р. Справа № 917/311/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Ільїн О.В. , суддя Черленяк М.І.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників:

позивача - Потреби С.М. (довіреність б\н від 16 квітня 2014 року),

відповідача - Коби М.Г. (довіреність №108 від 11 березня 2014 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1292П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 22 квітня 2014 року у справі № 917/311/14

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро",

смт. Оржиця Полтавської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька", с. Тарасенкове Оржицького району Полтавської області

про стягнення збитків в сумі 52 696,20 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22 квітня 2014 року у справі № 917/311/14 (суддя Бунякіна Г.І.) в позові відмовлено.

Позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Приват Агро", з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права, на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду Полтавської області від 22 квітня 2014 року у справі № 917/311/14 скасувати, прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

11 червня 2014 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду позивач надав нормативно-правове обґрунтування до апеляційної скарги (вх.4545), де зазначає, що 25 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області, загальною площею 8,60 га. Проте, ця земельна ділянка була самовільно зайнята Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька", що призвело до порушення прав Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро". Вважає, що діями відповідача позивачу була спричинена шкода на суму 52 696,20 грн., з яких: 9196,73 грн. шкода в наслідок самовільного зайняття земельної ділянки; 2 921,00 грн. витрат, сплачених за оренду земельної ділянки; 40 578,47 грн. безпідставно отриманого доходу.

16 червня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька", надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.4613), в якому відповідач вважає оскаржуване рішення законним та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На думку відповідача, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" на законних підставах користувалось спірною земельною ділянкою, а отже нарахування сум збитків є неправомірним.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро" задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача шкоди в порядку статті 156 Земельного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України та збитків, у відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України. Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині понесених додаткових витратах у розмірі 2 921,00 грн., судом вірно зазначено, що ця сума сплачувалась позивачем на виконання умов укладеного між Приватним сільськогосподарським підприємством "Приват Агро" та ОСОБА_3 договору оренди земельної ділянки від 25 квітня 2013 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, 25 квітня 2013 року між ОСОБА_3 (Орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Приват Агро" укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 8,60 га, кадастровий номер 5323684600:00:003:0092, яка знаходиться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області (т.1 а.с. 12).

Земельна ділянка, загальною площею 8,60 га належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1-849 від 18 липня 2012 року (т.2 а.с. 4).

Відповідно до акту приймання-передачі, який є додатком №2 до Договору оренди земельної ділянки від 25 квітня 2013 року, Орендар прийняв земельну ділянку загальною площею 8,60 га, у тому числі ріллі: 8,60 га (т. 1 а.с.15).

Як зазначає позивач, Приватне сільськогосподарське підприємство "Приват Агро", внаслідок самовільного зайняття відповідачем у 2013 році земельної ділянки, яка належить позивачу на праві оренди, було позбавлено можливості користуватися нею та отримувати доходи, сплачуючи при цьому протягом всього терміну орендну плату Орендодавцеві за цю земельну ділянку.

Відповідно до статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до статті 1 цього Закону, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що розмір шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963.

Підставою для здійснення розрахунку розміру такої шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт самовільного зайняття земельної ділянки, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки. Лише зазначені документи можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Фактом самовільного зайняття земельної ділянки, як стверджує позивач, є акт Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області № 123 від 18 вересня 2013 року, припис № 646 від 18 вересня 2013 року та постанова про накладення адміністративного стягнення від 25 вересня 2013 року № 394 державного інспектора сільського господарства в Полтавській області Заєць Л.В. (т.1. а.с. 20, 103, 158). У зв'язку із чим були розраховані збитки у сумі 9 196,73 грн., які обчислені відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963.

Колегія суддів вважає такі доводи скаржника безпідставними та з цього приводу зазначає.

21 березня 2005 року між ОСОБА_5 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 8,6 га, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років (т. 1 а.с.112-115). Згідно акту прийомки-передачі від 21 березня 2005 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" прийняв зазначену вище земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємцем земельної ділянки, яка знаходиться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області стала ОСОБА_3 (т.1 а.с. 67).

01 січня 2012 року ОСОБА_3, як правонаступник ОСОБА_5, продовжила договірні відносини з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька", уклавши договір оренди, згідно умов якого, орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,3 га кожна, які знаходяться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області (т.1 а.с. 53-66).

Згідно із частиною 4 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди землі, укладеного з її власником.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції встановлений той факт, з яким погоджується апеляційна інстанція, що відповідач знаходився в договірних відносинах з власником спірної земельної ділянки - ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 01 січня 2012 року; даний договір не зареєстрований у встановленому законом порядку, проте згідно статті 204 Цивільного кодексу України недійсним не визнавався, а навпаки, виконуючи умови цього договору, відповідачем сплачувалась орендна плата за належний власнику пай (т. 1 а.с. 73-98, 118-142).

Посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність у судовому рішенні доказів проведення відповідачем обробітку земельної ділянки та засіяння її кукурудзою не обґрунтовані та спростовуються матеріалами справи (а.с. 153-158).

Крім того, на виконання припису державного інспектора сільського господарства в Полтавській області, 15 жовтня 2013 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" звільнила земельну ділянку (пай), що належить ОСОБА_3 після часткового скошення кукурудзи на силосну масу, а також після збирання врожаю кукурудзи на зерно (т.1 а.с.117).

Обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Встановлено, що відповідач користувався земельною ділянкою на підставі діючого договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2012 року, а тому факт самовільного зайняття землі відсутній.

Таким чином і відсутні підстави для притягнення відповідача до такого заходу цивільної відповідальності як стягнення збитків, які розраховані на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 2 921,00 грн. - додаткових витрат, що були понесені ним у зв'язку із самовільним зайняттям земельної ділянки відповідачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладених у рішенні від 22 квітня 2014 року, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу та розміру збитків, у відповідності до статті 225 Господарського кодексу України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається статтею 22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме : протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки.

Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми , що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв"язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За відсутності хоча б одного з цих елементів, цивільна відповідальність не настає (така правова позиція також викладена в Постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 р. у справі № 3-72 гс 12).

Оскільки протиправність поведінки відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" не доведена, то шкода завдана правомірними діями за загальними правилами не відшкодовується.

Крім того, в матеріалах справи містяться платіжні документи про сплату позивачем орендної плати в сумі 2 921,00 грн. саме на виконання договору оренди від 25 квітня 2014 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 23-27).

Також слід зазначити, що у пункті 29 Договору оренди від 25 квітня 2013 року передбачено право Орендаря вимагати надання Орендодавцем для використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди та відшкодування Орендодавцем упущеної вигоди і збитків, заподіяних ненаданням її у зазначений строк.

В матеріалах справи відсутні претензії або вимоги Орендодавця ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" про звільнення спірної земельної ділянки.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в позовних вимогах про стягнення з відповідача на користь позивача суму безпідставно отриманого доходу в розмірі 40 578,47 грн.

Так, позивач, вважаючи, що відповідач безпідставно отримав дохід від збору врожаю кукурудзи на спірній земельній ділянці, розрахував його розмір, посилаючись на дані Управління агропромислового розвитку Оржицької районної державної адміністрації Полтавської області № 03-05/51 від 31 січня 2014 року та Відділу статистики в Оржицькому районі № 3 від 31 січня 2014 року про середню урожайність кукурудзи на зерно по району станом на 01 грудня 2013 року (т.1 а.с.28,29). За розрахунками Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро" такий дохід склав 40 578,47 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що главою 83 Цивільного кодексу України передбачений порядок захисту від набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином ; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

З аналізу наведеної вище норми можна зробити висновок, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття такого майна. Тобто йдеться мова про доходи, які безпідставний набувач реально одержав або міг одержати. Тут може йти мова про проценти за користування грошовими коштами, плоди від набутого майна та інші доходи. Часовим проміжком для повернення доходів є час з моменту, коли набувач дізнався або мав дізнатися про незаконність набуття або збереження майна, до пред'явлення відповідної вимоги потерпілим.

В даному випадку, як вже зазначалось вище, відповідач не може визнаватись безпідставним набувачем.

Частинами 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Неодержаний прибуток - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Наведені правові норми вказують на те, що отриманий прибуток, який просить стягнути позивач у розмірі 40 578,47 грн., за своєю правовою природою можуть бути збитками.

Так, особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок доведення, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі використання спірної земельної ділянки.

Позивач не довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення з відповідача 40 578,47 грн. безпідставно отриманого доходу, оскільки не доведені всі необхідні елементи цивільного (господарського) правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро" не спростовують висновків господарського суду Полтавської області, викладених у рішенні від 22 квітня 2014 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22 квітня 2014 року у справі № 917/311/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 23.06.2014р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.