Постанова

від 10.07.2014 по справі 2/019-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року Справа № 2/019-12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Дроботової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуКабінету Міністрів України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.02.14 у справі№ 2/019-12 Господарського суду Київської області за позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України; 2. Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства; 3. Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп"; 4. Головного управління Держкомзему в Київській області; 5. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області до 1. Ворзельської селищної ради Київської області; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" проскасування рішень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії

У судовому засіданні 03.07.14 у справі було оголошено перерву до 10.07.14 до 12 год. 30 хв.

за участю представників сторін від:

прокуратури : Баклан Н.Ю. (посв. від 11.10.12),

позивача-I : Роздобудько С.Г. (дов. від 15.05.14),

відповідача-II : Науменко С.Б. (дов. від 15.05.12)

Представники позивачів II, III, IV, V та відповідача-I у судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп", Головного управління Держкомзему в Київській області, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області звернувся з позовом до Ворзельської селищної ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія", в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати недійсним рішення Ворзельської селищної ради від 09.11.04 № 812-24-ІV "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду для обслуговування і будівництва курортно-оздоровчого комплексу ТОВ "Курортіндустрія" в смт Ворзель, вул. В.Жовтня, 37а"; визнати недійсним рішення Ворзельської селищної ради від 24.12.04 № 889-26-ІV "Про надання дозволу на складання проекту відведення ТОВ "Курортіндустрія" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу в смт Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а"; визнати недійсним рішення Ворзельської селищної ради від 20.01.05 № 926-28-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Курортіндустрія" для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу за адресою смт Ворзель, вул. В.Жовтня, 37а"; визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки площею 2,2693 га за вказаною адресою; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" повернути зазначену земельну ділянку в користування Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп". Обґрунтовуючи вимоги прокурор вказував на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель природно-заповідного фонду лісового заказника "Ворзельський", а відтак вилучення Ворзельською селищною радою цієї земельної ділянки здійснено без згоди власника в особі Кабінету міністрів України та користувача - Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп". При цьому посилався на приписи статей 43, 45, 149 Земельного кодексу України, статей 3, 7, 11, 24, 46, 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 24, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.10.13, ухваленим колегією суддів у складі: Конюх О.В. - головуючий, Лилак Т.Д., Щоткін О.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи знаходження спірної земельної ділянки в межах лісового заказника "Ворзельський" та віднесення її до земель природно-заповідного фонду. З огляду на що, суд визнав недоведеним порушення селищною радою чинного земельного законодавства при прийнятті спірних рішень та укладенні договору оренди. При цьому суд керувався приписами статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 20, 123, 124 Земельного кодексу України, статей 3, 7, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Михальської Ю.Б. - головуючого, Отрюха Б.В., Тищенко А.І., постановою від 13.02.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Кабінет Міністрів України звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судами обставин порушення Ворзельською селищною радою вимог заповідного режиму на території лісового заказника "Ворзельський", до якого віднесено у тому числі і спірну земельну ділянку, розташовану у 14 кварталі 6 виділі. Водночас зазначає про необґрунтованість висновку проведеної у справі судової експертизи, з огляду на застосування під час її проведення нормативно-правових актів будівельно-технічного підвиду інженерно-технічної експертизи. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 149 Земельного кодексу України, статей 7, 8, 26, 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, представників позивача-1 та відповідача-2, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Ворзельської селищної ради від 09.11.04 № 812-24-ІV надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 2,570 га, присвоєно адресний номер земельній ділянці - смт Ворзель, вул. В.Жовтня, 37-а. Водночас рішенням Ворзельської селищної ради від 24.12.04 № 889-26-ІV Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" погоджено місце розташування спірної земельної ділянки та надано дозвіл на виконання проекту її відведення. Також судами установлено, що рішенням Ворзельської селищної ради від 20.01.05 № 926-28-ІV затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та вирішено надати в оренду терміном на 25 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" земельну ділянку площею 2,2693 га для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу в смт Ворзель, вул. В.Жовтня, 37-а за рахунок земель запасу селищної ради. Установлено судами і те, що на підставі зазначеного рішення, 01.02.05 між Ворзельською селищною радою (орендодавець) та ТОВ "Курортіндустрія" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, на 25 років, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі рекреаційного призначення площею 2,2693 га вартістю згідно нормативної грошової оцінки 323 825 грн. за адресою смт Ворзель, вул. В.Жовтня, 37-а. Земельна ділянка надається для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу, цільове призначення земельної ділянки - землі рекреаційного призначення . Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги заступника прокурора Київської області, заявлені в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп", Головного управління Держкомзему в Київській області, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області до Ворзельської селищної ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" про визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради від 09.11.04 № 812-24-ІV, від 24.12.04 № 889-26-ІV, від 20.01.05 № 926-28-ІV, визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки та зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" повернути зазначену земельну ділянку в користування Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп". Підставою поданого прокурором позову визначено належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду в межах Лісового заказника "Ворзельський". Ухвалюючи рішення у справі, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про недоведеність прийняття Ворзельською селищною радою Київської області спірних рішень, а відтак і укладення договору оренди земельної ділянки, з порушенням вимог земельного законодавства. Проте, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними. Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Статтею 83 вказаного Кодексу (у відповідній редакції) унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Водночас відповідно до статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 цього Кодексу). Згідно зі статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у відповідній редакції) на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. При цьому приписами статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у відповідній редакції) передбачено, що на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища. За приписами частини 9 статті 149 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) виключно Кабінету Міністрів України надані повноваження щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення , крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Ухвалюючи рішення у справі суди обох інстанцій виходили з того, що спірна земельна ділянка площею 2,2693 га кадастровий номер 3210945600:01:038:0047 в кварталі 14 виділі 6, яка відведена в оренду оспорюваними розпорядженнями для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, не відноситься до земельної ділянки в межах заповідної території Лісового заказника місцевого значення "Ворзельський". Проте, будь-які належні докази знаходження спірної земельної ділянки, яка визначена у договорі оренди - як землі рекреаційного призначення , за межами всієї території Лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" у справі відсутні. В силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому згідно зі статтею 34 цього Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Однак, суди, не надавши оцінку доводам прокурора і наданим на їх підтвердження доказам, фактично ухилились від повного та всебічного розгляду обставин справи та вирішення господарського спору по суті. Зокрема, в порушення вимог процесуального законодавства суди не витребували землевпорядну документацію та кадастровий план з експлікацією земельних угідь Лісового заказника місцевого значення "Ворзельський", який би підтверджував накладення чи межування земельної ділянки лісового заказника з відведеною спірними розпорядженням земельною ділянкою. При цьому судами не надано і належної оцінки рішенню Ворзельської селищної ради від 20.06.03 № 315-11-ХХІV "Про виділення природно-заповідної території "Лісовий заказник "Ворзель", Положенню про лісовий заказник "Ворзельський" та охоронному зобов'язанню на предмет віднесення до угідь лісового заказника в тому числі території кварталу 14 виділу 6. З огляду на те, що судами не з'ясовано відповідних обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Київської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.14 у справі № 2/019-12 Господарського суду Київської області і рішення Господарського суду Київської області від 11.10.13 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Дроботова

В. Швець