Постанова

від 02.02.2015 по справі 2/019-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2015 р. Справа№ 2/019-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача-1: Рохманюк Т.А.;

від позивача-2: не з'явився;

від позивача-3: не з'явився;

від позивача-4: не з'явився;

від позивача-5: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Молчанов А.Г.;

від третьої особи: не з'явився

від прокуратури: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України

на рішення Господарського суду Київської області

від 24.09.2014р.

у справі №2/019-12 (головуючий суддя Чорногуз А.Ф.,

судді: Горбасенко П.В., Ярема В.А.)

за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах

держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України

2) Київського обласного та по місту Києву управління

лісового та мисливського господарства

3) Комунального підприємства Київської обласної ради

"Обласний лісгосп"

4) Головного управління Держземагенства у Київській області

5) Державного управління охорони навколишнього

середовища в Київській області

до 1) Ворзельської селищної ради Київської області

2) Товариства з обмеженою відповідальністю

"Курортіндустрія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Управління Держземагентства у м. Ірпінь

про визнання недійсними рішень Ворзельської селищної ради

від 09.11.2004 №812-24-ІУ, від 24.12.2004 №889-26-ІУ,

від 20.01.2005 № 926-28-ІУ, визнання недійсним договору

оренди земельної ділянки, зобов'язання повернути

земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київської області (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1), Київського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - позивач-2), Комунального підприємства Київської обласної ради "Обласний лісгосп" (далі - позивач-3), Головного управління Держкомзему в Київські області (далі - позивач-4), Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області (далі - позивач-5) до Ворзельської селищної ради Київської області (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" (далі - відповідач-2), в якому просив суд:

- скасувати рішення відповідача-1 від 09.11.2004р. №812-24-ІV "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду для обслуговування і будівництва курортно-оздоровчого комплексу Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" в смт. Ворзель, вул. В.Жовтня, 37а"; від 24.12.2004р. №889-26-ІV "Про надання дозволу на складання проекту відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а"; від 20.01.2005р. №926-28-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,2693 га за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а від 01.02.2005р., укладений між відповідачами, для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель по вул. В. Жовтня, 37а;

- зобов'язати відповідача-2 повернути вищевказану земельну ділянку в користування позивача-3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення були винесені відповідачем-1 з порушенням вимог законодавства, зокрема, Конституції України, Земельного кодексу України та Законів України „Про місцеве самоврядування" та "Про природно-заповідний фонд України". Оскільки рішення, на підставі яких між відповідачами було укладено договір оренди земельної ділянки від 01.02.2005р., суперечить вимогам діючого законодавства, то названий договір має бути визнаний недійсним, а передана відповідачу-2 земельна ділянка - повернута в користування позивача-3.

В процесі судового розгляду прокуратура уточнила свої вимоги та просила суд:

- визнати недійсними рішення відповідача-1 від 09.11.2004р. №812-24-ІV "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду для обслуговування і будівництва курортно-оздоровчого комплексу Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" в смт. Ворзель, вул. В.Жовтня, 37а"; від 24.12.2004р. №889-26-ІV "Про надання дозволу на складання проекту відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а"; від 20.01.2005р. №926-28-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,2693 га за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а від 01.02.2005р., укладений між відповідачами, для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель по вул. В. Жовтня 37а;

- зобов'язати відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку в користування позивача-3;

24.09.2014р. прокуратура, позивач-1 та позивач-2 подали клопотання про залишення позову без розгляду. Однак місцевий господарський суд відмовив в задоволенні вказаних клопотань, оскільки суду не було наведено підстав для залишення позову без розгляду в контексті ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, а наявних в матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи наступне:

- рішенням відповідача-1 від 03.03.2005р. на виконання рішення Київської обласної ради від 20.11.2003р. "Про нововиявлені території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області" затверджено територію в межах селища Ворзель площею 85,0 га для організації природно-заповідної території "Лісовий заказник "Ворзельський", винесено межі заказника в натуру, затверджено положення про заказник місцевого значення "Ворзельський" та передано лісовий заказник під охорону Бучанській лісогосподарській установі;

- на підставі рішення відповідача-1 від 31.05.2011р. Комунальне підприємство Київської облради "Обласний лісгосп" (позивач-3) було прийнято на баланс Бучанською міською радою. В наступному було затверджено нову редакцію охоронного зобов'язання та положення про лісовий заказник місцевого значення "Ворзельський", відповідно до яких землекористувачем є відповідач-1, а не позивач-3, у зв'язку з чим позовна вимога про повернення спірної земельної ділянки позивачу-3 є необґрунтованою;

- оскаржуваними рішеннями відповідача-1 не здійснювалось вилучення земельної ділянки, тому посилання в позові на те, що вказані рішення суперечать ст. ст. 149, 150 Земельного кодексу України є безпідставними;

- на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки не були винесені в натуру межі території заказника "Ворзельський". Лише після затвердження нових охоронних зобов'язань лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" та ботанічної пам'ятки природи "Тюльпанове дерево" було прийнято рішення №325-18-VІ від 27.03.2012р. про лісовий заказник місцевого значення "Ворзельський";

- просив застосувати строк позовної давності.

Відповідач-2 заперечував проти позову, посилаючись на наступні обставини:

- в позові викладено вимогу про скасування рішень відповідача-1, тоді як відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України способом захисту права є визнання незаконними рішень (актів) органів державної влади та органів місцевого самоврядування, і закон не містить такого способу захисту права, як скасування оспорюваних актів;

- оспорювані рішення відповідача-1 прийняті відповідно до закону і в межах наданих йому повноважень;

- спірна земельна ділянка надана в оренду із земель запасу (землі, не надані у власність або в користування, в межах населеного пункту), цільове призначення - землі рекреаційного призначення;

- приналежність спірної земельної ділянки до земель природоохоронного значення, а також перебування цієї ділянки в користуванні позивача-3 жодними доказами не підтверджується;

- в позові міститься посилання на порушення відповідачами статей закону, які стосуються ландшафтних заказників загальнодержавного значення, тоді як в рішенні Київської обласної ради від 20.11.2003р. йдеться про заказник "Ворзельський" місцевого значення, а не загальнодержавного;

- проект землеустрою спірної земельної ділянки розроблений та затверджений відповідно до законодавства, з усіма необхідними погодженнями, а також з позитивним висновком Державної землевпорядної експертизи;

- просив застосувати строк позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №2/019-12 від 24.09.2014р. в задоволенні позову було відмовлено повністю, присуджено до стягнення з позивачів на користь відповідача-2 по 5 770,24 грн. витрат на оплату судової експертизи.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі №2/019-12 від 24.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач-1 наголошував на наступному:

- з державної власності без відома власника в особі позивача-1 та користувача (позивача-3) було вилучено та передано в оренду відповідачу-2 спірну земельну ділянку;

- на підставі оскаржуваного договору оренди спірну земельну ділянку лісового заказника місцевого значення «Ворзельський» надано для будівництва культурно-оздоровчого комплексу без дотримання процедури зміни меж та статусу території природно-заповідного фонду;

- висновок суду про те, що спірна земельна ділянка не належить до земель природно-заповідного фонду в межах Лісового заказника «Ворзельський» ґрунтується виключно на висновку судової експертизи;

- місцевим господарським судом було безпідставно покладено витрати за проведення судової експертизи на позивача-1, оскільки Кабінет Міністрів України не є юридичною особою та не має власних рахунків. Казначейське обслуговування бюджетних коштів, зокрема, безспірне списання коштів державного і місцевих бюджетів на підставі рішення суду, здійснює Державна казначейська служба України. Судові витрати, як і інші платежі з бюджету, підлягають списанню з відповідних рахунків бюджетного призначення саме Державною казначейською службою України;

- експертною установою було невірно визначено підвид інженерно-технічної експертизи, а саме будівельно-технічна (оціночно-будівельна), замість земельно-технічна (оціночно-земельна), внаслідок чого експертом було застосовано інші нормативно-правові акти (методику) аніж ті, які підлягали застосуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.01.2015р.

В судове засідання 13.01.2015р. з'явились лише представники позивача-1, відповідача-2 та прокуратури. Решта учасників судового процесу не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.02.2015р.

02.02.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами.

В судовому засіданні 02.02.2015р. представник позивача-1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі №2/019-12 від 24.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні 02.02.2015р. представник відповідача-2 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивача-2, позивача-3, позивача-4, позивача-5, відповідача-1, третьої особи та прокуратури в судове засідання 02.02.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників позивача-2, позивача-3, позивача-4, позивача-5, відповідача-1, третьої особи та прокуратури за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 02.02.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача-1 та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

09.11.2004р. відповідач-1 прийняв рішення №812-24-ІV "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду для обслуговування і будівництва курортно-оздоровчого комплексу Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" в смт. Ворзель, вул. В.Жовтня 37-а", відповідно до п.п.1, 2 якого надав відповідачу-2 дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 2,570 га для обслуговування і будівництва культурно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель, вул. Жовтня, 37-а. Окрім того, було присвоєно адресний номер земельній ділянці, яка надається в оренду відповідачу-2, смт. Ворзель, вул. В.Жовтня 37-а (том справи - 1, аркуш справи - 26).

24.12.2004р. відповідач-1 прийняв рішення №889-26-ІV "Про надання дозволу на складання проекту відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель, вул. В.Жовтня, 37-а", яким погодив відповідачу-2 місце розташування земельної ділянки площею 2,570 га в оренду терміном на 25 років та надав дозвіл на виконання проекту відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого комплексу за адресою смт. Ворзель, вул. В.Жовтня 37-а (том справи - 1, аркуш справи - 27).

Рішенням відповідача-1 від 20.01.2005р. №926-28-ІV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу за адресою: смт. Ворзель, вул. В.Жовтня 37-а" (том справи - 1, аркуш справи - 28), було, зокрема, вирішено:

- затвердити відповідачу-2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (п.1 рішення);

- надати в оренду терміном на 25 років відповідачу-2 земельну ділянку площею 2,2693 га для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель, вул. В.Жовтня, 37-а за рахунок земель запасу селищної ради (п.2 рішення);

- відповідачу-2 на протязі одного місяця укласти договір оренди земельної ділянки із селищною радою (п.3 рішення).

Позивачі та прокуратура просили суд визнати недійсними рішення відповідача-1 від 09.11.2004р. №812-24-ІV, від 24.12.2004р. №889-26-ІV, від 20.01.2005р. №926-28-V, посилаючись на те, що вони прийнятті з порушенням норм діючого законодавства у сфері земельних відносин, оскільки відповідачем-1 не було дотримано встановленої процедури відведення земельних ділянок, внаслідок чого з державної власності без відома власника в особі позивача-1 та позивача-3, як землекористувача, було вилучено і передано в оренду відповідачу-2 спірну земельну ділянку. Окрім того, позивачі та прокуратура, просили суд визнати недійсним Договір оренди як такий, що був укладений між відповідачами на виконання рішень, що суперечать діючому законодавству, та повернути в користування позивача-3 передану відповідачу-2 за договором оренди земельну ділянку.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Закон України «Про місцеве самоврядування» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В ст. 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до положень Земельного кодексу України як в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень відповідача-1, так і на теперішній час надання в користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як уже зазначалось вище, спір у даній справі виник внаслідок того, що за твердженням позивачів та прокуратури спірна земельна ділянка була передана в орендне користування відповідачу-2 з порушенням встановленої процедури відведення земельних ділянок. Зокрема, прокуратура та позивачі стверджують, що надана в оренду відповідачу-2 земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду в межах Лісового заказника «Ворзельський». Однак відповідачем-1 було передано цю ділянку відповідачу-2 для будівництва культурно-оздоровчого комплексу без дотримання процедури зміни меж та статусу території природно-заповідного фонду.

З цього приводу судом було встановлено, що протягом 2003-2005 років органами місцевого самоврядування Київської області було винесено низку рішень, зокрема:

- відповідач-1, розглянувши клопотання Державної екологічної інспекції м. Ірпінь та наукове обґрунтування Центрального ботанічного саду ім. М.М.Гришка НАН України, з метою реалізації основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, відповідно до Закону України «Про природний заповідний фонд України» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийняв рішення від 20.06.2003р. №315-11-ХХІV "Про виділення природно-заповідної території "Лісовий заказник "Ворзель", згідно з яким вирішив виділити територію в межах селища Ворзель площею 85,0 га для організації природно-заповідної території "Лісовий заказник "Ворзель" (том справи - 1, аркуші справи - 41, 43). В Додатку №1 до названого рішення відповідача-1 було наведено перелік територій, що пропонуються до заповідних (Ворзельська лісова дача), згідно з яким квартал 14 виділу 6, де розташована орендована відповідачем-2 земельна ділянка площею 2,2693 га за адресою: смт. Ворзель, вул. В.Жовтня, 37-а, включений до земель, які пропонуються для організації природно-заповідної території;

- рішенням Ірпінської міської ради №456-15-ХХІV від 30.10.2003р. "Про організацію природно-заповідної території місцевого значення "Лісовий заказник "Ворзель" (том справи - 1, аркуш справи - 40) вирішено організувати в межах селища Ворзель природно-заповідну територію місцевого значення площею 85 га Лісовий заказник "Ворзель", а також звернутися з клопотанням до Київської обласної ради про оголошення даної території об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення;

- рішенням Київської обласної ради від 03.12.2003р. №315 "Про нововиявлені території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області", відповідно до якого оголошено заказниками, пам'ятками природи місцевого значення території і об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну і пізнавальну цінність. Зокрема, було оголошено лісовим заказником місцевого значення "Ворзельський" територію площею в 85,0 га в адміністративних межах Ворзельської селищної ради (Бучанська лісогосподарська установа) з унікальними лісовими масивами з рідкісними рослинними угрупованнями та рідкісними видами рослин, в яких представлені соснові, дубово-соснові, дубові та березові ліси віком 100-150 років, де зростають занесені до Червоної книги України сон чорніючий та лілія лісова;

- з метою збереження заповідного фонду селища та в зв'язку з виносом і закріплення меж заказника «Ворзельський» в натурі, рішенням відповідача-1 від 03.03.2005р. №946-29-ІV "Про затвердження природно-заповідної території "Лісовий заказник "Ворзельський" (том справи - 2, аркуш справи - 25) було, зокрема, вирішено затвердити територію в межах селища Ворзель площею 85,0 га для організації природно-заповідної території "Лісовий заказник "Ворзельський" (п.1 рішення), а також присвоїти назву урочищ, затвердити їх площу та винос границь заказника «Ворзельський» в натуру згідно плану, розробленого Ірпінським ЗКБ, загальною площею 85 га, згідно з додатком №1.

Колегією суддів враховано посилання в позовній заяві та в апеляційній скарзі на наявність охоронного зобов'язання щодо лісового заказника місцевого значення "Ворзельський", до складу якого, за твердженням прокуратури і позивачів, входить спірна земельна ділянка.

Дійсно, 07.05.2009р. було затверджено Положення про лісовий заказник місцевого значення "Ворзельський" та підписано охоронне зобов'язання щодо лісового заказника місцевого значення "Ворзельський", згідно з яким позивач-3, як землекористувач, має забезпечувати додержання вимог заповідного режиму на території заказника, до складу якого увійшов квартал 14 виділ 6 (том справи - 1, аркуші справи - 44-46).

Однак 29.09.2011р. було затверджено нове Положення про лісовий заказник "Ворзельський" та підписано нове охоронне зобов'язання відносно лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" та ботанічної пам'ятки природи місцевого значення "Тюльпанове дерево", згідно з якими відповідач-1, як землекористувач, має забезпечувати додержання вимог заповідного режиму на території заказника, на якій забороняється: розорювання земель, розробка корисних копалин, засмічення територій, влаштування сміттєзвалищ, меліоративні роботи, інші види господарської діяльності, які можуть призвести до втрати природної, наукової та культурно-освітньої цінності заказника (том справи - 2, аркуші справи - 30-36).

За результатами розгляду подання Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, експертного висновку від 20.03.2012р. щодо доцільності зміни меж (площі) лісового заказника місцевого значення «Ворзельський», відповідач-1 прийняв рішення №325-15-VІ від 27.03.2012р. «Про лісовий заказник місцевого значення «Ворзельський», яким вирішив погодити площу та межі лісового заказника місцевого значення «Ворзельський» по уточнених обмірах, що становлять 84,0918 га, а також звернутися з клопотанням до Київської обласної ради про прийняття рішення про зміну меж та площі лісового заказника місцевого значення «Ворзельський» (том справи - 2, аркуш справи - 64).

21.06.2012р. Київською обласною радою було прийнято рішення №365-19-VІ "Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області та про деякі питання об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення", згідно з п.2 якого внесено зміни у додаток до рішення Київської обласної ради від 20.11.2003р. №133-10-ХХІV «Про нововиявлені території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області» шляхом зміни (в колонці 3 пункту 5) площі заповідної території з 85,0 га на 84,0918 га (том справи - 4, аркуш справи - 27-82).

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріальто", за замовленням позивача-5, було розроблено та затверджено технічну документацію із землеустрою по встановленню на місцевості меж земельних ділянок лісового заказника "Ворзельський".

19.12.2012р. було складено та затверджено Акт про перенесення в натуру меж земельної ділянки (п'ятнадцяти урочищ, всього 84,0918 га) та передачу на зберігання межових знаків, інформаційно-охоронних знаків та інформаційних щитів.

Доказів, які б спростовували вищенаведені обставини ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій у даній справі, Вищий господарський суд України в своїй постанові від 10.07.2014р. зазначав про те, що спірна земельна ділянка визначена відповідачами у Договорі оренди, як земля рекреаційного призначення, натомість в матеріалах справи відсутні належні доказів розташування цієї ділянки за межами всієї території Лісового заказника місцевого значення "Ворзельський". Також суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий та апеляційний господарські суди не витребували землевпорядну документацію та кадастровий план з експлікацією земельних угідь Лісового заказника місцевого значення "Ворзельський", який би підтверджував накладення чи межування земельної ділянки лісового заказника з відведеною спірними розпорядженням земельною ділянкою.

Згідно з ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України та з метою встановлення факту накладення чи межування земельної ділянки лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" з відведеною відповідачу-2 земельною ділянкою, місцевим господарським судом було витребувано від Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області схему розміщення земельних ділянок, на якій графічно будуть зображені та виділені земельні ділянки лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" та земельна ділянка відповідача-2 площею 2,2693 га (кадастровий номер №3210945600:01:038:0047).

У відповідь на запит суду Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області повідомило, що відповідно до Державної статистичної звітності по формі 6-зем станом на 01.01.2005р. земельна ділянка відповідача-2 в селищі Ворзель по вул. В.Жовтня, 37-а: рядок 7.2. "оздоровче призначення" (шифр рядка 85); графа 34 "Забудовані землі", в тому числі графа 43 "землі громадського призначення". Вказана земельна ділянка знаходиться за межами лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" (лист №01-05/1588 від 08.09.2014р. - том справи - 5, аркуш справи - 138).

На підтвердження викладеного, Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області надало суду копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення на місцевості меж земельних ділянок лісового заказника місцевого значення "Ворзельський", а також схему розміщення земельних ділянок лісового заказника місцевого значення "Ворзельський", виконану Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріальто", погоджену Начальником відділу Держкомзему у м. Ірпінь Київської області, Начальником відділу містобудування та архітектури м. Ірпінь Київської області, представником Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області та представником відповідача-1 (том справи - 5, аркуші справи - 156-220).

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Зібрані у справі матеріали, зокрема, технічна документація із землеустрою по встановленню на місцевості меж земельних ділянок лісового заказника місцевого значення "Ворзельський" та схема розміщення земельних ділянок названого лісового заказника, свідчать про те, що передана відповідачу-2 в орендне користування земельна ділянка площею 2,2693 га не знаходиться (повністю чи частково) в межах лісового заказника місцевого значення "Ворзельський". Тобто, в даному випадку, приймаючи оскаржувані рішення від 09.11.2004р. №812-24-ІV, від 24.12.2004р. №889-26-ІV та від 20.01.2005р. №926-28-V, відповідач-1 не порушував встановленої процедури відведення земельних ділянок і діяв в межах наданих йому повноважень.

Позивачами та прокуратурою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного.

Окрім того, в своїй апеляційній скарзі позивач-1 стверджує про те, що рішення місцевого господарського суду ґрунтується виключно на висновку судової експертизи.

Однак в тексті оскаржуваного позивачем-1 судового рішення у даній справі взагалі відсутнє посилання на експертне дослідження, яке проводилося під час попереднього судового розгляду (тобто до винесення Господарським судом Київської області рішення у справі №2/19-12 від 11.10.2013р.). З урахуванням наведеного, колегією суддів не приймаються до уваги доводи позивача-1, викладені в апеляційній скарзі, щодо невірного визначення експертом підвиду експертизи та застування інших нормативно-правових актів аніж ті, які підлягали застосуванню.

В ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Натомість в процесі судового розгляду позивачами та прокуратурою не було надано доказів на підтвердження наявності обставин, які б зумовлювали визнання недійсними рішень відповідача-1 від 09.11.2004р. №812-24-ІV "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду для обслуговування і будівництва курортно-оздоровчого комплексу Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" в смт. Ворзель, вул. В.Жовтня, 37а"; від 24.12.2004р. №889-26-ІV "Про надання дозволу на складання проекту відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а"; від 20.01.2005р. №926-28-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а", у зв'язку з чим в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Відносно позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди, судом було встановлено наступне.

Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами ст. ст. 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України, з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. У зв'язку з цим підлягає встановленню наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а, отже, й дійсність укладеного договору, що оспорюється. Окрім того, оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду (аналогічна правова позиція викладена в п.2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Судом було з'ясовано, що приймаючи рішення від 20.01.2005р. №926-28-ІV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Курортіндустрія" для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу за адресою смт. Ворзель, вул. В.Жовтня 37-а", відповідач-1 діяв в межах повноважень, наданих йому Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування" та Земельним кодексом України. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

На підставі рішення відповідача-1 від 20.01.2005р. №926-28-V укладався оспорюваний прокуратурою та позивачами Договір оренди.

В процесі судового розгляду судом не було встановлено підстав для зміни чи скасування рішень відповідача-1 від 09.11.2004р. №812-24-ІV, від 24.12.2004р. №889-26-ІV та від 20.01.2005р. №926-28-V.

Інших підстав для визнання недійсним Договору оренди прокуратурою та позивачами не наведено.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відсутні обставини, з якими законодавець пов'язує недійсність договорів (правочинів).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 2,2693 га, розташованої за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 37а, укладеного між відповідачами 01.02.2005р., для будівництва та обслуговування культурно-оздоровчого комплексу в смт. Ворзель по вул. В. Жовтня 37а, не підлягає задоволенню.

Позовна вимога про зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку в користування позивача-3 є похідною від вимог про визнання недійсними рішень відповідача-1 від 09.11.2004р. №812-24-ІV, від 24.12.2004р. №889-26-ІV, від 20.01.2005р. №926-28-V, а також визнання недійсним Договору оренди, укладеного між відповідачами.

Оскільки колегією суддів в процесі судового розгляду не було виявлено факту порушення вимог законодавства під час відведення відповідачу-2 спірної земельної ділянки та/або неправомірності рішення відповідача-1, як органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу-2 було надано в орендне користування згадану земельну ділянку, позовна вимога про зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку в користування позивача-3 є нормативно та документально не підтвердженою, а тому не підлягає задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак позивачами та прокуратурою не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Посилання позивача-1 в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд безпідставно поклав витрати за проведення судової експертизи на позивача-1, оскільки Кабінет Міністрів України не є юридичною особою та не має власних рахунків, не може бути прийнято судом до уваги з наступних підстав.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Згідно зі ст. 2 названого Закону платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.

В ст. 5 Закону України «Про судовий збір» наведено перелік пільг щодо сплати судового збору та, зокрема, визначено випадки, коли окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати судового збору.

Однак позивача-1 (Кабінет Міністрів України) не включено до переліку осіб, звільнених від сплати судового збору.

Також судом враховується, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, у зв'язку з тим самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та/або відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

До того ж, поза увагою позивача-1 залишилися положення ч.ч.4, 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті, зокрема, за проведення судової експертизи покладаються при відмові в позові на позивача.

Тобто, місцевий господарський суд розподілив судові витрати між сторонами з дотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2014р. у справі №2/019-12 прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача-1 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2014р. у справі №2/019-12 - без змін.

2. Матеріали справи №2/019-12 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков