Постанова

від 15.07.2014 по справі 926/804/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року Справа № 926/804/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників: позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) відповідача третіх осібКирил В.Г., голова Маршинецької сільської ради; Думан О.І. - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Динівецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 у справі№ 926/804/13 Господарського суду Чернівецької області за позовомДинівецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області доМаршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаСільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Динівці" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Новоселицька районна державна адміністрація; -Свято-Вознесенський чоловічий монастир "Банчени"; -Строїнецька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області провизнання незаконним та скасування рішення та вилучення майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

31.10.2013 Динівецька сільська рада звернулася до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ІХ сесії VІ скликання Маршинецької сільської ради від 29.02.2012 № 5.1-9/12 про надання в оренду гідротехнічної споруди біля ставка Динівці та Строїнці в адміністративних межах села Маршинці за межами населеного пункту строком на 49 років Свято-Вознесенському чоловічому монастирю "Банчени" та про повернення земельної ділянки водного фонду дамби біля ставка сіл Динівці та Строїнці Динівській сільській раді (в редакції заяви від 08.10.2013 про зменшення позовних вимог). Позовні вимоги вмотивовано прийняттям спірного рішення з перевищенням наданих відповідачу повноважень всупереч приписам статей 118, 119 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", статті 3 Водного кодексу України.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що спірне рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, натомість, позивач не навів змісту речового права, порушеного зазначеним рішенням, не довів порушень цим рішенням положень законодавства.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2013 (суддя Марущак І.В.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2014; (судді: Якімець Г.Г. - головуючий, Зварич О.В., Кордюк Г.Т.,.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Динівецька сільська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову та рішення у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: у зв'язку зі заміною судді та продовженням розгляду справи апеляційним судом порушено принцип незмінності судді, закріплений у Основних принципах ООН, що стосуються незалежності судових органів, Рекомендаціях № R (94)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам про незалежність, дієвість та роль суддів, Європейській хартії про статус суддів, Висновку консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів; спірне рішення прийнято стосовно споруди, що розташовувалася на землях позивача та використовувалася ним, а судами не взято до уваги факти, що підтверджуються наявними матеріалами справи; відповідач не надав правовстановлюючих документів на майно відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, усно відхиливши її доводи, як необґрунтовані. Позивач та треті особи не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 27.12.1971 затверджений акт прийому-передачі в постійну експлуатацію протиерозійного ставка (нове будівництво) колгоспу ім. Карла Маркса в селі Динівці Новоселицького району. Водночас, згідно з актом прийому-передачі в постійну експлуатацію протиерозійного ставка (нове будівництво) № 80 від 23.12.1977 вказаний ставок переданий "Припрутською ПМК 152" на баланс колгоспу "Заповіт Ілліча" та колгоспу ім. Карла Маркса; на титульному листі акта від 23.12.1977 зазначено, крім колгоспу "Заповіт Ілліча" та колгоспу ім. Карла Маркса, також колгосп ім. Жданова (дописано), проте, на другій сторінці акта колгосп ім. Жданова не зазначається. Згідно з довідкою Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк" колгосп ім. Жданова та колгосп "Заповіт Ілліча" 26.01.1976 об'єднані, в подальшому, 22.08.1989, колгосп ім. Жданова перейменовано на агрофірму "Маяк", яка в 1998 році розформована зі створенням Сільськогосподарського кооперативу "Маяк" та АПОП "Золотий колос". Вказані обставини сторонами не заперечувались.

Судами наголошено, що позивач не надав доказів у підтвердження передачі йому правонаступниками вищезазначених колгоспів в користування чи у власність гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована біля ставка на кордоні Динівецької, Строїнецької та Маршинецької сільських рад Новоселицького району Чернівецької області; виготовлення позивачем звіту про оцінку гідротехнічної споруди в селі Динівці не є підтвердженням належності спірної споруди територіальній громаді с. Динівці.

Також судами встановлено, що на гідротехнічній споруді біля ставка села Динівці та села Строїнці проходить адміністративна межа між селами Маршинці, Строїнці та Динівці Новоселицького району Чернівецької області. Вказана межа встановлена в актах польового обстеження і погодження меж територій вказаних сільських рад.

Згідно з актом польового обстеження і погодження меж території Динівецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області від 30.01.1992, що міститься у Проекті формування території і встановлення меж Динівецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області (1992 року), проведено польове обстеження межі території Динівецької сільської ради по границі з Маршинецькою сільською радою. Відповідно до вказаного акта межа між вказаними сільськими радами проходить з південного сходу на південний захід протяжністю 5,2 км, з них: 2,1 км по струмку ш.-6 м., створеного на землях Маршинецької сільської ради; 1,0 км вздовж лісу, створеного на землях Маршинецької сільської ради; 2,1 км по правому урочищу.

Згідно з актом польового обстеження і погодження меж території Маршинецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області від 30.01.1992, який міститься в Проекті формування території і встановлення меж Маршинецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області (1992 рік), межа між Маршинецькою та Динівецькою сільськими радами проходить з північного заходу на північний схід, протяжністю 5,2 км, з них: 2,1 км по струмку ш.-6 м., створеного на землях Маршинецької сільської ради; 1,0 км вздовж лісу, створеного на землях Маршинецької сільської ради; 2,1 км по правому урочищу.

Згідно з актом польового обстеження і погодження меж території Динівецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області від 30.12.1991 проведено польове обстеження межі території Динівецької сільської ради по границі з Строїнецькою сільською радою та визначено, що межа між вказаними сільськими радами проходить з півдня на північний захід протяжністю 3,1 км, з них: по струмку шириною 6 м протяжністю 1,1 км, по ставу протяжністю 2,0 км.

Згідно з актом польового обстеження і погодження меж території Маршинецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області від 30.12.1991 проведено польове обстеження межі території Маршинецької сільської ради по границі з Строїнецькою сільською радою. Межа між вказаними сільським радами проходить з південного заходу на північний захід, протяжністю - 5,6 км. Вздовж складу мінеральних добрив, лісу площею 2,0 га, створеного на землях Маршинецької сільської ради, вздовж польової дороги шириною 5,0 м, по границі ставу, по дамбі, створених на землях Маршинецької сільської ради.

В усіх перерахованих актах вказано, що межі між сільськими радами не викликають спірних питань, не потребують закріплення в натурі (на місцевості) і узгоджуються обома сторонами; акти підписані головами обох сільських рад, межі між якими відповідно встановлювались.

Рішенням Новоселицької районної ради народних депутатів дев'ятої сесії двадцять першого скликання від 31.03.1992 "Про затвердження проектів формування території і встановлення меж сільських рад і меж населених пунктів" затверджено розроблені проекти встановлення адміністративних меж сільських рад народних депутатів та формування територій населених пунктів.

З огляду на те, що на вимогу ухвали місцевого господарського суду витребуваний акт польового обстеження і погодження меж території Строїнецької сільської ради від 30.12.1991 сторонами суду не подано, суди врахували, що такий акт досліджувався під час розгляду справи № 824/159/13-а за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 до Новоселицької районної державної адміністрації та Маршинецької сільської ради; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Свято-Вознесенський чоловічий монастир "Банчени" про визнання незаконними та скасування рішень, серед яких і спірне рішення дев'ятої сесії шостого скликання Маршинецької сільської ради від 29.02.2012 № 5.1-9/12.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2013 у справі № 824/159/13-а, відмовлено в задоволенні вказаного адміністративного позову; постанова залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013; за змістом постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2013 у справі № 824/159/13-а відповідно до акта польового обстеження і погодження меж території Строїнецької сільської ради народних депутатів Новоселицького району Чернівецької області від 30.12.1991, комісією проведено польове обстеження межі території Строїнецької сільської ради по границі з Маршинецькою сільською радою. Межа між вказаними сільським радами проходить з південного заходу на північний захід, протяжністю - 5,6 км, вздовж складу мінеральних добрив, лісу площею 2,0 га, створеного на землях Маршинецької сільської ради, вздовж польової дороги шириною 5,0 м, по границі ставу, по дамбі, створених на землях Маршинецької сільської ради.

Листом відділу Держземагенства у Новоселицькому районі № 3480 від 17.09.2013 повідомлено, що в 1992 році Чернівецьким філіалом інституту землеустрою розроблено проекти формування територій і встановлення меж Динівецької, Строїнецької та Маршинецької сільських рад Новоселицького району Чернівецької області, погоджені усіма суміжними землекористувачами; за основу взято технічний звіт по встановленню окружної межі колишнього колгоспу ім. К.Маркса села Динівці Новоселицького району Чернівецької області (Динівецька сільська рада). Станом на 15 вересня 2013 року межі між Динівецькою, Строїнецькою та Маршинецькою сільськими радами Новоселицького району Чернівецької області відповідають межам, встановленим в 1992 році. За змістом зазначеного листа відомості про гідротехнічну споруду (дамбу), розташовану біля ставка на кордоні Динівецької, Строїнецької та Маршинецької сільських рад Новоселицького району Чернівецької області не занесені в автоматизовану систему державного земельного кадастру, тому надати підтвердження щодо належності гідротехнічної споруди немає можливості.

Згідно з актом встановлення (відновлення) зовнішніх меж землекористувань в натурі (на місцевості) від 2013 року, складеним інженером Чернівецької регіональної філії ДП "Центр ДЗК" Моковєєвим А.С. в присутності Маршинецького сільського голови Кирила В.Г., Строїнецького сільського голови Кукуряка М.І., начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій Новоселицької РДА Рибак І.В., начальника відділу Держземагенства у Новоселицькому районі Стус І.Т., головного спеціаліста з питань розвитку тваринництва управління агропромислового розвитку Новоселицької РДА Бич С.М., проведено винос частини межі поділу адміністративних одиниць в натуру (на місцевість), а саме, межа, котра поділяє територію Динівецької, Марщинецької та Строїнецької сільських рад; межі в натурі проходять по дерев'яним коликам, встановленим під час виконання робіт; акт підписаний головами Маршинецької та Строїнецькою сільських рад, голова Динівецької сільської ради від підпису відмовився, у зв'язку з незгодою з встановленими та затвердженими 1992 року межами Динівецької сільської ради, про що зазначено в акті.

Як встановлено господарськими судами, відповідно до карт розмежування адміністративних меж села Маршинці, гідротехнічна споруда (дамба) знаходиться в адміністративних межах Маршинецької сільської ради (а. с. 40, 71 на звороті, 126, 127). Такі ж дані відображені на кадастрових картах Державного земельного кадастру України, які розмішені в мережі "Інтернет" (а. с. 90-94).

За довідкою відділу Держземагенства в Новоселицькому районі № 3335 від 05.09.2013, земельна ділянка водного фонду (ставок), що знаходиться в адміністративних межах Строїнецької, Динівецької, та Маршинецької сільських рад, розташована за межами населених пунктів.

Розглянувши доводи позивача щодо підтвердження його прав у межах судового вирішення спору в іншій справі, суди відзначили, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 23.12.2004 скасовано рішення Новоселицького районного суду від 22.07.2004, відмовлено в позові ОСОБА_8 до Строїнецької сільської ради, Динівецької сільської ради та Новоселицької районної державної адміністрації про визнання права на оренду земельної ділянки водного фонду в порядку спадкування, усунення перешкод у реалізації прав і обов'язків орендаря у виконанні договорів оренди земельної ділянки водного фонду між ОСОБА_9 і Строїнецькою сільською радою та Динівецькою сільською радою від 28.02.2001; за змістом рішення договори оренди земельних ділянок водного фонду, укладені між ОСОБА_9 та зазначеними вище сільськими радами, є нікчемними з підстав недодержання нотаріальної форми.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.03.2004 по справі № 7/349 первісний позов прокурора Новоселицького району, заявлений в інтересах держави в особі Новоселицької районної державної адміністрації задоволено частково, визнано недійсним додаток від 11.07.2003 до договору оренди земельної ділянки водного фонду від 28.02.2001, в решті первісного позову та в задоволенні зустрічного позову приватного підприємця ОСОБА_8 про визнання дійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду від 28.02.2001, укладеного його батьком ОСОБА_9 та Динівецькою сільською радою, а також додаток до вказаного договору від 11.07.2003 року, укладений між Динівецькою сільською радою та ОСОБА_8, як спадкоємцем по правах на оренду спірної земельної ділянки водного фонду відмовлено. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

Розпорядженням № 305-р Новоселицької районної державної адміністрації від 06.09.2012 водний об'єкт в адміністративних межах Маршинецької, Динівецької та Строїнецької сільських рад за межами вищевказаних пунктів передано в оренду Свято-Вознесенському чоловічому монастирю; розпорядженням Новоселицької районної державної адміністрації № 18-р від 04.02.2013 Свято-Вознесенському чоловічому монастирю с. Банчени Герцаївського району Чернівецької області надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду для товарного риборозведення та сінокосіння орієнтовною площею 48 га в адміністративних межах Динівецької, Маршинської, Строїнецької сільських рад за межами населених пунктів.

Рішенням ІХ сесії VІ скликання Маршинецької сільської ради від 29.02.2012 № 5.1-9/12 гідротехнічну споруду біля ставка Динівці та Строїнці в адміністративних межах села Маршинці за межами населеного пункту надано в оренду строком на 49 років Свято-Вознесенському чоловічому монастирю "Банчени".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій вказали, що позивач не довів змісту свого порушеного права, на захист якого подано позов, як щодо гідротехнічної споруди, так і щодо права на розпорядження земельною ділянкою водного фонду.

Судова колегія зазначає, що за частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується; відповідний захист права здійснюється і щодо особи, яка має речове право на чуже майно (стаття 396 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Частиною 10 статті 59 цього ж Закону передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною 4 статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Також за частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; водночас обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначаються відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (стаття 4 Цивільного кодексу Української РСР у попередній період); також за змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах. Що не заборонені законом.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вірно вказано судами, згідно із ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять" гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод. За пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 252 від 19 грудня 1995 року, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Судами встановлено, що позивач, звертаючись з позовом про недійсність акта, виданого органом місцевого самоврядування, не надав належних доказів у підтвердження змісту свого речового права щодо спірної споруди та підстав його виникнення відповідно до обумовлених чинним законодавством. Усі доводи та докази, наведені позивачем на підтвердження наявності порушеного права, судами розглянуто, оцінено та мотивовано відхилено.

Також пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. До повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля відносяться, зокрема, розпорядження землями державної власності відповідно до закону. За статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, серед іншого, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них ; береговими смугами водних шляхів. Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина 1 статті 85 Водного кодексу України).

За частиною 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. Поряд з цим, в розділі VIII "Прикінцевих положень" вказаного закону визначено, що частини друга, третя і четверта статті 4 набирають чинності після розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності. До розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України. Пунктом "а" частини 3 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частиною четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства.

Враховуючи наведене, господарськими судами правильно визначено, що повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою водного фонду не належить до компетенції позивача.

Відтак, встановивши відсутність у позивача права на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, та недоведеність його прав на спірну споруду, суди вірно вказали на відсутність порушення оспорюваним рішенням прав або інтересів позивача у справі та обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо неповного дослідження судами обставин справи не ґрунтуються на дійсному змісті судових рішень, що відповідають приписам статей 83 та 105 Господарського процесуального кодексу України, та фактично зводяться до переоцінки належно досліджених та встановлених судами обставин справи.

Посилаючись на відсутність доказів на підтвердження прав відповідача згідно зі Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", позивач не врахував, що підставою відмови судами у задоволенні позовних вимог є недоведеність саме його порушеного права на спірне майно за наявними матеріалами справи всупереч приписам статей 15 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Також безпідставним є посилання позивача на порушення принципу незмінності суддів, оскільки зі змісту протоколу судового засідання від 20.01.2014 (а.с.204-205) чітко вбачається, що судовий розгляд даної справи в апеляційному суді після зміни складу судової колегії розпочинався спочатку: сторонам були роз'яснені їх права, з'ясовано наявність відводів складу суду, заслухано пояснення представників сторін; жодних зауважень на протокол у встановлений строк та порядку сторони не подали.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Динівецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 у справі №926/804/13 Господарського суду Чернівецької області та рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2013 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач