Рішення

від 31.03.2009 по справі 33/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.09                                                                                           Справа№ 33/19

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю «Кен-Пак Яворів»(м. Яворів)

до відповідача :Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський друкар»(м. Львів)

про :стягнення    24 579 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 04 коп. (з яких: 20 000,00 грн. –основний борг; 2 408,29 грн. –пеня; 2 170,75 грн. –інфляційні та 3% річних)

                                                                                   Суддя :                             Цікало А.І.                                                                                    При секретарі :              Герасименко В.С.

Представники:

Позивача:Крупенко Н. В. –представник (довіреність б/н від 13.03.2009 р.)

Відповідача:Мосесова О.Б. –директор (витяг з ДРПОУ Серія АА № 44747 від 12.03.2009 р.)

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Сторони не звертались до суду з клопотанням про здійснення технічної фіксації судового процесу.  

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кен-Пак Яворів»(м. Яворів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський друкар» (м. Львів) про стягнення 24 579 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 04 коп. (з яких: 20 000,00 грн. –основний борг; 2 408,29 грн. –пеня; 2 170,75 грн. –інфляційні та 3% річних).

Ухвалою суду від 25.02.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 17.03.2009 р. У зв'язку з неявкою представника відповідача 17.03.2009 р. розгляд справи було відкладено на 31.03.2009 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 25.02.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 17.03.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

13.03. 2009 р. до суду за вх. № 4801 від позивача поступила частина витребуваних документів.

Представник позивача позов підтримав повністю просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 25.02.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 17.03.2009 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив

17.03.2009 р. до суду за вх. № 5024 від відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача позов визнав повністю.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

01 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кен-Пак Яворів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський друкар»було укладено Договір поставки № 10 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), згідно умов якого позивач зобов'язувався поставляти відповідачу плівку поліетиленову на умовах передбачених цим Договором.

На виконання умов Договору, та на підставі замовлення відповідача № 23/06-2008 від 30.06.2008 року (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), позивачем 10.07.2008 року було здійснено поставку (надалі - Поставка № 1) плівки полотно 0,03*1020 іонізованої вагою 2029,00 кг. на суму 27391,50 гривень. Отримання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000020 від 10.07.2008 року та довіреністю № 18 від 10.07.2008 року (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

На підставі замовлення відповідача № 26/07-2008 від 16.07.2008 року (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), позивачем 21.07.2008 року було здійснено поставку (Поставка № 2) плівки полотно 0,03*1020 іонізованої вагою 656,5 кг. на суму 9059,70 гривень. Отримання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000040 від 21.07.2008 року та довіреністю № 24 від 21.07.2008 року (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

На підставі замовлення № 24/07-2008 від 30.07.2008 року (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), позивачем 08.08.2008 року було здійснено поставку (Поставка № 3) плівки полотно 0,05*720 іонізованої вагою 263,0 кг. на суму 3945,00 гривень. Отримання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000082 від 08.08.2008 року та довіреністю № 36 від 08.08.2008 року (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Всього відповідачем отримано плівки поліетиленової на загальну суму 40 396,20 гривень.

Відповідно до п.7.1 Договору, оплата за партію товару здійснюється протягом 20 календарних днів з дати поставки товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідачем, на підставі Рахунку-фактури № СФ-0000022 від 10.07.2008 року (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) було здійснено часткову оплату вартості товару в сумі 20396,20 гривень Поставки №1, що підтверджується банківською випискою від 27.08.2008 року - 2391,50 грн., банківською випискою від 10.09.2008 року - 5000,00 грн., банківською випискою від 24.09.2008 року - 3004,70 грн., банківською випискою від 07.10.2008 року - 5000,00 грн., банківською випискою від 15.10.2008 року - 2000,00 грн., банківською випискою від 05.11.2008 року - 3000,00 грн. (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

29.01.2009 р. позивач за вих. № 15 направив на адресу відповідача претензію, яка останнім залишена без розгляду та відповіді.

Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар, станом на день звернення з позовом до суду, становить 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., що зокрема підтверджується й Актом звіряння розрахунків станом на 19.02.2009 року.

Відповідно до п. 11.1 Договору, у випадку порушення строків платежів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Згідно до п.11.3 Договору, сторона, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, зобов'язана сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивачем правомірно, відповідно ст. 625 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та Договору, нараховано: 2 408,29 грн. –пені, 2 170,75 грн. –інфляційних та 3% річних.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги визнав повністю.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.  

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних, допустимих  та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов визнав, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кен-Пак Яворів»(м. Яворів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський друкар»(м. Львів) про стягнення 24 579 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 04 коп. (з яких: 20 000,00 грн. –основний борг; 2 408,29 грн. –пеня; 2 170,75 грн. –інфляційні та 3% річних) обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 845 від 19.02.2009 р. позивачем сплачено в сумі 245 (двісті сорок п'ять) грн. 79 коп.

Згідно платіжного доручення № 846 від 19.02.2009 р. позивачем сплачено 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покладаються на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 548, 549, 550, 551, 625 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 217, 218, 223, 230, 231, 232 ГК України,  ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кен-Пак Яворів»(м. Яворів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський друкар»(м. Львів) про стягнення 24 579 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 04 коп. (з яких: 20 000,00 грн. –основний борг; 2 408,29 грн. –пеня; 2 170,75 грн. –інфляційні та 3% річних) –задоволити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський друкар»(вул. Чмоли, 2, м. Львів, 79026; код ЄДРПОУ 35501283) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кен-Пак Яворів»(вул. Маковея, 62, м. Яворів, Львівська область, 81000; код ЄДРПОУ 35413712) –24 579 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 04 коп. (з яких: 20 000,00 грн. –основний борг; 2 408,29 грн. –пеня; 2 170,75 грн. –інфляційні та 3% річних), 245 (двісті сорок п'ять) грн. 79 коп. –державного мита та 118 (сто вісмнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.  

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя                                                                                             Цікало А.І.