Постанова

від 24.06.2009 по справі 42/95

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/95

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 24.06.2009                                                                                           № 42/95

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Лосєва  А.М.

 при секретарі:           Царенко А.М.

 За участю представників:

 від позивача - Маценка О.В. - дов. №08-33 від 05.01.2009р.;

 від відповідача - Гаваза О.С. – дов. №07-04/13-Д від 07.04.2009р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДП "Вугілля України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.03.2009

 у справі № 42/95 (суддя Паламар П.І.)

 за позовом                               ВАТ "Західенерго"

 до                                                   ДП "Вугілля України"

 про                                                   відшкодування збитків, ціна позову 182725,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про відшкодування відповідачем збитків у розмірі 182 725,98 грн., обґрунтовуючи це тим, що вказані витрати понесені ним внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та недоведеність, а також зазначаючи про те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, просив суд в позові відмовити повністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/95 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 182 725,98 грн. збитків, 1 827,26 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/95 скасувати.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.06.2009р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Шипка В.В.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 03.06.2009р. було оголошено перерву до 24.06.2009р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Лосєва А.М.

В судовому засіданні 24.06.2009р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/95

В судовому засіданні 24.06.2009р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених у скарзі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для справи.  

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Західенерго” (далі – позивач, Покупець) та Державним підприємством „Вугілля України” (далі – відповідач, Постачальник) було укладено договір постачання вугільної продукції №9-02/1-П (далі – Договір).

Згідно з умовами Договору Постачальник зобов'язався поставити Покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками відповідно до умов цього договору, а Покупець - прийняти та оплатити одержаний товар.

В п.1.3 Договору сторони погодили, що обсяг поставки вугілля складає 2 205 000 т, вартістю орієнтовно 631 071 000 грн.

Відповідно до п.8 Договору строк дії останнього встановлений з 01.02.2007р. до 31.03.2007р., а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що всупереч умов спірного Договору, додаткових угод та додатків до нього, відповідач поставив належне йому вугілля замість Бурштинської ТЕС на Ладижинську ТЕС Відкритого акціонерного товариства „Західенерго” і за переадресацію вагонів із вказаним вище вугіллям підприємством залізничного транспорту з позивача було стягнуто плату у розмірі 182 725,98 грн.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставінст ьта необґрунтованість позовних вимог.

Господарський суд міста Києва позов задовольнив, виходячи з того, що саме з вини позивача вагони із вугіллям були скеровані не за призначенням, внаслідок чого позивач був змушений здійснити переадресацію вагонів, перерахувавши за це 182 725,98 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають суттєве значення для справи, а також порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком відповідача, вважає його помилковим, виходячи з наступного.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов'язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що в квітні 2007 року згідно із залізничними квитанціями про приймання вантажу №49379402, №49379403, №49379404, №49379405, №49378912, №49378915, №49378920, №49378921, №49378922 відповідач поставив позивачу на Ладижинську ТЕС 2682,6 т вугілля (залізничні вагони №63813224, №67362921, №66736604, №66581216, №64222169, №68704469, №68980903, №68974344, №64801970, №60927779, №66818048, №67673756, №67384354, №63860324, №68547876, №65293623, №65332975, №67162867, №67866269, №67913475, №66707233, №6529616, №67673855, №66171372, №67705145, №67054049, №67951246, №67671669, №67859983, №66752650, №66897430, №67908616, №66631144, №66634486, №67170928, №66181736, №66710682. №65491110, №67388660, №62131743).

12.04.2007 року відповідач звернувся до позивача з листом №6140/07, в якому просив переадресувати 40 піввагонів, відвантажених 10.04.2007р. вантажовідправником ДП „Лисичанськвугілля” – ГЗФ „Луганська” згідно залізничних квитанцій №49379405, №49379404, №49379402, №49379403, №49378912, №49378921, №49378922, №49378915, №49378920 на Бурштинську ТЕС. При цьому, відповідач просив добір коштів за переадресування та залізничний тариф від ст. Ладижин до ст. Бурштин здійснити з ДП „Вугілля України” на Львівській станції (т.с.1, а.с.14).

У відповідності до вищевказаного листа відповідача позивач здійснив переадресацію  вагонів на Бурштинську ТЕС Відкритого акціонерного товариства „Західенерго”, що підтверджується квитанціями про приймання вантажу (переадресовка) №41344348, №41344347, №41344346, №41344345, №41344344, №41344343, №41344342, №41344341, №41344340 від 16.04.2007р., а також сплатив на користь підприємства залізничного транспорту 182 725,98 грн., що підтверджується накопичувальною карткою №160439 від 16.04.2007р., відомостями з плати за користування вагонами №1604402, №1604405 від 21.04.2007р.

26.06.2007р. позивач звернувся до відповідача з претензією №16-3633, в якій просив відшкодувати витрати у розмірі 182 725,98 грн. за послуги залізниці з переадресування вагонів. Однак, претензія позивача була залишена відповідачем без належного реагування, витрати відшкодовані не були (т.с.1, а.с.10).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Зважаючи на те, що витрати за послуги залізниці з переадресації вагонів були понесені позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язків Постачальника, встановлених спірним Договором, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного відповідач суду не надав.

У відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

           В ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.   

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.   

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/95 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Вугілля України” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/95 – без змін.

2. Матеріали справи №42/95 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Мартюк А.І.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Лосєв  А.М.

 30.06.09 (відправлено)