Рішення

від 19.06.2009 по справі 8/119пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/119пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.09                                                                                 Справа № 8/119пн.

за позовом Марківської селищної ради, смт. Марківка Луганської  області,

до Марківського районного споживчого товариства, смт. Марківка Луганської області,

за участю Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Марківського районного бюро технічної інвентаризації, смт. Марківка Луганської області,

та Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Марківської районної державної адміністрації  Луганської області, смт. Марківка Луганської області,  -

про визнання права власності.

Суддя господарського суду Луганської області  Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Дзюба І.А. –селищний голова, - паспорт ЕК №222118, вид.  Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській обл. 03.07.96 року; службове посвідчення № 1 від 05.03.06 року;

від відповідача - Локтіонов А.М. - начальник юридичного відділу, - довіреність №14 від 14.05.09 року;

від третьої особи –Марківського районного бюро технічної інвентаризації -  Скиртач В.І. –начальник, - довідка №34 від 11.01.06 року;

від третьої особи –Марківської районної державної адміністрації  –Клименко О.Ю. -  головний спеціаліст відділу, - довіреність №2/1356 від 16.06.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

          суть справи: позивачем - Марківською селищною радою Луганської області заявлено вимогу про визнання за нею права власності на приміщення магазину «Книги»площею 164,37 кв.м., балансовою вартістю 59653,00 грн., розташоване у житловому будинку за адресою: смт. Марківка, вул. Леніна, 22 Луганської області.

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 22 травня до 05 червня 2009 року –у зв'язку з залученням до участі у справі двох третіх осіб та необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази; з 05 червня до 19 червня 2009 року –у зв'язку з залученням до участі у справі нової третьої особи замість вибулої та з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

          У судовому засіданні, що відбулося 22.05.09 року, представник позивача  подав до справи Доповнення до позовної заяви (вих. №б/н від 21.05.09 року), в якому  ставить суд до відома про те, що Територіальна громада селища Марківка в особі Марківської селищної ради просить «визнати право власності за Територіальною громадою селища Марківка в особі Марківської селищної ради на приміщення магазину «Книги»площею 164,37 кв.м, розташоване у житловому п'ятиповерховому будинку по вул. Леніна, 22 смт Марківка Марківського району Луганської області, який належить на праві комунальної власності Територіальній громаді селища Марківка в особі Марківської селищної ради».

           Крім того, він у цьому ж Доповненні  просить:

           «додати після пункту 1»резолютивної частини позовної заяви «пункт 2 –витребувати майно із Марківського районного споживчого товариства (приміщення магазину «Книги»площею 164,37 кв.м, розташованого в приміщенні багатоквартирного житлового будинку по вул. Леніна, 22 в смт Марківка Луганської області)»;

           «пункт 3 –судові витрати покласти на відповідача – Марківське районне споживче товариство»(том 1, а.с. 40-41).

          Приймаючи до уваги, що ця заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, судом її прийнято та враховано при вирішенні спору по суті.

          За клопотанням представника позивача судовий процес відповідно до положень ст.ст.4-4 та 81-1 ГПК України зафіксовано технічними засобами.

          Представник позивача  19.06.09 року  надав до справи  лист (вих. №б/н від 03.06.09 року), в якому, посилаючись на ст. 22 ГПК України, просить  «змінити вимогу у позовній заяві, а саме: визнати належність приміщення магазину «Книги»площею 164,37 кв.м, розташованого у житловому будинку по вул. Леніна, 22 смт Марківка, за Територіальною громадою в особі Марківської селищної ради».

          На пропозицію суду - пояснити причини та підстави зміни позовних вимог,  представник позивача  пояснив, що  таку зміну до позовних вимог  він вносить в порядку виконання  низки приписів прокуратури Марківського району Луганської області, яка вимагає від Марківської селищної ради вжити заходів до встановлення у судовому порядку та підтвердження  факту належності спірного нерухомого майна Територіальній громаді смт. Марківка, а не Марківському районному споживчому товариству.

          Представник відповідача позов не визнав (відзив на позов за вих. № б/н від 05.06.09 року), посилаючись на невідповідність позовних вимог фактичним обставинам справи та чинному законодавству (том 1, а.с.82-84).

          Дізнавшись у судовому засіданні про  вищевикладену зміну вимоги у позовній заяві, він пояснив суду, що, на його думку, така зміна  позовної вимоги свідчить про те, що позивач у такий спосіб бажає встановити факт належності спірного об'єкта нерухомого майна Територіальній громаді смт. Марківка, а відповідно до ст.ст.1 та 12 ГПК України господарським судам України не підвідомчі спори про встановлення фактів, а тому  така зміна позовних вимог є неприйнятною  в рамках розгляду даного спору.  

          Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Марківського районного бюро технічної інвентаризації (далі –РБТІ) –проти позову не заперечив, надавши детальне роз'яснення причин, з яких РБТІ відмовило у задоволенні письмового звернення Марківської селищної ради щодо перереєстрації  права власності на спірне нерухоме майно на ім'я Територіальної громади в особі Марківської селищної ради  (відзив на позов за вих. №248 від 02.06.09 року) (том 1, а.с. 125-126).

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Марківська районна державна адміністрація  Луганської області –проти позову заперечила, вважаючи його безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству (відзив на позов за вих. №2/1358 від 17.06.09 року).

Розглянувши вищезгаданий лист представника позивача за вих. №б/н від 03.06.09 року, враховуючи обставини справи та наявні у ній докази, беручи до уваги те, що  виклад  змін до позовних вимог  у ньому (листі) свідчить про  бажання позивача встановити факт, а згідно ст.ст.1 та 12 ГПК України господарським судам України такі спори не підвідомчі, - суд, керуючись ст.ст.1,12 та 22 ГПК України, відмовляє у прийнятті  запропонованих представником позивача  змін до позовних вимог та розглядає спір по суті у редакції позовних вимог, викладених позивачем у  вищецитованому Доповненні до позовної заяви (вих. №б/н від 21.05.09 року), що жодним чином не порушує охоронювані законом права та інтереси позивача.

І.Заслухавши представників сторін та третіх осіб, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.

1.Відповідач по справі - Марківське районне споживче товариство Луганської області (далі –Марківське РСТ) в якості юридичної особи зареєстроване 27.12.91 року, у зв'язку з чим державним реєстратором  Марківської районної державної адміністрації (далі –Марківська РДА) вчинено реєстраційний запис №13681200000000006 (том 1, а.с. 56).

Згідно Статуту (нова редакція), затвердженому  зборами уповноважених членів  Марківського РСТ 28.02.08 року, воно є первинною ланкою системи споживчої кооперації (абз. 1 п.1).

Відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчого товариства, регулюються Законами України «Про споживчу кооперацію», «Про кооперацію», іншими законодавчими та нормативними актами України (абз. 4 п.1).

Марківське РСТ  - організація громадян, які об'єдналися для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб (п.2), що кореспондується зі ст. 1 Закону України від 10.04.92 року №2265-ХІІ «Про споживчу кооперацію».

Споживче товариство  вважається створеним, набуває права юридичної особи, здійснює господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації, має самостійний баланс, печатку та штамп зі своєю назвою (п.3).

Споживчому товариству  належить на праві власності  як юридичній особі майно, яке необхідне для здійснення статутних завдань. Об'єктами права власності споживчого товариства  є майнові комплекси, будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина і матеріали, грошові кошти, цінні папери, інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного призначення, продукти інтелектуальної і творчої праці, майнові права та інші матеріальні і нематеріальні блага (п.46).

Майно споживчого товариства утворюється за рахунок: внесків його членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених законодавством України (п.47).

Споживче товариство володіє, користується і розпоряджається  належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління (п.50).

Власність споживчого товариства є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законами нарівні з іншими формами власності. Забороняється  відволікання майна споживчого товариства  на цілі, не пов'язані з його статутною діяльністю (п.51).

            25.12.1985 року виконавчим комітетом Марківської районної ради Луганської області (правонаступником якого є Марківська РДА) прийнято рішення №364 «Про затвердження актів Державної комісії з прийому в експлуатацію житлових будинків та інших об'єктів у господарствах району», –згідно пункту 2.8 якого  було вирішено: Марківському РСТ  прийняти на баланс магазин «Книги»з площею торгового залу 110 кв.м, кошторисною вартістю 83,4 тис. рублів СРСР (том 1, а,с. 14; а.с.47).

          Вказане рішення райвиконкому є чинним станом на день вирішення цього спору.

          Згідно наданих відповідачем документальних доказів,  у травні 1986 року  Марківським РСТ  цей об'єкт нерухомого майна  взято на баланс та з того ж часу нараховуються амортизаційні відрахування, здійснюється комплекс заходів щодо його утримання, а також використання майна на розсуд РСТ як власника (наприклад, передача в оренду та т.і.) ( том 1, а.с. 88-112).

          Ці докази суд вважає належним  документальним підтвердженням фактичної передачі спірного майна відповідачеві.

          У зв'язку зі зверненням Марківського РСТ щодо видачі документа про право власності на  згадуваний тут об'єкт нерухомого майна виконавчим комітетом Марківської селищної ради відповідно до підпункту 10 пункту «б»ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування»прийнято низку рішень, якими ці звернення задоволено, а саме:

          22.07.1997 року - рішення №52 «Про видачу реєстраційного посвідчення на приміщення магазину «Книги», з дитячою бібліотекою у будинку №22 по вул. Леніна», яким визнано за Марківським РСТ право власності на цей об'єкт нерухомого майна (п.1 рішення) (том 1. а.с.15; 136), а  Марківським РБТІ 25.07.1997 року видано Реєстраційне посвідчення на цей об'єкт нерухомості, яким  також підтверджено факт наявності у Марківського РСТ права власності на  назване майно (том 1. а.с. 123; 137);

          29.07.02 року - рішення №96 «Про оформлення права колективної власності на приміщення магазину «Книги»по вул. Леніна, 22 в смт Марківка»(том 1, а.с. 16) та 30.07.02 року виконкомом селищної ради видано Свідоцтво про право власності в цілому на  нежитлове  приміщення –магазин «Книги», кий знаходиться в смт Марківка, вул. Леніна, 22 (том 1, а.с. 20; 122); Марківським РБТІ 30.07.02 року видано реєстраційний напис на правовстановлюючому документі (том 1, а.с. 29; 122);

          18.04.08 року - рішення №51 «Про видачу свідоцтва про право приватної власності на вбудоване нежитлове приміщення –магазин «Книги»за адресою: смт Марківка, вул. Леніна, 22, взамін раніше виданого свідоцтва про право власності від 30.07.02 року»(том 1. а.с. 17).

           Виконавчим комітетом Марківської селищної ради  18.04.08 року на підставі цього рішення Марківському РСТ видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, предметом якого є  нежитлове приміщення магазин «Книги»площею 164,37 кв.м, яке знаходиться за адресою: смт. Марківка, вул. Леніна, 22 Луганської області  (том 1. а.с. 145).  

           Марківським РБТІ на підставі названого свідоцтва  здійснено державну реєстрацію  права власності РСТ на вищеназване нерухоме майно, що підтверджується наданим РБТІ  Витягом №18565394 від 18.04.08 року (том 1, а.с.121).

          РБТІ, крім того, на ім'я Марківського РСТ як власника виготовлено та видано  Технічний паспорт на нежитлове  приміщення –магазин «Книги», розташований в смт Марківка,  вул. Леніна,22 (том 1, а.с.116-119).   

           Свідоцтво про право власності від 18.04.08 року є чинним на день вирішення цього спору по суті.

          2.Як вбачається з матеріалів справи, підставою для оспорювання позивачем права власності Марківського РСТ на спірний об'єкт нерухомості стала  низка документів прокурорського реагування, внесених на адресу позивача прокуратурою Марківського району Луганської області, а саме:

припис від 21.10.08 року за вих. №1367-вих.-08 (том 1, а.с.10-12), суть якого зводиться до того, що виконавчий комітет Марківської селищної ради, визнавши своїм рішенням від 22.07.1997 року №52 право власності на об'єкт нерухомості по вул. Леніна,22 смт Марківка  за Марківським РСТ, - перевищив повноваження, надані йому  статтею 35 Закону України  «Про місцеві  Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», оскільки станом на 22.07.1997 року він втратив  чинність (з 12.06.1997 року), а згідно п.30 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», який на той час набрав чинності, вирішення питання про відчуження комунального майна належить до виключної  компетенції сесії селищної ради, а не його виконавчого комітету;

протест  від 07.11.08 року за вих. №1450вих-08 (том 1. а.с. 19-20), суть якого зводиться до того, що вищезгадане рішення  виконавчого комітету Марківської селищної ради від 29.07.02 року №96 суперечить чинному законодавству України, оскільки, на думку прокуратури району, Марківському РСТ спірне нежитлове приміщення не передавалося у власність. Прийнявши це рішення,  виконком селищної ради  перевищив надані йому законом повноваження, оскільки згідно п.30 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», вирішення питання про відчуження комунального майна належить до виключної  компетенції сесії селищної ради, а не його виконавчого комітету;

протест  від 07.11.08 року за вих. №1451вих (том 1. а.с. 21-22), суть якого зводиться до того, що виконавчий комітет Марківської селищної ради, визнавши своїм рішенням від 22.07.1997 року №52 право власності на об'єкт нерухомості по вул. Леніна,22 смт Марківка  за Марківським РСТ, - перевищив повноваження, надані йому  статтею 35 Закону України  «Про місцеві  Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», оскільки станом на 22.07.1997 року він втратив  чинність (з 12.06.1997 року), а згідно п.30 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», який на той час набрав чинності, вирішення питання про відчуження комунального майна належить до виключної  компетенції сесії селищної ради, а не його виконавчого комітету;

протест від 07.11.08 року за вих. №1452вих-08 (том 1. а.с. 23-24), суть якого зводиться до того, що вищезгадане рішення  виконавчого комітету Марківської селищної ради від 18.04.08 року №51 суперечить чинному законодавству України, оскільки, на думку прокуратури району, Марківському РСТ спірне нежитлове приміщення не передавалося у власність. Прийнявши це рішення,  виконком селищної ради  перевищив надані йому законом повноваження, оскільки згідно п.30 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», вирішення питання про відчуження комунального майна належить до виключної  компетенції сесії селищної ради, а не його виконавчого комітету.

Розглянувши ці документи прокурорського реагування, виконавчий комітет Марківської селищної ради 26.11.08 року скасував згадувані в документах прокурорського реагування рішення, а саме:

рішенням №157 «Про протест прокуратури на рішення виконавчого комітету  Марківської селищної ради, що суперечить закону», - скасував власне рішення від 29.07.02 року за №96 (том 1, а.с. 26);

рішенням №158 «Про протест прокуратури на рішення виконавчого комітету  Марківської селищної ради, що суперечить закону», - скасував власне рішення від 22.07.1997 року за №52 (том 1, а.с. 27);

рішенням №159 «Про протест прокуратури на рішення виконавчого комітету  Марківської селищної ради, що суперечить закону», - скасував власне рішення від 18.04.08 року за №51 (том 1, а.с. 28).

Рішенням 34-ї сесії Марківської селищної ради 5-го скликання від 24.12.08 року за №34/23 «Про затвердження рішень виконкому  від 26.11.08 року №157, №158, №159»усі три рішення виконкому затверджені (том 1, а.с.25).

Позивач вважає, що скасування цих рішень є підставою для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно, у зв'язку з чим він звернувся до господарського суду Луганської області  з цим позовом.

ІІ.Заслухавши представників сторін та третіх осіб, оцінивши наявні у справі докази. суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

1.Спірні правовідносини виникли  25.12.1985 року, коли діяв Цивільний кодекс Української РСР в редакції 1963 року (далі –ЦК УРСР), та продовжують мати місце після 01.01.04 року,  коли набрав чинності Цивільний кодекс України в редакції 2003 року (далі –ЦКУ).

Керуючись п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, суд при вирішенні цього спору у відповідних випадках  посилається на норми як ЦК УРСР, так і  ЦКУ.

           Як сказано у ч.1 ст. 4 ЦК УРСР,  цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій —з актів планування.

          Суд вважає, що у даному спірному випадку у відповідача цивільні права та обов'язки щодо спірного нерухомого майна виникли на підставі вищезгаданого рішення виконавчого комітету Марківської районної ради від 25.12.1985 року №364, яке  до цього часу ніким не скасоване та не змінене (інше по справі до доведено).

          Статтею 4 ст. 86 ЦК УРСР було визначено,  що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

          Відповідно до ч. 1 ст. 87 ЦК УРСР  соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

          Стаття 90 цього Кодексу надає чіткий перелік державного майна, а саме: земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

           Статтею 97 ЦК УРСР до окремого виду власності віднесено власність профспілкових та інших громадський органзацій, відповідно до якої  профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

        Як сказано у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності.

          Частиною 1 ст. 10 цього Закону встановлено, що  власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

          Офіційне тлумачення ч. 1 ст. 10 названого Закону міститься у Рішенні Конституційного Суду України за №16-рп/2004  від 11.11.2004 року у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), у п.1 резолютивної частини якого сказано, що    - власністю споживчої кооперації є будь-яке майно,  набуте  у відповідності  з  цілями,  які  випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації,  на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна;

          недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення  здійснення  власником  володіння,  користування   та розпорядження  майном,  заборони  будь-яких порушень права на його майно,  неприпустимості  вчинення інших дій  всупереч   законним інтересам  власника.  Примусове відчуження об'єктів власності може

бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України;

          гарантії  недоторканності  власності  споживчої  кооперації реалізуються  шляхом  державного  захисту  її   права   власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій,  зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності;

          право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту  нарівні  з  правами  інших  суб'єктів права власності.

          1.1.Згідно постанові Кабінету Міністрів України від 05.11.1991року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)»,   до числа майнових об'єктів, які підлягали розмежуваню на підставі названої постанови, НЕ включено майно громадських органіазцій, а значить –і майно Марківського РСТ, а тому воно ніколи, починаючи з 28.12.1985 року і до цього часу, не вибувало з власності районного споживчого товариства,  не передавалося  та не могло бути передане у власність Територіальної громади смт Марківка.

          Судом у ході розгляду даного спору ретельно досліджено цю обставину, - докази передачі спірного майна у власність названої територіальної громади – не існують.

          1.2. Оскілько в ЦК УРСР питання виникнення права власності, підстав її набуття  та ін. були врегульовані не досить детально та досконало, суд, з огляду на те, що спірні правовідносини  продовжують мати місце після 01.01.04 року,  керуючись п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, посилається на норми останнього у цій частині.

         Частиною 1 статті 316 ЦКУ встановлено, що  правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦКУ).

Як сказано у ст. 318 ЦКУ, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦКУ).          

         Згідно частинам 1-2 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.          

        Статтею 328 ЦКУ визначено одну з основних засад цивільного законодавства України, згідно якій  право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

          З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів суду, що він 28.12.1985 року правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно.

          Усі три вищезгадані рішення виконавчого комітету Марківської селищної ради  лише  юридично підтверджували  факт наявності цього права у відповідача.

          2. Аналізуючи підстави виникнення цього спору, суд дійшов висновку, що вони виникли внаслідок невірного тлумачання фактичних  обставин справи, виходячи зі змісту  п.30 частини 1 ст. 26 Закону України від 21.05.97 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядуванн в Україні», згідно якому виключно на пленарних засідання сільких, селищних, міських рад  приймаються  рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

          Однак прийняття виконавчим органом місцевого самоврядування, яким є виконавчий комітетом Марківської селищної ради,  рішення про видачу  юридичній особі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке  за нею визнано у встановленому законом порядку задовго до  прийняття цього рішення, фактично передане їй та  тривалий час (близько 23 років) перебуває у її (юридичної особи) власності, - НЕ Є його (нерухомого майна) відчуженням у розумінні ст. ст.316-319 Цивільного кодексу України.

          При цьому суд приймає до уваги те, що майно, щодо якого прийнято вищезгадані рішення, НЕ  знаходилося та не знаходиться на даний час у власності територіальної громади смт Марківка, - що знову ж таки свідчить про те, що ВІДЧУЖЕННЯ спірного об'єкту нерухомості при винесені усіх трьох рішень  не мало місця.

          З огляду на викладене, виконавчий комітет Марківської селищної ради відповідно до підпункту 10  пункту «б» ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому сказано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо обліку та реєстрації нерухомого майна незалежно від форм власності, - цілком правомірно, у межах повноважень, наданих  йому названим Законом та Конституцією України, прийняв  рішення від 22.07.1997 року за №52; від 29.07.02 року за №96 та від 18.04.08 року за №51.

          Вирішуючи цей спір, суд також керується:

           Конституцією України, а саме:

          статтею 8, - згідно якій  Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується;

          статтею 19, -  якою встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

          ГПК України:

          ст.4-3, - відповідно до якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства;

          ст. 32, - у якій сказано, що  доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово;

         ст.33, - згідно якій кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу;

ст. 34, - керуючись яко. господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позивач не довів законність та обгрунтованість своїх позовних вимог, а тому позов задовленню не підлягає.

          Керуючись ст.ст. 44,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати на позивача.

          Судом встановлено, що позивач при зверненні з позовом до суду припустився надмірної сплати державного мита.

          Так, ним заявлено одну майнову вимогу –про визнання за ним права власності на нерухоме майно залишковою балансовою вартістю 59653,00 грн. (том 1, а.с. 30,32).

          Пунктом «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7/93 «Про державне мито»встановлено, що за подання до суду  майнового позову справляється державне мито у розмірі 1% від суми вартості майна, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.).

          З огляду на викладене позивачу слід було сплатити державне мито у сумі 596,53 грн., - він же фактично сплатив 597,00 грн. (платіжні доручення №15 від 11.03.09 року на суму 85,00 грн. та №44 від 27.04.09 року на суму 512,00 грн.), - тобто сума надмірно сплаченого державного мита становить 0,47 грн. (597,00 грн. –596,53 грн.).

          Надмірно сплачене де6ржавне мито відповідно до ст. 8 вищезгаданого Декрету підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь платника.

На підставі викладеного, ст.ст.8 та 19 Конституції України; ст.ст. 1, 9 та 10 Закону України від 10.04.92 року №2265-ХІІ «Про споживчу кооперацію»; ст.ст.316-318,321,324,328 Цивільного кодексу України; п/п 10 п. «б»ст. 30 Закону України від 21.05.97 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,47-1,49 та 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

                    1.У задоволенні позову відмовити.

          2.Судові витрати покласти на позивача.

          3.Повернути з Державного бюджету України –на користь Марківської селищної ради Луганської області, ідентифікаційний код 04335559, яка знаходиться за адресою: смт. Марківка, вул. Леніна, 18 Луганської області, - надмірно сплачене державне мито у сумі 0 (нуль) грн. 47 коп.

          Підставою для повернення вказаної суми державного мита є копія цього рішення, засвідчена гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 19.06.09 року за згодою  представників сторін та третіх осіб оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду  у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –  22 червня 2009 року.

           Суддя                                                                                                              А.П. Середа