Рішення

від 29.09.2014 по справі 911/3269/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа № 911/3269/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Жилі Б.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/3269/14

за позовом Заступника прокурора Київської області, місцезнаходження: 01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ідентифікаційний код: 00022533, місцезнаходження: 01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд. 1,

до Відповідача - 1: Ірпінської міської ради, ідентифікаційний код: 33800777, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 2-А,

Відповідача - 2: товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД", ідентифікаційний код: 37911391, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу, буд. 1-Б,

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце проживання: 02095, АДРЕСА_1,

третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, місце проживання: 01015, АДРЕСА_2,

третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_3,

про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності,

за участю представників учасників судового процесу:

прокурор: Івашин О.Є., службове посвідчення № 024909, видане 17.03.2013 року;

від позивача: не з'явився;

від відповідача - 1: не з'явився;

від відповідача - 2: ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 07.08.2014 року б/н;

від третьої особи - 1: не з'явився;

від третьої особи - 2: не з'явився;

від третьої особи - 3: не з'явився, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Київської області (далі за текстом: Прокурор) звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі за текстом: Позивач) з позовною заявою до Ірпінської міської ради (далі за текстом: Відповідач - 1), товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" (далі за текстом: Відповідач - 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі за текстом: 3-я особа - 1), ОСОБА_3 (далі за текстом: 3-я особа - 2), ОСОБА_4 (далі за текстом: 3-я особа - 3), про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності.

Позовні вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що Відповідач - 1 прийняв протиправне рішення, яким вилучив з користування Позивача земельну ділянку, що в подальшому незаконно перейшла у власність 3-х осіб та Відповідача - 2, в зв'язку з чим Прокурор просить суд визнати це рішення недійсним, визнати недійсним державний акт на право власності 3-х осіб і Відповідача - 2 на спірну земельну ділянку, витребувати у Відповідача - 2 на користь Позивача земельну ділянку та визнати за Позивачем право власності на дану земельну ділянку.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.08.2014 року порушено провадження у справі № 911/3269/14, призначено розгляд останньої на 08.09.2014 року.

02.09.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Позивача надійшли пояснення від 27.08.2014 року № 11-26/15119 (вх. № 18101/14 від 02.09.2014 року), у яких Позивач просить справу розглядати без участі представника Позивача та при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

08.09.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача 2 надійшли: клопотання від 08.09.2014 року б/№ (вх. 18602/14 від 08.09.2014 року) з доданими документами; відзив на позовну заяву від 08.09.2014 року б/н (вх. № 18603/14 від 08.09.2014 року), у якому Відповідач 2 просить застосувати строк позовної давності та правові наслідки спливу позовної давності для звернення заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та відмовити у задоволенні позовної заяви.

08.09.2014 року в судове засідання з'явився Прокурор, який вимог ухвали господарського суду Київської області від 01.08.2014 року не виконав, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Позивач в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 01.08.2014 року виконав частково. В судове засідання з'явились представники Відповідача - 2 та 3-ї особи - 1, які виконали вимоги ухвали суду від 01.08.2014 року, надали пояснення у справі, проти позову заперечували та просили в його задоволенні відмовити повністю. Відповідач 1, 3-і особи - 2, - 3, в судове засідання не з'явились будучи повідомленими про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 01.08.2014 року не виконали. Ухвалою суду від 08.09.2014 року розгляд справи відкладено на 29.09.2014 року.

16.09.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача - 1 надійшов відзив на позов Прокурора у вигляді листа від 08.09.2014 року за № 01-20/2579 (вх. 19518/14 від 16.09.2014 року), згідно якого Відповідач - 1 позовні вимоги Прокурора заперечує, просить в їх задоволенні відмовити та розгляд справи здійснювати за відсутності свого представника.

29.09.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області за вхідним номером 20533/14 від Прокурора надійшли на підтвердження позовних вимог у справі додаткові письмові докази, зокрема лист Управління держземагенства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014 року за № 01-04/1413 та лист Держсільгоспінспекції в Київській області від 24.09.2014 року за № 02-1-09/6065 про наслідки проведеної перевірки щодо законності надання земельної ділянки.

29.09.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області за вхідним номером 20570/14 від Відповідача - 2 надійшли додаткові пояснення від 29.09.2014 року у справі з доданими до них копіями документів.

29.09.2014 року в судове засідання з'явився Прокурор, який виконав вимоги попередніх ухвал суду, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Позивач та Відповідач - 1 в судове засідання не з'явилися будучи повідомленими про день та час розгляду справи. З'явився Відповідач - 2, який виконав вимоги попередніх ухвал суду, дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі. 3-і особи - 1, - 2, - 3 в судове засідання не з'явились будучи повідомленими про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

У зв'язку з цим, враховуючи обмежений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду спору, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих в судових засіданнях пояснень Прокурора, Відповідача - 2, 3-ї особи - 1 суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 29.09.2014 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Позивач, Відповідачі - 1, 3-і особи - 1, - 2, - 3, належним чином повідомлені про подання до суду позову, дату та час розгляду справи та враховуючи те, що кореспонденція суду також направлена на адресу Позивача, Відповідача - 1, 3-х осіб - 1, - 2, 3, суд дійшов висновку, що Позивач, Відповідачі - 1, 3-і особи - 1, - 2, - 3, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Оскільки Позивач, Відповідачі - 1, 3-і особи - 1, - 2, - 3, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, врахувавши наданні в судових засіданнях пояснення Прокурора, Відповідача - 2, 3-ї особи - 1, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Київської області проведено перевірку щодо дотримання Ірпінською міською радою вимог земельного законодавства України, за наслідками якої виявленні значні порушення зазначеної галузі законодавства в діяльності міської ради, що грубо порушують державні інтереси з наступних підстав.

На підставі рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V ОСОБА_2 29.09.2010 року видано державний акт серії ЯЛ за № 583542 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, за адресою: АДРЕСА_4, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку 17.09.2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096602315.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2010 року за реєстровим номером 4880, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_3 Вказаний договір 26.10.2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № 96601177001701.

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18.02.2011 року за реєстровим номером 750, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_6, вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_3 відчужено ОСОБА_7 Вказаний договір 19.12.2011 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь за № 3210900000011770017303.

Аналогічно, в подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.09.2012 року за реєстровим номером 5959, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зазначену земельну ділянку ОСОБА_7 відчужено ТОВ «БГМ ЛТД». Вказаний договір 13.11.2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В ході проведення вищезазначеної прокурорської перевірки встановлено, що при прийнятті рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V та виданні державного акту серії ЯЛ № 583542 на право власності на земельну ділянку порушено вимоги чинного законодавства, внаслідок чого подальше відчуження земельної ділянки проведено незаконно, в зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Земельний кодекс України в ст. 84 передбачає, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розмежування землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Прокурором в ході розгляду справи доведено за допомого належних і допустимих письмових доказів та Відповідачами - 1, - 2 не спростовано те, що за наслідками прокурорської перевірки встановлено, що вищевказана земельна ділянка знаходиться за межами м. Ірпінь Київської області, підтвердженням чого є інформація управління Держземагенства у м. Ірпені Київській області у вигляді листа від 16.07.14 за № 01-04/1245 на запит прокуратури Київської області у вигляді листа від 09.072014 року за № 05/02-524.

Обєктивність наслідків вказаної перевірки прокурор при розгляді справи довів суду за допомогою належних додаткових письмових доказів у вигляді листа Управління держземагенства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014 року за № 01-04/1413 на запит прокуратури у вигляді листа та листа Держсільгоспінспекції в Київській області від 24.09.2014 року за № 02-1-09/6065 про наслідки проведеної перевірки щодо законності надання земельної ділянки на запит прокуратури у вигляді листа.

Одночасно, суд приходить до висновку, що посилання Відповідачем - 2 на відомості витягу з Державного земельного кадастру в якості беззаперечного доказу знаходження спірної земельної ділянки в межах населеного пункту є безпідставними в зв'язку з тим, що достовірність даних відомостей спростовуються змістом інформації листа Управління держземагенства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014 року за № 01-04/1413 на запит прокуратури у вигляді листа та листа Держсільгоспінспекції в Київській області від 24.09.2014 року за № 02-1-09/6065 про наслідки проведеної перевірки щодо законності надання земельної ділянки на запит прокуратури у вигляді листа.

Судом береться до уваги, що Держсільгоспінспекція та держземагенство є спеціально уповноваженими держаними органами в сфері земельних ресурсів, зокрема щодо перевірки та визначення меж і місця розташування земельної ділянки.

Крім того, судом враховується те, що відомості Державного земельного кадастру формуються виключно за рахунок внесення відомостей проекту землеустрою, при формуванні яких достовірність відомостей проекту землеустрою не перевіряється.

Земельний кодекс України в ст. 79 визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ст.ст. 1, 2 Закону України «Про землеустрій», межування земель це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка, які проводяться під час виконання робіт із землеустрою. Видами робіт із землеустрою являються обстежувальні вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Закон України «Про землеустрій» в ст. 20 визначає, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі вилучення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 «Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 року за № 677, встановлено, що проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Проте, в ході розгляду справи встановлено, що Київська обласна державна адміністрація не погоджувала та не надавала згоди на надання у власність 3-й особі - 1 земельної ділянки.

Судом береться до уваги, що без формування земельної ділянки, як об'єкта права, щодо останньої не могло бути прийнято рішення про її надання, оскільки такої земельної ділянки на час прийняття оскаржуваного рішення, в розумінні ст. 79 Земельного кодексу України та ст.ст. 179, 181, 182 Цивільного кодексу України, - не існувало.

За таких обставин суд погоджується з позицією Прокурора, що Ірпінська міська рада при прийнятті рішення від 25.06.2010 року вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017 належить до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд погоджується з позицією Прокурора, що вказані положення ст. 152 Земельного кодексу України реалізується в судовому порядку шляхом звернення з позовом до суду.

Таким чином, Прокурор довів суду за допомогою належних і допустимих доказів та Відповідачі - 1, - 2, не спростували те, що рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V прийнято в порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. ст. 17, 20, 52, 84 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, внаслідок чого воно має бути визнано недійсним, як і виданий на ім'я ОСОБА_2 на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ за № 583542.

Відповідно до положень ст. 152 Земельного кодексу України , власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Позиція прокурора з приводу того, що оскаржуваним рішенням та державним актом на право власності на земельну ділянку порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації Київської області, як власника спірної земельної ділянки, є обґрунтованою та доведеною суду.

Так, на підставі ст. 152 Земельного кодексу України підлягають визнанню недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку останнього власника.

Одночасно в ході розгляду справи встановлено те, що спірна земельна ділянка до моменту передачі її у власність ОСОБА_2 знаходилась за межами населеного пункту, внаслідок чого Ірпінська міська рада не мала права нею розпоряджатись, в зв'язку з чим вказана земельна ділянка вибула із власності держави поза волею останньої через те, що уповноважений державою орган відповідного рішення не приймав.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Земельний кодекс України в ст. 153 передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України в ст. ст. 125, 126 передбачає, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно із ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільний кодекс України в ст. 388 передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно Узагальнення Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», стаття 330 Цивільного кодексу України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Суд приходить до висновку, що Прокурором обґрунтовано та вірно визначено те, що спірний державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, внаслідок чого відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки на користь держави.

Одночасно, Прокурором вірно та обґрунтовано визначено те, що власником та розпорядником спірної земельної ділянки державної власності на момент прийняття спірного рішення Ірпінської міської ради була і є Київська обласна державна адміністрація, в зв'язку з чим спірна земельна ділянка вибули поза волею власника з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян, внаслідок чого існують всі правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення на підставі вищевказаних вимог Цивільного кодексу України шляхом витребування спірної земельної ділянки на користь держави та визнання права власності на земельну ділянку за державою в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України «Про прокуратуру» в ч.ч. 2, 5 ст. 36-1 передбачає, що підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Виходячи зі змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із вказаним Рішенням Конституційного Суду України, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 16 Конституції України забезпечення безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Державою у ст.ст. 13, 14 Конституції України встановлено основні принципи регулювання земельних відносин в Україні, які деталізовано у ст. 5 Земельного кодексу України,

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України, одним із завдань земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Суд приходить до висновку щодо обґрунтованості та доведеності позиції Прокурора з приводу того, що прийняття оскаржуваного рішення міської ради та набуття вищевказаною особою права власності на спірну земельну ділянку грубо порушує права та інтереси держави, як власника земель, адже з державної власності протиправно вибула земля, у зв'язку з чим державу в особі компетентних органів позбавлено права власності та права користування на землю.

Суд приходить до висновку, що Прокурор обґрунтовано та вірно з метою захисту інтересів держави звернувся до суду з позовом для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування оспорюваної земельної ділянки у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Є доведеною та обґрунтованою позиція Прокурора, що у сфері земельних відносин загальносуспільні інтереси переважають над приватними інтересами окремих власників, у зв'язку з чим порушення принципу законності не допускається.

Цивільний кодекс України у ст. 386 передбачає, що на державу покладений обов'язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Зазначені вище дії по незаконній передачі Відповідачем - 1 у власність належної державі земельної ділянки зачіпають інтереси держави.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Господарський кодекс України у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Абзацом 1 п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 року за N 02-5/35 з послідуючими змінами та доповненням визначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі .

За таких обставин суд приходить до висновку, що вищевказані оспорюванні рішення міської ради та державний акт в силу вимог ст.ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок через те, що спрямовані на протиправне вилучення з власності держави земельної ділянки, в зв'язку з чим позовні вимоги Прокурора є обґрунтованими і доведеними, внаслідок чого підлягають задоволенню судом в повному обсязі шляхом визнання недійсними рішення місцевої ради, державного акту, витребування земельної ділянки та визнання за державою права власності на останню.

Крім того, суд приходить до висновку, що Відповідачі та 3-і особи не намагалися вживати заходів щодо усунення виявлених в ході проведеної органами прокуратури перевірки вищевказаних порушень вимог земельного законодавства.

У судовому засіданні, надані Прокурором та Позивачем докази, спростовані не були та заперечувались Відповідачами і 3-ю особою - 1 в ході розгляду справи.

На момент судового засідання Відповідачами -1, -2 не подано належних і допустимих письмових доказів, які підтверджують усунення порушень, які допущенні Відповідачем-1 при наданні земельної ділянки у власність.

Поряд з цим, Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву, який зареєстрований відділом діловодства 08.09.2014 року за вхідним номером 18603, просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Прокурора в зв'язку з пропущенням строків позовної давності для звернення до суду.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про порушення майнових прав держави на земельну ділянку Прокурор та Позивач довідався в червні 2014 року в ході проведення вищевказаної перевірки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Прокурор в інтересах держави звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою в межах встановлено законом строку позовної давності.

Крім того, судом береться до уваги, що Прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави одразу після виявлення факту порушення останніх, в зв'язку з чим суд визнає права держави такими, які підлягають захисту за позовом Прокурора в інтересах держави.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Прокурором та Відповідачем - 2 суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 49 Господарського кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

В зв'язку з викладеним, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір .

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності, - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 року за № 4773-90-V в частині передачі земельної ділянки, площею 0,10 га, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце проживання: 02095, АДРЕСА_1.

3. Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ за №583542 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017 за адресою: АДРЕСА_4, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий ОСОБА_2, з відмітками про відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «БГМ ЛТД» та його реєстрацію у відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області.

4. Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД", ідентифікаційний код: 37911391, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу, буд. 1-Б, на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ідентифікаційний код: 00022533, місцезнаходження: 01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд. 1, земельну ділянку, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_4, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017, вартість якої становить 120340,00 грн. (сто двадцять тисяч триста сорок гривень 00 коп.).

5. Визнати за державою в особі Київської обласної державної адміністрації, ідентифікаційний код: 00022533, місцезнаходження: 01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд. 1, право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_4, з кадастровим номером 3210900000:01:177:0017.

6. Стягнути з Ірпінської міської ради, ідентифікаційний код: 33800777, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 2-А, в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 7249,60 грн. (сім тисяч двісті сорок дев'ять гривень 60 коп.).

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Повний текст рішення складено та підписано 06 жовтня 2014 року