Рішення

від 03.10.2014 по справі 910/14081/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14081/14 03.10.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" доЖитлово-будівельного кооперативу "Річковик - 4" простягнення 107523 грн. 90 коп.

Представники сторін:

від позивача: Кучкова Ю.В. - представник за довіреністю № 91/2013/12/30-3 від 30.12.2013;

від відповідача: Кутовий А.С. - керівник відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців № 18992044 від 14.07.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.07.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Київенерго" з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу "Річковик - 4" про стягнення 107523 грн. 90 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1999 № 1640112 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за використану теплову енергію за період з 01.10.2011 по 01.06.2014 у розмірі 90112 грн. 29 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивачем нараховано 3 % річних у розмірі 8449 грн. 65 коп. та інфляційні втрати у розмірі 8961 грн. 96 коп., нараховані за період з 11.11.2011 до 01.06.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 порушено провадження у справі № 910/14081/14 та справу призначено до розгляду на 28.07.2014.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 28.07.2013 оголошено перерву до 08.08.2014.

29.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі.

07.08.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі.

08.08.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Київенерго", посилаючись на необгрунтовність розрахунку заборгованості, оскільки станом 01.10.2011 наявна переплата в розмірі 12996 грн. 92 коп.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 08.08.2013 оголошено перерву до 08.09.2014.

11.08.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

26.08.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли для долучення до матеріалів справи.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 08.09.2014 оголошено перерву до 19.09.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2014 продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 справу № 910/14081/14 передано на розгляд судді Головіній К.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 (суддя Головіна К.І.) справу № 910/14081/14 прийнято до провадження та справу призначено до розгляду на 03.10.2014.

23.09.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору та заява про уточнення позовних вимог.

Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 справу № 910/14081/14 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 справу № 910/14081/14 прийнято до розгляду суддею Отрош І.М.

У судовому засідання 03.10.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в редакції заяви про уточнення позовних вимог підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору; проти позову заперечив.

У судовому засіданні 03.10.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.1999 між Акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Річкоик-4» (абонент) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640112 (Договір).

Відповідно до cтатуту Публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів Акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013), Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI.

Положеннями розділу 8 Договору встановлено строк дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.1999. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до пункту 1.1. Договору предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених даним договором.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.3.1 Договору, абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 1 додатку № 2 до Договору визначено, що розрахунки зі споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (Закон України від 09.07.2010 № 2479-VI). Згідно з цим Законом, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 № 1729 та постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг від 30.09.2011 № 116 затверджено тариф на теплову енергію виробництва ПАТ «Київенерго» без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями 169,38 грн/Гкал (100% опалення, 100% гарячого водопостачання).

Згідно з пунктами 2 і 3 додатку № 2 до Договору, у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3 і 4); у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові втрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3. додатку 1.

У відповідності до п. п. 4. і 5. додатку № 2 до Дговору, дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліки, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в РТМ «Троещина» за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 14 - не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно з п. 7. додатку № 2 до Договору, у випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) - від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень.

Пунктом 8. додатку № 2 до Договору визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: - на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; - на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Пунктом 9. вищезазначеного додатку, визначено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в РТМ «Троещина» за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 14 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з п. 10. додатку № 2 до Договору, споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на умовах, передбачених укладеним між сторонами Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1999 № 1640112 у період з 01.10.2011 до 01.06.2014 на загальну суму 803531 грн. 80 коп.

Судом встановлено, що споживач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої теплової енергії за період з 01.10.2011 до 01.06.2014, у зв'язку з чим в останнього станом на день подання позовної заяви виникла заборгованість перед постачальником за спожиту теплову енергію у розмірі 86843 грн. 88 коп.

Факт, обсяги, вартість поставленої теплової енергії та факт здійснення відповідачем часткової оплати підтверджується доданими до позовної заяви копіями відомостей обліку спожитої теплової енергії за період з 01.10.2011 по 01.06.2014, облікових карток за період з жовтня 2011 року по травень 2014 року та довідками про надходження коштів за спожиту теплоенергію за період з жовтня 2011 року по червень 2014 року за номером особового рахунку: 1640112.

Судом встановлено, що після порушення провадження у справі (14.07.2014) відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 7483 грн. 48 коп. відповідно до довідки про надходження коштів за спожиту теплоенергію за період з червня 2014 року по серпень 2014 року.

23.09.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 10751 грн. 89 коп. та стягнути з відповідача 79360 грн. 40 коп. основного боргу, 8961 грн. 96 коп. інфляційних втрат та 8449 грн. 65 коп. 3% річних.

Згідно з пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 79360 грн. 40 коп.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом встановлено, що заява про уточнення позовних вимог (по суті - заява про зменшення розміру позовних вимог) підписана представником позивача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності № 91/2013/12/30/ від 30.12.2013, відповідно до якої повірений не має права на зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином, ОСОБА_3 позбавлена права заявляти про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим суд не приймає заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 79360 грн. 40 коп.

Розглянувши докази надані позивачем про сплату частини заборгованості, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що частина заборгованості в розмірі 3268 грн. 41 коп. була сплачена відповідачем у червні 2014 року, тобто, до моменту звернення позивача з даним позовом до суду, що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію за період з червня 2014 року по серпень 2014 року.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3268 грн. 41 коп. основного боргу.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази надані позивачем про сплату частини заборгованості після порушення провадження у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 7483 грн. 48 коп.

Заперечуючи на позов, відповідача вказав на необгрунтовність розрахунку заборгованості, оскільки станом 01.10.2011 наявна переплата в розмірі 12996 грн. 92 коп.

Зокрема, відповідача зазначив, що що грошові кошти у сумі 87551 грн. 56 коп. перераховувались в погашення заборгованості за рішенням Господарського суду м. Києва № 54/502 від 10.01.2012р., а заборгованість на жовтень 2011 становила 63156 грн. 86 коп.

Тобто, за твердженням відповідача, на початок жовтня 2011 року мала бути переплата.

Проте Господарський суд міста Києва не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки предметом розгляду справи № 54/502 було стягнення з ЖБК «Річковик-4» на користь ПАТ «Київенерго» заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2009 по 30.09.2011 у сумі 63875 грн. 89 коп.

Згідно рішення Господарського суду м. Києва № 54/502 від 10.01.2012р. стягнуто з ЖБК «Річковик-4» на користь ПАТ «Київенерго» 63875 грн. 89 коп. боргу за спожиту теплову енергію, 6408 грн. 19 коп. інфляційних втрат, 2775 грн. 68 коп. 3% річних, 500 грн. 00 коп. пені, 764 грн. 85 коп. витрат по сплаті державного мита та 230 грн. 03 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд зазначає, що предметом розгляду справи № 910/14081/14 є заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2011 по 01.06.2014.

Відповідно до Довідки про надходження коштів (Додаток 6 до позовної заяви) за період з 01 січня 2012 по 30 квітня 2012 включно на рахунок позивача від КП «ГІОЦ» надійшли кошти у сумі 142375 грн. 42 коп., з яких: 63875 грн. 89 коп. - в погашення заборгованості за рішенням Господарського суду м. Києва №54/502; 78499 грн. 53 коп. - в погашення заборгованості за період з 01.10.2011 по 01.06.2014.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що переплати станом на жовтень 2011 року не могло бути, оскільки дані кошти перераховано в 2012 році, а саме у період з 01 січня 2012 по 30 квітня 2012 включно, що також підтверджується листом КП «ГІОЦ» від 13.08.2014 № 344-226, який знаходиться в матеріалах справи.

Таким чином, обставини, на які посилається відповідач є безпідставними, у зв'язку з чим суд не приймає твердження відповідача, викладені у відзиві, до уваги.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 79360 грн. 40 коп., суд вважає його обґрунтованим та документально підтвердженим, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Річковик - 4" основного боргу в розмірі 79360 грн. 40 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 8961 грн. 96 коп. та 3% річних в розмірі 8449 грн. 65 коп. за період з 11.11.2011 до 01.06.2014.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем були правомірно нараховані 3 % річних та інфляційні втрати. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 8449 грн. 65 коп. та інфляційних втрат у розмірі 8961 грн. 96 коп., суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 8449 грн. 65 коп. та інфляційних втрат у розмірі 8961 грн. 96 коп., нараховані за період з 11.11.2011 до 01.06.2014, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 та ч. 2 ст. 49, п. 1-1 ч. 1, ч. 2 ст. 80, ст.ст. 82, 82 1 , 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Річковик - 4" основного боргу в розмірі 7483 грн. 48 коп.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Річковик - 4" (02097, м. Київ, вул. Градинська, буд. 6-А; ідентифікаційний код: 23376831) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 00131305) 79360 (сімдесят дев'ять тисяч триста шістдесят) грн. 40 коп. основного боргу, 8449 (вісім тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 65 коп. 3% річних, 8961 (вісім тисяч дев'ятсот шістдесят одну) грн. 96 коп. інфляційних втрат та 2085 (дві тисячі вісімдесят п'ять) грн. 11 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 08.10.2014

Суддя І.М. Отрош