Постанова

від 09.10.2014 по справі 923/873/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р.Справа № 923/873/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М. А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ТОВ «ТПК «Зерновик»: не з'явився

від ПАТ «СК «Укррічфлот»: Кішинський Д.Г. - за дорученням

від ДП «ХРП»: Корнелюк В.В. - за дорученням

від ТОВ «Металлон»: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Зерновик"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 11 серпня 2014 року

у справі № 923/873/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Зерновик"

до публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт"

- товариства з обмеженою відповідальністю "Металлон"

про стягнення 19.364.804 грн. 52 коп.

ВСТАНОВИЛА:

03.07.2013 р. товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Зерновик" (далі позивач, ТОВ «ТПК «Зерновик») звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", яке є правонаступником акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (далі відповідач ПАТ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" (далі Порт) про стягнення грошових коштів у сумі 19.364.804 грн. 52 коп.

Позов мотивовано тим, що 22.11.2003 р. між позивачем, ПАТ та Портом укладено генеральну угоду про співробітництво, предметом якої було співробітництво учасників щодо будівництва на території порту зернового елеватору місткістю 35 тисяч тон, яке здійснюється Портом як забудовником за рахунок інвестицій позивача з подальшою передачею збудованого об'єкта у власність позивача, використання останнім земельної ділянки, на якій розташований об'єкт, виконання вантажно-розвантажувальних робіт на причалах порту та подальшого транспортування зернових вантажів (т.1 а.с.14-16).

22.11.2003 р. між позивачем та Портом укладено договір інвестування будівництва № 02-25/103 (далі договір інвестування), предметом якого є передача позивачем (інвестор) порту (забудовник) цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів, права користування обладнанням інвестора та розміщення інвестицій у будівництво зернового елеватору (т.1, а.с.17-21).

Додатковою угодою № 1 від 09.12.2005 р. до договору інвестування сторони досягли домовленості, що розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва зернового елеватора в цінах станом на 01.11.2005р. складає 31.815.000 грн., що еквівалентно 6,3 млн. доларів США. Станом на 01.11.2005 р. інвестором внесено інвестиції на суму 11.615.000 грн., що еквівалентно 2,3 млн. доларів США. Суму інвестицій 20.200.000 грн. (4,0 млн. доларів США) інвестор зобов'язується внести протягом 12 місяців, починаючи з 01.12.2005 р. згідно узгодженого із забудовником графіку.

Додатковою угодою від 15.11.2007 р. до договору інвестування будівництва сторони внесли зміни, та встановили, що у випадку розірвання цього договору об'єкт та результати будівельних робіт (об'єкт незавершеного будівництва) передаються у власність забудовника. В цьому випадку забудовник зобов'язаний не пізніше ніж через шість місяців з моменту розірвання цього договору компенсувати інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкту (т.1, а.с.24).

02.04.2008 р. між позивачем та Портом укладено угоду про розірвання договору інвестування будівництва у зв'язку із відсутністю у інвестора грошових коштів на закінчення будівництва та сторони передбачили, що об'єкт незавершеного будівництва залишається у власності відповідача, а відповідач зобов'язується компенсувати позивачеві суму коштів, фактично витрачену ним на інвестування будівництва (т.1, а.с.25).

Однак, оформивши об'єкт у власність, відповідач свої зобов'язання за вищезазначеною угодою щодо своєчасного та повного повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору, не виконав, внаслідок чого у останнього виник борг перед позивачем з перерахування одержаних в якості інвестиції коштів у загальній сумі 11.615.000 грн. з яких 3.263.208 грн. 09 клоп. - внесені грошові кошти, 4.006.357 грн. 93 коп. - внесені матеріалами та обладнанням, 4.821.567 грн. - обладнання компанії westeel з врахуванням витрат на його придбання, а тому відповідач повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 4.067.353 грн. 57 коп. - інфляційних витрат, 1.649.648 грн. 22 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на оплату судового збору у сумі 68820 грн.

Позивач неодноразово змінював розмір позовних вимог та остаточною завою від 21.07.2014 р. збільшив розмір позовні вимоги в частині стягнення боргу та просив стягнути з відповідача на користь позивача: 11.604.146 грн. 48 коп. - боргу. Цією ж заявою позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних та просив стягнути з відповідача на свою користь 5.753.935 грн. 50 коп. - інфляційних витрат та 2.006.722 грн. 54 коп. - 3% річних.

Одночасно, з поданим позовом, позивач звернувся із письмовою заявою у якій просить суд визнати поважною причину пропуску строку позовної давності щодо захисту порушеного права, посилаючись на те, що постановою господарського суду Херсонської області від 01.03.2011 р . у справі № 5/107-5-10 позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шахова В.А., який міг дізнатися про існування невиконаних відповідачем зобов'язань в межах здійснення встановлених ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом" повноважень ліквідатора.

У відзиві відповідач вважав позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на те, що у період з 2005 р. по 2008 р. позивач не здійснював фінансування будівництва, зважаючи на відсутність коштів, у зв'язку з чим угодою від 02.04.2008 р. договір інвестування будівництва був розірваний і сторони досягли домовленості щодо ведення розрахунків, а саме: об'єкт незавершеного будівництва залишається у власності відповідача, а останній зобов'язується компенсувати позивачу суму коштів, фактично витрачену ним на інвестування будівництва, яку сторони визначили в розмірі 3.263.208 грн. 09 коп.

У 2008 р. відповідач продав зерновий елеватор ВАТ "Казахекспортастик" та провів розрахунок з позивачем безпосередньо та через третіх осіб, запропонованих позивачем - ТОВ "Металлон" та ТОВ "Альвейск-07" , що підтверджується складеним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 01.03.2008 р. відповідно до якого сума боргу відповідача за поставлені для будівництва матеріали за період з 01.11.2003 р. по 01.03.2008 р. становить 339 077 грн. 82 коп., розрахунок по яких проведений шляхом передачі простого векселя, на підставі акту приймання-передачі від 21.04.2008 р.

На підставі трьохстороннього договору № 4-У про відступлення права вимоги від 03.04.2008 р. позивач відступив право вимоги визначеної угодою про розірвання договору від 02.04.2008 р. заборгованості в сумі 3.263.208 грн. 09 коп. третій особі - ТОВ "Металлон", з яким відповідач також розрахувався у повному обсязі.

Обладнання зернового елеватора, вартість якого складає 4.392.638 грн. 42 коп., відповідач придбав у іншого суб'єкта господарювання - ТОВ "Альвейск-07" на підставі договору купівлі-продажу від 02.042008р. № 02/04, провівши розрахунок частково грошовими коштами на суму 2 220 002 грн. 42 коп., частково - простими векселями. які були передані продавцю на підставі складеного 21.04.2008р. акту приймання-передачі векселів.

Будівельні матеріали, використані для будівництва елеватора на суму 835.079 грн. 68 коп., відповідач придбав у позивача на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу № 02/1-М від 02.04.2008р.

Таким чином, відповідач повністю компенсував позивачеві вартість внесених ним інвестицій на будівництво зернового елеватору на загальну суму 8.830.004 грн. 01 коп.

Одночасно, відповідачем відповідно до ст. 267 ЦК України подано заяви:

- про застосування строків позовної давності, які сплинули 02.04.2011 р., посилаючись на те, що в процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні,

- та клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, посилаючись те, що позовні вимоги позивача вже були розглянуті, що підтверджується рішенням господарського суду Херсонської області від 24.01.2012 р., яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2012 р. у задоволенні позовних вимог позивача до порту про стягнення 16.636.900 грн. 29 коп. - відмовлено, а тому провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню.

Ухвалою місцевого суду від 04.07.2013 р. до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучені Порт та товариства з обмеженою відповідальністю "Металлон" (далі ТОВ «Металлон»).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.08.2014 р. (суддя Задорожна Н.О.) у задоволені позову - відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач звернувся з позовом до суду з пропуском встановленого ст. 267 ЦК України 3-х річного строку позовної давності, оскільки перебіг цього строку почався з 03.10.2008 р., тобто з дня коли позивач довідався про невиконання відповідачем обов'язку по перерахуванню грошових коштів, який відповідно до п.5.4 договору інвестування будівництва, з врахуванням змін, внесених додатковою угодою від 15.11.2007 р., відповідач повинний був виконати до 02.10.2008 р. включно, а з позовом до суду ТОВ «ТПК Зерновик» звернувся лише 03.07.2013 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про припинення провадження по справі на підстав п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України місцевий суд виходив з того, що підстави позову в межах провадження по господарській справі № 5024/2230/2011 ґрунтувалися на обставинах позадоговірного заволодіння відповідачем об'єктом незавершеного будівництва зернового елеватору та здійснення його незаконного відчуження без згоди інвестора, а підставами позову по даній справі № 923/873/13 є іншими, зокрема, договірними зобов'язаннями з компенсації направлених на будівництво об'єкту інвестиції коштів, у зв'язку із розірванням договору, а тому підстави для припинення провадження по справі № 923/873/13 - відсутні.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що по-перше, строк перебігу позовної давності для вимоги щодо сплати грошових коштів відповідно до п. 3 угоди від 02.04.2008 р. розпочався з 01.05.2008 р., по-друге, постановою господарського суду Херсонської області від 01.03.2011р. у справі № 5/107-Б-10 ТОВ "ТПК "Зерновик" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шахова В.А. Відтак про невиконання відповідачем грошових зобов'язань ліквідатор - п. Шахов В.А. міг дізнатися лише в рамках здійснення встановлених ч.1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень, а тому , право вимоги щодо стягнення компенсації виникло тільки 11.06.2013р. в момент набрання законної сили рішенням господарського суду Херсонської області по справі № 923/138/13-г.

Про час і місце розгляду апеляційної скарги всі учасники судового процесу були повідомлені у встановленому законом порядку, але ТОВ «Металлон» не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Також, 09.10.2014 р. до апеляційного суду надійшло клопотання скаржника, викладене в телеграмі, про перенесення судового засідання у зв'язку з необхідністю додаткового часу для підготовки додаткових матеріалів до апеляційної скарги.

Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що чинне законодавство України не передбачає можливості перенесення розгляду справи на іншу дату для надання додаткового часу будь-якій стороні для підготовки додаткових матеріалів. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин у даному випадку немає.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та Порт просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представники відповідача і Порту доводи відзивів на апеляційну скаргу підтримали.

До початку розгляду справи по суті представниками відповідача і Порту заявлені клопотання про виключення зі складу доказів письмових документів.

Зазначені клопотання відхилені колегією суддів з огляду на те, що питання належності та допустимості поданих сторонами доказів вирішується судом при розгляді справи по суті, а ніяким чином до його початку шляхом вирішення відповідного клопотання.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників відповідача і Порту, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 22.11.2003 р. між ПАТ, Портом та позивачем укладено генеральну угоду про співробітництво предметом якої було співробітництво учасників щодо будівництва на території ДП "Херсонський річковий порт " зернового елеватору місткістю 35 тисяч тон, яке здійснюється портом як забудовником за рахунок інвестицій ТОВ "ТПК "Зерновик" з подальшою передачею збудованого об'єкта у власність позивача, використання останнім земельної ділянки, на якій розташований об'єкт, виконання вантажно-розвантажувальних робіт на причалах порту та подальшого транспортування зернових вантажів (т.1 а.с.14-16).

Згідно п. п. 2.1-2.6 вищезазначеної угоди позивач зобов'язався передати, а порт прийняти інвестицію у вигляді грошових коштів, матеріалів і обладнання та зобов'язався вчинити всі необхідні дії щодо розміщення цієї інвестиції для здійснення будівництва елеватору, а позивач зобов'язався вносити інвестиції відповідно до договору інвестування будівництва. Крім того, порт зобов'язався вчинити всі необхідні дії щодо викупу земельної ділянки під об'єктом у власність останнього з наступною передачею її ТОВ "ТПК "Зерновик" у довгострокову оренду строком не менше 49 років після передачі об'єкту у власність не пізніше двох місяців з моменту введення його в експлуатацію та набуття портом права власності на земельну ділянку під об'єктом та побудувати за рахунок власних коштів та ввести в експлуатацію транспортну лінію з відвантаження зернових вантажів з будівлі елеватору на водний транспорт у терміни, що не перевищують термінів введення в експлуатацію новоствореного об'єкта, з наданням ТОВ "ТПК "Зерновик" виключного права користування зазначеною транспортною лінією та переважного права використання під час навантаження на судна причалів № № 2 та 3.

22.11.2003 р. між позивачем та портом укладено договір інвестування будівництва № 02-25/103 (далі договір інвестування будівництва), предметом якого є передача позивачем (інвестор) третій особі (забудовник) цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів, права користування обладнанням інвестора та розміщення інвестицій у будівництво зернового елеватору (т.1, а.с.17-21).

Відповідно до п. п. 2.1-2.3; 3.1.12: 3.2.1 договору інвестування будівництва розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва елеватору складає 14.160.000 грн. за цінами 2002 р. ( у тому числі ПДВ); остаточний розмір інвестиції, яка передається інвестором забудовнику підлягає коригуванню в залежності від зміни фактичної вартості об'єкту, яка буде визначена на момент здачі об'єкту в експлуатацію та документально підтверджена; загальна сума інвестиції не повинна бути меншою від вартості об'єкту. Забудовник зобов'язався забезпечити завершення будівництва зернового елеватора не пізніше 25.12.2004 р.

Додатковою угодою № 1 від 09.12.2005 р. до договору інвестування будівництва, яка є невід'ємною частиною вищезазначеного договору, сторони внесли зміни та встановили, що розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва зернового елеватора в цінах станом на 01.11.2005 р. складає 31.815.000 грн., що еквівалентно 6,3 млн. доларів США. Станом на 01.11.2005 р. інвестором внесено інвестиції на суму 11.615.000 грн., що еквівалентно 2,3 млн. доларів США. Суму інвестицій 20 200 000 грн. (4,0 млн. доларів США) інвестор зобов'язується внести протягом 12 місяців, починаючи з 01.12.2005р. згідно узгодженого із забудовником графіку.

У п. 9.1 додаткової угоди № 1 від 09.12.2005 р. сторони встановили, що договір інвестування діє безстроково і набирає чинності з моменту його підписання.

Додатковою угодою від 15.11.2007 р. до договору інвестування будівництва, яка є невід'ємною частиною вищезазначеного договору сторони внесли зміни, зокрема до п. 5.4 договору інвестування будівництва та встановили, що у випадку розірвання цього договору об'єкт та результати будівельних робіт (об'єкт незавершеного будівництва) передаються у власність забудовника. В цьому випадку забудовник зобов'язаний не пізніше ніж через шість місяців з моменту розірвання цього договору компенсувати інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкту (т.1, а.с.24).

Як вбачається з матеріалів справи 02.04.2008 р. між позивачем та Портом укладено угоду про розірвання договору інвестування будівництва у зв'язку із відсутністю у інвестора грошових коштів на закінчення будівництва (т.1, а.с.25).

У п. п. 2, 3, 4 цієї угоди сторони дійшли згоди, що незавершене будівництво зернового елеватору залишається у власності забудовника, а останній зобов'язується до 30.04.2008 р. компенсувати інвестору грошові кошти у розмірі 3.263.208 грн. 09 коп. шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок інвестора.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції рішенням господарського суду Херсонської області від 18.04.2013 р. у справі № 923/138/13-г, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. п. 3 угоди від 02.04.2008 р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103, яким розмір компенсації був обмежений сумою у 3 263 208 грн. 09 коп. визнано недійсним.

Обґрунтовуючи остаточні уточнені позовні вимоги позивач посилається на те, що його інвестиції в об'єкт незавершеного будівництва зернового складу вносилися:

- грошовими коштами у загальній сумі 3.203.166 грн. 49 коп..;

- матеріалами та обладнанням на суму 1.992.321 грн. 53 коп.;

- обладнанням компанії "WESTЕEL" з врахуванням витрат на його придбання на суму 4.789.358 грн. 46 коп.

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 8677/13-45 від 29.04.2014 р. за результатами проведення судової економічної експертизи (т.7, а.с.44-47) документально підтверджено довідками про матеріали і обладнання, оплачені і передані забудовнику для будівництва елеватору; про внесені інвестором інвестиції придбаним за валюту обладнанням компанії "WESTЕEL", з врахуванням витрат на його придбання; про інвестиції, здійсненні в грошових коштах, внесення ТОВ "ТПК "Зерновик" на будівництво зернового елеватору інвестицій на загальну суму 9.984.846 грн. 48 коп., у тому числі: матеріали - на суму 1.992.321 грн. 53 коп.; обладнання компанії "WESTЕEL"- на суму 4.789.358 грн. 46 коп.; грошові кошти - на суму 3.203.166 грн. 49 коп., а всього на загальну суму 9.984.846 грн. 48 коп.

Посилання відповідача на незгоду з висновком експерту з огляду на проведення експертизи за відсутності первинних документів; прийняття, експертом до уваги документів, що не є первинними; хибність висновків відносно суми інвестицій у вигляді обладнання "WESTЕEL"; відсутність дослідження експертом порядку розрахунків між сторонами та третіми особами та переходу права власності на майно є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки окремі недоліки первинних документів, за наявності печатки учасника господарської операції про прийняття товару до інших доказів. які свідчать про прийняття товару за відсутності об'єктивних даних про обізнаність іншого учасника господарської операції про прийняття товару не уповноваженою особою, не можуть бути підставою для звільнення відповідача від зобов'язання оплатити прийнятий товар. Норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами, а тому за наявності печатки відповідача на актах приймання-передачі обладнання "WESTЕEL" та довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, виданих ОСОБА_5, наявності пакувальних листів та інвойсів з розшифровкою деталей і частин кожного контейнера та їх вартості, засвідчених печаткою виробника, наявності вантажних митних декларацій з позначенням номерів та вартості контейнерів , факт передачі та одержання відповідачем обладнання є беззаперечним і доведеним.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь понесені додаткові витрати, що були ним здійснені в якості інвестицій у будівництво елеватора на суму 1619300 грн., зокрема, 220 00 грн. - витрати за договором поставки від 19.04.2004р. № 3795/11-03/659, укладеним з ТОВ "ВП "Агро-Союз" на виготовлення перехідних листків до зерносушильного комплексу моделі Westeel 5422; 52.600 грн. - загальна сума перерахованих відповідачеві в якості інвестицій за договором інвестування будівництва № 02-25/103 грошових коштів, які не увійшли до суми, підтвердженої експертним висновком від 29.04.2014р. № 8677/13-45, зважаючи на відсутність на час проведення експертизи повного обсягу банківських виписок щодо руху коштів на належних позивачу рахунках; 372.000 грн., що були сплачені ПП "Ділекс" за маркетингові послуги щодо пошуку постачальників матеріалів та обладнання для будівництва елеватора і підготовки договорів купівлі-продажу з такими постачальниками, які надавались на підставі укладеного 20.10.2003р. з позивачем договору на маркетингові послуги; 974.700 грн. витрат позивача по оплаті робіт із виготовлення і доставки елементів металоконструкцій норійної та вагової вишок для зернового елеватора, які виконувались ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" в особі госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу "Корунд", на підставі укладеного з позивачем договору від 04.03.2004р. № 31/1, а всього внесених інвестицій на загальну суму 11.604.146 грн. 48 коп.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку із розірванням укладеного договору інвестування будівництва та передачею у власність забудовнику незавершеного будівництва об'єкту інвестицій, згідно з досягнутою між сторонами домовленістю, забудовник мав обов'язок у визначений сторонами строк компенсувати інвестору внесені ним на будівництво витрати у вигляді інвестицій.

Оскільки, рішенням господарського суду Херсонської області від 18.04.2013 р. у справі № 923/138/13-г, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. п. 3 угоди від 02.04.2008 р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103, яким розмір компенсації був обмежений сумою у 3 263 208 грн. 09 коп. визнано недійсним, внаслідок чого забудовник зобов'язаний компенсувати інвестору внесені ним на будівництво витрати у вигляді інвестицій у строк, визначений договором інвестування будівництва.

Так, у п. 5.4 договору інвестування будівництва, з врахуванням змін, внесених додатковою угодою від 15.11.2007р., у випадку розірвання договору інвестування об'єкт інвестицій передається у власність забудовника (відповідач). В цьому випадку відповідач зобов'язаний не пізніше ніж через шість місяців з моменту розірвання договору компенсувати інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкту.

Таким чином, відповідач повинний був повністю повернути інвестиції позивача у строк до 02.10.2008 р. включно.

Відповідач заперечує щодо наявності у нього боргу, посилаючись на те, що він здійснив проведення з позивачем повного розрахунку по одержаним інвестиціям.

Як вбачається з матеріалів справи 03.04.2008 р. між позивачем, Портом та ТОВ «Металлон» укладено трьохсторонній договір № 4-У про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач відступив право вимоги визначеної угодою про розірвання договору від 02.04.2008 р. заборгованості в сумі 3.263.208 грн. 09 коп. - ТОВ "Металлон".

Відповідач посилається на те, що на виконання вимог вищезазначеної угоди, ПАТ розрахувався з новим кредитором у повному обсязі, сплативши ТОВ «Металлон» грошові кошти у сумі 3.263.208 грн. 09 коп. шляхом перерахування боржником грошових коштів новому кредитору на підставі платіжних доручень: № 13 від 06.06.2008 р. на суму 1.000.000 грн.; № 4646 від 19.06.2008 р. на суму 1.000.000 грн.; № 16 від 24.06.2008р. на суму 1.055.000 грн.; № 17 від 26.06.2008р. на суму 208.208 грн. 09 коп., а всього на загальну суму 3.263.208 грн. 09 коп. (т.7, а.с.246-250, т.8, а.с.1).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду м. Києва від 06.11.2013 р. по справі № 910/3616/13, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України 14.04.2014 р. (т.8, а. с. 111-135), позовні вимоги ТОВ "ТПК "Зерновик" до ТОВ "Металлон" та Порту про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 03.04.2008р. № 4-У задоволено та визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 03.04.2008р. № 4-У, укладений між позивачем, Портом та ТОВ «Металлон», на підставі якого відбулась заміна кредитора в зобов'язанні щодо права на одержання інвестиційного внеску на будівництво зернового елеватору в сумі 3.263.208 грн. 09 коп., компенсація якого передбачалась оспореним та визнаним недійсним пунктом угоди.

Судові рішення мотивовано тим, що підставою для визнання цієї угоди недійсною є встановлення факту погодження відступлення права вимоги, яке виникло з недійсного зобов'язання, що суперечить вимогам ст. 514 ЦК України.

Оскільки, судом не застосовувались правові наслідки недійсного правочину, встановлені ст. 216 ЦК України, хоча оспорювана угода була фактично виконана сторонами, а тому місцевий суд правомірно та обґрунтовано застосував приписи ч.1 ст. 216 ЦК України, відповідно до якого недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Заперечуючи щодо наявності боргу по компенсації за поставлені будівельні матеріали відповідач посилається на те, що він повністю розрахувався з позивачем, а саме: 21.04.2008 р. на суму 339.077 грн. 82 коп. шляхом проведення вексельного розрахунку - простий вексель серії АА № 02751102 від 21.04.2008 р. на суму 339.077 грн. 82 коп., переданий ТОВ "ТПК "Зерновик" згідно акту прийому-передачі векселів від 21.04.2008р. (т.7, ас.233-235) на підставі укладеної між сторонами у справі угоди № 18 від 02.04.2008 р. та підписаного її учасниками двостороннього акту взаємозвірки розрахунків за період з 01.11.2003 р. по 01.03.2008 р. Розрахунок за будматеріали на суму 835.079 грн. 68 коп., що були використані для будівництва зернового елеватору відбувся на підставі укладеного між ТОВ "ТПК "Зерновик" порту договору купівлі-продажу № 02/1-М від 02.04.2008 р., шляхом проведення вексельного розрахунку, а саме, передачі на підставі двостороннього акту простого векселя серії АА № 0275101 на суму 835.079 грн. 68 коп. (т.7, а.с. 237-244). Зазначені векселі, видані порту, погашено ТОВ "Металлон", що підтверджено наданими в матеріали справи платіжними дорученнями № 18 від 26.06.2008 р. на суму 339 077 грн. 82 коп. та № 23 від 23.07.2008р. на суму 835 079 грн. 68 коп. (т.7, а.с.236,245).

Розрахунок за обладнання зернового елеватора компанії "WESTЕEL" на суму 4392638 грн. 42 коп. відповідач здійснив на підставі договору купівлі-продажу № 02/1-М від 02.04.2008 р. (т.7, а.с.20-24), зокрема, на суму 2 172 636 грн. позивач передав на підставі двостороннього акту від 21.04.2008р. прості векселі серії АА № 0275098 на суму 506 426 грн. 96 коп. та № 0275099 на суму 1 666 209 грн. 04 коп. (т.7, а.с.24-27). Решту боргу у сумі 2.220.002 грн. 42 коп. відповідач перерахував грошовими коштами, зокрема: платіжними дорученнями № 20 від 10.07.2008р. на суму 835 000 грн., № 21 від 14.07.2008р. на суму 500000 грн.. № 22 від 16.07.2008р. на суму 885 002 грн. 41 коп. (т.8, а.с.12-14). Погашення простого векселя № 0275098 на суму 506 426 грн. 96 коп. відбулось шляхом перерахування цієї суми на розрахунковий рахунок ТОВ "Металлон" на підставі платіжного доручення № 19 від 27.06.2014р. (т.8, а.с.11).

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими доводами відповідача та вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що вищезазначені відповідачем угоди, зокрема, угода № 18 від 02.04.2008 р. про проведення розрахунку по заборгованості за поставлений у грудні 2003 р. та січні 2004р. по прибуткових накладних товар; договір № 02/1-М від 02.04.2008р. на підставі якого, відповідач зобов'язався прийняти та оплатити будівельні матеріали на суму 835.079 грн. 68 коп.; договір № 02/04 від 02.04.2008р., на підставі якого порт зобов'язався придбати у ТОВ "Альвейск-07" обладнання зернового елеватору на суму 4.392.638 грн. 42 коп., не є у розумінні ст. 34 ГПК України належними та допустимими доказами по справі, які підтверджують факт проведення розрахунку відповідача з позивачем по інвестиційному внеску на будівництво об'єкта інвестицій, оскільки не мають ніякого відношення до договору інвестування будівництва та обов'язків сторін, що випливають з цього договору, у тому числі й тих, що пов'язані з його розірванням та виконанням обов'язку по проведенню розрахунку по інвестиціях, а тому правомірно не прийняті місцевим судом до уваги.

Вищенаведене свідчить про те, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору, не виконав, внаслідок чого у останнього виник борг перед позивачем з перерахування одержаних в якості інвестиції коштів у загальній сумі 11.604.146 грн. 48 коп. у строк до 02.10.2008 р. включно не виконав, а тому у позивача з 03.10.2008 р. виникло право звернення до відповідача з відповідним позовом до суду.

Згідно ст. 256 ЦК України строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як правильно встановлено судом першої інстанції перебіг строку позовної давності та підстави для звернення з відповідним позовом до суду про стягнення з останнього грошових коштів з повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору з боку позивача почався з 03.10.2008 р., тобто з дня коли відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору, оскільки саме в цей день позивач довідався про невиконання відповідачем своїх зобов'язань, а тому в межах трирічного строку, тобто у строк до 03.10.2011 р. позивач повинний був в установлений строк звернутись до суду з відповідним позовом.

Проте, позивач звернувся з позовом до суду лише 03.07.2013 р., тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що 10.07.2014 р. портом та 04.08.2014 р. відповідачем подано заяви про застосування до вимог позивача строку позовної давності.

Одночасно, на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач просив визнати поважними причин пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що постановою господарського суду Херсонської області від 01.03.2011 р . у справі № 5/107-Б-10 ТОВ "ТПК "Зерновик" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шахова В.А. Відтак про невиконання відповідачем грошових зобов'язань ліквідатор Шахов В.А. міг дізнатися лише в рамках здійснення встановлених ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень, а тому право вимоги стягнення компенсації виникло на підставі угоди від 02.04.2008 р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103, про недійсність п. 3 якої, що обмежував суму компенсації інвестиційних витрат, позивач дізнався тільки 11.06.2013р. в момент набрання законної сили рішенням господарського суду Херсонської області по справі № 923/138/13-г.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що вищезазначені доводи скаржника є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України угода про розірвання договору інвестування, яка обмежувала стягнення інвестицій певною сумою лише достроково припинила дію тих зобов'язань, строк виконання яких не настав.

Правовідносини, що стосуються здійснення інвестування будівництва врегульовано положеннями договору інвестування будівництва з врахуванням змін, внесених угодами № 1 від 09.12.2005 р. та від 15.11.2007р.

У пунктах 2.1 та 5.4 договору інвестування будівництва сторони передбачили, що станом на 01 листопада 2005 р. інвестором внесено інвестиції на суму 11615000 грн., що становить 2.3 млн. доларів США. Суму інвестицій 20200000 грн., що становить 4,0 млн. доларів США, що залишилось внести, інвестор вносить протягом 12 місяців, починаючи з 1 грудня 2005 р. згідно узгодженим із забудовником графіком платежів.

У випадку розірвання цього договору об'єкт та результати будівельних робіт передаються у власність забудовника, а забудовник не пізніше шести місяців з моменту розірвання цього договору компенсує інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкту.

Інвестиції на будівництво вносились будівельними матеріалами, обладнанням компанії "WESTEEL", а також грошовими коштами, яких із визначеної сторонами загальної суми інвестицій - 11615000 грн., було внесено 3263208 грн. 09 коп.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що п. 3 угоди про розірвання договору ніяким чином не обмежував право позивача на стягнення інвестиційного внеску у судовому порядку шляхом доведення виконання обов'язку щодо передачі інвестицій та їх неповернення зобов'язаною особою належними та допустимими доказами, тим більше, що повноваження ліквідатора п. Шаховим набуто 01.03.2011р.

Згідно абз. 3 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушення права чи про особу, що його порушила стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання позивача на судову практику, зокрема, постанову Вищого господарського суду України у справі № 923/138/13-г правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки відповідно до абз. 4 пп. 2.2 Постанови пленумом Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р. питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини, у зв'язку з чим посилання позивача на судову практику по інших справах є необґрунтованими, внаслідок чого не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання скаржника на п. 3 угоди про розірвання договору від 02.04.2008 р. та те, що строк позовної давності для стягнення суми грошових коштів у розмірі 3263208 грн. 09 коп. розпочався з 01.05.2008 р. є необґрунтованими та безпідставними, оскільки як вже зазначалось вище рішенням господарського суду Херсонської області від 18.04.2013 р. у справі № 923/138/13-г, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. п. 3 угоди від 02.04.2008 р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103, яким розмір компенсації був обмежений сумою у 3 263 208 грн. 09 коп. визнано недійсним, внаслідок чого забудовник зобов'язаний компенсувати інвестору внесені ним на будівництво витрати у вигляді інвестицій у строк, визначений договором інвестування будівництва, у зв'язку з чим протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності або вчинення відповідачем дій, що доводять переривання позовної давності, матеріали справи не містять та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно дійшов до висновку про те, що, оскільки позов поданий до суду 03.07.2013 р., то відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України заявлена сума з повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору стягнута бути не може, внаслідок спливу трирічного строку позовної давності, а, враховуючи, що відповідачем подано заяву про застосування до вимог позивача строку позовної давності та підстави для його відновлення відсутні, то суд першої інстанції підставне залишив позовні вимоги ОВ «ТПК Зерновик» щодо стягнення з відповідача 11.604.146 грн. 48 коп. цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору без задоволення.

Відповідно до п. 5.3. Постанови пленумом Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., зі спливом строку позовної давності за основною вимогою, спливає строк позовної давності за додатковими вимогами незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що оскільки сплив строку позовної давності за основною вимогою, тому сплив строк позовної давності й за додатковими вимогами.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 11.08.2014 року у справі № 923/873/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Зерновик" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.10.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.