Постанова

від 25.12.2014 по справі 923/873/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 923/873/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівУдовиченка О.С., Куровського С.В. Міщенка П.К. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" на постанову та на рішенняОдеського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 року господарського суду Херсонської області від 11.08.2014 року у справі господарського суду за позовом до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача№923/873/13 Херсонської області Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" Публічного акціонерного товариства "Укррічфлот" 1. Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлон" про стягнення 19364804 грн. 52 коп. За участю представників: ПАТ "Укррічфлот" - Кішинського Д.О.; ДП "Херсонський річковий порт" - Корнелюка В.В.; ТОВ "ТПК Зерновик" - Попкова П.О.; арбітражного керуючого Куренного С.В.

ВСТАНОВИВ :

03.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Зерновик" (далі - Позивач, ТОВ "ТПК "Зерновик") звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", яке є правонаступником акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (далі - відповідач, ПАТ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" (далі - ДП "Херсонський річковий порт", Порт) про стягнення грошових коштів у сумі 19364804 грн. 52 коп.

Публічним акціонерним товариством "Укррічфлот" (далі - Відповідач) відповідно до ст. 267 ЦК України подано заяви:

- про застосування строків позовної давності, які сплинули 02.04.2011 року, посилаючись на те, що в процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні,

- та клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, посилаючись те, що позовні вимоги позивача вже були розглянуті, що підтверджується рішенням господарського суду Херсонської області від 24.01.2012 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2012 року у задоволенні позовних вимог позивача до порту про стягнення 16636900,29 грн. - відмовлено, а тому провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню.

До участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучені Порт та Товариство з обмеженою відповідальністю "Металлон" (далі ТОВ "Металлон").

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.08.2014 року (суддя Задорожна Н.О.) у задоволені позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся з позовом до суду з пропуском встановленого ст. 267 ЦК України 3-х річного строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про припинення провадження у даній справі на підстав п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, місцевий суд виходив з того, що підстави позову в межах провадження у господарській справі №5024/2230/2011 ґрунтувались на обставинах позадоговірного заволодіння відповідачем об'єктом незавершеного будівництва зернового елеватору та здійснення його незаконного відчуження без згоди інвестора, а підставами позову у даній справі №923/873/13 є іншими, зокрема, договірними зобов'язаннями з компенсації направлених на будівництво об'єкту інвестиції коштів, у зв'язку із розірванням договору, а тому підстави для припинення провадження по справі № 923/873/13 - відсутні.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 року (Колегія суддів - Шевченко В.В., Мирошниченко М.А., Головей В.М.) рішення господарського суду Херсонської області від 11.08.2014 року у справі № 923/873/13 - залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Зерновик" - без задоволення.

У касаційній скарзі Позивач просить скасувати процесуальні акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, пославшись на те, що строк перебігу позовної давності для вимоги щодо сплати грошових коштів відповідно до п. 3 угоди від 02.04.2008 року розпочався з 01.05.2008 року, крім того, постановою господарського суду Херсонської області від 01.03.2011 року у справі №5/107-Б-10 ТОВ "ТПК "Зерновик" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шахова В.А., відтак про невиконання відповідачем грошових зобов'язань ліквідатор Шахов В.А. міг дізнатися лише в рамках здійснення встановлених ч.1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22.11.2003 року Позивачем, Відповідачем та ДП "Херсонський річковий порт" укладено генеральну угоду про співробітництво предметом якої було співробітництво учасників щодо будівництва на території ДП "Херсонський річковий порт" зернового елеватору місткістю 35 тисяч тон, яке здійснюється Портом як забудовником за рахунок інвестицій ТОВ "ТПК "Зерновик", з подальшою передачею збудованого об'єкта у власність Позивача, використання останнім земельної ділянки, на якій розташований об'єкт, виконання вантажно-розвантажувальних робіт на причалах порту та подальшого транспортування зернових вантажів (т.1 а.с.14-16).

Згідно п. п. 2.1-2.6 вищезазначеної угоди позивач зобов'язався передати, а Порт прийняти інвестицію у вигляді грошових коштів, матеріалів і обладнання та зобов'язався вчинити всі необхідні дії щодо розміщення цієї інвестиції для здійснення будівництва елеватору, а Позивач зобов'язався вносити інвестиції відповідно до договору інвестування будівництва. Крім того, порт зобов'язався вчинити всі необхідні дії щодо викупу земельної ділянки під об'єктом у власність останнього з наступною передачею її ТОВ "ТПК "Зерновик" у довгострокову оренду строком не менше 49 років після передачі об'єкту у власність не пізніше двох місяців з моменту введення його в експлуатацію та набуття Портом права власності на земельну ділянку під об'єктом та побудувати за рахунок власних коштів та ввести в експлуатацію транспортну лінію з відвантаження зернових вантажів з будівлі елеватору на водний транспорт у терміни, що не перевищують термінів введення в експлуатацію новоствореного об'єкта, з наданням ТОВ "ТПК "Зерновик" виключного права користування зазначеною транспортною лінією та переважного права використання під час навантаження на судна причалів № 2 та № 3.

22.11.2003 року між Позивачем та Портом укладено договір інвестування будівництва №02-25/103 (далі договір інвестування будівництва), предметом якого є передача Позивачем (інвестор) третій особі (забудовник) цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів, права користування обладнанням інвестора та розміщення інвестицій у будівництво зернового елеватору (т.1, а.с.17-21).

Відповідно до п. п. 2.1-2.3; 3.1.12: 3.2.1 договору інвестування будівництва розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва елеватору складає 14160000 грн. за цінами 2002 року ( у тому числі ПДВ); остаточний розмір інвестиції, яка передається інвестором забудовнику підлягає коригуванню в залежності від зміни фактичної вартості об'єкту, яка буде визначена на момент здачі об'єкту в експлуатацію та документально підтверджена; загальна сума інвестиції не повинна бути меншою від вартості об'єкту. Забудовник зобов'язався забезпечити завершення будівництва зернового елеватора не пізніше 25.12.2004 року.

Додатковою угодою № 1 від 09.12.2005 року до договору інвестування будівництва, яка є невід'ємною частиною вищезазначеного договору, сторони внесли зміни та встановили, що розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва зернового елеватора в цінах станом на 01.11.2005 року складає 31815000 грн., що еквівалентно 6,3 млн. доларів США. Станом на 01.11.2005 року інвестором внесено інвестиції на суму 11615000,00 грн., що еквівалентно 2,3 млн. доларів США. Суму інвестицій 20200000 грн. (4,0 млн. доларів США) інвестор зобов'язався внести протягом 12 місяців, починаючи з 01.12.2005 року, згідно узгодженого із забудовником графіку.

У п. 9.1 додаткової угоди № 1 від 09.12.2005 року сторони встановили, що договір інвестування діє безстроково і набирає чинності з моменту його підписання.

Додатковою угодою від 15.11.2007 року до договору інвестування будівництва, яка є невід'ємною частиною вищезазначеного договору сторони внесли зміни, зокрема до п. 5.4 договору інвестування будівництва та встановили, що у випадку розірвання цього договору об'єкт та результати будівельних робіт (об'єкт незавершеного будівництва) передаються у власність забудовника. В цьому випадку забудовник зобов'язаний не пізніше ніж через шість місяців з моменту розірвання цього договору компенсувати інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкту (т.1, а.с.24).

02.04.2008 року між Позивачем та Портом укладено угоду про розірвання договору інвестування будівництва у зв'язку із відсутністю у інвестора грошових коштів на закінчення будівництва (т.1, а.с.25).

У п. п. 2, 3, 4 цієї угоди сторони дійшли згоди, що незавершене будівництво зернового елеватору залишається у власності забудовника, а останній зобов'язується до 30.04.2008 року компенсувати інвестору грошові кошти у розмірі 3 263 208,09 грн. шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок інвестора.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.04.2013 року у справі № 923/138/13-г, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 року п. 3 угоди від 02.04.2008 року про розірвання договору інвестування будівництва №02-25/103, яким розмір компенсації був обмежений сумою у 3 263 208,09 грн. визнано недійсним.

В обґрунтування вимог Позивач посилався на те, що його інвестиції в об'єкт незавершеного будівництва зернового складу вносились: грошовими коштами у загальній сумі 3203166,49 грн.; матеріалами та обладнанням на суму 1 992 321,53 грн.; обладнанням компанії "WESTЕEL", з врахуванням витрат на його придбання на суму 4789358 грн.

Суд першої інстанції, із яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов до висновку про те, що у зв'язку із розірванням укладеного договору інвестування будівництва та передачею у власність Забудовнику незавершеного будівництва об'єкту інвестицій, згідно з досягнутою між сторонами домовленістю, Забудовник зобов'язаний, у визначений сторонами строк, компенсувати Інвестору внесені ним на будівництво витрати у вигляді інвестицій, що узгоджено у п. 5.4 договору інвестування будівництва, з врахуванням змін, внесених додатковою угодою від 15.11.2007 року, про те, що у випадку розірвання договору інвестування об'єкт інвестицій передається у власність Забудовника (Відповідача), а Відповідач зобов'язаний не пізніше ніж через шість місяців з моменту розірвання договору компенсувати Інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкту у строк до 02.10.2008 року.

Заперечення Відповідача щодо наявності у нього боргу у зв'язку зі здійсненням проведення з Позивачем повного розрахунку по одержаним інвестиціям, судами відхилено з посиланням на те, що зазначені Відповідачем угоди, зокрема, угода № 18 від 02.04.2008 року про проведення розрахунку по заборгованості за поставлений у грудні 2003 року та січні 2004 року по прибуткових накладних товар; договір № 02/1-М від 02.04.2008 року на підставі якого, Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити будівельні матеріали на суму 835 079, 68 грн.; договір № 02/04 від 02.04.2008 року, на підставі якого порт зобов'язався придбати у ТОВ "Альвейск-07" обладнання зернового елеватору на суму 4 392 638,42 грн., не є у розумінні ст. 34 ГПК України належними та допустимими доказами у справі, які підтверджують факт проведення розрахунку Відповідача з Позивачем по інвестиційному внеску на будівництво об'єкта інвестицій, оскільки не мають ніякого відношення до договору інвестування будівництва та обов'язків сторін, що випливають з цього договору, у тому числі й тих, що пов'язані з його розірванням та виконанням обов'язку по проведенню розрахунку по інвестиціях

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору, не виконав, внаслідок чого виник борг перед Позивачем з перерахування одержаних у якості інвестиції коштів у загальній сумі 11 604 146,48 грн. Оскільки, у строк до 02.10.2008 року Позивач свої зобов'язання не виконав, у Позивача з 03.10.2008 року виникло право звернення до відповідача з відповідним позовом до суду.

Як встановлено судом першої інстанції перебіг строку позовної давності та підстави для звернення з відповідним позовом до суду про стягнення з Відповідача грошових коштів з повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору з боку позивача розпочався з 03.10.2008 року, тобто з дня коли відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору, оскільки саме в цей день позивач довідався про невиконання відповідачем своїх зобов'язань, а тому в межах трирічного строку, тобто у строк до 03.10.2011 року позивач повинний був в установлений строк звернутись до суду з відповідним позовом.

Проте, позивач звернувся з позовом до суду лише 03.07.2013 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судами встановлено, що 10.07.2014 року Портом та 04.08.2014 року Відповідачем подано заяви про застосування до вимог Позивача строку позовної давності.

Одночасно, посилаючись на підстави, які передбачені у ч. 5 ст. 267 ЦК України Позивач просив визнати поважними причин пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що постановою господарського суду Херсонської області від 01.03.2011 року у справі № 5/107-Б-10 ТОВ "ТПК "Зерновик" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шахова В.А., відтак про невиконання відповідачем грошових зобов'язань ліквідатор Шахов В.А. міг дізнатися лише в рамках здійснення встановлених ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень, а тому, право вимоги стягнення компенсації виникло на підставі угоди від 02.04.2008 року про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103, про недійсність п. 3 якої, що обмежував суму компенсації інвестиційних витрат, позивач дізнався тільки 11.06.2013 року в момент набрання законної сили рішенням господарського суду Херсонської області у справі № 923/138/13-г.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє наведені доводи, з огляду на таке.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що доводи Позивача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України угода про розірвання договору інвестування, яка обмежувала стягнення інвестицій певною сумою лише достроково припинила дію тих зобов'язань, строк виконання яких не настав.

Правовідносини, які стосуються здійснення інвестування будівництва врегульовано положеннями договору інвестування будівництва з урахуванням змін, внесених угодами № 1 від 09.12.2005 року та від 15.11.2007 року.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що п. 3 угоди про розірвання договору не обмежував право Позивача на стягнення інвестиційного внеску у судовому порядку шляхом доведення виконання обов'язку щодо передачі інвестицій та їх неповернення зобов'язаною особою належними та допустимими доказами, тим більше, що повноваження ліквідатора Шаховим В.А. набуто 01.03.2011 року.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

У абз. 3 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року роз'яснено, якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії.

У зв'язку з наведеним господарськими судами не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

У зв'язку із наведеним слід відзначити, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), спеціальних норм про позовну давність, у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсним угод боржника, не встановлено.

Отже, висновок, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про укладені спірні договори, є помилковим (Постанова Верховного суду України від 19.08.2014 року у справі №5013/492/12).

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає, що місцевий суд, із яким погодився апеляційний господарський суд, з урахуванням подання даного позову до суду 03.07.2013 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена Позивачем вимога з повернення суми цільового внеску у вигляді грошових коштів, матеріалів та обладнання, направленого в якості інвестиції на будівництво зернового елеватору стягнута бути не може, внаслідок спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої Відповідачем подано заяву. Крім того, слід погодитись, що підстави для відновлення такого строку, відсутні.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що Позивач у касаційній скарзі порушує питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, в силу приписів ст. 43 ГПК України, здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, прийняті у даній справі судові акти законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик" залишити без задоволення

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 року та ухвалу господарського суду Херсонської області від 11.08.2014 року у справі №923/873/13 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді С.В. Куровський

П.К. Міщенко