Ухвала

від 02.10.2014 по справі 2а-3163/10/0870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/81772/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 0 2 . 10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі № 2а-3163/10/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВДА-Трейд"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

м. Запоріжжя

за участі Прокуратури Запорізької області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ВДА-Трейд" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (правонаступник - про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень: №0000012301/0 від 14.01.2010; №0000022301/0 від 14.01.2010.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку позивача за період з 01.04.2008 по 30.09.2009 та складено акт №158/23-5/35888502 від 30.12.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0000012301/0 від 14.01.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств у сумі 1712862 грн. та штрафні фінансові санкції 1159009, 90 грн.; №0000022301/0 від 14.01.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1369829 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 684914, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97- ВР від 03.04.1997 завищення податкового кредиту на загальну суму 1369829 грн. за перевіряє мий період, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", завищено валові витрати на загальну суму 6851450 грн.

Виходячи з того, що перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця ТОВ „Нікас-99" до покупця ТОВ „ВДА-Трейд" у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування товарів від постачальника до покупця.

Операції з придбання кабельно-провідникової продукції позивачем не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження контрагентів, наявності трудових ресурсів та іншого майна, які є економічно необхідними для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів.

У зв'язку з вищезазначеним, операції з придбання товарів у ТОВ „Нікас-99" відповідачем не визнаються як операції у межах господарської діяльності позивача, а документи отримані від ТОВ „Нікас-99" на товар не є підтверджуючими документами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Посилання податкового органу, на те, що у наданих позивачем актах здачі-приймання наданих йому послуг не зазначено обсягів та конкретних видів робіт, та що у зазначених актах не розкрито зміст проведених господарських операцій, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій, а будь-яких інших доказів відповідачем надано не було, суд апеляційної інстанції дійшов хибних висновків, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг на підставі отриманих від останнього податкових накладних.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судом першої інстанції посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаного товару, а не безпосередньо факт їх використання.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаного у контрагента товару, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-3163/10/0870 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-3163/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва О.І. Степашко