Постанова

від 29.10.2014 по справі 914/1508/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 914/1508/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Іванової Л.Б. - головуючого, Гольцової Л.А., Козир Т.П.,

за участю представників сторін: позивача - Стаценка М.Ф. дов. б/н від 25 березня 2014 року, відповідача - Котягіна А.С. дов. №1/14 від 2 січня 2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Тропік" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2014 року у справі Господарського суду Львівської області за позовом Виробничо-комерційної фірми "ОКО" до ТОВ "Тропік" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Виробничо-комерційна фірма "ОКО" (далі - позивач) звернулась до ТОВ "Тропік" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 377736 гривень 22 коп. боргу та 3% річних у сумі 7002 гривень 28 коп.

Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором доручення №02-2013 від 2 січня 2013 року на брокерсько-митні послуги та договором №03-2013 від 2 січня 2013 року про транспортно-експедиторське обслуговування.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25 червня 2014 року позов задоволено повністю.

З ТОВ "Тропік" на користь Виробничо-комерційної фірми "ОКО" стягнуто 377736 гривень 22 коп. боргу та 3% річних у сумі 7002 гривень 28 коп.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ "Тропік" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25 червня 2014 - без зміни.

У касаційній скарзі ТОВ "Тропік" просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25 червня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2014 року, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4-3, 36, 38, 41, 43, 57, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 2 січня 2013 року між сторонами укладений договір доручення № 02-2013 на брокерсько-митні послуги, відповідно до п. 2.1 якого позивач, на основі виданої йому ліцензії, самостійно та добросовісно здійснює митне оформлення на Південній митниці імпортних, експортних та транзитних вантажів відповідача, діючи від його імені та за його рахунок.

Згідно п. 3.5 договору відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати позивача на підставі виставлених рахунків.

Вартість послуг Виробничо-комерційної фірми "ОКО" оплачується відповідно до рахунку, виставленого за фактично виконані послуги, ТОВ "Тропік" відшкодовує витрати з митного оформлення вантажів згідно акту виконаних робіт (п. п. 4.3, 4.4 договору).

2 січня 2013 року між сторонами укладений договір № 03-2013 про транспортно-експедиторське обслуговування, відповідно до п. 1.1 якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе здійснення транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) вантажів відповідача, а також відправку вантажів із порту Одеса, Іллічівськ, Південний в пункти призначення за вказівкою відповідача.

Згідно п. п. 3.1, 3.2 договору ТОВ "Тропік" оплачує Виробничо-комерційній фірмі "ОКО" всі витрати, понесені ним при здійсненні транспортно-експедиторського обслуговування вантажів відповідача в порту, включаючи залізнично-дорожній чи автомобільний тариф, митні послуги, а також винагороду позивачу. Оплата проводиться на розрахунковий рахунок позивача згідно виставлених рахунків зі всіма підтверджуючими документами протягом 5 банківських днів.

Судами встановлено, що сторонами підписані наступні акти виконаних робіт: №62 від 10 серпня 2013 року, №63/1 від 14 серпня 2013 року, №63/2 від 15 серпня 2013 року, №64 від 19 серпня 2013 року та №65 від 22 серпня 2013 року на загальну суму 377736 гривень 22 коп.

Також судами з'ясовано, що на відшкодування витрат та винагороду за ТЕО вантажів за вказаними актами позивачем виставлено відповідачу рахунки: №62 від 10 серпня 2013 року, №63 від 15 серпня 2013 року, №64 від 19 серпня 2013 року та №65 від 22 серпня 2013 року.

Встановлено, що 15 листопада 2013 року позивачем надіслано відповідачу претензію вих. №331 про сплату 377736 гривень 22 коп. боргу та 2730 гривень 31 коп. 3% річних.

Доказів погашення нарахованого позивачем боргу відповідач не надав, як і не спростував факт отримання послуг.

Таким чином, судами встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг та, у зв'язку з цим, обгрунтованість нарахування суми боргу та 3% річних.

Пунктом 1 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, відповідач не надав судам доказів належного виконання зобов'язань за договорами у спірний період.

Отже, враховуючи, що наявність боргу доведено позивачем та не спростовано відповідачем, враховуючи доведеність факту отримання послуг, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма встановлює беззаперечний обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити кредитору три проценти річних від простроченої суми.

За таких обставин, у зв'язку з порушенням ТОВ "Тропік" зобов'язань з оплати отриманих послуг, суди дійшли обгрунтованих висновків про підставність задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, а тому не можуть бути прийняті до уваги з огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені ст. ст. 111-5 - 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 - 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2014 року - без зміни.

Головуючий Л. Іванова

Судді Л. Гольцова

Т. Козир