cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 жовтня 2014 року м. Київ К/800/55377/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року
у справі № 826/7763/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерасервіспарк»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби,
треті особи - Приватне підприємство «Клер Шато Фиорд»,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Проммаст-Стандарт»,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вайліс»,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промелектро-75»,
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерасервіспарк» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 року у справі № 826/7763/13-а у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 14.03.2013 року № 0001272250.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерасервіспарк» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Клер Шато Фиорд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Проммаст-Стандарт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вайліс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектро-75» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 27.02.2013 року № 126/22-5-09/32112019, яким встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 88 887, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2013 року № 0001272250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 106 234, 75 грн.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо правомірного формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з контрагентами та протиправного нарахування позивачу грошового зобов'язання спірним податковим повідомлення-рішенням.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з Приватним підприємством «Клер Шато Фиорд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Проммаст-Стандарт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вайліс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектро-75».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зокрема, договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями.
На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.
Посилання відповідача на порушення кримінальної справи відносно посадових осіб Приватного підприємства «Клер Шато Фиорд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Проммаст-Стандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вайліс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектро-75» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу України є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.
Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року у справі № 826/7763/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 20.10.2014 |
Оприлюднено | 07.11.2014 |
Номер документу | 41210478 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Цвіркун Ю.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні