Рішення

від 30.06.2009 по справі 41/371

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

41/371

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  41/371

30.06.09

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грейд-плюс»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»

простягнення  3 509,68  грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача:      Лозянко О.О. –дов. № б/н від 23.06.2009 року;

від відповідача:  не з'явився;

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейд-плюс»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтранскарт" про стягнення основного боргу в розмірі 3 273,30  грн., пені в сумі 182, 95 грн., 3 % річних в розмірі 22, 87 грн. та інфляційних витрат в сумі 30,46 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачене державне мито  та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані в повному обсязі зобов'язання щодо обслуговування автотранспортних засобів позивача.

Ухвалою від 17.06.2009 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 30.06.2009 року.

В судовому засіданні 30.06.2009 року представник позивача надав документи на вимогу ухвали суду та пояснення у якому збільшує розмір позовних вимог, відповідно до якого, просить стягнути  основний борг в розмірі 3 273,30  грн., пеню в сумі 182, 95 грн., 3 % річних в розмірі 22, 87 грн. та інфляційних витрат в сумі 92,66 грн.  

Відповідач в судове засідання, яку відбулося 30.06.2009 року не з'явився, однак через канцелярію суду подав заяву, в якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги визнає частково.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 30.06.2009 року на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача,  Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейд-плюс», іменоване надалі «Клієнт» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт», іменоване надалі «Компанія»(відповідач) був укладений договір № К 02783 (далі –Договір), відповідно до пункту 2.1 якого компанія від свого імені, за дорученням та за рахунок клієнта, за винагороду закуповує в торгових точках стиснений природний газ, нафтопродукти, інші товари та надає послуги для обслуговування автотранспортних засобів клієнта згідно отриманих платіжних карток.  

Відповідно до пункту  2.2 Договору компанія надає послуги з обслуговування ПК клієнта згідно з пунктом 1.7 Договору, за кошторисом затвердженим директором торгового центру.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 та 4.3 при укладанні Договору клієнт перераховує на розрахунковий рахунок компанії впродовж 3-х банківських днів кошти в розмірі та за умов обумовлених сторонами в Додатку 2 до Договору. Вартість отриманих клієнтом товарів та послуг по ПК списується компанією на підставі отриманої від торгових точок інформації, у відповідності до здійснених операцій по ПК, із авансів клієнта, внесених на р/рахунок компанії. Ціни на встановлений природний газ, нафтопродукти й інші товари та послуги встановлюється власником АГНКС, АЗС та інших торгових точок самостійно.

Однак відповідач свої зобов'язання по Договору щодо забезпечення позивача пальним належним чином не виконав.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків № 0000000325 від 02.03.2009 року на момент розгляду справи сума передплати на яку не було поставлено пального складає 3 273,40 грн., з чим погодився відповідач у своїй заяві від 26.06.2009 року.

Відповідно до частини 2 пункту 10.2 договору, маючи намір розірвати договір, клієнт повинен подати письмову заяву, підписану уповноваженими особами і засвідчену печаткою та здати платіжні картки. Через 21 банківський день, з моменту подання заяви та повернення платіжних карток, проводиться звірка взаєморозрахунків та впродовж 3-х банківських днів між сторонами проводиться повний взаєморозрахунок.

17 лютого 2009 року позивачем було направлено лист № 14 з пропозицією відповідачу розірвати Договір.

В подальшому 24.02.2009 року сторони підписали акт на повернення пластикових карток у кількості трьох штук.

02 березня 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейд-плюс»та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтранскарт" підписали акт звірки взаєморозрахунків № 0000000325,  таким чином, протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту звірки взаєморозрахунків відповідач зобов'язаний був провести повний розрахунок з позивачем, однак кошти всупереч умов Договору не повернув.

Як вбачається з матеріалів справи та вищезазначених правових норм, вищевказаний договір є змішаним, оскільки поєднує договір поставки та договір про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм,  господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 3 273,40 грн.

Позивач керуючись 549, 551 ЦК України, нарахував та просить стягнути з відповідача штрафні санкції (неустойка) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за час користування чужими коштами (в період з 05.03.2009 року по 29.05.2009 року)  в сумі 182,95 гривень.

Відповідно до положень ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (ст. 547 ЦК України).

Оскільки між сторонами угода щодо неустойки не укладена, а ч. 2 ст. 231 ГК України застосовується лише за наявності специфічного суб'єктного складу чи правовідносин, до яких даний спір не відноситься, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 22, 87 грн. та 92,66 грн. інфляційних втрат за період з 05.03.2009 року по 29.05.2009 року

Однак, на думку господарського суду позивач не вірно визначав початок періоду прострочення, оскільки відповідно до пункту 10.2 розрахунок здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків № 0000000325 був підписаний 02.03.2009 року, тобто, прострочення розпочалося з 06.03.2009 року.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних витрат за період з 06.03.2009 року по 9.05.2009 року господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню повністю, а в частині стягнення інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню у сумі 91,66 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»(місцезнаходження: 03115, м. Київ, пл. Святошинська, 1, кв. 272; фактична адреса: 02660, м. Київ, вул. Марина Раскової, 19, пов.10, оф. 1-2, код ЄДРПОУ 34483710) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейд-плюс»(місцезнаходження: 37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. П. Лубенського, 39; фактична адреса: 37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Чкалова, 3,  код ЄДРПОУ 35011042)  3 273 (три тисячі двісті сімдесят три) грн. 40 коп. - основного боргу, 22 (двадцять дві) грн. 87 коп. –3 % річних, 91 (дев'яносто одну) грн. 66 коп. –інфляційних витрат, 96 (дев'яносто шість) грн. 77 коп. -  державного мита та 296 (двісті дев'яносто шість) грн. 41 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після  закінчення  десятиденного  строку з дня  його  підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                           О.М. Спичак

Дата підписання рішення  

07.07. 2009 року