Ухвала

від 23.12.2014 по справі 826/13058/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13058/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Сича Є.Ю.,

представника відповідача - Рябошапка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РТМ-Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «РТМ-Україна» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 року №0009012207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Програсс-СК».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Прогресс-СК» за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 22.08.2014 №391/1-26-50-22-07-31282375 та виявлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 1 575 034,62 грн, в т. ч. 256 353,59 грн - за травень 2013 року, 640 906,33 грн - за червень 2013 року, 591 218,52 грн - за липень 2013 року, 86 556,18 грн - за серпень 2013 року.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0009012207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1 968 793,00 грн, з них 1 575 035,00 грн - за основним платежем, 393 758,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ, визначеного у податкових накладних, виписаних контрагентом ТОВ «Програсс-СК». Така безпідставність, згідно акту перевірки, випливає з того, що відповідачем отримано постанову слідчого про призначення документальної перевірки, винесену в рамках досудового розслідування кримінального провадження за №32014100100000111 від 04.08.2014 відносно службових осіб ТОВ «Прогресс-СК» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), у якій вказується про наявність пояснень директора цього підприємства ОСОБА_4 про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності такого. У зв'язку із чим, контролюючий орган дійшов висновку, що надані позивачем до перевірки первинні документи та податкові накладні, складені внаслідок договірних відносин останнього з ТОВ «Прогресс-СК», у дійсності не опосередковували реальне вчинення господарських операцій. Відтак, податковий орган заперечує правомірність формування на підставі цих документів податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається з матеріалів справи, 22.04.2013 між позивачем, як замовником, та ТОВ «Прогресс-СК», як виконавцем, укладено договір № 220413 про надання рекламних послуг. Згідно цього договору виконавець за дорученням замовника прийняв на себе зобов'язання проводити рекламні кампанії на спеціальних конструкціях у відповідності з контрольними макетами рекламного сюжету згідно з додатками до договору. Натомість, позивач зобов'язувався своєчасно та у повному обсязі проводити розрахунки з виконавцем згідно умов цього договору та додатків до нього. Додатки до договору включають: конкретний сюжет реклами в період його розміщення, вартість рекламної кампанії, її терміни, кількість рекламних поверхонь спеціальних конструкцій, їх формат.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії цього договору, додатків до нього, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписаних контрагентом податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, що підтверджують розрахунки за поставлені послуги, фотознімків, якими підтверджується факт розміщення реклами на біл-бордах, дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

Розрахунки за поставлені послуги належно відображені в бухгалтерському обліку. Згідно з картками рахунків та оборотно-сальдових відомостей, кредиторська та/або дебіторська заборгованість за договором відсутні.

У матеріалах справи також містяться копії первинних документів, які підтверджують фінансово-господарські відносини позивача з іншими суб'єктами господарювання щодо надання рекламних послуг.

Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг у вищезазначеного контрагента.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Також, відповідність вищезазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Єдиним доводом відповідача є висновок про безпідставність включення до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних позивачу контрагентом, який ґрунтується на переконанні, що у останнього наявні ознаки фіктивності, про що свідчить отримана податковим органом постанова слідчого, в якій вказується, що керівник ТОВ «Прогресс-СК» заперечував свою причетність до господарської діяльності такого, в тому числі не підписував податкові накладні та первинні документи.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків

При цьому, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що це підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів.

Також, відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Прогресс-СК» умов для здійснення господарської діяльності, зокрема, трудових ресурсів, в т.ч. неможливості залучення до надання спірних послуг третіх осіб.

Колегія суддів не враховує покликання відповідача на висновки, викладені слідчим у постанові про призначення документальної податкової перевірки, в якій процитовано заяву керівника ТОВ «Прогресс-СК» про його непричетність до фінансово-господарської діяльність цього підприємства, з огляду на те, що така заява не являється належним та допустимим доказом на обґрунтування відсутності фактів здійснення господарської діяльності між позивачем та цим господарюючим суб'єктом.

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У силу частини 3 наведеної процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене, будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

У кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

Колегія суддів також зазначає, що одним із принципів адміністративного судочинства є верховенство права, який застосовується з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2 ст. 8 КАС України).

Так, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «РТМ-Україна» та ТОВ «Прогресс-СК», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про належне підтвердження матеріалами справи реального здійснення спірних господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, про що свідчать наявні у ній первинні документи та податкові накладні, видані зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 24 грудня 2014 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М