Постанова

від 15.07.2009 по справі 32/537

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/537

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 липня 2009 р.                                                                                    № 32/537  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуКиївської міської ради

на рішеннявід 30.01.09

у справі№32/537

господарського судум. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корвет-Центр"

до1. Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації2. Київської міської ради

провизнання недійсним рішення та визнання права

за участю представників сторін

від позивача:Шульженко І.В., дов.

від відповідача 1:у засідання не прибули

від відповідача 2:Шадевська Ж.Е., дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корвет-Центр" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання недійсною відмови ради у наданні позивачу згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки по вул. Ползунова, 6  Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,224 га для влаштування гостьової автостоянки; а також визнання права на розроблення цього проекту (з урахуванням доповнень).

Позовна заява мотивована відсутністю підстав для відмови йому в відведенні спірної земельної ділянки та порушенням радою встановлених ст. 123 ЗК України строків розгляду його заяви.

Відповідачі проти позову заперечили, посилаючись на відсутність рішення ради про надання в оренду спірної земельної ділянки та правомірність відмови в наданні позивачу згоди на розроблення проекту відведення, оскільки чинна на момент розгляду цього питання редакція ст. 124 ЗК України передбачала проведення аукціонів щодо набуття права оренди земельної ділянки.

Рішенням від 30.01.09 господарський суд м. Києва (суддя Хрипун О.О.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що Київською міською радою всупереч вимогам ст. 123 ЗК України у місячний строк не прийнято рішення за клопотанням позивача.

Ухвалою від 27.05.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради, в якій заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи висновок від 28.07.08 щодо відмови в наданні згоди на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки постійна комісія з питань земельних відносин Київради діяла в порядку, встановленому рішенням Київської міської ради №457/1867 від 15.07.04, керуючись змінами до Земельного кодексу України, внесеними згідно з Законом України від 03.06.08 №309-VI.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом спору в даній справі є вимоги про визнання недійсною відмови ради у наданні позивачу згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки по вул. Ползунова, 6  Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,224 га для влаштування гостьової автостоянки; а також визнання права на розроблення цього проекту.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Надання дозволу на розроблення проекту відведення на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано ч.ч. 3-5 ст. 123 ЗК України, згідно з якими юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Згідно з ч. 9 цієї норми відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

З аналізу викладених норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки або ж відмова в його наданні здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого на сесії за результатами розгляду заяви зацікавленої особи, поданої відповідно до ст. 151 ЗК України.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням (заявою) про надання у користування земельної ділянки по вул. Ползунова, 6 у Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,29 га з цільовим призначенням – довідведення земельної ділянки для влаштування гостьової автостоянки. Вказане клопотання погоджено заступником Київського міського голови –секретарем Київради і начальником Головного управління земельних ресурсів та направлено для підготовки проектів висновку постійної комісії Київради з питань земельних відносин і згоди на розробку проекту відведення.

Висновком відповідної постійної комісії №К-11749 від 04.12.07 вирішено рекомендувати міському голові надати згоду позивачу на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,224 га/0,148 га та підготовлено проект згоди на розроблення документації, який Київським міським головою підписано не було.

У подальшому висновком вказаної постійної комісії №К-11749 від 22.07.08 вирішено рекомендувати міському голові відмовити позивачу в наданні згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки в зв'язку з тим, що відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Повідомленням заступника Київського міського голови –секретаря Київради №К-11749 від 15.09.08 позивачу на підставі вищевказаного висновку постійної комісії відмовлено в згоді на розроблення проекту відведення з посиланням на положення ч. 1 ст. 124 ЗК України в редакції станом на 01.01.08.

Задовольняючи викладені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про надання позивачу згоди на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки мало бути прийнято в період, коли ст. 124 ЗК України не містила положень щодо набуття права оренди виключно на аукціонах, але у встановлений ст. 123 ЗК України Київська міська рада відповідне рішення не прийняла.

Тобто визнаючи право позивача на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив не з встановлення обставин прийняття Київською міською радою на сесії відповідного рішення про надання дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки, а з власного висновку про відсутність підстав для відмови в наданні такого дозволу. При цьому обставини щодо прийняття Київською міською радою у встановленому законом порядку на пленарному засіданні рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача судом не встановлено.

Однак не встановивши вказані обставини щодо наявності відповідного рішення Київської міської ради як колегіального органу, суд першої інстанції визнав недійсною її відмову в наданні позивачеві згоди на розроблення проекту відведення.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним правочину та визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Не врахувавши положення вказаних норм, суд першої інстанції не з'ясував обставини щодо оформлення оскарженої позивачем відмови в передбаченому законом порядку. Зокрема, зазначивши про відмову позивачеві повідомленням заступника Київського міського голови –секретаря Київради, суд не надав правової оцінки цьому повідомленню щодо його відповідності поняттю рішення органу місцевого самоврядування, що може бути визнане недійсним у судовому порядку.

Одночасно в мотивувальній частині судового рішення зазначено про встановлення наявності права позивача на отримання відповідних прав користування спірною земельною ділянкою, оскільки він звернувся з клопотанням про довідведення земельної ділянки для її використання з метою забезпечення транспортної інфраструктури. Такий висновок суду є безпідставним без встановлення передбачених законом підстав виникнення певного права.

Також безпідставним є посилання з цього приводу на положення абз. 6 ч. 2 ст. 134 ЗК України за відсутності встановлення на підставі відповідної містобудівної документації обставин щодо необхідності будівництва передбачених цією нормою об'єктів саме на спірній земельній ділянці. Зокрема, дослідивши архітектурно-планувальне завдання на проектування будівництва на суміжній зі спірною земельній ділянці площею 0,2149 га, наданій позивачеві в користування для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу, та приписи Управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві, суд не встановив обставини щодо зобов'язання позивача забезпечити транспортну інфраструктуру об'єкта саме за межами наданої йому в користування земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що при розгляді даної справи суд першої інстанції належним чином не з'ясував, які саме права позивача порушені, в чому полягає порушення цих прав (певні дії чи бездіяльність відповідачів або їх посадових осіб), а також передбачений законом спосіб захисту, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Тобто суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення в справі підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавства.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 30.01.09 у справі №32/537 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький