Постанова

від 22.06.2009 по справі 3/476

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 22.06.2009

р.                                                                                

№ 3/476

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі головуючої судді  

Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.

Розглянув у відкритому судовому

засіданні адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2, ОСОБА_3

 про

 зобов'язання вчинити дії

На підставі частини 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 червня

2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

                                     О Б С Т А

В И Н И  С П Р А В И

ОСОБА_1 (надалі -Позивач)

звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до

ОСОБА_2 (надалі -Відповідач 1) та ОСОБА_3 (надалі -Відповідач 2) про визнання

протиправною бездіяльності Відповідача 1 та зобов'язання перерахувати за

2005-2007 роки щорічну разову допомогу на оздоровлення, виходячи з розмірів

мінімальної заробітної плати, що діяли на момент належної виплати та виплатити

їй недоотримані суми.

Позовні вимоги мотивовані тим, що

розміри виплачених Позивачу, як особи, евакуйованої з зони відчуження в 1986

році категорія 2, щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки не

відповідають чинному законодавству України, чим порушують права Позивача, які гарантовані

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Конституцією України.

На думку Позивача, сплата їй, як

особі, евакуйованій з зони відчуження в 1986 році категорія 2, щорічної допомоги

на оздоровлення здійснювалась без врахування доходів та вимог зазначених в

рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007. Позивач вважає, що

сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій відповідачів повинна

бути відшкодована ними в повному обсязі.

Відповідач 1 -ОСОБА_2, - явку

уповноваженого представника до суду не забезпечило та подало через канцелярію

суду письмові заперечення на позовні вимоги, вказавши на їх необґрунтованість

та безпідставність. Відповідачем 1 було зазначено, що всі передбачені

законодавством соціальні виплати здійснюються відповідними органами в межах

видаткової частини Державного бюджету України, а тому правові підстави для

перерахунку Позивачеві, як особі, евакуйованій з зони відчуження в 1986 році

категорія 2, щорічної допомоги на оздоровлення, відсутні.

Також Відповідач 1 в письмових

запереченнях на позов посилався на пропущення Позивачем строку звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів щодо частини

позовних вимог.

Відповідач 2 -Київський міський

центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, -уповноваженого

представника до суду не направив та подав письмові заперечення на позов. В

обґрунтування заперечень на позов Відповідач 2 посилається на те, що Київський

міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган

виконавчої влади, керується в своїй роботі чинними нормативно-правовими актами

та діяв в межах правового поля, а тому відсутні законні підстави для виплати

суми різниці щорічної допомоги на оздоровлення за період 2005-2007 роки,

оскільки виплата зазначеного виду допомоги проведена Позивачу у відповідності з

чинним законодавством шляхом перерахування на її особовий рахунок. Строків

оформлення документів на виплату щорічної допомоги на оздоровлення Київським

міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат порушено не

було, виплата зазначеної допомоги проведена поштовим переказом на домашню

адресу Позивача вчасно.

В запереченнях на позов Відповідач

2 посилається на пропуск Позивачем річного строку звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів стосовно частини

позовних вимог та наполягає на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.

Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

                                        В С Т А Н О В И

В

Позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має

статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія

2), що підтверджується посвідченням серія Б № 301718 від 2 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного, Суд

вважає, що Позивач дійсно є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої

статтею 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до Типового положення

про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм.

Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету

Міністрів України від 30 травня 2007 року № 790 одним з основних завдань

управління є призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших

соціальних виплат, встановлених законодавством (підпункт 4 пункту 3 Типового

положення).

Згідно з Типовим положенням про

центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого наказом

Міністерства праці та соціальної політики України від 25 квітня 2006 року № 147

головними завданнями центру є підготовка документів на виплату всіх видів

соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого

і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам,

виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших

грошових виплат (далі - соціальна допомога, інші грошові виплати); здійснення

контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх

видів соціальної допомоги, інших грошових виплат; здійснення державного нагляду

за правильністю призначення (перерахунку) та виплати пенсій і цільової грошової

допомоги органами Пенсійного фонду в разі, якщо такі функції здійснювалися

Центрами на момент набрання чинності цим Положенням (пункт 3 Типового

положення) та виконує функції по здійсненню вхідного обліку та контролю

документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які

надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств,

організацій та установ; перевіряє правильність визначення органами праці та

соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших

видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення виплатних

документів та їх відправку на виплату відповідно до узгоджених графіків;

проводить перевірку правильності призначення (перерахунку) та виплати пенсій і

цільової грошової допомоги органами Пенсійного фонду у разі, якщо такі функції

здійснювалися Центрами на момент набрання чинності цим Положенням; забезпечує

своєчасний розгляд усних та письмових звернень громадян з віднесених до його

компетенції питань, здійснює їх аналіз, уживає заходів щодо усунення причин, що

їх породжують; готує та передає органам праці та соціального захисту населення

документи з питань виплати соціальної допомоги, інших грошових виплат через

державні підприємства зв'язку та установи банків тощо (пункт 4 Типового

положення).

Як вбачається з матеріалів справи

та не заперечується в судовому засіданні Позивачем, виплата ОСОБА_1 щорічної

допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки проведена поштовими переказами на

домашню адресу, а саме: за 2005 рік -у розмірі 15,70 грн. (квитанція № 2045 від

31 травня 2005 року); за 2006 рік -у розмірі 75,00 грн. (квитанція № 4764 від

21 червня 2006 року); за 2007 рік -у розмірі 75,00 грн. (квитанція № 4991 від 11

січня 2008 року).

Таким чином, Суд приходить до

висновку, що Позивач була обізнаною із сумами виплат, які їй здійснювалися у

зазначених роках.

Представники відповідачів в поданих

запереченнях на позов наполягали на застосуванні судом наслідків пропущення

Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод

та інтересів стосовно частини позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 100

Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до частини 2 статті 99

Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до

адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у

публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до

адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом

своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає

права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову

може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Дотримання строку звернення з

адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у

публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у

випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності

діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків

законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників

адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених

Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в

адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у

публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного

процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки

обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними;

після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини

стають стабільними.

Суд звертає увагу на те, що Позивач

була ознайомлена з розмірами грошової допомоги, які їй виплачувалися у

2005-2007 роках. Норми законів, які регулюють відносини нарахування та виплати

щорічної допомоги на оздоровлення, офіційно оприлюднені у встановленому законом

порядку і є загальновідомими.

Тому Суд вважає за необхідне

обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом

порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання щорічної допомоги на

оздоровлення  у розмірі, який на думку

Позивача, є неналежним, тобто з моменту, коли Позивач дізналася про порушення

її прав.

Відповідно до статті 102 Кодексу

адміністративного судочинства України, пропущений з поважних причин

процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а

процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням

особи, яка бере участь у справі.

              Поважними за змістом даної статті

визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від

волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи

труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

            Однак,

у даному випадку, Позивачем не зазначено про обставини, що можуть бути визнані

судом поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею

99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що

Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку

звернення до адміністративного суду, а також не надано належних доказів на

підтвердження поважності причини пропуску 

строку звернення до суду.

Вивчивши матеріали справи, Суд

встановив, що Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста

Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду стосовно частини

позовних вимог, оскільки адміністративний позов подано до Окружного

адміністративного суду міста Києва 10 липня 2008 року (про що свідчить

відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви), а тому

позовні вимоги про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за

період з 2005 по 10 липня 2007 року не підлягають задоволенню з підстав

пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 1 статті 100

Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно позовних вимог про

стягнення з Відповідачів недоплаченої Позивачу, як постраждалій внаслідок

аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за період з 10

липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, Суд вважає за необхідне зазначити

наступне.

У відповідь на заяву Позивача до

Управління правці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті

Києві державної адміністрації про перерахунок та виплату недоплаченої суми

щорічної допомоги на оздоровлення, нею було отримано відповідь ОСОБА_2 від 24

червня 2008 року № 6852, в якій зазначено про відсутність підстав для

призначення щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, іншому, аніж той, який

було виплачено Позивачу.

У відповідь на           заяву Позивача до ОСОБА_3, нею було

отримано відповідь ОСОБА_3 від 4 липня 2008 року № 05/1720-08, в якій

Відповідач 2 посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 26 липня

1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»та Постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562

«Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи», як на підставу нарахування та виплат щорічної

допомоги на оздоровлення у визначених розмірах. 

Відповідно до абзацу 7 частини 4

статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції закону, яка діяла

до 28 грудня 2007 року) щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких

розмірах: евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три

мінімальні заробітні плати.

Пунктом 30 статті 71 Закону України

«Про державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року N 489-V дію абзаців

другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини

четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на

2007 рік в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до

мінімальної заробітної плати.

Водночас, статтею 101 Закону

України «Про державний бюджет України на 2007 рік»N 489-V надано право Кабінету

Міністрів України у 2007 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно

до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати,

в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними

програмами.

Відповідно до статті 67 Закону

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи»конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій

підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості

життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів

України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення

громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»установлено

громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір

щорічної допомоги на оздоровлення: учасникам ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок

Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження

у 1986 році, включаючи дітей, -75 гривень.

Суд вважає за необхідне зазначити,

що надане статтею 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та статтею 101 Закону

України «Про державний бюджет України на 2007 рік»право Кабінету Міністрів

України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до

законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в

абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними

програмами було реалізоване урядом шляхом застосування саме Постанови Кабінету

Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на

оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»(оскільки у 2007 році та станом на час розгляду справи вказану

Постанову не було визнано нечинною, не скасовано та не внесено змін чи

доповнень).

Рішенням Конституційного Суду

України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають

Конституції України (є неконституційними) положення пункту 30 статті 71 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік

дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик -пунктів 21 і 29 частини

першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті 21, пунктів 5 і 12 частини

першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23, пункту 5 частини першої

статті 36; в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до

мінімальної заробітної плати -пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1

частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини

першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та

частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього,

четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців

другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини

четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»(частина 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду

України).

Відповідно до частини 3

резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року

N 6-рп/2007 положення пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43,

44, 45, 46 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України

на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня

ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд звертає увагу на те, що

положення статті 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,

яка надає право Кабінету Міністрів України у 2007 році встановлювати розміри

соціальних виплат неконституційним не визнавалося.

Пунктом 28 Розділу ІІ Закону

України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»від 28 грудня 2007 року №

107-VI було внесено зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та

викладено вказану статтю в наступній редакції: «одноразова компенсація

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали

інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили

годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії

на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою,

щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах,

встановлених Кабінетом Міністрів України».

Тому, відповідно до статті 48

Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»в редакції Закону України від 28 грудня

2007 року одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи,

та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників

ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з

Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в

порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 73 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2008 рік»надано право Кабінету Міністрів України у

2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до

законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в

абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними

програмами.

Таким чином, згідно з статтею 48

Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції закону від 28 грудня 2007 року)

одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській

АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які

втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з

Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в

порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів

України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення

громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(яка була

чинною на момент виплати Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік

(11 січня 2008 року) та є чинною на час розгляду справи) установлено громадянам,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної

допомоги на оздоровлення: учасникам ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок

Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження

у 1986 році, включаючи дітей, -75 гривень.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що

як випливає із матеріалів справи та не заперечується Позивачем в судовому

засіданні, щорічну разову допомогу на оздоровлення за 2007 рік Позивачу було

виплачено 11 січня 2008 року (квитанція № 4991 від 11 січня 2008 року).

Станом на 11 січня 2008 року стаття

48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»діяла в редакції Закону України від 28

грудня 2007 року. Так, вказаною статтею встановлено, що одноразова компенсація

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали

інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили

годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії

на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою,

щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах,

встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду

України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо

відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65

розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо

відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу

I, пунктів 1 -4, 6 -22, 24 -100 розділу II Закону України "Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет

України) від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають

Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I,

пунктів 2 -4, 6 -8, 10 -18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 -22, 24 -34,

підпунктів 1 -6, 8 -12 пункту 35, пунктів 36 -100 розділу II "Внесення

змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III

"Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет

України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України" (частина 2 резолютивної частини Рішення). 

Згідно з частиною 5 резолютивної

частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N

10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008

рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України цього Рішення.

Відповідно до частини 2 статті 152

Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним

судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, Суд звертає увагу на

те, що відповідно до норм Конституції України, саме з 9 липня 2007 року (з

моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 9 липня 2007 року N

6-рп/2007) втрачає чинність норма закону про державний бюджет щодо зупинення

дії абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналогічно, з 22 травня 2008 року

(з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008

року N 10-рп/2008) втратили чинність положення закону про бюджет щодо зміни

редакції статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, на момент нарахування

та здійснення виплати Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у січні 2008

року, підлягало застосуванню положення саме статті 73 Розділу І та пункту 28

Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якою було

надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати розміри

соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від

розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань,

передбачених за відповідними бюджетними програмами, положення статті 67 Закону

України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої конкретні розміри всіх доплат,

пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до

зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати та

положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562

«Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи», якою установлено громадянам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на

оздоровлення: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3

категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи

одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи

дітей, -75 гривень.

Суд також звертає увагу сторін на

наступне.

На період виникнення спірних

правовідносин, які є предметом спору в даній адміністративній справі, були

чинними нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але

по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги на оздоровлення (а саме

-Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи»та Закон України «Про Державний бюджет України на

2008 рік»).

Конституція України не встановлює

пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від

предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював

питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Відтак, оскільки чинним

законодавством України, зокрема, Конституцією України, не передбачено

розмежування нормативно-правових актів на загальні та спеціальні, відтак,

виходячи з принципів теорії держави і права, застосуванню підлягає той закон

(норма), який останній регулює суспільно-правові відносини.

Звичайною є практика, коли

наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового

скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту,

якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується

однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Отже, за наявності декількох

законів, норми яких по-різному  регулюють

конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах

застосовуються положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом

пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином, оскільки на момент

здійснення виплат Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у січні 2008 року

(за 2007 рік) була чинною стаття 73 Розділу І та пункт 28 Розділу ІІ Закону

України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», і вказані статті (станом на

момент здійснення виплат) не було визнано неконституційними, Суд вважає, що

суми виплат, здійснених Позивачу за 2007 рік (у січні 2008 року), відповідають

розміру, визначеному у чинному на час виникнення спірних відносин

законодавству.

Суд також вважає за необхідне

зазначити, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562

«Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи»станом на час здійснення виплат за 2007 рік (у січні

2008 року) та станом на час розгляду справи є чинною (та не була визнана

неконституційною), а тому нарахування та виплата Позивачу разової допомоги на

оздоровлення нараховувалася та виплачувалася в порядку та розмірі,

передбаченому чинним на момент здійснення виплат законодавством.

Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов

висновку про те, що нарахування та виплата Позивачу щорічної допомоги на

оздоровлення за 2007 рік (у січні 2008 року) здійснені у відповідності до

чинного на час виплати законодавства  та

з дотриманням принципів, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу

адміністративного судочинства України.

У зв'язку з вищезазначеним, Суд

дійшов висновку про те, що Відповідачами доведено правомірність здійснення

нарахування та виплату Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік

відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562

«Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи», а тому дії Відповідачів є такими, що відповідають

вимогам чинного  на момент здійснення

відповідних виплат законодавству України.

          Згідно з статтею 6 Конституції

України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої

повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів

України.

           Статтею 19 Конституції України

передбачено, що органи державної влади та органи  місцевого 

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та 

законами України.

Відповідно до вимог частини 3

статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо

оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 1 статті 11 Кодексу

адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в

адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в

наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а

частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено,

що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення.   

Виходячи з меж заявлених позовних

вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів

справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є

необґрунтованими, та відповідно такими, що задоволенню не підлягають.

          Водночас, Суд також звертає увагу на

те, що відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи

моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що

визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом

порядку.

Вимоги про відшкодування шкоди,

завданої особі актом, який визнано неконституційним, вирішуються в порядку

цивільного чи господарського судочинства.

           На підставі вищевикладеного,

керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163,

254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний

суд міста Києва, -

                                         П О

С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного

позову -відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими статтями 

185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про

апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної

скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                      Н.

Є.  Блажівська