Рішення

від 23.10.2007 по справі 2-343/07

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

РІШЕННЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Справа №

2-343/07 23 жовтня 2007 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Андрєєвої О.М., при секретарі - Дзюба А.Л.,

з участю представника позивача - ОСОБА_6, представника

відповідача - ОСОБА_7,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом

ОСОБА_1до ОСОБА_2, 3-і особи відділ опіки та піклування Київської районної в м.

Донецьку ради, ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні приватною

власністю шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

вернувся до суду із позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні

власністю - АДРЕСА_1(а.с.40-42), посилаючись на те, що позивач є власником

зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 1998

року. 4 вересня 1998 року з його дозволу у зазначеній квартирі були

зареєстровані та стали проживати його невістка - відповідачка ОСОБА_2 та

неповнолітня онука позивача ОСОБА_4, 1994 року народження, які вселилися до

квартири разом з сином позивача ОСОБА_1. 19 жовтня 2004 року шлюб між сином

позивача ОСОБА_1. та ОСОБА_2 був розірваний, за рік до розірвання шлюбу

відповідачка з неповнолітньою дочкою пішла проживати до своїх батьків, а з

жовтня 2004 року позивач дав згоду на тимчасове проживання відповідачки з

дитиною в спірній квартирі до закінчення учбового року. Але довомленості щодо

звільнення квартири відповідачка не виконує, посилаючись на відсутність в неї

іншого житла, в тому числі не реагує на письмове попередження, яке позивач їй

надіслав 7 серпня 2006 року, в зв'язку з чим позивач просить усунути йому

перешкоди у володінні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачки

з неповнолітньою дочкою зі спірної квартири з підстав ст.41 Конституції

України, ст.48 Закону України «Про власність», ст.ст.150, 155, 157 Житлового

кодексу України.

В

судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з

підстав, викладених у позовній заяві. При цьому позивач та його представник

підтвердили, що ОСОБА_1з ОСОБА_2 та неповнолітньою ОСОБА_4 вселилися до спірної

квартири в якості родичів власника квартири ОСОБА_1 В жовтні 2004 року

ОСОБА_1та ОСОБА_2 розірвали шлюб, а через погані стосунки на той час

відповідачка з дочкою проживала в своїх батьків по АДРЕСА_2Але восени 2004 року

позивач ОСОБА_1 дав згоду на проживання відповідачки з неповнолітньою дочкою в

спірній квартирі до закінчення учбового року. Жодних договорів, ані усних, ані

письмових, з відповідачкою щодо її проживання в спірній квартирі позивачем або

його представниками не укладалося, жодних умов щодо проживання між ними не

обговорювалося, в тому числі не оговорювалися такі умови її проживання в

квартирі, як внесення плати за користування житлом, або за користування

комунальними послугами. В судовому засіданні 23 жовтня 2007 року представник

позивача категорично висловився про те, що плату за квартиру та комунальні

послуги повинен був вносити власник квартири позивач ОСОБА_1, а сам ОСОБА_1

підтвердив, що не висував в якості умови проживання ОСОБА_2 в квартирі внесення

нею плати за користування житлом та комунальними послугами. Позивач погасив

заборгованість за квартиру та комунальні послуги в сумі 4558 гривень для того,

щоб відповідачка добровільно виписалася (знялася з реєстрації) в спірній

квартирі. До 2006 року відповідачка обіцяла позивачу придбати інше житло та

звільнити спірну квартиру, але цієї домовленості не виконала, проживає в

спірній квартирі з неповнолітньою дочкою ОСОБА_5, своїм теперішнім чоловіком та

другою дитиною від нового шлюбу, змінила замки на вхідних дверях до квартири та

не бажає звільняти квартиру. Оскільки спірна квартира є власністю позивача, він

на підставі Конституції Украни, Закону України «Про власність», Закону України

«Про

судоустрій», ЦПК

України вважає, що суд має усунути для нього перешкоди в користуванні та

володінні квартирою шляхом виселення відповідачки з неповнолітньою дочкою.

Відповідач

ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні позов не визнали. Пояснили, що

хоча майже половину вартості за придбання спірної квартири було внесено за

рахунок коштів подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_2, відповідачка ОСОБА_2 не претендує на

право власності в спірній квартирі і не оспорює право власності на всю квартиру

за ОСОБА_1 Підтвердили, що ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_5, а також зі

своїм чоловіком ОСОБА_1. вселилися та проживали в спірній квартирі в якості

членів сім'ї власника квартири. Ніякого договору з власником ОСОБА_13 приводу

користування квартирою вони не укладали, ніяких умов не обговорювали, плату за

користування житлом не вносили. Після розірвання шлюбу в березні 2004 року

відповідачка з дитиною тимчасово пішла проживати до своєї матері, оскільки

ОСОБА_1не міг знаходитися з нею в одній квартирі. Після виїзду ОСОБА_6 у

тривале відрядження до Росії в квітні 2005 року вона з дитиною за згодою

ОСОБА_6 повернулася проживати в спірну квартиру в якості члена сім'ї власника

квартири. Жодних умов її проживання в квартирі не обоворювалося, договір щодо

користування житлом не укладався; вимоги щодо сплати нею грошей за користування

житлом і комунальними послугами не висувалися. Іншого житла вона не має, а

виселення її з квартири буде порушувати житлові права її та її неповнолітньої

дитини ОСОБА_4

Представник

третьої особи відділу опіки та піклування Київської районної в м. Донецьку ради

в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним

чином повідомлений, направив заяви, в яких просив розглянути справу у його

відсутності (а.с.79, 152, 158, 167, 211), в зв'язку з чим суд вважає за можливе

розглянути справу за відсутності представника третьої особи на підставі наявних

даних.

Третя

особа ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала,

підтвердивши доводи, викладені в її письмовій заяві (а.с. 189-190), згідно якої

вона зі своїм чоловіком - позивачем ОСОБА_13а спільні кошти подружжя придбали

спірну квартиру, а на прохання їхнього сина ОСОБА_6 вони дозволили проживати

йому, його дружині ОСОБА_2 та їх дитини ОСОБА_5проживати в спірній квартирі.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 проживали у своїх батьків, але в квітні 2005

року під приводом догляду за котом та квітами вселилася до спірної квартири, а

на вимогу ОСОБА_5 звільнити квартиру відмовилася. При цьому вона змінила замки

на вхідних дверях до квартири та відмовляється пускати в квартиру її власника

ОСОБА_1 Оскільки відповідачка незаконно заволоділа належною ОСОБА_1 і

ОСОБА_3квартирою, третя особа також просить про її виселення з неповнолітньою

дочкою ОСОБА_4

Суд,

заслухавши показання сторін, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши

письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази,

вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд

встановив, що АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1на

підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27 квітня 1998 року державним

нотаріусом Першої Донецької державної нотаріальної контори. При цьому зазначену

квартиру придбано ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

Зазначені

обставини, крім показань всіх сторін підтверджуються копією договору купівлі-продажу

з реєстраційним надписом БТІ м. Донецька (а.с. 12), копією технічного паспорту

(а.с. 10-11), довідкою КП «БТІ м. Донецька» (а.с. 172).

Суд

встановив, що відповідачка ОСОБА_2, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з

сином власника спірної квартири ОСОБА_1., та їх спільна неповнолітня дочка

ОСОБА_4 вселилися до цієї квартири та були в ній зареєстровані у встановленому

законом порядку з 1998 року в якості членів сім'ї власника квартири, а тому

відповідно до ст.ст.150, 156 ЖК України набули право на жилу площу в цій

квартирі із зазначеного часу.

Зазначені

обставини повністю підтверджуються показаннями всіх осіб, що приймають участь в

справі, показаннями всіх свідків, а також копією довідки з місця проживання

відповідачки (а.с.59), випискою з особового рахунку (а.с. 170), заявою власника

квартири ОСОБА_1 в житлові органи від 25 травня 1998 року про прописку

(реєстрацію) в спірній квартирі його сина ОСОБА_6,. його невістки ОСОБА_2, його

онуки ОСОБА_4 (а.с. 187) При цьому та обставина, що ОСОБА_2 з неповнолітньою

дочкою тимчасово залишала спірну квартиру і тимчасово в ній не проживала,

зокрема в період з березня 2004 року до квітня 2005 року, не позбавляє її права

на жилу площу в цій квартирі, оскільки в квітні 2005 року ОСОБА_2 з дитиною за

згодою власника квартири ОСОБА_13нов повернулася проживати в цю

квартиру і до теперішнього часу в ній проживає, у той час як ані

власник квартири ОСОБА_1,

ані його дружина

ОСОБА_3 ніколи не ставили

і в теперішній час не ставлять питання про визнання ОСОБА_2 і її дитини такими,

що втратили право на жилу площу в спірній квартирі через непроживання в ній без

поважних причин або через вибуття на інше постійне місце проживання.

Разом з

тим, суд встановив, що шлюбні стосунки між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 були припинені,

а 19 жовтня 2004 року їх шлюб був розірваний (а.с.8), в зв'язку з чим ОСОБА_2

втратила статус члена сім'ї власника в спірній квартирі.

Відповідно

до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які

проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються

жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні

не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. А відповідно до

ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку

(квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі

відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї

про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються

правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

При

цьому відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.162 ЖК України плата за користування жилим

приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної

власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться

крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки

внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою

сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за

комунальні послуги.

Таким

чином, власник квартири ОСОБА_1 після вибуття ОСОБА_2 з кола членів його сім'ї

в разі відсутності угоди між ним та власником будинку про безоплатне

користування жилим приміщенням міг реалізувати своє право на власність як

наймодавець жилого приміщення, уклавши у встановленому законом порядку договір

найму цього жилого приміщення з ОСОБА_2, з відповідною оплатою квартирної плати

та плати за комунальні послуги, проте ОСОБА_1 цього не зробив.

Так, в

судовому засіданні всі особи, які приймають участь у справі, в тому числі сам

позивач ОСОБА_1, його

представник ОСОБА_1та третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 підтвердили

пояснення ОСОБА_2 про те, що жодних усних або письмових договорів щодо

користування жилою площею в квартирі між власником ОСОБА_1 та колишнім членом

сім'ї власника ОСОБА_2 не укладалося. Всі зазначені особи підтвердили, що

власник квартири ОСОБА_1, надавши ОСОБА_2 дозвіл на вселення в квітні 2005 року

та на проживання в спірній квартирі, не висував до неї вимог щодо внесення

плати за користування житлом та комунальними послугами, не пропонував і не

вимагав укладення договору найму житла, і ніяких угод, ні усних, ні письмових,

з цього питання між сторонами не укладалося. Ніяких даних, які б спростовували

зазначені обставини, позивач ОСОБА_1 суду не надав.

За таких

обставин з пояснень всіх осіб, які приймають участь в справі, та з матеріалів

справи суд встановив, що між власником квартири ОСОБА_1 та колишнім членом

сім'ї власника ОСОБА_2 з квітня 2005 року фактично існувала угода про безоплатне

користування нею спірним жилим приміщенням.

А за

таких обставин суд встановив, що між сторонами не укладався договір найму

жилого приміщення, в зв'язку з чим до даних правовідносин неможливе

застосування положень ст.ст.168, 169 ЖК України щодо виселення наймача в разі

припинення або розірвання договору найму жилого приміщення в будинку

(квартирі), що належить громадянинові. Тому судом не можуть розглядатися такі

висунуті позивачем підстави виселення ОСОБА_2 з квартири, як необхідність

спірного житла для проживання йому самому та членам його сім'ї, або

систематичне невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні

послуги, оскільки ці підставі передбачені ст.168 ЖК України.

Відповідно

до ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого

приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з

підстав і в порядку, передбачених законом. Єдину підставу, передбачену законом

для виселення членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), встановлено

ст.157 ЖК України, згідно якої членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)

може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього

Кодексу. В свою чергу згідно ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї

або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують

жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним

порушенням правил соціалістичного співжиття роблять

неможливим для

інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання

і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу

наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого

приміщення.

Проте

таких підстав для виселення ОСОБА_2 з неповнолітньою ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 не

наводить, хоча й посилається на ст.157 ЖК України в своїй позовній заяві.

Відповідно

до ч.3 ст.10, чч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,

крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими

особами, які беруть участь у справі.

Відповідно

до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за

зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в

межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як

беруть участь у справі.

Під час

розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та

повного дослідження обставин справи, сторонам, в тому числі позивачу та його

представнику, під час розгляду справи було роз'яснено їх права та обов'язки,

зокрема положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на

підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявления необхідних

клопотань та надання доказів, що підтверджується протоколом судового засідання.

Разом з

тим, позивач та його представник в судовому засіданні заявили, що ніяких інших

клопотань та доказів позовних вимог вони не мають, та не заперечували проти

закінчення дослідження доказів.

Таким

чином, в судовому засіданні позивач, незважаючи на надану судом можливість, не

надав суду обгрунтованих законом підстав та достатніх достовірних доказів для

виселення відповідачки ОСОБА_2 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_4, в зв'язку з

чим суд вважає неможливим задовольнити позов і позбавити відповідачів права на

житло, гарантоване ч.ч.1, З ст.47 Конституції України.

На

підставі викладеного, ч.ч.1, 3 ст.47 Конституції України, ст.ст.9, 156, 191 ЖК

України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1в

позові до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю

шляхом виселення ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_4з АДРЕСА_1відмовити.

Заяву

про апеляційне оскарження рішення може бути подано до Апеляційного суду

Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів

з дня проголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до

Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька

протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.