Рішення

від 23.02.2015 по справі 925/2375/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2015 року Справа № 925/2375/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Кармаліта В.А. -особисто; Гаврилова С.А. - за довіреністю;

від відповідача: Тупота В.О. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом фізичної особи -суб"єкта підприємницької діяльності Кармаліта Валентини Анатоліївни до Антонівської сільської ради про визнання договорів недійсними та стягнення 50 500,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовними вимогами до Антонівської сільської ради про:

- визнання недійсним договору без номера від 08.05.2013 року про плату за користування земельною ділянкою та намір укладення договору оренди, укладеного між Антонівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем Кармалітою Валентиною Анатоліївною;

- визнання недійсним договору без номера від 22.05.2013 року про плату за користування земельною ділянкою та намір укладення договору оренди, укладеного між Антонівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем Кармалітою Валентиною Анатоліївною;

- стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 50 500 грн.

В ході розгляду справи представники позивача позовні вимоги підтримали в повному об'ємі та просять суд їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечив повністю, про що надав суду відзив на позов ( а.с. 48-52).

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін і дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з такого:

Як вбачається із матеріалів справи, 08 травня 2013 року між Антонівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем Кармалітою Валентиною Анатоліївною було укладено договір про плату за користування земельною ділянкою та про намір укладення договору оренди ( а.с. 11-13), у відповідності до якого позивач з метою недопущення фінансових втрат до бюджету, пов'язаних з неможливістю своєчасно укласти договір сплачує, а відповідач приймає плату за користування земельною ділянкою (рілля) яка знаходиться в адміністративних межах Антонівської сільської радим Шполянського району ( п. 1 договору).

Договір укладено з метою сплати позивачем плати за користування земельною ділянкою на умовах, визначених даним договором, до часу укладення договору оренди земельної ділянки відповідно з вимогами законодавства України ( п. 2 договору)

В пункті 3 договору вказано, що позивач підтверджує факт використання ним наступної земельної ділянки :

- місце розташування земельної ділянки - державні землі запасу в межах Антонівської сільської ради;

- розмір земельної ділянки - 32 га;

- цільове призначення земельної ділянки :

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір укладений сторонами строком з 01.01.2013 по 31.12.2013 року (п. 5 договору).

Згідно п. 12 договору, на момент укладення договору щомісячний розмір плати згідно затвердженого розрахунку за користування земельними ділянками загальною площею 32 га, становить 3 198,84 грн.

Крім того, 22 травня 2013 року між Антонівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем Кармалітою Валентиною Анатоліївною було укладено договір про плату за користування земельною ділянкою та про намір укладення договору оренди ( а.с. 16-18), у відповідності до якого позивач з метою недопущення фінансових втрат до бюджету, пов'язаних з неможливістю своєчасно укласти договір, сплачує, а відповідач приймає плату за користування земельною ділянкою (рілля) яка знаходиться в адміністративних межах Антонівської сільської радим Шполянського району ( п. 1 договору).

Договір укладено з метою сплати позивачем плати користування земельною ділянкою на умовах, визначених даним договором, до укладення договору оренди земельної ділянки відповідно з вимогами законодавства України ( п. 2 договору)

В пункті 3 договору вказано, що позивач підтверджує факт використання ним наступної земельної ділянки :

- місце розташування земельної ділянки - державні землі запасу в межах Антонівської сільської ради;

- розмір земельної ділянки - 13,86 га;

- цільове призначення земельної ділянки :

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір укладений сторонами строком з 01.01.2013 по 31.12.2013 року (п. 5 договору).

Згідно п. 12 договору, на момент укладення договору щомісячний розмір плати за користування земельними ділянками, загальною площею 13,86 га становить 923,67 грн.

В обґрунтування позову щодо підстав недійсності обох укладених договорів позивач вказує, що такі види договорів не передбачені чинним законодавством України. На час укладення обох спірних договорів Антонівська сільська рада вже не мала права розпоряджатися землями державної форми власності, оскільки з 01.01.2013 року розпорядниками таких земель вже було Держземагенство згідно змін до ст. 122 ЗК України. Позивачка також вказує, що спірними земельними ділянками вона ніколи не користувалася, але безпідставно сплачувала обумовлені спірними договорами кошти в надії подальшого належного оформлення земельних ділянок в оренду. Однак земельні ділянки у липні та серпні 2013 року були передані у користування громадянам Годлевському П.І. та Ржевському О.В. з боку місцевого управління Держземагенства. Сплачені Антонівській сільській раді кошти в сумі 50 500,00 грн. позивачка вважає безпідставно перерахованими коштами за недійсними договорами і просить їх стягнути на підставі ст. 1212 ЦК України.

Зі свого боку відповідач вважає, що спірні договори між Антонівською сільською радою та позивачкою були укладені законно і на виконання розпорядження Черкаської облдержадміністрації, отриманого в лютому 2013 року. Незважаючи на відсутність актів приймання-передачі та повернення земельних ділянок до цих договорів, відповідач вважає, що позивачка користувалася земельними ділянками, вказаними в обох договорах, обробляла їх та збирала врожай. Де розташовані земельні ділянки, вказані у спірних договорах, представник відповідача вказати не може, так як не може ні спростувати ні підтвердити доводи позивачки про те, що обумовлені спірними договорами земельні ділянки ще в період дії цих договорів були передані громадянам Годлевському П.І. та Ржевському О.В., хоча кошти за ці ділянки відповідач продовжував отримувати від позивача. На думку відповідача, про факт користування позивачкою земельними ділянками свідчать письмові пояснення депутатів Антонівської сільської ради, які відповідач надав у справу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд погоджується із доводами представників позивача про те, що спірні договори про плату за користування земельною ділянкою та про намір укладення договору оренди не передбачені для оформлення земельних відносин між сторонами у відповідності до вимог законодавства України.

В ході розгляду справи відповідач висловлював суперечливу позицію з приводу оцінки правової природи та предмету обох спірних договорів. Зокрема, відповідач одночасно вказував на неправомірність вимагання позивачкою повернення плати за оренду земельної ділянки, бо вона користувалася землею і доводив, що Антонівська сільська рада ніколи не розпоряджалася державними землями і не передавала позивачці в оренду спірні земельні ділянки. Відповідач так і не визначився, з якою метою з боку Антонівської сільської ради було укладено спірні договори та за що конкретно відповідач отримував від позивачки кошти із зарахуванням у сільський бюджет як орендної плати, якщо це не була орендна землі.

Однак, якщо відповідач все ж таки вказує на користування позивачкою земельними ділянками за обома спірними договорами, за що Антонівська сільська рада отримувала плату саме "за користування земельною ділянкою" (як вказано у тексті договорів), а оприбутковувала кошти як за оренду землі, то відносини сторін повинні бути оформлені через укладення саме договорів оренди земельних ділянок у встановленому порядку та вигляді.

Так, Закон України "Про оренду землі" у статтях 1, 2 визначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", ЦК України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

ЗУ "Про оренду землі" у ст. 15 визначає істотні умови договору оренди, які сторони повинні погодити у випадку укладення такого виду договору. Згідно цієї ж норми, невід'ємною частиною договору оренди землі є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Згідно ст. 17 ЗУ "Про оренду землі" передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Таких документів для підтвердження користування земельними ділянками згідно спірних договорів сторонами складено не було.

З 01.01.2013 року згідно положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 року внесено зміни до ст. 122 ЗК України в частині повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Частиною 4 цієї статті визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким органом є Держземагенство України, а тому з 01.01.2013 року Антонівська сільська рада втратила повноваження на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення і не мала права на укладення договорів на розпорядження цими землями із позивачем у справі.

Відповідно до Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого Президентом України 8 квітня 2011 року N 445/2011 Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що доказом законності спірних договорів між сторонами у справі є укладення їх за вказівкою Черкаської обласної державної адміністрації. Черкаська ОДА листом від 28.02.2013 року № 286/01/01-23 (а.с. 100-101) направила вказівку районним державним адміністраціям про застосування тимчасової форми договору для отримання коштів у місцеві бюджети за користування землею на період до законодавчого врегулювання порядку оформлення та переоформлення договорів оренди із центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, до якого перейшло право розпорядження землями державної форми власності.

Виходячи із запропонованого Черкаською ОДА примірника договору, cуд вважає, що цей договір розрахований лише на випадок врегулювання відносин сторін на період після закінчення дії попереднього договору оренди землі через неможливість його продовження, про що прямо вказано у преамбулі договору.

Натомість, в ході розгляду справи представники обох сторін підтвердили суду, що до часу укладення спірних договорів у травні 2013 року, позивачка та Антонівська сільська рада не перебували у договірних відносинах з приводу оренди землі, зокрема і щодо тих земельних ділянок, які стали предметом спірних договорів.

Крім того суд враховує, що ч. 2 ст. 124 ЗК Країни визначає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Згідно цих норм передача земельної ділянки в користування для "ведення товарного сільськогосподарського виробництва", як вказано в обох спірних договорах між сторонами, не є виключенням для звільнення від проведення земельних торгів при передачі цих ділянок позивачці у користування.

Таким чином, на підставі ст. 122 та 124 ЗК України в редакції, чинній на час укладення спірних договорів між сторонами, Антонівська сільська рада не мала права розпоряджатися землями державної форми власності, тим більше передавати їх в користування без проведення земельних торгів, бо між сторонами укладенням спірних договорів не вирішувалося питання про передачу земельних ділянок позивачці (наприклад) для ведення фермерського господарства чи продовження дії раніше укладених договорів, що звільняє від проведення торгів згідно ст. 134 ЗК України.

Форма спірних договорів не відповідає формі, яка повинна бути дотримана для договорів оренди землі згідно положень ЗУ "Про оренду землі".

Ніякі розпорядження місцевих органів влади щодо форми договору для передачі земельних ділянок у користування не звільняють сторони договору від дотримання вимог ЗУ "Про оренду землі", як спеціального нормативного акту у галузі земельних відносин.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірні договори є чинними і законними, оскільки вони затверджені рішенням сесії Антонівської сільської ради № 29-6/VI від 03.04.2013 року (а.с. 48), бо такі затвердження не замінюють собою державну реєстрацію договору оренди землі, як вимагається чинним законодавством. Крім того, вказане рішення Антонівської сільської ради ( а.с. 54) не згадує позивачку Кармаліту Валентину Анатоліївну (мова в рішенні йде про Кармаліту Василя Васильовича) та не містить згадки про затвердження будь-яких договорів. Крім того, вказане рішення сесії Антонівської сільської ради було прийнято 03.04.2013 року, а спірні договори укладені у травні 2013 року, що свідчить про відсутність будь-якого відношення рішення сільської ради до спірних договорів.

У відповідності до ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1-4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно положень ч. 8 ст. 16 ГПК України про виключну підсудність справ визначено, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що на час укладення між сторонами спірних договорів у травні 2013 року, Антонівська сільська рада порушила свою компетенцію (не мала права на їх укладення з 01.01.2013 року) та порушила порядок їх укладення без проведення земельних торгів, що є порушенням ч. 1-4 ст. 203 ЦК України та підставою для визнання договорів недійсними.

У відповідності до ст. 152 ЗК України одним із способів захисту права у галузі земельних відносин є визнання недійсними правочинів, а тому спосіб захисту права позивачем обрано вірно.

Втрата спірними договорами чинності внаслідок закінчення строку їх дії на час подання позову (на що звертає увагу відповідач), не позбавляє позивача права заявити позов про визнання договорів недійсними, про що вказано в останніх абзацах п. 2.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними" -- розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Своє порушене право позивач обґрунтовує тим, що фактично не отримавши у законне користування земельні ділянки, вказані у спірних договорах, позивачка сплатила на користь Антонівської сільської ради 50 500,00 грн. коштів ніби за оренду земельних ділянок, які сільська рада взагалі не мала права отримувати як неналежний розпорядник землями державної форми власності. Крім того, у липні 2013 року земельні ділянки офіційно та через укладення договорів із Держзеагегнством були передані в оренду для ведення фермерського господарства громадянам Ржевському О.В. та Годлевському П.І., а відповідач продовжував отримувати кошти від позивачки.

Позивач на підтвердження вказаного надав у справу докази про те, що з 01 липня 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області було укладено договір оренди землі, площею 14 га з Ржевським Олександром Володимировичем (індексний номер з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та обтяжень 6485968 від 19.07.13 р.) та 26 липня 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області було укладено договір оренди землі, площею 42,99 га з Годлевським Петром Івановичем (індексний номер з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та обтяжень 7522105 від 03.08.13 р.) - а.с. 32-43. Достовірність цих договорів представник відповідача не заперечив.

За наявними у справі доказами та поясненнями представників обох сторін суду не вдалося з'ясувати достовірно і беззаперечно, чи є земельні ділянки, про які йде мова у спірних договорах між сторонами, одними і тими ж ділянками (чи їх частиною), які були передані в оренду громадянам Ржевському О.В. та Годлевському П.І. Позивач притримується позиції, що це ті самі ділянки, що підтверджується і листом Держземагентсва від 28.08.2013 року, а відповідач в ході розгляду справи надавав про це суперечливі пояснення. У сторін немає ніяких достовірних схем та актів приймання-передачі земельних ділянок до спірних договорів від травня 2013 року. На запит суду Головне управління Держземагенства у Черкаській області не надало жодної додаткової інформації щодо укладення та виконання договорів із громадянами Ржевським О.В. та Годлевським П.І., а тому неможливо з'ясувати місце розташування та конфігурацію ділянок та їх співпадіння за всіма договорами, наявними у справі.

За доводами позивача, на виконання умов спірних договорів із Антонівською сільською радою від 08.05.13 р. та 22.05.13 р. про плату за користування земельною ділянкою та про намір укладення договору оренди, позивачем було сплачено до сільського бюджету Антонівської сільської ради кошти в сумі 50 500 грн., що підтверджується квитанціями, копії яких є в матеріалах справи ( а.с. 21-29).

Відповідач не доводить, що кошти отримувалися від позивачки насправді з іншої правої підстави, ніж спірні договори і факт отримання сільською радою всіх платежів від позивачки на суму 50 500,00 грн. підтвердив повністю. Однак відповідач заперечив проти повернення цих коштів з мотивів, що позивачка фактично користувалася земельними ділянками, вказаними у спірних договорах, отримувала із них дохід, а тому сплата коштів до бюджету сільської ради є законною.

Представник відповідача не зміг пояснити суду, на якій підставі сільська рада мала право отримувати за користування земельними ділянками від позивачки кошти, якщо вона з 01.01.2013 року не мала права розпоряджатися землями державної форми власності. Відповідач не може пояснити, коли позивачка фактично отримала у користування і коли повернула земельні ділянки Антонівській сільській раді, якщо спірні договори укладені в травні 2013 року, їх дію поширено на період із січня 2013 року, але до договору сторонами ніколи не складалися акти приймання-передачі.

У відповідності до ст. 25 ЗУ "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

У відповідності до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З цього випливає, що у позивачки не було законних підстав для користування земельними ділянками за умовами спірних договорів від травня 2013 року, які не відповідають вимогам ЗУ "Про оренду землі", нормам ЗК України та ніколи не реєструвалися в установленому порядку.

Як наслідок, у відповідача також не було законних підстав для отримання коштів за цими договорами від позивачки.

Згідно ст. 21 ЗУ "Про оренду землі", розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

У відповідності до ст. 287.1. Податкового Кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Ніяких належних доказів законності та фактичного користування позивачкою земельними ділянками, вказаними у спірних договорах, відповідачем суду не надано, що не дає можливості достовірно встановити, з якого і по який період часу у позивачки могло виникнути зобов'язання по сплаті коштів за фактичне користування земельними ділянками, якби відповідач правомірно розпорядився ними.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суду не надано доказів, що для передачі в оренду земельних ділянок громадянам Ржевському О.В. та Годлевському П.І. у липні 2013 року були попередньо вилучені ці земельні ділянки у позивачки, що було б необхідно якби вона ними дійсно користувалася в законному порядку. Це говорить про те, що ні Антонівська сільська рада, ні Держземагенство не визнавали позивачку законним користувачем спірних земельних ділянок за договорами від травня 2013 року.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що доказами фактичного користування позивачкою земельними ділянками за спірними договорами є наявні у справі документи про накладення на СПД Камаліта В.А. адміністративного штрафу за самовільне зайняття земельної ділянки площею 13,96 га (а.с. 68-98). Навпаки, докази про самовільне захоплення ділянки з боку позивачки виключають доводи про законність користування нею земельними ділянками на підставі спірних договорів і правомірність отримання за це відповідачем плати за спірними договорами.

Постановою від 15.11.2013 року Шполянського райсуду Черкаської області було скасовано постанову державного інспектора сільського господарська від 20.08.2013 року про накладення на Кармаліта В.А. штрафу. Із цієї постанови та інших наданих відповідачем документів 06.02.2015 року (а.с. 68) суд не вбачає достовірно встановлених обставин про фактичне користування позивачкою земельними ділянками за спірними договорами та коли саме це відбулося.

За відсутності актів приймання-передачі та повернення земельних ділянок позивачкою за спірними договорами від травня 2013 року суд не може встановити, з якого і по який час позивач повинна була вносити плату за користування земельними ділянками.

Як визнав представник відповідача та підтвердив пред'явленими в засіданні первинними бухгалтерськими документами, всі спірні кошти в розмірі 50 500,00 грн. були прийняті Антонівською сільською радою від позивачки як орендна плата.

Сторони не змогли надати суду ніякого пояснення про те, чому позивач сплатила, а відповідач прийняв за спірними договорами 50 500,00 грн. при тому, що якщо скласти кошти за всі періоди за обома спірними договорами навіть починаючи з 01.01.2013 року ( а не з дати підписання обох договорів у травні 2013 року), то загальна сума сплати складає лише 49 470,12 грн. (923,67 грн. х 12 + 3198,84 х 12).

Позивач просить стягнути з відповідача 50 500,00 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України за наслідками визнання обох спірних договорів недійсними.

Згідно статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Суд не погоджується із доводами представника відповідача про те, що за користування земельними ділянками позивачка повинна сплачувати кошти, а отже не має права вимагати повернення грошей за наслідками недійсності правочину. В ході розгляду справи відповідач не зміг довести належними і допустимими доказами того, що позивачка дійсно користувалася з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року земельними ділянками, вказаними у спірних договорах, оскільки про це не існує між сторонами підписаних актів приймання-передачі ділянок, та не виключено, що самі ділянки у липні 2013 року були передані у користування іншим особам, як стверджує Держземагенство у листуванні із позивачкою. Крім того, з 01.01.2013 року Антонівська сільська рада не мала права ні розпорядження земельними ділянками державної форми власності (тим більше без проведення акуціону), ні отримання коштів від орендарів за їх використання.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що за змістом спірних договорів не відбувалося розпорядження земельними ділянками з боку Антонівської сільської ради, бо відповідач не зміг пояснити, про що тоді взагалі укладалися спірні правочини і за що отримувалися кошти. На думку суду, згідно прямого змісту спірних договорів у них, зокрема, було вирішено питання надання позивачці первинного права користування земельними ділянками, за що відповідач отримував плату, оскільки попередньо між сторонами не існувало ніяких відносин з приводу оренди землі, як визнають представники обох сторін.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування повинні діяти лише способами та в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Як передбачено ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином позовні вимоги слід задовольнити повністю та визнати недійсними укладені між сторонами договори без номера від 08 травня 2013 року та від 22 травня 2013 року про плату за користування земельною ділянкою та про намір укладення договору оренди і стягнути з Антонівської сільської ради на користь СПД Кармаліта В.А. 50 500,00 грн. сплачених за цими договорами коштів як повернення виконаного за недійсним правочином на підставі ст. 1212 ЦК України.

На підставі ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача, з якого на користь позивача слід стягнути судові витрати повністю у розмірі 4 263,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними договори без номера від 08 травня 2013 року та від 22 травня 2013 року про плату за користування земельною ділянкою та про намір укладення договору оренди, укладені між Антонівською сільською радою та СПД Кармаліта Валентиною Анатоліївною.

3. Стягнути з Антонівської сільської ради (ідентифікаційний код 26324482, Черкаська область, Шполянський район, с. Антонівка) на користь фізичної особи-суб"єкта підприємницької діяльності Кармаліта Валентини Анатоліївни (ідентифікаційний номер 2563205767, Черкаська область, Шполянський район, с. Антонівка) -- 50 500,00 грн. як безпідставно отриманих коштів та 4 263,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 26 лютого 2015 року

Суддя Н.М. Спаських