Рішення

від 13.02.2015 по справі 910/1852/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2015Справа №910/1852/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення заборгованості у розмірі 32 047,69 грн.

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Ломака В.С.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" про стягнення суми заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 18 969,71 грн., інфляційну втрату в розмірі 50,57 грн., 3 % річних у розмірі 126,64 грн. та пені в сумі 12 900,77 грн. у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати наданих послуг за договором від 19.03.2009 на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території та договором про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2014 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Стар-Індустрія" на користь ТОВ "Рада 1" 1 420,79 грн. пені, 50,57 грн. інфляційних втрат, 126,64 грн. 3 % річних, 1 169,28 грн. судового збору, провадження у частині стягнення 18 969,71 грн. основного боргу припинено, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2014 змінено шляхом викладення резолютивної частини рішення наступним чином: "1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Припинити провадження в частині розгляду вимог про стягнення з ТОВ "Стар-Індустрія" 18 762,71 грн. заборгованості за комунальні послуги згідно договору від 19.03.2009, що виникла станом на 31.12.2013 року. 3. Стягнути з ТОВ "Стар-Індустрія" на користь ТОВ "Рада 1" 207 грн. основного боргу за договором про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів за період жовтень, листопад, грудень 2013 року, 1 420,79 грн. пені, 126,64 грн. 3 % річних, 50,57 грн. інфляційних збитків, 1 169,28 грн. витрат по сплаті судового збору. 4. В іншій частині в позові відмовити.".

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2014 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 у справі № 910/1852/14, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у задоволення заяви Головуючого судді Полякової К.В., призначено склад колегії суддів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 справа № 910/1852/14 прийнята до провадження колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Ломака В.С., Любченко М.О. та призначена до розгляду на 19.12.2014 року.

18.12.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмова пояснення по справі.

За наслідками судового засідання 19.12.2014 судом постановлено ухвалу про продовження строків розгляду спору на 15 днів, у задоволення клопотання сторін, та оголошено перерву у судовому засіданні до 13.02.2015 року.

13.02.2015 до початку судового засідання від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю прибуття представника ТОВ «Рада 1» через перебування на лікарняному.

До судового засідання 13.02.2015 сторони не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявністю підписів уповноважених представників на розписці від 19.12.2014, долученої до матеріалів справи.

Під час судового засідання 13.02.2015 судом розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмовлено у його задоволенні з огляду на таке.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), при чому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Приписи статті 22, 27 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, незважаючи на те, що сторони не з'явились на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Щодо наявної у матеріалах справи заяви про зменшення позовних вимог від 25.06.2014, суд зазначає таке.

Дана заява одночасно поєднує у собі вимоги про зменшення та про збільшення позовних вимог, оскільки позивач у зв'язку з сплатою основного боргу відповідачем зменшив суму основного боргу з 18 969,71 грн. на 6164,37 грн. і одночасно збільшив суму основного боргу до 28 188,60 грн. для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, зазначивши при цьому інший період ніж в позовній заяві, а саме з березня 2013 року по квітень 2014 року (ця сума основного боргу є іншою, ніж заявлено в позовній заяві).

Відповідно до статті 22 ГПК України позивачу надано право до винесення рішення по суті, зокрема, змінити предмет або підставу позову, збільшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Проте, у вищезазначеній заяві позивачем додатково заявлені інші нові вимоги із самостійним предметом та підставами.

Разом з тим, одночасна зміна і предмета, і підстав позову процесуальним законодавством не допускається.

Судом не приймається подана позивачем заява про зменшення позовних вимог, оскільки дана заява містить вимоги одночасно про зміну предмету і підстав позову, що не передбачено ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, із врахуванням всіх уточнень, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

19.03.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 1» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія» (споживач) укладено договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, предметом якого є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 17, н.п. №86 заг. Площею 163,7 кв. м. яке займає споживач на підставі договору оренди (п.1.1. договору).

Згідно п. 2.2.4 договору споживач зобов'язується сплачувати фактичну вартість отриманих експлуатаційних та комунальних послуг.

Вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат (пропорційно займаній площі). Платежі за утримання будинку, прибудинкової території та експлуатаційні витрати, вносяться на рахунок підприємства до 20 числа наступного за звітним місяцем, відповідно до рахунків, які підприємство повинно надіслати користувачу до 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.1. договору).

Підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок-фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за 5 банківських дня до закінчення строку оплати. В разі, якщо відповідний рахунок-фактура своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послугу продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку-фактури Користувачем (п.3.2. договору)

Відповідно до п. 3.4. договору споживач зобов'язаний щомісяця звертатися до підприємства для отримання рахунків по сплаті експлуатаційних, комунальних та інших послуг.

Термін дії договору складає три роки з дня його підписання. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна із сторін в письмовій формі не заявить про його перегляд за один місяць до закінчення його дії (п.п.5.9.,5.10. договору).

Угодою від 01.11.2011,укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 1» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія» (споживач) розділ 3 «оплата послуг» договору від 19.03.2009 доповнено п.п. 3.6.: з 01 листопада 2011 року щомісячне нарахування експлуатаційних витрат складає 834,87 грн. з ПДВ на місяць. Вказана сума може змінюватися в залежності від фактичних витрат підприємства.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 1» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія» (замовник) укладено договір про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по перевезенню та знешкодженню твердих побутових відходів, відповідно до адреси об'єктів і періодичності вивезення, заявленої при складанні договору, а замовник зобов'язується оплатити роботу в порядку і строки, передбачені цим договором (п.1.1. договору).

Вартість послуг по вивезенню та знешкодженню ТПВ визначається згідно з чинними тарифами, затвердженими органами державної виконавчої влади, в обсязі 45,00 грн. за 1 м.куб. з ПДВ. Оплата виконаних робіт за цим договором здійснюється замовником до 10 числа поточного місяця на підставі рахунка-фактури виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього (п.4.2., п.4.3. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, даний договір набирає чинності з 01.07.2009 року і діє до тих пір, доки одна із сторін за 15 календарних днів письмово не заявить про його розторгнення.

Доказів припинення дії вищевказаних договорів матеріали справи не містять.

Предметом спору згідно заявлених позивачем вимог з урахуванням прийнятих судом до розгляду уточнень від 25.03.2014 є стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 18 969,71 грн. основного боргу (за приведеним нарахуванням за період з березня по грудень 2013 включно, по експлуатаційним витратам, опаленню, ТПВ), інфляційної складової боргу 50, 57 грн., 3% річних 126, 64 грн., пені 12 900, 77 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, наведені у постанові від 19.11.2014 та які зумовили скерування справи на новий розгляд, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Так, предметом договору від 19.03.2009, згідно з 1.1 договору, є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Ковпака 17, Н.П. № 86 заг. площею 163, 7 кв.м., яке займає споживач на підставі договору оренди.

Правовідносини, які виникли між сторонами, у тому числі їх права та обов'язки, порядок розрахунків, підстави та розмір відповідальності, регулюються цивільним законодавством України, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630 із змінами та доповненнями, іншими нормативними актами, а також умовами укладених договорів.

Предметом регулювання Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг (ст. 3 Закону). Відповідно до зазначеного Закону (ст. 1 закону), споживачем є фізична або юридична особа, яка споживає або має намір споживати комунальні послуги.

Зазначена норма кореспондується ст. 1 Закону України "Про теплопостачання": споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію.

Відповідно до визначення наведеного у п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630: опалювана площа (об'єм) будинку - загальна площа (об'єм) приміщень будинку, в тому числі у разі опалення площа (об'єм) сходових кліток, ліфтових та інших шахт.

Надання послуг з теплопостачання не є предметом діяльності позивача, він не може надавати такі послуги, а обслуговування приміщення у частині забезпечення постачання теплопостачання у будинок, що знаходиться на вул. Ковпака 17 у м. Києві здійснювалось у спірному періоді за укладеним договором № 530336 від 30.07.2005 з АЕК "Київенерго", який наявний у матеріалах справи.

Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Наведені положення свідчать про обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії, при цьому, споживач у контексті Закону України "Про житлово-комунальні послуги" отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу. Відносини з надання житлово-комунальних послуг регулюються шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків).

Так, відповідно до п.3.1. та 3.2. договору від 19.03.2009 вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат (пропорційно займаній площі); платежі за утримання будинку, прибудинкової території, експлуатаційні витрати, вносяться на рахунок підприємства до 20 числа наступного за звітним місяцем, відповідно до рахунків, які підприємство повинно надіслати користувачу до 15 числа місяця, наступного за звітним. Підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок-фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за п'ять банківських днів до закінчення строку оплати; в разі якщо відповідний рахунок-фактура своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послугу продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку-фактури користувачем.

Відповідачем заперечується факт отримання рахунків-фактур на оплату наданих послуг за жовтень-грудень 2013 рік.

До того ж, ТОВ «Стар Індустрія» у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що після призупинення відповідачем сплати за послуги у жовтні 2013 при отриманні рахунку від ТОВ "ІОЦ "Рада", відповідачем отримано листа за вих. № 01-209 від 13.11.2013 в якому містилось повідомлення, що позивачем укладено договір доручення № 01/27/08 від 24.08.2013, за яким передані повноваження ТОВ "ІОЦ "Рада" виставляти рахунки та квитанції, отримувати кошти на свій рахунок.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з умов договору (п. 3.1), строки сплати у відношенні заборгованості по якій виник спір у даній справі (борг наростаючим підсумком на 31.12.2013), станом на час вирішення спору є такими що настали, проведення платежів мало здійснюватись відповідачем щомісячно до 20 числа наступного за звітним місяцем.

Судом встановлено, що після звернення із даним позовом до суду відповідач згідно платіжного доручення № 756 від 20.05.2014 на суму 28 188,60 грн. здійснив погашення боргу і зазначення у графі платіжного доручення «за експлуатаційні послуги та опалення (офіс 86) згідно договору без номера від 19.03.2009р. без ПДВ.».

Відповідно до п.3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

При сплаті коштів згідно платіжного доручення № 756 від 20.05.2014. відповідачем визначено призначення платежу у сумі 28 188,60 грн. «за експлуатаційні послуги та опалення (офіс 86) згідно договору без номера від 19.03.2009р. без ПДВ», відповідно відсутні підстави вважати, що відповідачем вказаною сплатою погашено борг у сумі 207 грн. за договором про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

Нарахування за жовтень, листопад, грудень за договором про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) включені позивачем до виставлених рахунків-фактур № 64 від 31.10.2013, № 250 від 30.11.2013, № 450 від 31.12.2013, однак при сплаті коштів відповідачем у призначенні платежу не вказано про сплату саме цих рахунків, а проведено платіж згідно договору від 19.03.2009, відповідно за визначеним платником призначенням платежу мають відбуватись зарахування оплат у погашення боргу.

Відповідно до положень п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України, суд вбачає за можливе припинити провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу розміром 18 762,71 грн.

Виходячи з умов договору про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) (п. 4.3) строк оплати виконаних робіт за період жовтень, листопад, грудень 2013р. є таким, що настав, сплата мала бути здійснена до 10 числа поточного місяця, що є підставою для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 207 грн. у межах заявленого позову.

Щодо заявлених сум штрафних санкцій, зокрема, пені у розмірі 12 900,77 грн., 50,57 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних у розмірі 126,64 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) віднесено до комунальних послуг.

Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій визначена Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", у ст. 1 якого установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності

- сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території;

- за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

При цьому, відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги передбачена на законодавчому рівні спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.

До того ж, приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» до спірних правовідносин не застосовуються, про що зазначено у п. 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 22.11.2012р. № 18/1190/12.

Відповідно до ч.1. ст.550 Цивільного кодексу України, що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Це означає, що на відміну від загального виду цивільно-правової відповідальності - відшкодування збитків - для застосування якого необхідна наявність чотирьох умов: протиправної поведінки, шкоди (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини порушника, для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність лише двох умов:

а) протиправної поведінки;

б) вини боржника.

Наявність чи відсутність у кредитора збитків, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирішенні спору про стягнення з боржника суми неустойки.

У відповідності до положень статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, умовами укладеного між сторонами договору від 19.03.2009, сторони погодили, що підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок-фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за п'ять банківських днів до закінчення строку оплати; в разі якщо відповідний рахунок-фактура своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послугу продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку-фактури користувачем.

Судом встановлено, що позивач у встановлені договором строки рахунки-фактури на оплату послуг на адресу відповідача не направив, натомість у матеріалах справи міститься лише лист №01-0011 від 14.02.2014 із зазначенням у додатках рахунків-фактур.

Таким чином, на день звернення із даним позовом до суду, а саме 06.02.2014, у ТОВ «Стар-Індустрія» були відсутні підстави для здійснення перерахування грошових коштів у рахунок оплати наданих послуг.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо необізнаності ТОВ «Стар-Індустрія» про наявність грошового зобов'язання перед позивачем станом на 06.02.2014, а тому суд не вбачає підстав для покладення відповідальності на відповідача у вигляді пені.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України визначають загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань. Правила статті 625 ЦК України розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.

Отже, оскільки судом встановлено відсутність грошового зобов'язання у відповідача станом на день звернення із позовом до суду (06.02.2014), тому й не має підстав стягнення з ТОВ «Стар-Індустрія» 3% річних та інфляційної складової боргу, як відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані сторонами під час розгляду спору та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню у розмірі 207,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До того ж, як передбачено ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Згідно із п. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.

У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Однак, положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, оскільки відповідачем сплачено основний борг, а під час розгляду спору судом встановлено відсутність правомірних дій з боку відповідача, тому суд вважає за можливе покласти на відповідача обов'язок сплати судового збору лише у розмірі пропорційному розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 11,80 грн.

Наразі, щодо висновків Вищого господарського суду України, які зумовили скерування справи на новий розгляд, суд зауважує наступне.

Згідно з ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

У межах даної позовної заяви ТОВ «Рада 1» просило стягнути заборгованість з відповідача, яка за своєю суттю є вартістю наданих послуг за двома правочинами у приміщення заг. площею 163, 7 кв.м по вул. Ковпака 17, Н.П. № 86 у м. Києві.

Таким чином, для встановлення фактичних обставин справи, судом мають бути оцінені всі докази для дослідження наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за кожним з правочинів.

Відповідно до ч. 3 пункту 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 ГПК).

Згідно з положеннями роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/225 від 29.09.2008, суддя має право повернути позовну заяву без розгляду, якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору (пункт 5 частини першої статті 63 ГПК України).

У даному випадку позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, та суд вбачає, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, до то ж враховуючи, що вимоги об'єднані спільними доказами, зокрема рахунками-фактурами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/1852/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго» про стягнення заборгованості у розмірі 32 047,69 грн. припинити у частині основного боргу розміром 18 762,71 грн.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго» про стягнення заборгованості у розмірі 32 047,69 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Індустрія» (03150, м. Київ, вул. Ковпака 17 (літера А), прим. 86; ідентифікаційний код 31305892) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 1» (02068, м. Київ, вул. Г. Ахматової 3; ідентифікаційний код 32070503) 207 (двісті сім) гривень 00 копійок основного боргу за договором про виконання робіт з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) за період жовтень, листопад, грудень 2013 року та 11 (одинадцять) гривень 80 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача та представника відповідача 13.02.2015 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 14.02.2015 року

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Ломака В.С.

Суддя Любченко М.О.