Постанова

від 03.03.2015 по справі 910/6242/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року Справа № 910/6242/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А., суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р. у справі№ 910/6242/13 господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Донецька залізниця" (надалі - ДП "Донецька залізниця") доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Робікон" (надалі - ТОВ "Робікон") простягнення заборгованості у розмірі 131 855,95 грн. та зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом провизнання договору недійсним за участю представників: від позивача - не з'явилися від відповідача - не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2014 р. (головуючий суддя Удалова О.Г., судді: Любченко М.О., Морозов С.М. ) первісний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Робікон" на користь ДП "Донецька залізниця" основний борг у розмірі 128 250 грн., 2 565 грн. судового збору та 5 000,21 грн. витрат за проведення судової експертизи, в іншій частині первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р. (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді: Баранець О.М., Сітайло Л.Г.) рішення господарського суду суду міста Києва від 20.05.2014 р. скасовано, резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: "В задоволенні первісного позову відмовлено."; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДП "Донецька залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 09.11.2012 р. між ДП "Донецька залізниця" (виконавець) та ТОВ "Робікон" (замовник) укладено договір про надання послуг № Д/Л-07023 (надалі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з проживання працівників вагона-буфета в кімнатах відпочинку за цінами, визначеними виконавцем у Калькуляції (додаток № 1 до Договору), а замовник у свою чергу зобов'язався своєчасно прийняти та оплатити послуги, надані виконавцем згідно з умовами Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору вартість послуг розраховується, виходячи із вартості послуг проживання одного робітника вагону-буфету в одній кімнаті відпочинку за одну добу, відповідно до Калькуляції (Додаток № 1 до Договору).

З додатку № 1 до Договору "Калькуляція вартості проживання одного чоловіка за добу в домі відпочинку локомотивних бригад вагонного депо Донецьк у 2012 році" вбачається, що вартість проживання однієї особи на добу становить 125 грн.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця кошти за послуги не пізніше 5-ти банківських днів від дати складання Акту про надання послуг Виконавцем. В останній робочий день місяця уповноважені представники сторін підписують акт про надання послуг, який передається з виставленим рахунком до оплати замовнику.

У відповідності з п. 4.3. Договору сторони погодили, що у разі зміни розміру вартості проживання замовник приймає зміни з моменту їх настання. У разі незгоди замовника із новою вартістю послуг, виконавець вправі розірвати Договір в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 10.2 Договору сторони домовились, що згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України , умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2012 р. ДП "Донецька залізниця" було складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1387, згідно з яким позивачем за період з 01.06.2012 р. по 31.12.2013 р. було надано послуг відповідачу на загальну суму 129 375 грн.

Відповідач, всупереч умовам Договору, вказаний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписав, оплату наданих позивачем послуг не здійснив.

З метою досудового врегулювання спору ДП "Донецька залізниця" направило на адресу ТОВ "Робікон" претензію № НЗТ-03/293 від 13.02.2013 р. з вимогою сплатити вартість наданих ним послуг в сумі 129 375 грн.

У відповідь на зазначену претензію ТОВ "Робікон" направило на адресу позивача заяву № 24 від 14.02.2013 р., в якій вказував на те, що сторони не погодили одну з істотних умов Договору - ціну, у зв'язку з чим просив позивача узгодити вартість послуг за Договором, про що укласти додаткову угоду до Договору.

Зважаючи на дані обставини та вважаючи, що його права порушені, ДП "Донецька залізниця" звернулося до суду з відповідним позовом та просило зобов'язати відповідача підписати акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1387 від 31.12.2012 р., а також стягнути з відповідача основний борг у сумі 129 375 грн., 1 595,03 грн. пені, три проценти річних у розмірі 627,17 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 258,75 грн.

У свою чергу, заперечуючи проти заявленого позову, ТОВ "Робікон" подало до суду зустрічну позовну заяву, в якій просило суд визнати недійсним укладений між сторонами у справі спірний Договір з посиланням на те, що ними не було погоджено одну з істотних умов договору, а саме - ціну Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2013 р. у справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до положень ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

За змістом ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, з висновку експерта № 3352/26-3468/26 від 01.10.2013 р. вбачається, що на підставі норм законодавства України в результаті дослідження наданих первинних бухгалтерських документів і облікових реєстрів, іншої документації ДП "Донецька залізниця" вартість послуг з проживання на 1 чол./добу згідно з документом "Калькуляція вартості проживання одного чоловіка за добу в домі відпочинку локомотивних бригад вагонного депо Донецьк у 2012 році" в сумі 125 грн. (в т.ч. без урахування ПДВ 104,17 грн., ПДВ 20% - 20,83 грн.) є документально підтвердженою. А у відповідності з наданими для проведення дослідження документами сума вартості проживання працівників ТОВ "Робікон" у кімнатах відпочинку вагонного депо Донецьк з 01.06.2012 р. по 31.12.2012 р. складає 128 250 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Приймаючи рішення про часткове задоволення первісного позову в частині стягнення суми основного боргу, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність належним чином заявленої вимоги та з огляду на це стягнув з відповідача на користь позивача суму у розмірі 128 250 грн.

Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний господарський суд зазначив, що така істотна умова Договору як його ціна не була погоджена сторонами у даній справі, акт про надання послуг не був підписаний відповідачем, а інших доказів, які б вказували на те, що позивач зобов'язувався надати відповідачу послуги з проживання працівників вагона-буфета в кімнатах відпочинку, а відповідач зобов'язувався вказані послуги прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі, до матеріалів справи не надано.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного господарського суду безпідставними та такими, що не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах.

Так, статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається зі спірного Договору та правильно зазначено місцевим судом, ціну наданих послуг визначає позивач у Калькуляції (додаток № 1 до Договору), що ним і було зроблено.

Водночас, будь-яких претензій щодо визначення вартості проживання однієї особа на добу від відповідача протягом дії Договору у 2012 році, а отже і протягом строку надання відповідних послуг, на адресу позивача не надходило. Як вірно підкреслено господарським судом міста Києва, листи з вимогами про встановлення ціни договору та укладення відповідної додаткової угоди до Договору були направлені відповідачем позивачу вже після отримання послуг та завершення терміну дії Договору.

З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 128 250 грн. є аргументованими та такими, що відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам.

Крім того, звертаючись до суду з відповідним позовом, ДП "Донецька залізниця" просило суд стягнути з ТОВ "Робікон" суму пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що оскільки відсутні належні докази отримання відповідачем Акту надання послуг від 31.12.2012 р., то в суду відсутня можливість встановити дату, коли відповідачу став відомий розмір його боргу перед позивачем, яка необхідна для встановлення початку та закінчення терміну виконання зобов'язання з оплати спожитих послуг, а відповідно і для правильного розрахунку суму пені, річних та інфляційних втрат.

Також, правомірним є твердження судів стосовно того, що вимога позивача зобов'язати відповідача підписати акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1387 від 31.12.2012 р. не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, оскільки не узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Щодо відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору, Вищий господарський суд України вважає висновки місцевого суду підставними та обґрунтованими, з огляду на відсутність передбачених чинним законодавством підстав для такого визнання.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив безпідставність доводів позивача та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р. у даній справі повністю, суд виходить з того, що мотивувальна частина постанови ґрунтується на неправильно застосованих нормах процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р. скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2014 р. у справі № 910/6242/13 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Робікон" (01024, м. Київ, вулиця Пилипа Орлика, 9, офіс 32, код 34882536) на користь Державного підприємства "Донецька залізниця" (83001, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Артема, 68, ЄДРПОУ 01074957) 1 845,99 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Суддя С.С. Самусенко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков