Ухвала

від 19.03.2015 по справі 149/1908/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 149/1908/14-ц Провадження № 22-ц/772/777/2015Головуючий в суді першої інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю. Категорія 48Доповідач Луценко В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого - Луценка В.В.,

суддів - Сала Т.Б., Зайцева А.Ю.,

при секретарі - Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Позов мотивувала тим, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 червня 2012 року ОСОБА_3 зобов'язано сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2, в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму, на утримання двох неповнолітніх дітей. Натомість відповідач з 2012 року навмисно ухиляється від сплати елементів, чим поставив її з дітьми у скрутне матеріальне становище, тому просила стягнути із нього пеню за прострочення сплати аліментів за період з 22.05.2012 року по 01.05.2014 року в сумі 49360,35 гривень.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка ОСОБА_2 двічі збільшувала розмір позовних вимог та у кінцевому результаті просила стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів з 22.05.2012 року по 30.11.2014 року в розмірі 81738,85 гривень.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_5, за період з 22.05.2012 року по 30.11.2014 року в сумі 81738 гривень 85 копійок, а також 246,80 гривень судових витрат на оплату судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 570,59 гривень судового збору.

Не погоджуюсь з зазначеним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року ОСОБА_3 оскаржує його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що зазначене рішення не відповідає обставинам справи та винесене з порушенням норм матеріального та вимог процесуального права, а тому просив його змінити зменшивши розмір пені за прострочення по сплаті аліментів та відмовити у стягненні пені за період з 22.05.2012 року по січень 2013 року та з 06.02.2013 по червень 2014 року.

Заслухавши доповідача, пояснення і заперечення сторін, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 з 16.11.2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20.11.2012 року (а.с. 5), від зазначеного шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (а.с. 7-8).

Після розлучення діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_2 та перебувають на її утриманні, що підтверджується довідкою виконкому Великомитницької сільської ради №02-24-610 від 18.06.2014 року (а.с. 9).

Встановлено, що ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до шести років без збереження заробітної плати з 27.03.2014 року по 26.03.2015 року, що підтверджується витягом з наказу №15 Хмільницької обласної фізіотерапевтичної лікарні від 13.05.2014 року (а.с. 19, 123).

З копій виписки №81 ЛКК Хмільницької ЦРЛ від 12.03.2014 року вбачається, що ОСОБА_5 часто і довгохворіюча дитина, за станом здоров'я потребує домашнього догляду (а.с. 10, 122). Зазначена обставина також підтверджується довідкою Хмільницького районного медичного центру первинної медико-санітарної допомоги (а.с. 120).

З довідки Хмільницького районного медичного центру первинної медико-санітарної допомоги вбачається, що ОСОБА_4, з 2003 року перебуває на диспансерному обліку (а. с. 119).

З копії протоколу операції від 10 грудня 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 було проведено секторальну резекцію правої молочної залози (а.с. 121). З касового чеку від 10 грудня 2014 року вбачається, що вартість операції становила 2 000 грн. (а.с. 117).

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27.06.2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, на утримання дітей - сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_5, аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 22 травня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Вказане рішення суду звернуто до примусового виконання. Однак, з моменту його ухвалення відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконує свого обов'язку по сплаті аліментів, що підтверджується листами ВДВС Хмільницького МРУЮ №03-4310 від 30 травня 2014 року (а.с. 11), №03-7570 від 02 жовтня 2014 року (а.с. 87), №03-9686 від 24 грудня 2014 року (а.с. 124), згідно яких відповідач має заборгованість по сплаті аліментів.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29.08.2014 року задоволено позовні вимоги державного виконавця Шемети В.І. про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України, до виконання ним зобов'язань за виконавчим листом №227/1807 від 27.06.2012 року, виданим Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Зазначеною ухвалою, яка вступила у закону силу, встановлено, що ОСОБА_3 умисно та свідомо ухиляється від виконання зобов'язань стосовно сплати аліментів, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наведене встановлено, що ОСОБА_3 умисно та свідомо ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей.

Згідно з ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно розраховано загальну суму неустойки (пені) по заборгованих аліментам за період з 22.05.2012 року по 30 листопада 2014 року, яка складає 81738,85 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що на його думку пеня має нараховуватись не з моменту звернення позивача до суду з позовом про стягнення аліментів, а з моменту звернення до виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження, проте з таким твердженням погодитись не можна, у зв'язку з наступним.

Відповідно до рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27.06.2012 року аліменти на утримання дітей стягуються з ОСОБА_3 починаючи з 22 травня 2012 року, а за правилами ч.1 ст.196 СК України пеня стягується за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.3 ст.197 СК України суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернулась з виконавчим листом до виконавчої служби у строк, встановлений ЗУ «Про виконавче провадження».

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те, що пеня за прострочення по сплаті аліментів повинна нараховуватись саме з моменту звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про стягнення аліментів.

Посилання ОСОБА_3, на те, що аліменти за період з 06.02.2013 року по червень 2014 року, були не сплачені по вині державного виконавця, також не знаходять свого підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Проте в матеріалах відсутні будь-які відомості про те, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_3, останній повідомляв про це державного виконавця. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що відповідач повинен був особисто переконатись у відрахування аліментів на утримання дітей.

Згідно з ч.2 ст.196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить суд зменшити розмір пені по аліментах, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, зазначаючи що не може знайти роботу.

Під час розгляду справи судом першої інстанції був врахований матеріальний та сімейний стан платника аліментів, а викладені ним обставини не можуть бути достатніми для зменшення розміру неустойки (пені) за аліментами.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку що рішення суду ґрунтується на матеріалах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів.

Головуючий суддя:

---

Луценко В.В.

Судді:

---

Сало Т.Б.

---

Зайцев А.Ю.