Ухвала

від 04.03.2015 по справі 826/13133/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2015 р. м. Київ К/800/65275/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П., за участю представників позивача:Білокур В.В., відповідача:Серенчук Р.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014

у справі № 826/13133/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» (надалі - позивач, ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку, що позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів реальності господарських операцій, оскільки матеріалами справи не підтверджено час здійснення операції, складені первинні документи не відповідають вимогам встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у контрагентів відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати, вказані оскаржувані рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 16.07.2014 по 21.07.2014 представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Інтро Груп», ТОВ «БК «Гранд Білдінг», ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест» за період з 01.01.2014 по 28.02.2014.

За результатами перевірки 28.07.2014 складено акт № 685/26-55-22-08/35141676 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 185, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 3 293 191,22 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що в результаті аналізу додатків № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з податку на додану вартість, поданих ТОВ «Укрпромвпровадження», встановлено, що у січні та у лютому 2014 року позивач включив до складу податкового кредиту 3 293 191,22 грн. на підставі податкових накладних виданих ТОВ «Інтро Груп», ТОВ «БК «Гранд Білдінг», ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест».

Зокрема, у січні 2014 року ТОВ «Укрпромвпровадження» сформувало податковий кредит у загальному розмірі 2 240 886,38 грн. за результатами операцій з ТОВ «Інтро Груп».

У лютому 2014 року позивач відніс до податкового кредиту 521 700,72 грн. за результатами господарських операцій з ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест» та 530 604,12 грн. з ТОВ «БК «Гранд Білдінг».

Відповідач зазначив, що не дивлячись на його вимоги щодо надання документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, позивач їх не надав та повідомив, що вони передані слідчому з ОВС першого ВКР слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у м. Києві Третяку В.Б., на вимогу останнього. Проте, будь-які процесуальні документи з приводу проведення виїмки у ТОВ «Укрпромвпровадження» відсутні.

Крім того, згідно акта ДПІ у Печерському районі № 1018/26-55-22-07/38488873 від 03.04.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки» ТОВ «Інтро Груп» відсутнє за місцезнаходженням. У зв'язку з чим, 08.05.2014 анульовано Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інтро Груп».

Відповідно до акта ДПІ у Печерському районі № 1292/26-55-22-07/38912967 від 08.05.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки» за період з 01.12.2013 по 31.03.2014 ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест» завищено податкові зобов'язання на загальну суму 25 700 373,00 грн. Товариство за податковою адресою не знаходиться, інформація про складські приміщення, автомобільний транспорт та устаткування, необхідні для провадження підприємницької діяльності відсутня.

За даними акта ДПІ у Печерському районі № 1019/26-55-22-08/38913054 від 03.04.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки» у період з січня по лютий 2014 рік ТОВ «БК «Гранд Білдінг» допустило порушення вимог податкового законодавства, що призвело до завищення податкових зобов'язань на 6 950 735,00 грн. та податкового кредиту на 6 845 231,00 грн. Інформація про складські приміщення, автомобільний транспорт та устаткування відсутня, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 08.07.2014.

На думку податкового органу, зазначені вище факти свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест», ТОВ «Інтро Груп», ТОВ «БК «Гранд Білдінг».

На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.08.2014 № 118426552208, яким збільшено ТОВ «Укрпромвпровадження» суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 4 939 787,00 грн., у тому числі 3 293 191,00 грн. за основним платежем та 1 646 596,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження товарності укладених угод позивачем було надано копії договорів, видаткових та податкових накладних, банківських виписок.

Зокрема, згідно умов договору купівлі-продажу № 3004 від 30.04.2013 ТОВ «Інтро Груп» зобов'язалось передати у власність ТОВ «Укпромвпровадження» товар, а останнє - прийняти і оплатити його.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, а саме поставки позивачу склокульок, компаунду, лаку, склобандажної стрічки, скляної стрічки, тканини скляної, проводу, склотекстоліту, колектору секції на загальну суму 13 445 318,33 грн., у тому числі 2 240 886,28 грн. податку на додану вартість, ТОВ «Укпромвпровадження» надало видаткові накладні: № 33 від 13.01.2014, № 34 від 14.01.2014, № 35 від 15.01.2014, № 153 від 20.01.2014, № 154 від 21.01.2014, № 155 від 22.01.2014, № 156 від 23.01.2014, № 157 від 24.01.2014, № 259 від 28.01.2014, № 260 від 28.01.2014, № 261 від 28.01.2014, № 262 від 29.01.2014, № 280 від 29.01.2014, № 281 від 30.01.2014, № 282 від 30.01.2014, № 283 від 31.01.2014, № 284 від 31.01.2014, № 287 від 31.01.2014, та податкові накладні № 33 від 13.01.2014, № 34 від 14.01.2014, № 35 від 15.01.2014, № 153 від 20.01.2014, № 154 від 21.01.2014, № 155 від 22.01.2014, № 156 від 23.01.2014, № 157 від 24.01.2014, № 259 від 28.01.2014, № 260 від 28.01.2014, № 261 від 28.01.2014, № 262 від 29.01.2014, № 280 від 29.01.2014, № 281 від 30.01.2014, № 282 від 30.01.2014, № 283 від 31.01.2014, № 284 від 31.01.2014, № 287 від 31.01.2014.

Відповідно до договору № 3001 від 30.01.2014, видаткових накладних: № 179 від 24.02.2014, № 156 від 20.02.2014, № 175 від 21.02.2014, № 182 від 25.02.2014, податкових накладних: № 179 від 24.02.2014, № 156 від 20.02.2014, № 175 від 21.02.2014, № 182 від 25.02.2014, ТОВ «БК «Гранд Білдінг» передало ТОВ «Укрпромвпровадження» на умовах купівлі-продажу лак просочений, матеріал Ф-4ЕО-ЕА, рівницю, компаунд, склокульки, тканину скляну загальною вартістю 3 183 624,28 грн., у тому числі 530 604,10 грн. податку на додану вартість.

Згідно договору № 3001 від 30.01.2014, видаткових накладних: № 432 від 26.02.2014, № 471 від 27.02.2014, № 474 від 28.02.2014, № 473 від 28.02.2014, податкових накладних: № 432 від 26.02.2014, № 471 від 27.02.2014, № 474 від 28.02.2014, № 473 від 28.02.2014 ТОВ «БК «Мегаполіс буд Інвест» здійснило поставку склонитки, стрічки склобандажної, тканини скляної, маканиту на загальну суму 3 130 204,29 грн., у т.ч. 521 700,74 грн. податкову накладну.

За даними банківських виписок розрахунки позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів.

Разом з тим, зазначені докази товарності операцій, на думку судів попередніх інстанцій є необхідними, проте недостатніми для підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Так, згідно пункту 2.3 договору купівлі-продажу № 3004 від 30.04.2013 р., пункту 3.1 договору купівлі-продажу № 3001 від 30.01.2014 р., пункту 3.1 договору купівлі-продажу № 3001 від 30.01.2014 р., поставка товару здійснюється на умовах DDP склад покупця міжнародних правил ІНКОТЕРМС 2010 протягом 30 (60) календарних днів з моменту надходження замовлення покупця.

Термін DDP «поставка зі сплатою мита» офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС 2010 означає, що продавець здійснює поставку покупцю товар, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які «мита», а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення.

Термін DDP передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця.

Зокрема, за цією умовою продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення, надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки та нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки.

Разом з тим, будь-яких документів на підтвердження виконання контрагентами обов'язку з транспортування товару до складу ТОВ «Укрпромвпровадження» позивачем не надано.

Крім того, за умовами пунктів 4.1 договорів купівлі-продажу № 3004 від 30.04.2013, № 3001 від 30.01.2014, № 3001 від 30.01.2014 не узгоджені цими договорами питання приймання товару за кількістю та якістю регулюються чинним законодавством України, а також Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6, та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Якихось особливих умов приймання товарів по кількості та якості названі договори не містять.

Відповідно до пунктів 12, 25, 26, 28 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6, в акті приймання має бути зазначена кількість продукції що надійшла окремо в кожному вагоні, контейнері, автофургоні. Акт має бути підписаний усіма особами, що брали участь у приймання продукції по кількості. Акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-отримувача. Акти приймання продукції по кількості реєструються та зберігаються у порядку, визначеному на підприємстві-отримувачу.

За змістом пунктів 29, 30, 31 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, за результатами приймання продукції за якістю та комплектністю складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції. Акт повинен бути складений у день закінчення приймання продукції. В акті має бути зазначено: найменування отримувача продукції; номер та дата акта і місце приймання продукції; прізвища та ініціали осіб, які приймали участь у прийманні продукції, найменування виробника та постачальника; номера та дати договору, рахунку-фактури, транспортної накладної; кількість, вага та найменування перевіреної продукції. Акт має бути підписаний усіма особами, що брали участь у перевірці якості та комплектності продукції. До акт повинні бути додані: документи виробника, транспортний документ.

Як зазначають суди, акти приймання продукції за кількістю та якістю позивачем не надавались ні у суді першої інстанції, ні під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Тобто, позивач не підтвердив факти виконання договорів у зв'язку з відсутністю первинних документів, необхідність яких передбачена умовами цих договорів.

За таких обставин видані ТОВ «Інтро Груп», ТОВ «БК «Гранд Білдінг», ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест» видаткові та податкові накладні не можна вважати достатніми документами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум до складу податкового кредиту є безпідставним.

У зв'язку з цим, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки отримання економічної вигоди виключно за рахунок збільшення податкового кредиту не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

За правилами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правовий аналіз наведених правових норм дає колегії суддів Вищого адміністративного суду України підстави вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів (податкових накладних) або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 27.03.2012 по справі № 21-737во10 зауважив, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами, зокрема:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного періоду сформована позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з наступними суб'єктами господарської діяльності: ТОВ «Інтро Груп», ТОВ «БК «Гранд Білдінг», ТОВ «БК «Мегаполіс Буд Інвест».

Разом з тим, суди, підтримуючи доводи податкового органу, апелюють на відсутність доказів транспортування товарів до складу ТОВ «Укрпромвпровадження», які повинні бути у наявності враховуючи те, що поставка здійснювалася на умовах DDP склад покупця, в редакції ІНКОТЕРМС 2010 року.

Однак, суду першої інстанції під час нового розгляду слід врахувати, що твердження відповідача щодо умов поставки не можуть вважатися безспірними враховуючи те, що обов'язок транспортування і оплати згідно умов DDP склад покупця, було покладено на продавця, який власне і повинен був поставити товар на склад покупця (позивача) власним транспортом, за допомогою своїх працівників, або ж укласти відповідні договори з перевізником та оплачувати його послуги. Тому усі договори транспортування, акти приймання-передачі, банківські виписки про оплату послуг тощо, які свідчать про поставку товарів позивачу повинні були знаходитися у продавця.

Крім того, що стосується посилання податкового органу на порушення позивачем приписів Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7, в частині порядку поставки товарів, колегія суддів зазначає наступне.

З аналізу змісту Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 вбачається, що складання акта та виклик представника виробника (відправника) пов'язано або із виявленням фату недостачі продукції за кількістю, або ж виявленого дефекту продукції за якістю. В інших випадках акт, на який посилаються суди та представник податкового органу, не складається та представники виробника (відправника) не викликаються.

А відтак, суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід дослідити необхідність сторін (спірних правовідносин) складати акт та викликати представника виробника (відправника) при отриманні продукції.

Також, суду першої інстанції під час нового розгляду слід звернути увагу на доводи податкового органу про неможливість проведення перевірки контрагентів позивача, та порушення ними податкового законодавства, та дослідити їх з урахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22.01.2009, де зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Більш того, з'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарських операцій, викладені в актах перевірки, наявними первинними документами, наданими позивачем доказами та поясненнями сторін.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Крім того, досліджуючи питання правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи мали операції із придбання та реалізації реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався товар (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного. Посилання судів у своїх рішеннях на акти перевірок, якими наче б то підтверджується фіктивність операцій, без всебічного дослідження обставин справи, зокрема, без оцінки та дослідження наявних первинних документів, та неврахування пояснень позивача, наданих ним доказів, суперечить вищезгаданому принципу адміністративного судочинства, а саме офіційного з'ясування обставин справи, оскільки відображає лише позицію контролюючого органу.

Також, судам слід взяти до уваги, що факт порушення контрагентами-постачальниками продавців своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Однак таких доказів податковим органом до суду не надано і вказані факти не доведені.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 у справі № 826/13133/14 скасувати.

Справу № 826/13133/14 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає .

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна