Ухвала

від 15.04.2015 по справі 826/100/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/100/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Доценку О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Беррі-Україна» до Київської міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, визнання неправомірними дій, -

ВСТАНОВИВ:

2 січня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Беррі-Україна» (далі Товариство або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Київської регіональної митниці (далі Митниця або відповідач), у якому просило:

- визнати неправомірними дії Митниці під час складання податкових повідомлень-рішень №275 та №276 від 10.12.2012 року;

- визнати недійсними (скасувати) податкові повідомлення-рішення №275 та №276 від 10.12.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані рішення митниці ґрунтуються на документах, отриманих від митного органу Королівства Бельгії, які не легалізовані консульськими установами в Королівстві Бельгії та Україні, з чого випливає, неможливість використання таких документів як доказів заниження Товариством митної вартості імпортованих товарів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.11.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначив, що судами має бути з'ясовано офіційний переклад документів, що були використані під час проведення перевірки.

Крім того, касаційний суд вказав судам на необхідність під час нового розгулу справи врахувати практику зазначену у постанові Верховного суду України від 20.02.2012 року (справа №21-390а-11).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 275, № 276 від 10.12.2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови Митниця посилається на те, що документи, які були надані митним органом Бельгії мають повну юридичну силу, а також є належними та допустимими доказами у справі.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувального засобу при розгляді справи не здійснювалось.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Митницею проведено невиїзну документальну перевірку дотримання позивачем законодавства України з питань державної митної справи при декларуванні товарів «покриття для підлоги з ДВП» та «плінтус з ДВП ламінований» за вантажними митними деклараціями: від 01.02.2011 №100140004/2011/398737, від 04.03.2011 №100140004/2011/399981, від 11.03.2011 №100140004/2011/400114, від 07.04.2011 №100140004/2011/401164, від 20.04.2011 №100140000/2011/401614, від 05.05.2011 №100140000/2011/402119, від 06.06.2011 №100200000/2011/403314, від 30.06.2011 №100200000/2011/281009, від 19.07.2011 №209000012/2011/014270, за результатами якої складено акт від 16.11.2012 №н/71/12/100000000/36563792.

За результатами перевірки складено Акт №н/71/12/100000000/36563792 від 16.11.2012 року (далі Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки Митницею прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.12.2010 року:

- №275, яким позивачу за порушення абзацу 10 статті 267 Митного кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання у розмірі 46 272 грн.;

- №276, яким позивачу за порушення абзацу 10 статті 267 МК України, статті 190 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання у розмірі 268 658 грн. 28 коп.

Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень став висновок митного органу про те, що позивач діяв з умислом на приховування достовірної інформації про митну вартість товару, з метою заниження його митної вартості та, як наслідок, зменшенням сум мита і податку на додану вартість; реалізував свій умисел шляхом подання неповних та недостовірних відомостей щодо митної вартості товару і це призвело до сплати мита та податку на додану вартість у неповному обсязі.

Вказаний висновок ґрунтується на інформації, що отримана відповідачем в документальному вигляді від митних органів Королівства Бельгії.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності, в даному випадку, обставин, коли внаслідок службової перевірки або розгляду кримінальної справи компетентним органом було б встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірних рішень.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в матеріалів справи наявні копії документів, що були взяті Митницею до уваги, при прийнятті оскаржуваних рішень та використовувались під час проведення невиїзної документальної перевірки дотримання Товариства вимог законодавства з питань державної митної справи при декларуванні товарів «покриття для підлоги з ДВП» та «плінтус з ДВП ламінований» (Том І а.с.53-142).

Однак, ряд отриманих відповідачем від митних органів Королівства Бельгії на запит про надання адміністративної допомоги у проведенні перевірки законності ввезення на митну територію України товару ТОВ «Беррі-Україна» документів, складений іноземною мовою та не має офіційного перекладу (Том І а.с. 40-44, 47-142).

Виконуючи вказівки касаційного суду, з метою з'ясування всіх обставин по справі, суд першої інстанції листом № 826/100/13-а/1159/15 від 23.01.2015 року запропонував відповідачу надати до матеріалів справи офіційний переклад документів, що були використані під час проведення перевірки.

Однак, станом на 10.02.2015 року (дата прийняття постанови) переклади документів, які були використані Митницею під час проведення перевірки, відповідачем до суду надано не було.

Разом з тим, касаційний суд в своїй ухвалі від 04.11.2014 року відхилив наявний в матеріалах справи вільний переклад (копія), який здійснений формально та не розкриває зміст наданих митним органом Королівства Бельгії документів, які слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки такий переклад не може вважатись належним та допустимим доказами у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (Том І а.с.45-46).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявні в матеріалах справи документи без офіційного перекладу не є належними доказами правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень. Зворотного відповідачем не доведено.

Крім того, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд першої інстанції врахував практику, зазначену у постанові Верховного суду України від 20.02.2012 року (справа №21-390а-11), якою встановлено, що визначення податкових зобов'язань контролюючим органом і, як наслідок, звільнення (у цьому випадку) платника податку від відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання не застосовується для визначення обов'язкових платежів під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, у більшості випадків визначає декларант, а не контролюючий орган. Зокрема, відповідно до статті 273 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267- 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Резервний метод визначення митної вартості може застосовуватися безпосередньо митним органом, який у такому випадку визначає митну вартість товару та обов'язкові платежі, а декларант не може нести відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання.

Це правило не може бути застосовано у разі коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, оскільки відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» контролюючий орган вищого рівня (у такому випадку) може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного контролюючим органом нижчого рівня.

Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності, в даному випадку, обставин, коли внаслідок службової перевірки або розгляду кримінальної справи компетентним органом було б встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірних рішень, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення № 275, № 276 від 10.12.2010 року підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблених у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 41,160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.