Рішення

від 26.01.2007 по справі 4/396

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Кіровоградської

області

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "26" січня 2007 р.

Справа №  4/396

 Господарський суд Кіровоградської області в

складі судді Хилька Ю.І., розглянув матеріали справи № 4/ 396

за позовом: Товариства з  обмеженою 

відповідальністю “Вторресурси -Агро” 

м. Одеса

до відповідача: фізичної  особи-суб'єкта  підприємницької  діяльності 

ОСОБА_1м.Кіровоград

про стягнення  80042 грн. 

ПРЕДСТАВНИКИ:

за 

первісним  позовом

від позивача- ОСОБА_4  довіреність НОМЕР_4.

від відповідача - участі  не 

брали. В судових  засіданнях   19.12.2006 

року  ОСОБА_2  та  

ОСОБА_3  довіреність НОМЕР_1

за 

зустрічним  позовом

від   позивача- участі  не брали. В 

судовому  засіданні   29.12.2006 

року  ОСОБА_3  довіреність №НОМЕР_1.

від відповідача -  ОСОБА_4 

довіреність НОМЕР_4.

Товариством з  обмеженою 

відповідальністю “Вторресурси -Агро” 

м. Одеса  заявлено  позов про стягнення  з  

відповідача фізичної 

особи-суб'єкта 

підприємницької  діяльності  ОСОБА_1 м.Кіровоград суми  передплати в 

розмірі  62000 грн., суми  пені  в

розмірі   5642  грн., суми 

штрафу в  розмірі   12400 грн. на  загальну суму   80042 грн.

27.12.2006  року  

до  суду  надійшов 

зустрічний   позов  про стягнення 

з  Товариства з  обмеженою 

відповідальністю “Вторресурси -Агро” 

м. Одеса

66930 грн., з  яких   

46891 грн.  втрати   позивача  

в  результаті  зменшення 

ціни  товару, 155  грн. вартість 

переоформлення   документів  на  

Хлібній  базі №78,  13604 

грн.  сплачена  сума 

за  зберігання  товару та  

6280  грн. витрати  на 

оплату послуг  автомобільного

транспорту  по  доставці 

товару.  У  відзиві 

на  зустрічний  позов відповідач   позовні 

вимоги не  визнав  повністю, оскільки  вважає 

винним в невиконанні  умов  договору  

від  02.08.2005  року 

саме   позивача   за зустрічним  позовом, оскільки  ним  не

було представлено  відповідачу  за 

зустрічним  позовом рахунку

на  проплату  100 % вартості  всього  

товару.

В судовому  засіданні  

26.01.2007  року   представник  позивача 

за  первісним  позовом 

змінив  свої  позовні 

вимоги та просить  стягнути з  відповідача 

за  первісним   позовом 

62000 грн.  як  безпідставно 

набуте   відповідачем  за 

первісним  позовом  майно (грошові  кошти).

Розглянувши наявні матеріали справи

, заслухавши пояснення представника позивача 

та  відповідача за  первісним 

та  зустрічним  позовом, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між 

товариством з  обмеженою  відповідальністю “Вторресурси -Агро”  м. Одеса (позивачем  за 

первісним  позовом -

покупцем)  та   фізичною 

особою-суб'єктом 

підприємницької  діяльності  ОСОБА_1 (відповідачем  по 

первісному  позову-продавцем)    02.08.2005 

року  укладено  договір купівлі-продажу б/н за  умовами 

якого  продавець прийняв  на себе  

зобов'язання   передати, а  покупець  

прийняти  та  оплатити сільськогосподарську  продукцію ячмінь   фуражний 

врожаю  2005  року 

в  порядку  та 

на  умовах, визначених  цим Договором.

Згідно  до 

п.п.4.1, 4.2 Договору  строк  передачі 

встановлюється  покупцем і  являє собою 

не більше 7 робочих  днів з  моменту 

одержання  продавцем  заявки 

від покупця  на  відгруження 

товару. Товар  передається  згідно 

з  умовами  EXW-елеватор 

с. Злинка Кіровоградської 

області. За  умовами  досягнутої 

домовленості   між  сторонами відповідно  до 

п.5.1 Договору  покупець

здійснює  одноразову оплату 100%  вартості всього  товару шляхом 

перерахування коштів  на  банківський рахунок продавця  у 

відповідності до реквізитів, зазначених у  рахунку 

продавця,  протягом 7

банківських  днів від дати укладення   договору і отримання рахунка  продавця.

Без 

врахування  умов  договору 

щодо  проведення  оплати після 

отримання  рахунка  продавця, 

покупець на власний  ризик  платіжним 

дорученням №НОМЕР_5 

перерахував  на  розрахунковий 

рахунок  продавця  62000 

грн. зазначивши призначення 

цього  платежу як  оплата за 

сільськогосподарську   продукцію,

згідно  договору  б/н від 02.08.2005 року.

На 

виконання  умов договору  продавець  

2-4.08.2005   року  здав 

на  зберігання   на 

Хлібну  базу №78 в с.Злинка  Маловисківського  району 

84080 кг.  ячменю, а   05.08.2005 

року  35460  кг 

ячменю (а.с.39-49),  тобто  всього 

за наданими  продавцем  документами 

ним  було  заготовлено 

для   відправки  покупцю 

119540  кг.  ячменю.

При 

розгляді  справи   позивач за 

первісним  позовом заявою  від 

08.12.2006  року  змінив 

та уточнив позовні  вимоги,  просить винести  рішення яким 

визнати недійсним  договір  купівлі-продажу від  02.08.2005 

року , стягнути  з  відповідача 

за  первісним  позовом суму 

передплати в  розмірі  62000 грн., на  яку 

товар  фактично не  був 

поставлений та  з  метою 

забезпечення  позову   накласти 

арешт  на  майно 

та  грошові  кошти 

відповідача. Підставою  для  визнання  

договору  недійсним   заявник вважає  те, що  

не  мало місця   реальне 

настання  правових  наслідків, що 

обумовлені  цим  правочином, оскільки  продавець 

до  цього  часу зовсім 

не  передав

сільськогосподарську  продукцію покупцю,

навіть на  проплочену  суму в 

розмірі  62000 грн.

Проаналізувавши  правовідносини, що виникли між учасниками

спору  та 

надавши  їм  правову 

оцінку, господарський  суд  приходить 

до  переконання, що  позовні вимоги  за первісним 

позовом  підлягають до  часткового  задоволення, 

а  по   зустрічному 

позову   необхідно  відмовити, виходячи з наступного.

Господарським  судом 

враховується  припис  ст.33 Господарського  процесуального  кодексу 

України про те, що  кожна  сторона повинна  довести ті 

обставини, на які  вона  посилається 

як  на підставу   своїх 

вимог і  заперечень. Докази  подаються сторонами та  іншими 

учасниками судового  процесу.

Згідно  до  ст. 34 

Господарського  процесуального   кодексу 

України  господарський  суд 

приймає тільки    ті  докази, які 

мають  значення  для  

справи.  Обставини  справи, які 

відповідно  до  законодавства повинні  бути підтверджені певними  засобами 

доказування, не  можуть  підтверджуватись іншими  засобами 

доказування.

Господарським  судом 

приймається  до  уваги та 

обставина, що   сторонами  подано 

до  суду копії  договорів, які  за 

їх  поясненнями  були 

укладені сторонами, але  які  мають  

розбіжності  щодо   визначення 

в  пункті  2.1 загальної кількості (ваги)  сільськогосподарської  продукції, яку   продавець зобов'язується  передати покупцеві. Так,  позивач 

за первісним позовом  наполягає  на  

тому, що  договір укладено  з 

визначенням  вказаного пункту

договору “1000 т” (а.с.12), а 

відповідач  за   цим 

позовом-  “500тн” (а.с.24).

Надані  сторонами  копії 

договору   підписані  повноважними  

представниками  та  їх  

підписи скріплено  печатками. При

цьому  судом враховується, що  підписи 

представників   сторін та печатки

проставлено  на останньому третьому  аркуші 

договору, а  спірні  умови 

зазначено   на першому  аркуші, де 

підписи   представників  сторін 

відсутні, тому  можлива  заміна   

перших  сторінок  договору 

зацікавленими  особами.

Враховуючи, що  всі  інші 

умови договору  викладені  в 

редакції, що  повністю  співпадає в 

наданих сторонами  копіях  договорів, 

суд  вважає, що   спір 

можливо  розглянути при  неузгодженості  питання  

про  загальну  кількість сільськогосподарської   продукції, яку продавець  зобов'язується  передати покупцеві, оскільки   ця 

умова  договору  не 

є  предметом  спору 

та   визнання  при 

цьому  правильною  позиції  

будь-якої  з  сторін 

не  вплине  на   

вирішення  спору   по 

суті.

Господарський  суд прийшов до переконання, що  визначальним 

при  вирішення  спору 

слід   вважати  виконання умов  договору 

сторонами   щодо  строків та 

умов  передачі товару,  які 

згідно  до  п.4.1 Договору  визначені слідуючим  чином: строк 

передачі товару 

встановлюється  покупцем і   являє 

собою не  більше  7 

робочих  днів з  моменту одержання продавцем  заявки від 

покупця на  відгруження  товару. Товар 

передається  згідно з  умовами 

EXW- елеватор с.Злинка Кіровоградської 

області.

На 

підтвердження  виконання  умов 

договору  позивач  за 

первісним  позовом  надав 

до  суду  копію заявки 

від 05.08.2005 року на  відгруження  100 тонн ячменю в  розмірі 

проведеної  предоплати

(а.с.15).  Однак, судом не  приймається  

ця  заявка   в 

якості  доказу  про 

наміри    позивача  отримати 

ячмінь, оскільки  позивачем  не  

подано доказів  про   вручення 

чи  отримання  відповідачем 

цього  повідомлення, а  відповідач 

оспорює  факт   надходження 

до  нього такого  повідомлення. Таким  чином, на 

підставі   наданих  позивачем 

за  первісним позовом документами

господарським  судом    безспірно 

встановлено, що  офіційну   претензію 

щодо   невиконання  умов 

договору  та  проведення 

відгрузки  ячменю  позивач 

заявив  відповідачу  лише  

11.04.2006  року , що  підтверджується   квитанцією 

№НОМЕР_6 від  13.04.2006 року

(а.с.16-17).

Аналізуючи  обґрунтованість позовних вимог  по зустрічному  позову господарський  суд вважає, що визначальним для  вирішення  

спору  являється  виконання 

продавцем умов  договору  щодо 

можливості  передати   товар 

покупцю  у  встановлені 

договором  терміни.

При 

цьому  суд  враховує, 

що відповідно до ч.3 ст.26 Закону України “Про зерно та ринок зерна в

Україні” договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що

підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно п.11 ст.1 Закону України

“Про зерно та ринок зерна в Україні” під терміном зерно в цьому законі

розуміються плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які

використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Пунктом 24 статті 1 Закону України

“Про зерно та ринок зерна в Україні” визначено, що складські документи на зерно

-це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як

підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і

зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею  37 цього ж Закону визначено виключний

перелік  складських документів, зокрема:

подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Відповідно до п. 1.7 “Положення про

обіг складських документів на зерно”, затвердженого Наказом Міністерства

аграрної політики України від 27 червня 2003 року N 198, при оформленні партії

зерна складська квитанція виписується в обов'язковому порядку як первинний

документ, що засвідчує кількість та якість прийнятого складом зерна. 

Згідно пункту 1.19 зазначеного

Положення один примірник оригіналу заповненого бланка складського документа

передається поклажодавцеві або вповноваженій ним особі, а другий залишається на

складі.     

Договір   про прийомку, доробку, сушку, зберігання

та  відпуск сільськогосподарської  продукції було  укладено ДП ДАК “Хліб України” Хлібна  база №78 та 

ПП  ОСОБА_1  лише 

09.08.2005  року на зберігання ячменю  2000, які  

були правові  підстави для  приймання та зберігання  ячменю в 

кількості  119540  кг. в 

період  з 02.08. по  05.08.2005 року    позивач 

за  зустрічним  позовом 

не  довів.

Судом  приймається 

до уваги,  що  згідно 

до  ч.1 ст. 9 Закону  України “Про бухгалтерський  облік та фінансову  звітність 

України”  підставою  для бухгалтерського  обліку 

господарських  операцій  є первісні  

документи, які  фіксують  здійснення господарських   операцій. 

Первинні  документи повинні  бути 

складені під  час  здійснення 

господарських  операцій, а  якщо 

це  неможливо- безпосередньо  після 

її   закінчення.

Відповідно  до 

вимог   Інструкції   про 

порядок  проведення  обліку й оформлення  операцій 

із  зерном  і 

продуктами  його перероблення  на 

хлібоприймальних та 

зернопереробних  підприємствах

незалежно  від форм  власності 

і  господарювання,   затвердженої Наказом  Мінагрополітики  України №310 

від  11.07.2005  року  

зареєстрованому  в  Міністерстві 

юстиції України 28.07.2005  року

за №819/11099  (п.3.1.2)-  Для 

приймання  зерна  від 

власників кожен  з  них повинен 

надати: договір  складського

зберігання  зерна  за 

встановленою формою з  хлібоприймальним   або 

зернопереробним  підприємством

та  товарно-  транспортну 

накладну  за  формою №1-СГ або  іншою 

формою; ( розділ 6)- Переоформлення 

зерна від одного власника іншому здійснюється згідно з пунктом 5   Положення про обіг складських документів на

зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від

27.06.2003 № 198 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції   України 16.07.2003 за № 605/7926, в

присутності керівників зацікавлених сторін або їх представників при наявності

відповідних доручень згідно з заявою власника про переоформлення.  У заяві вказуються культура, обсяг

переоформлення, реквізити нового власника. До заяви

додаються складські документи і примірник

реєстру накладних до цих документів за формою 

№ ЗХС-3, на яких робиться 

відповідний  напис.

Перед переоформленням зерна перший

власник повинен повністю розрахуватися з під приємством за послуги з приймання,

очищення, сушіння та зберігання зерна, вирішити питання щодо використання

побічних продуктів і відходів, що належать йому.

Відповідно  до   

пункту  5   Положення про обіг складських документів на

зерно, затвердженого наказом Міністерства   

аграрної політики України від 27.06.2003 № 198 та зареєстрованого в

Міністерстві юстиції   України 16.07.2003

за № 605/7926   складське свідоцтво

(частина А) і заставне свідоцтво (частина Б) подвійного   складського свідоцтва можуть передаватися

разом або окремо за передавальними 

написами встановленої форми, які робляться на зворотному боці частин

подвійного   складського свідоцтва.

У 

разі якщо на зворотному боці подвійного складського свідоцтва (його  частини) не вміщується передавальний напис,

робиться алонж.

Тільки  неперервний ряд заповнених передавальних

написів є доказом переходу прав за подвійним складським свідоцтвом (або його

частинами) до вказаного останнім у передавальних написах індосата - особи, що

прийняла права вимоги і зобов'язання за подвійним складським свідоцтвом (або

його частинами).

Передавальний  напис на складському та заставному свідоцтвах

подвійного  складського свідоцтва

виконується українською мовою. Він повинен містити назву юридичної особи або

ім'я громадянина, що стали новими власниками складського свідоцтва або

заставного свідоцтва, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання

громадянина, дату здійснення індосаменту та підпис уповноваженого працівника

юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом).

Закреслений  індосамент вважається недійсним. Індосамент

повинен бути нічим  не обтяжений.

Будь-які записи про обмеження його умов вважаються недійсними.

Відповідачем за  первісним  

позовом не  надано   доказів 

про   проведення   передачі 

зерна  на  зберігання 

або    переоформлення  на  

нового  власника  (позивача 

за  первісним позовом)  у 

відповідності  до вимог  вказаних 

нормативних  документів.  Відповідачем за  первісним 

позовом не виконано  вимогу  суду 

викладені в  ухвалі  від 

29.12.2006  року  про 

надання  доказів передачі  на зберігання 

зерна  для    продажу  

саме  позивачу  за  

первісним  позовом.

Дослідження  судом в повному обсязі обставин щодо передачі

сільськогосподарської продукції на зберігання 

та видачі складських документів (складських квитанцій), які підтверджують

прийняття продукції на зберігання 

дозволяє  зробити  висновок 

про те, що  надані  позивачем 

за  зустрічним позовом  копії повідомлень на  ім'я 

директора  ТОВ “Вторресурси-Агро”

ОСОБА_10 06.08.2005  року № НОМЕР_7

НОМЕР_8  не  можуть 

слугувати   підтвердженням  факту 

відмови   покупця  від 

отримання  товару, оскільки  вони 

виконані   продавцем в

односторонньому  порядку  і 

докази  їх  направлення 

та  отримання  покупцем 

відсутні, а   покупець  заперечує 

факт отримання  цих  документів.

Таким  чином, висновок  позивача 

за  зустрічним  позовом щодо кількості продукції зданої на

схов  на виконання  умов 

договору , як базової для розрахунку вартості наданих послуг за

зберігання та  спричиненні  втрат 

від  знецінення товару  не ґрунтуються на  наданих 

позивачем  доказах  та 

не  може  бути 

покладено    за  основу 

при прийнятті  судового  рішення.

Також, в порушення вимог п.5 статті

54 ГПК України позивачем за 

зустрічним  позовом при зверненні

до суду не було подано обґрунтований розрахунок суми позову, а саме, суми

основного боргу.

Поданий позивачем в якості  розрахунку в позовній  заяві  

перелік понесених  витрат не  може 

бути    належним розрахунком суми

позову, без розрахунку основної суми боргу 

та  визначення  правових 

підстав  для  їх  визначення.

Різницю вартості закупленого  та  

реалізованого  ячменю  в  розмірі  46891 

грн. господарський  суд  розглядає 

як   наслідок ризику господарської

діяльності  фізичної  особи - суб'єкта  підприємницької  діяльності і 

вона ніяк не стосується об'єктивних причин, перешкодити яким неможливо.

Витрати   на відходи, сушку, доробку

продукції,  вартість  автотранспорту по  доставці продукції   на 

хлібну  базу  позивач  

за  зустрічним  позовом 

при  укладенні  договору  

фактично  взяв  на 

себе і   при  зверненні 

до суду, а  також  при 

розгляді  справи  судом 

не  подав  доказів 

того, що  вказані  витрати 

ним були  понесені  з 

вини   відповідача  за 

зустрічним  позовом.  

Як 

посилається  позивач  за 

первісним  позовом,   правовідносини  між   сторонами 

спору   виникли на   підставі 

договору   купівлі-продажу,

який  він 

просить  визнати  недійсним. 

Господарським  судом  проаналізовано   відповідність  вказаного 

договору  вимогам   законодавства, яке  діяло 

на час  укладення  договору, 

та  зроблено висновок  про 

те, що  при укладанні  договору  

досягнуто згоди  щодо усіх  істотних 

умов, а  саме:  предмету 

договору, кількості,  ціни,

строків проведення  оплати. Договір  підписаний 

повноважними  посадовими  особами 

та   їх  підписи скріплено  відповідними 

печатками.

За 

приписом  ст. 179 Господарського

кодексу  України  майново-господарські зобов'язання, які  виникають 

між  суб'єктами  господарювання і  негосподарюючими суб'єктами- юридичними  особами 

є господарсько-договірними  зобов'язаннями.

При укладенні  господарських  договорів сторони  можуть визначати  зміст 

договору на  основі вільного  волевиявлення, коли   сторони мають  право  

погоджувати на  свій  розсуд 

будь-які  умови  договору, що 

не  суперечать  законодавству

Поряд  з  цим,

господарський  суд прийшов до

переконання, що  позовні вимоги  позивача 

за   первісним  позовом 

щодо  визнання недійсним  договору 

купівлі-продажу від  02.08.2005

року   є необґрунтованими та  не 

можуть  бути   задоволені, оскільки   позивач 

за  первісним   позовом 

хоч і  вибрав   передбачений 

законом  спосіб  захисту 

своїх  прав  чи 

інтересів,    враховуючи  положення 

ст.16  Цивільного  кодексу України, однак  не 

навів   обґрунтування  своїх вимог з 

посиланням  на   законодавство, а  приведена 

ним  аргументація з  посиланням 

на  ч.3 ст.215, ч.1 ст.216

Цивільного кодексу  України є  лише 

власними  міркуваннями

позивача   про  наявність 

підстав для  прийняття такого

рішення.

Висновок  про   

необхідність  відмовити в

задоволенні вимог   позивача  за 

первісним  позовом  в 

частині визнання   недійсним    договору, суд  робить 

на  підставі   наступного.

У 

відповідності  до  ч.1 ст.215 Цивільного кодексу  України  

підставою недійсності 

правочину  є  недодержання і  момент 

вчинення  правочину стороною

(сторонами) вимог, яків встановлені частиною 

першою-третьою, п'ятою  та   шостою статті  203 цього  

Кодексу. Як  вбачається  з 

матеріалів  справи  договір 

від  02.08.2005  року 

між  сторонами  не  

підпадає  під  визначення 

недійсного  правочину,

оскільки  позивачем  за 

первісним  позовом  не 

подано  доказів недодержання

сторонами загальних  умов, що  можуть  

привести  до  визнання 

правочину  недійсним ( суперечливість

цьому  Кодексу, іншим  актам цивільного  законодавства, а  також 

моральним  засадам  суспільства; відсутність необхідного  обсягу 

цивільної  дієздатності;   порушення 

вільного виявлення та 

внутрішньої  волі при

волевиявленні учасника  правочину;  відсутність 

спрямованості  на  реальне настання  правових 

наслідків, що  обумовлені  правочином). 

Жодна  з  вказаних підстав  для  

визнання  правочину  недійсним 

не    доведена  позивачем 

за   первинним  позовом.

За приписом   ч.2 ст. 651 

Цивільного  кодексу  України договір  може 

бути змінено  або розірвано за  рішенням 

суду  на  вимогу 

однієї із  сторін у  разі 

істотного  порушення   договору 

другою  стороною  та 

в  інших  випадках, 

встановлених  договором  або законом. Істотним  є таке порушення  стороною 

договору,  коли внаслідок   завданої цим 

шкоди  друга  сторона 

значною  мірою  позбавляється 

того, на  що   вона 

розраховувала при  укладенні  договору. 

Позивачем  не  надано 

суду  доказів   завдання  

шкоди  та  позбавлення його  того, на 

що він  розраховував  при 

укладанні  договору.

Крім  того, 

згідно  до  ст.188 Господарського  кодексу 

України зміна  та  розірвання 

господарських  договорів  в 

односторонньому  порядку   не  

допускається,  якщо  інше 

не  передбачено   законом 

або  договором. Сторона  договору, яка вважає  за 

необхідне  змінити або  розірвати 

договір,  повинна  надіслати 

пропозиції  про  це другій 

стороні  за  договором. Сторона  договору, яка 

одержала  пропозицію  про 

зміну  чи  розірвання 

договору,  у  двадцятиденний  строк 

після  одержання  пропозиції 

повідомляє  другу  сторону 

про  результати  її 

розгляду.  У  разі якщо 

сторони не  досягли згоди  щодо зміни (розірвання)  договору або 

у  разі  неодержання 

відповіді у  встановлений строк

з  урахуванням часу  поштового 

обігу, заінтересована 

сторона  має  право 

передати  спір на  вирішення 

суду.

Суд вважає, що між сторонами

досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у

відповідності до вимог ст.ст. 11, 639,655,691 ЦК України  підтверджують що це  саме 

договір купівлі-продажу. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна,

вартість - визначені в договорі.

На користь відносин купівлі-продажу

свідчить і застереження в договорі  про

ціну та  загальну  вартість  

з ПДВ.

Позивач перерахував   грошові 

кошти   відповідачу  за первісним позовом  частково в 

розмірі 62000 грн. 

04.08.2005  року згідно  до 

платіжного  доручення НОМЕР_5

і  як встановлено  судом 

відповідач   станом  на  

час  перерахування  коштів 

в  період з 02.08. по  05.08.2005 

року  фактично  заготовив для 

відправки  покупцю  119540 кг ячменю (а.с.39-49).

Отримавши  від  

покупця  грошові   кошти 

в  розмірі  62000 грн. 

продавець  не  вжив 

заходів  для  виконання 

своїх  зобов'язань  по 

передачі  покупцю  товару, а 

розпорядився  грошима   покупця 

та  заготовлененим  товаром  

на  свій  розсуд. 

Доказів  переоформлення  заготовленого 

ячменю на  покупця  відповідач 

за  первісним  позовом 

до  суду не  надав.

Згідно ст.526 ЦК України

зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме

невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення

позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Спір  фактично виник  через 

небажання    відповідача за  первісним позовом  повернути 

гроші  або поставити   позивачу 

ячмінь.

Укладений   між сторонами  договір та 

норми   діючого  законодавства 

не містять підстав для 

звільнення   відповідача від  обов'язку 

повернути   позивачу  отримані 

гроші  за  непоставлений 

товар.

Документів, що підтверджують повний

розрахунок по договору з позивачем відповідач не представив. Позивач правомірно

просить стягнути наявний основний борг 

в  розмірі 62000 грн. з

відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в

натурі. На день розгляду заяви борг на користь позивача складає 62000 грн.  Розрахунок боргу зроблений вірно, а вимоги

обґрунтовані, тому в цій частині позовні вимоги підлягають до повного

задоволення.

Фактично   між 

сторонами  виникли правовідносини,

що  підпадають під  дію 

глави 83 Цивільного  кодексу  України 

щодо набуття, збереження 

майна  без  достатньої 

правової  підстави. За  приписом 

ст. 1212  Цивільного кодексу  України особа, яка  набула майно або  зберегла 

його у  себе за  рахунок 

іншої  особи (потерпілого)  без 

достатньої  правової  підстави (безпідставно  набуте 

майно), зобов'язана 

повернути  потерпілому це  майно. 

Особа  зобов'язана  повернути майно  і 

тоді, коли  підстава,  на 

якій  воно  набуте, згодом  відпала. Позивач  за 

первісним  позовом  перерахував 

відповідачу  за  первісним  

позовом  62000 грн. на  виконання 

умов  договору  купівлі-продажу  ячменю, 

відповідач  прийняв  ці 

кошти та  розпорядився  ними на 

законних  підставах.  Однак, 

в результаті  невиконання  відповідачем 

за  первісним  позовом  

своїх   зобов'язань  по    

поставці  ячменю та  реалізації 

заготовленого  ячменю  іншій 

особі,  відпали   підстави 

для   утримання  відповідачем 

належних   позивачу  за 

первісним  позовом  коштів 

і виник  його  обов'язок 

повернути   отримані  кошти. Згідно 

до  ст. 1213  Цивільного 

кодексу  України набувач  зобов'язаний 

повернути  потерпілому  безпідставно 

отримане  майно в  натурі.

Господарським  судом 

звертається  увага  на  ту  обставину, що   при 

проведенні  перерахування  грошових 

коштів   позивачем   за  первісним  позовом в платіжному  дорученні 

№НОМЕР_5  (а.с.18)  конкретно 

визначено   призначення   платежу: “ Оплата  за 

сільськогосподарську 

продукцію  згідно  договору 

№б/н від  02.08.2005  р., в т.ч. ПДВ 10333 грн.33 коп.”  Тому, враховуючи вимоги ч.2. ст. 193 ГК

України, яка передбачає обов'язок кожної сторони вживати всіх необхідних

заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи

інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, суд

вважає  відмову відповідача за  первісним 

позовом  від  повернення 

коштів  в розмірі  62000 грн., за наведених обставин справи,

безпідставною. 

Аналізуючи  обґрунтованість  позовних 

вимог в  частині   стягнення 

з  відповідача за первісним  позовом 

5642  грн. пені  та  штрафу 

в  розмірі  12400 грн. 

господарський  суд  вважає, що вказані   вимоги не підлягають до  задоволення, в  позові 

слід  відмовити, оскільки  матеріали 

справи  засвідчують  про  

неналежну реалізацію  

позивачем   за  первісним 

позовом  своїх  прав 

та   фактично  відсутнє 

волевиявлення  на  отримання  

ячменю в   передбачені  договором 

терміни. Незважаючи  на  те, що  

відповідач  за  первісним 

позовом   вжив  заходів 

для  виконання  умов 

договору  та  заготовив 

для   відправки  покупцю 

119540  кг.  ячменю, 

позивач не довів  до відома   продавця 

заявку  на  відгруження 

товару №1 (а.с.15),  отримання  якої   

оспорюється   відповідачем,  не  

направив  представника  для  

переоформлення   товару  на   

нового  власника,  а 

звернувся  з  претензією щодо виконання умов  договору 

лише  11.04.2006  року. 

При  цьому  господарський 

суд   вважає  за 

необхідне  відмовити в

стягненні  з   відповідача 

пені  та  штрафу на 

підставі   положення  ч.3 ст. 550 

Цивільного  кодексу  України, 

визнавши  наявність   вказаних 

обставин, які  мають  істотне 

значення  для  вирішення 

спору та  доводять  те, що   

відповідач  за  первісним 

позовом  фактично  не відповідає за порушення  зобов'язання. Стягнення  пені 

та штрафу за  правовою  природою, є мірою цивільно-правової  відповідальності, тому  їх 

застосування  можливе  лише 

за  наявності  вини.

Поряд з  цим, господарський  суд вважає  

за  необхідне  відмовити 

в  позові   позивачу за 

зустрічним  позовом,   оскільки 

ним  не  доведено 

наявність  вини    відповідача за  зустрічним 

позовом  в  спричинених  

позивачем    витратах.

Крім  того, 

господарським судом 

залишається  без задоволення  клопотання  

позивача  за первісним  позовом 

про   накладення  арешту 

на  майно  та 

грошові  суми  відповідача 

за  первісним  позовом, оскільки  позивачем не 

подано  до  суду 

доказів  про те, що  невжиття 

таких  заходів    може 

утруднити  чи  зробити 

неможливим  рішення  суду та 

не   приведено   даних 

про наявність у  відповідача  майна 

чи  грошових  коштів. Крім 

того, позивач не  визначив  конкретно 

які  дії  він вважає за 

необхідне  виконати:  накласти 

арешт  на  майно 

чи  на  грошові 

кошти.  

Судові витрати по справі згідно

статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на

відповідача    за  первісним 

позовом пропорційно  розміру  задоволених вимог.

Керуючись  ст.ст. 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116, 117

Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні  вимоги 

за  первісним  позовом 

задовольнити  частково.

Стягнути  з  

фізичної  особи-суб'єкта  підприємницької діяльності   ОСОБА_1АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідент. номер

НОМЕР_9   на користь    товариства 

з  обмеженою  відповідальністю   “Вторресурси- Агро” м.Одеса  вул. 

Канатна  41 кв. 16 р/р  26001001030254 в ТОВ КБ "Місто

Банк", МФОЛ 328760, код 33388428, ІПН 33388421553,3 сплачені  за 

непоставлений  товар  кошти 

в  розмірі   62000 грн., 

суму  сплаченого  державного 

мита в  розмірі   620 

грн. та  витрат  на 

інформаційно-технічне 

забезпечення судового 

процесу  в розмірі  118 

грн.

Наказ  видати.

В 

решті позовних вимог  відмовити.

В задоволені  позовних  

вимог  за   зустрічним 

позовом  відмовити.

Рішення може бути оскаржено до

Дніпропетровського апеляційного господарського суду в установленому законом

порядку.

Суддя

Ю. І. Хилько