Ухвала

від 06.04.2015 по справі 12/398-04

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2015 року м. Київ К/9991/54096/12

06 квітня 2015 року Справа № 12/398-04

к/с № К/9991/54096/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайло О.М. СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Господарського суду Вінницької області від 08 травня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року

у справі №12/398-04

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Господарський суд Вінницької області постановою від 08 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2004 року №0001972602/0, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 85,00 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів позапланову комплексну документальну перевірку Вінницької філії позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2002 року по 01 січня 2004 року, про що склав акт від 28 жовтня 2004 року № 309/26-20-01/24899821.

Вказаною перевіркою було встановлено ряд порушень податкового законодавства, а саме:

підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого зайво включено до валових витрат ІІІ кварталу 2002 року витрати на проживання, які були віднесені до витрат на відрядження у розмірі 1 473,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 442,00 грн.;

підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем у ІV кварталі 2003 року до валових витрат включено страховий резерв для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, визнаними нестандартними за методикою Національного банку України та безнадійними згідно з нормами цього Закону у розмірі, який перевищує 20 відсотків від сукупної заборгованості по вказаних кредитах станом на 01 січня 2004 року на 120 449,00 грн., що призвело до завищення валових витрат на 120 449,00 грн.

Загалом перевіркою виявлено заниження податку на прибуток на 36 577,00 грн. за рахунок завищення філією позивача валових витрат на 121 922,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2004 року №0001972302/0, яким визначив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 44 25,00 грн., з яких 36 577,00 грн. за основним платежем та 7 448,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій, серед іншого, було встановлено, що 23 травня 2011 року постановою Вінницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2011 року, у справі №2а/0270/1527/11 визнано противоправними дії Державної податкової інспекції у м. Вінниці щодо проведення перевірки Вінницької філії позивача на підставі постанови заступника начальника слідчого відділу СУ ПМ ДПА України Мегеди В.В. від 23.02.2004 року про призначення перевірки.

Наведені обставини, з урахуванням приписів ч.1 ст.72 КАС України, дали судам попередніх інстанцій підстави визначитись із тим, що оскільки власне позапланова перевірка, яка проводилася податковими органами є протиправною в силу рішення суду, яке набрало законної сили, то і її результати є необґрунтованими, безпідставними та неправомірними.

Утім, обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на неправомірність формування філією позивача валових витрат, шляхом включення до їх складу страхового резерву для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, визнаними нестандартними за методикою НБУ та безнадійними згідно з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у розмірі, що перевищує 20 відсотків від сукупної заборгованості по кредитах станом на 01 січня 2004 року.

Так, вирішуючи даний спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року №279 (далі - Положення), позивачем проведено аналіз оцінки кредитних ризиків за кредитними операціями, у тому числі за кредитами наданими згідно договорів від 05 грудня 2002 року №147 ПОП «Прогресс», від 11 грудня 2002 року №153 СТОВ «Черемошнянське», від 28 грудня 2002 року №174 ПОП «Рідний край».

Додатковими угодами до вказаних договорів від 02 грудня 2003 року №2, від 01 грудня 2003 року №2, від 27 жовтня 2003 року №1, відповідно, були продовжені терміни користування кредитами.

З огляду на те, що пролонгація кредиту тягне за собою підвищення ризику його неповернення, позивач, у тому числі з урахуванням інших вимог Положення, здійснив переоцінку кредитного ризику по даних операціях та понизив їх категорію із «стандартної» до «субстандартної».

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків.

Формування банками страхового резерву регламентується Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

За змістом пункту 1.1 Положення, з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Пункт 1.3 наведеного Положення визначає, що банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна» (пункт 1.5 Положення).

Враховуючи вимоги пунктів 1.3 та 1.5 Положення, позивач сформував страховий резерв для можливих втрат за кредитами на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зважений на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій.

Сума сформованого страхового резерву була відображена позивачем у рядку 04.3 «про прибуток установи банку» декларації з податку на прибуток за ІV квартал 2004 року.

Відповідно до підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій, за виключенням позабалансових, крім гарантій, коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти (далі - страховий резерв).

Страховий резерв формується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для комерційних банків встановлено певні обмеження щодо максимального розміру страхового резерву, який дозволено віднести до валових витрат.

Відповідно до вимог підпункту 12.2.3 вказаного пункту, розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Як свідчать матеріали справи, сукупна сума заборгованості за всіма видами кредитів, гарантій, поручительства та зобов'язань позивача станом на 01 січня 2004 року становила 35 002 368,17 грн. (у т.ч. 25 859 418,18 грн. - сукупна сума кредитів, 1036 058,36 грн. - сукупна сума гарантій, 5 814 246,83 грн. - сукупна сума позабалансових зобов'язань з кредитування), а сформований позивачем за рахунок валових витрат страховий резерв становить 627 406,83 грн., що складає 1,79 % від сукупної суми заборгованості за всіма активами та спростовує висновки податкового органу про завищення розміру страхового резерву.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень у їх сукупності, а також встановлення судовими інстанціями факту, що позивач правильно визначив розмір страхового резерву, який включив до складу валових витрат ІV кварталі 2004 року, дають підстави погодитись із висновками попередніх судових інстанцій при визначенні відсутності у діях позивача порушень вимог підпункту 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Вінницької області від 08 травня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року у справі №12/398-04 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.