Ухвала

від 12.05.2015 по справі 2а-1091/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 р. Справа № 128027/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника відповідача Квасниці Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвесткабель» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

01.02.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвесткабель» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.11.2010 року № 0002632321/0, від 01.11.2010 року № 0002642321/0, від 11.02.2011 року № 0000252321/0, від 11.02.2011 року № 0000242321/0.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки акту ДПІ у Сихівському районі м. Львова, на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. В обґрунтування позовних вимог додатково зазначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Вважає, що несплата контрагентом до бюджету податку не є перешкодою для віднесення позивачем витрат з ПДВ до податкового кредиту. Крім того, позивач зазначає, що наявність у позивача податкових накладних є достатньою підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість, що, на думку позивача, свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновку ДПІ у Сихівському районі м. Львова про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи викладене, позивач вважає, що не може нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства іншим платником податків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від 01.11.2010 року № 0002632321/0; від 01.11.2010 року № 0002642321/0; від 11.02.2011 року № 0000252321/0 та від 11.02.2011 року №0000242321/0.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 01.11.2010р. №0002642321/0 та від 11.02.2011р. №0000252321/0, від 01.11.2010 року № 0002632321/0 та від 11.02.2011 року №0000242321/0 є протиправними, оскільки не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в межах цього спору, а застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та за порушення щодо віднесення позивачем витрат на оплату послуг СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» до складу валових є неправомірним.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням відповідача замінив відповідача Державну податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «Укрінвесткабель» зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради як юридична особа, код ЄДРПОУ 32053472 та взяте на облік як платник податків в ДПІ у Сихівському районі м. Львова, зареєстроване платником ПДВ.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова провела позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Укрінвесткабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ТзОВ «Київська енергокабельна компанія», СПД ФО ОСОБА_2 за 2008 рік, за результатами якої складено акт перевірки від 19.10.2010 року № 2642/23-209/32053472(2-й том, а.с.116-134). Вказаною перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР в період з березня по грудень 2008 року включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях із СПД ФО ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» в сумі 726 159,03 грн. Також перевіркою встановлено, що в порушення пп. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем за період 2008 року безпідставно включено до складу валових витрат витрати по операціях придбання товарів від постачальника СПД ФО ОСОБА_2 в сумі 2 481 512, 00 грн., а, отже підприємством занижено прибуток підприємства за 2008 рік на суму 2 481 512, 00 грн., і, відповідно занижено податок на прибуток на суму 620 378, 00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 01.11.2011 року №0002642321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 089 239,30 грн., у тому числі, за основним платежем 726 159,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 363 080,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 01.11.2011р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 930 567,00 грн., в тому числі за основним платежем 620 378,00 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 310 189, 00 грн.

Також, ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведена позапланова невиїзна перевірка ТзОВ «Укрінвесткабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ТзОВ «Київська енергокабельна компанія», СПД ФО ОСОБА_2 за період з 01.01.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27.12.2010 року № 3144/23-209/32053472(1-й том а.с.12-37). Вказаною перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР позивачем в період з січня по грудень 2008 року безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях із СПД ФО ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» в сумі 766 844, 00 грн. Перевіркою також встановлено, що в порушення пп. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем в період 2008р. від постачальників СПД ФО ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» безпідставно, а, отже підприємством занижено об'єкт оподаткування за 2008 рік на загальну суму 3 785 932, 87 грн.

На підставі вказаного акту перевірки згідно з п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 11.02.2011 року № 0000252321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 57 855, 00 грн., у тому числі, за основним платежем 40 684, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10 171, 00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 11.02.2011 року № 0000242321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 407 631, 00 грн., в тому числі за основним платежем 326 105, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 81 526, 00 грн.(1-й том, а.с.64-65).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, згідно з п. 5.11. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З матеріалів справи слідує, що основними постачальниками ТзОВ «Укрінвесткабель»в період з 01.01.2008 року по 31.03.2010 року були СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія». Відповідно, валові витрати в основному сформовано позивачем за рахунок взаєморозрахунків із вказаними контрагентами.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01.09.2007 року (1-й том, а.с.71-72), укладеного між ТзОВ «Укрінвесткабель» та СПД ФОП ОСОБА_2, останній поставляв та передавав у власність позивача товар (кабель, провід, муфти, контакти, вимикачі, лічильники, роз'єми, інші електротовари), а позивач приймав відповідний товар та оплачував його вартість. На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивачем додані видаткові накладні на товар та податкові накладні(1-й том, а.с.114-250). Вказані вище податкові накладні включено до реєстру отриманих податкових накладних за відповідний період та до складу податкового кредиту декларації по ПДВ.

На підставі виставлених СПД ФО ОСОБА_2 рахунків-фактур на товар (1-й том, а.с.73-113) позивачем проводилась оплата, що підтверджується банківськими виписками по рахунку з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року (2-й том, а.с.17-107). Обсяг придбання товаро-матеріальних цінностей (робіт, послуг), відображений ТзОВ «Укрінвесткабель» в деклараціях з ПДВ за період з березня 2008 року по листопад 2008 року від СПД ФОП ОСОБА_2 становить 2 481 510, 00 грн.(5-й том, а.с.4-5, 7-8, 10, 13-16, 18-19, 21-22).

Господарські операції позивача із ТзОВ «Київська Енергокабельна Компанія» по поставці електротоварів (кабель, барабани тощо) підтверджується видатковими накладними (постачальник - ТзОВ «Київська енергокабельна компанія», одержувач (платник) - ТзОВ «Укрінвесткабель», зокрема, від 17.03.2008 року, 01.04.2008 року, 07.04.2008 року, 08.04.2008 року, 23.04.2008 року, товарно-транспортною накладною від 20.03.2008 року вантажовідправник: «Київська енергокабельна компанія»), податковими накладними від 14.03.2008 року, від 09.04.2008 року, від 22.04.2008 року та від 30.05.2008 року. Позивачем проведено оплату за вказаний товар, що підтверджується банківськими виписками по рахунку з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року (2-й том, а.с.17-107).

Крім цього, придбання ТзОВ «Укрінвесткабель» товару у СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» підтверджується також довіреностями, виданими відповідальним особам позивача на придбання товару, про що свідчить витяг з журналу реєстрації довіреностей, договором оренди складських та офісних приміщень № 11/2 від 11.02.2007 року, актами звірки взаєморозрахунків щодо оренди складських та офісних приміщень від 10.01.2008 року, договором оренди нежитлових приміщень № 17 від 21.02.2008 року, актом здачі-приймання нежитлових приміщень від 31.12.2008 року, оборотно-сальдовими відомостями по рах. 281 місця зберігання партії за 2008 рік.

Товари, отримані від СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ Київська енергокабельна компанія» безпосередньо пов'язані із здійсненням позивачем основних видів своєї господарської діяльності.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій купівлі-продажу (поставки) ТзОВ «Укрінвесткабель» було надано договір купівлі-продажу між СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Укрінвесткабель», видаткові та податкові накладні, платіжні доручення про оплату, договори поставки, банківські виписки, оборотно сальдові відомості, довіреності контрагентів на отримання товару, документи про оплату, проведену контрагентами на користь ТзОВ «Укрінвесткабель» за отримані ними товари, податкові декларації з податку на додану вартість ТзОВ «Укрінвесткабель», реєстри отриманих та виданих податкових накладних, документи контрагентів про отримання товару від ТзОВ «Укрнівесткабель», інші докази, які свідчать про те, що отриманий товар від СПД ФОП ОСОБА_2, ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» було продано (поставлено) ТзОВ «Укрінвесткабель»іншим контрагентам.

Придбаний позивачем у СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» товар, ТзОВ «Укрінвесткабель» реалізовувало іншим контрагентам, відповідно до довідки позивача за 2008р. про реалізацію товару іншим контрагентам (2-й том, а.с.149-170). Факт здійснення господарських операцій з приводу подальшої реалізації товару підтверджується договорами про купівлю продаж товарів, видатковими та податковими накладними, рахунками фактурами, платіжними дорученнями та банківськими виписками про оплату товару, довіреностями на отримання товарно матеріальних цінностей, актами звірки взаєморозрахунків. Продаж вказаних товарів відбувався за ціною вищою від ціни придбання.

Колегія суддів критично оцінює доводи податкового органу про порушення кримінальної справи відносно СПД ФОП ОСОБА_2, як на підставу для визнання спірних правочинів фіктивними з огляду на наступне.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Поряд з тим, в процесі апеляційного розгляду, відповідач не надав доказів постановлення вироку у кримінальній справі щодо контрагента позивача, ані судових рішень про те, що договори укладені між останнім та СПД ФОП ОСОБА_2, визнано нікчемними.

Щодо посилань податкового органу на відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає, що це не є безумовною підставою вважати, що поставка товарів не відбулася, оскільки факт поставки товарів підтверджується наведеними вище первинними документами, які у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія» були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість, здійснювали господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвесткабель» товарів та робіт (послуг) від СПД ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Київська енергокабельна компанія», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся, а також віднесення витрат по спірних господарських операціях до складу валових витрат.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначених вище договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвесткабель» та СПД ФОП ОСОБА_2, ТзОВ «Київська енергокабельна компанія», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище договорів необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагентів умислу при укладенні ними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені договори були укладені саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані договори не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначених вище договорів, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

Враховуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність визначення податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова(правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року у справі № 2а-1091/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий О.Б. Заверуха

Судді В.Я. Качмар

В.В. Ніколін