Постанова

від 18.05.2015 по справі 922/5365/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа № 922/5365/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Счастливої Я.О., довіреність №38-1867 від 28.05.2010 року

відповідача - Шкурапет Н.І., Дробот І.А. довіреність від 20.01.2015 року,

3-ої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Шльонських О.М. довіреність від 26.03.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1985 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.15 у справі № 922/5365/14

за позовом - Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків,

до - Харківської гімназії №14 Харківської міської ради Харківської області,

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління освіти адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради м. Харків,

про стягнення коштів :

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09 лютого 2015 року (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Харківської гімназії №14 Харківської міської ради Харківської області(61171, м. Харків, вул. Корчагінців, 20, код 23751950, р/р 3541700100187 ГУДКСУ у Харківській області) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"(61037, м. Харків, вул.Доброхотова,11, код 31557119, р/р 26032302062313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України ", МФО351823) - 1 159 531,04грн. заборгованості , витрати по сплаті судового збору в сумі 23 288,75грн. Провадження на суму 18 180,63грн. припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Не погодившись з даним висновком суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить дане рішення скасувати.

21 квітня 2015 року від позивача надійшов відзив (вх.№6568).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2015 року з огляду на неявку у судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, було відкладено розгляд справи.

18 травня 2015 року відповідачем було надано додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх.№7703).

У судове засідання, яке відбулось 18 травня 2015 року з'явились належні представники сторін, які підтримали свої правові вимоги по справі.

Під час судового засідання Управлінням освіти адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради було надано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Харківську міську раду, з огляду на той факт, що остання є власником майна відповідача.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку відмовити у його задоволенні, осільки обов'язковою підставою залучення третьої особи до участі у розгляді справи є встановлення судом можливості впливу рішення на права та обов'язки особи третьої особи. Натомість предмет позовних вимог полягає виключно у стягненні коштів з відповідача, що в свою чергу виключає можливість впливу рішення на права та обов'язки Харківської міської ради.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила наступні обставини справи.

КП "Харківські теплові мережі" здійснювало постачання теплової енергії на підставі Розпорядження про початок опалювального сезону 2010-2011 р.р., 2011-2012 р.р., 2012- 2013р.р., 2014 р. та згідно договору "Про постачання теплової енергії" № 541 від 01.08.2002 року у приміщення відповідача, що перераховані у додатку 4 до договору.

У 2012 році Харківській гімназії №14 Харківської міської ради Харківської області КП теплові мережі" здійснювалося постачання теплової енергії на підставі договору про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 21.02.2012 року, у 2013 році - на підставі договору №541/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 11.02.2013 року Факт постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актами про підключення опалення до приміщень відповідача на початку опалювальних сезонів та актами про відключення опалення від приміщень відповідача про опалювальних сезонів, доданими до позовної заяви. У приміщенні відповідача прилади комерційного обліку тепла, за якими відповідач повинен здійснювати розрахунки за отримане тепло.

Згідно укладеного договору №541 про постачання теплової енергії від 01.02.2002 року за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є і наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Однак такої сплати відповідач не здійснював, на його адресу рахунки до сплати сплачував частково.

Відповідно до п.4.3. договору №541/12 від 21.02.2013 року про закупівлю теплової енергії по гарячій воді за державні кошти, відповідач до початку розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію повинен здійснювати не пізніше 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку. Відповідач у порушення умов вищевказаного договору за отриману теплову енергію сплачував частково.

Відповідно до п.4.3 договору №541/13 від 11.02.2013 року про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти, остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію повинен здійснювати до 4-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при за показниками приладів обліку на підставі самостійно отриманого до 1 числа місяця акту виконаних робіт.

На підставі п.4.4. Договору якщо фактичне теплової енергії більше, ніж зазначене в Договорі, це перевищення окремо Відповідачем не пізніше 4-го числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі самостійно отриманого до 1 числа поточного місяця акту виконаних робіт.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачу направлялись рахунки для сплати за спожиту теплову енергію, які відповідач сплачував, але не в повному обсязі.

Тому, внаслідок неналежного виконання умов договору, з врахуванням уточненого позивачем періоду виникнення заборгованості відповідача, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 177 711,67грн. заборгованості за період з жовтня 2009 року по 01.11.2014року.

Під час розгляду справи по суті у суді першої інстанції позивачем було надано докази часткового погашення відповідачем заборгованості у сумі 18 180,63грн .

У зв'язку з чим, провадження в частині існування заборгованості на суму 18 180,63грн. було припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Рішенням суду першої інстанції, на підставі того, що 17.11.2014року сторонами підписано акт звірки відпуску - отримання теплової енергії за її використання від 17.11.2014 року, з якого вбачається, що заборгованість відповідача станом на 01.11.2014 року складала 1177711,67 грн. та часткового погашення відповідачем суми боргу, було частково задоволено позовні вимоги та стягнуто Харківської гімназії №14 Харківської міської ради Харківської області - 1 159 531,04грн. заборгованості.

Не погоджуючись з вказаним висновком суду першої інстанції, відповідач в обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначає на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права:

-не задоволення судом першої інстанції клопотання про застосування строків позовної давності до стягнення суми заборгованості за період жовтень 2009 року по грудень 2009 року у сумі 144973,29 грн.

-не врахування судом того факту, що вимога про стягнення заборгованості з жовтня 2009 року по 01.01.2011 рік становить 194890,00 грн., а не 706305,92 грн., як вказано в розрахунку.

-не вірністю розрахунків боргу за період з 01.01.2011 року по 01.11.2014 року, з огляду на той факт, що:

-у період з 01.01.2011 по 01.12.2011 рік сторони керувались умовами договору про постачання теплової енергії №541 від 01.08.2002 року, відповідно до додаткової угоди від 26.04.2011 року якого сума договору складала 331256,00 грн.

-у період з 01.01.2012 року по 01.12.2012 рік сторони керувались умовами договору про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти №541/12 від 21.02.2012 року, відповідно до додаткової угоди до нього від 01.03.2012 року ціна договору становить 487940,00 грн.

-у період з 01.01.2013 року по 01.12.2013 рік сторони керувались умовами договору про закупівлю теплової енергії №541/13 від 11.02.2013 рік, ціна договору становить 389249,97 грн.

-відсутністю заборгованості за період з 01.01.2014 року по 01.11.2014 року

-порушення судом норм процесуального права з огляду на відмову в задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи, відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи, відмову в задоволенні клопотання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про правоміність рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, КП "Харківські теплові мережі" здійснювало постачання теплової енергії на підставі Розпорядження про початок опалювального сезону 2010-2011 р.р., 2011-2012 р.р., 2012- 2013р.р., 2014 р. та згідно договору "Про постачання теплової енергії" № 541 від 01.08.2002 року у приміщення відповідача.

У 2012 році Харківській гімназії №14 Харківської міської ради Харківської області КП теплові мережі" здійснювалося постачання теплової енергії на підставі договору про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 21.02.2012 року, у 2013 році - на підставі договору №541/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 11.02.2013 року.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно укладеного договору №541 про постачання теплової енергії від 01.02.2002 року за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є і наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Однак такої сплати відповідач не здійснював, на його адресу рахунки до сплати сплачував частково.

Відповідно до п.4.3. договору №541/12 від 21.02.2013 року про закупівлю теплової енергії по гарячій воді за державні кошти, відповідач до початку розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію повинен здійснювати не пізніше 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку. Відповідач у порушення умов вищевказаного договору за отриману теплову енергію сплачував частково.

Відповідно до п.4.3 договору №541/13 від 11.02.2013 року про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти, остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію повинен здійснювати до 4-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при за показниками приладів обліку на підставі самостійно отриманого до 1 числа місяця акту виконаних робіт.

На підставі п.4.4. Договору якщо фактичне теплової енергії більше, ніж зазначене в Договорі, це перевищення окремо Відповідачем не пізніше 4-го числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі самостійно отриманого до 1 числа поточного місяця акту виконаних робіт.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи відповідачу направлялись рахунки для сплати за спожиту теплову енергію, які відповідач сплачував, але не в повному обсязі.

17.11.2014 року сторонами підписано акт звірки відпуску - отримання теплової енергії за її використання від 17.11.2014 року, який підписаний та скріплений печаткам представниками позивача та відповідача по справі, за укладеними договорами, зазначеними вище, з якого вбачається, що заборгованість відповідача станом на 01.11.2014 року складала 1177711,67 грн.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В той же час, під час розгляду справи по суті, позивачем надано докази часткового погашення відповідачем заборгованості у сумі 18 180,63грн, а відтак відповідач має обов'язок зі сплати коштів за спожиту теплову енергію у розмірі 1 159 531,04грн.

Спростовуючи існування даної суми заборгованості відповідачем наголошено на неврахування судом застосування строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з жовтня 2009 року по жовтень 2011 року (Том 2 а.с.30).

В той же час, частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

-визнання пред'явленої претензії;

-зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

-письмове прохання відстрочити сплату боргу;

-підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором

-акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

-письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

-часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги відповідача, останній наголошує на необхідності застосування строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з жовтня 2009 року по 01.01.2015 року.

Між тим, з матеріалів справи, 05 квітня 2011 року між сторонами було укладено додаткові угоди до договору №541 від 01 серпня 2002 року (Том 1 а.с.156), (Том 2 а.с.126) якими сторони дійшли згоди доповнити договір пунктом 6.8, відповідно до якого починаючи з моменту підписання угоди протягом 60 календарних місяців сплачує Енергопостачальній організації заборгованість за надану теплову енергію у розмірі 177115,92 грн. та 194890,00 грн. яка утворилась станом на 01.01.2011 року.

А відтак, даними угодами, якими було внесено зміни до договору від 01 серпня 2002 року, відповідачем було визнано факт існування боргу, що в контексті статті 264 Цивільного кодексу України, є свідчення переривання строку позовної давності до стягнення заборгованості за період з жовтня 2009 року по 01.01.2011 року. Шляхом укладення між сторонами додаткових угод до договору №541 від 01 серпня 2002 року (Том 1 а.с.156) (Том 2 а.с.126) сторонами 05 квітня 2011 року було погоджено існування суми заборгованості станом на 01.01.2011 рік у сумі 372005,92 грн. та визначено нові строки її оплати.

Стосовно ж стягнення заборгованості за період з 01.01.2011 року по жовтень 2011 року, то колегія суддів приймає до уваги наявні листи відповідача до Управління освіти адміністрації Фрунзенського району Харківськї області від 18.05.2013 року №293, 23.12.2013 року №874 (Том 1 а.с.207-208), якими відповідач визнав існування заборгованості у сумі 1097228,88 грн. станом на 01.05.2013 року та 1155575,48 грн. станом на 01.11.2013 року та просив сприяти у вирішенні питання з погашення кредиторської заборгованості. Таким чином чином, відповідачем було визнано існування боргу у сумі 1155575,48 грн. станом на 01.11.2013 року, і як наслідок, безпосередньо визнано й наявність заборгованості за період з 01.01.2011 року по жовтень 2011 року, що є свідченням переривання строку позовної давності до стягнення заборгованості за період з 01.01.2011 року по жовтень 2011 року.

Враховуючи вищезазначене, твердження відповідача про необхідність застосування строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з жовтня 2009 року по жовтень 2011 року є неправомірним.

Одночасно колегія суддів відхиляє доводи відповідача, як підставу відсутності зазначеної суми заборгованості, той факт, що вимога про стягнення заборгованості з жовтня 2009 року по 01.01.2011 рік становить 194890,00 грн., а не 706305,92 грн., як вказано в розрахунку, з огляду на наступне.

По-перше, відповідач вказуючи на існування в розрахунках позивача боргу у розмірі 706305,92 грн. не вірно проаналізував зміст останнього.

В заяві про уточнення позовних вимог, позивач надав розрахунок заборгованості (Том 2 а.с.3-5), який являє собою різницю між нарахованими сумами на оплату та відповідно оплаченими відповідачем.

Проаналізувавши його фактичний зміст, вбачається що позивачем за період з жовтня 2009 року по кінець грудня 2010 року було нараховано 706305,92 грн., з боку відповідача була оплата в розмірі 334300, 00 грн. Таким чином, за даний період позивачем зазначається на існуванні боргу станом на 01.01.2011 року у розмірі 372005,92 гривень, замість 706305,92 грн. як вказано відповідачем.

А по-друге, стверджуючи про існування боргу у даний період у розмірі 194890,00 грн., що останній підтверджує існуванням додаткової угоди до договору №541 від 01.08.2002 року, відповідач оминув той факт, що другою додатковою угодою від 05 квітня 2011 року до договору №541 від 01.08.2002 року сторонами було підтверджено існування заборгованості станом на 01.01.2011 року також у розмірі 177115,92 гривень.

Слід звернути увагу, що матеріали справи містять дві додаткові угоди від 05 квітня 2011 року до договору №541 від 01.08.2002 року.

Відповідно до першої додаткової угоди до договору №541 від 01.08.2002 року (Том 1 а.с.156) було доповнено пункт 6 договору підпунктом 6.8. в наступній редакції.

пп.6.8.1. «Споживач починаючи з моменту підписання додаткової угоди, протягом 60 календарних місяців сплачує Енергопостачальній організації заборгованість за надану теплову енергію у розмірі 194890,00 грн., яка утворилась станом на 01.01.2011 року, у тому числі: 193200,00 грн. по загальному фонду 1690,00 грн. по спеціальному фонду»

пп.6.8.2. «Споживач здійснює сплату від виниклої заборгованості, у розмірі 2000,00 грн за теплову енергію рівними частинами щомісячно до 25 числа кожного місяця згідно графіку».

Водночас, другою додатковою угодою до договору №541 від 01.08.2002 року (Том 2 а.с.156) було доповнено пункт 6 договору підпунктом 6.8. в наступній редакції.

пп.6.8.3. «Споживач починаючи з моменту підписання додаткової угоди, протягом 60 календарних місяців сплачує Енергопостачальній організації заборгованість за надану теплову енергію у розмірі 177115,92 грн., яка утворилась станом на 01.01.2011 року»

пп.6.8.4. «Споживач здійснює сплату від виниклої заборгованості, у розмірі 3300,00 грн. за теплову енергію рівними частинами щомісячно до 25 числа кожного місяця згідно графіку».

Зазначені копії додаткових угод містять підписи сторін, скріплені печатками сторін та завірені належним чином.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, дійшла висновку, що зазначені додаткові угоди є невід'ємними частинами договору №541 від 01.08.2002 року, та свідчать, в свою чергу, про існування боргу у відповідача станом на 01.01.2011 рік у сумі 372005,92 грн.

Таким чином, вказана в розрахунку позову позивачем сума заборгованості за період з жовтня 2009 року по 01.01.2011 року повністю співпадає із розміром заборгованості визначеної додатковими угодами до договору №541 від 01.08.2002 року.

Разом з тим, стверджуючи в доводах апеляційної скарги на відсутності заборгованості з жовтня 2009 року по 01.01.2011 року, всупереч положенням статті 33 Господарського процесуального кодексу Укаїни, відповідач не надав до суду контррозрахунок існуючої суми заборгованості. Натомість як 17 листопада 2014 року, актом звірки відпуску - отримання теплової енергії за її використання підтвердив наявність заборгованості станом на 01.11.2014 року у сумі 1177711,67 грн, до якої входила безпосередньо й неоплачена сума заборгованості, яка була утворена станом на 01.01.2011 року.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, не погоджується відповідач також з розрахунками боргу за період з 01.01.2011 року по 01.11.2014 року.

Наголошуючи на помилковості розрахунку суми боргу за даний період відповідач зазначає, що

-у період з 01.01.2011 по 01.12.2011 рік сторони керувались умовами договору про постачання теплової енергії №541 від 01.08.2002 року, відповідно до додаткової угоди від 26.04.2011 року якого сума договору складала 331256,00 грн.

-у період з 01.01.2012 року по 01.12.2012 рік сторони керувались умовами договору про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти №541/12 від 21.02.2012 року, відповідно до додаткової угоди до нього від 01.03.2012 року ціна договору становить 487940,00 грн.

-у період з 01.01.2013 року по 01.12.2013 рік сторони керувались умовами договору про закупівлю теплової енергії №541/13 від 11.02.2013 рік, ціна договору становить 389249,97 грн.

Стверджуючи про сплату зазначених сум, відповідач наголошує на відсутності боргу за дані періоди.

В той же час, позивач обґрунтовує зазначений розрахунок фактичним спожитим позивачем об'ємом теплової енергії, враховуючи, що відповідачем було використано більший розмір теплової енергії, ніж встановлено ціною договору.

Разом з тим, відповідно до договору про постачання теплової енергії №541 від 01.08.2002 року, яким сторони керувались у період з 01.01.2011 по 01.12.2011 рік, а саме пункт 6.4 договору, при перевищенні фактично використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується Споживачем не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно п.4.4. договору про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти №541/12, якщо фактичне теплової енергії більше, ніж зазначене в Договорі, це перевищення окремо Відповідачем не пізніше 28-го числа поточного місяця акту виконаних робіт.

Згідно до п.4.4. Договору про закупівлю теплової енергії №541/13 від 11.02.2013 року якщо фактичне теплової енергії більше, ніж зазначене в Договорі, це перевищення окремо Відповідачем не пізніше 4-го числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі самостійно отриманого до 1 числа поточного місяця акту виконаних робіт.

Таким чином, відповідними договорами у відповідні періоди, відповідачем було погоджено сплату коштів за перевищену фактично спожиту теплову електроенергію.

Твердження відповідача про відсутність обов'язку здійснювати оплату за договором без наявності відповідного бюджетного асигнування суперечить положенням цивільного законодавства.

Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Окрім того, статтею 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Відповідно до п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Окрім цього, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного Суду від 15.05.2012 року по справі № 3-28гс12. Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що наведені вище твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Разом з тим, відповідач помилково вважає, що позивачем встановлена сума заборгованості за період з 01.01.2014 року по 01.11.2014 року, оскільки відповідно до розрахунку за даний період позивачем взагалі підтверджено переплату відповідачем суму коштів.

Крім того, існування суми боргу на момент подачі позовної заяви підтверджується підписаним сторонами актом звірки відпуску - отримання теплової енергії за її використання від 17.11.2014 року, який підписаний та скріплений печаткам представниками позивача та відповідача по справі, за укладеними договорами, зазначеними вище, з якого вбачається, що заборгованість відповідача станом на 01.11.2014 року складала 1177711,67 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо відмови в задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи з огляду на наступне.

Питання щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції врегульовано статтею 15 Закону України № 2453-VІ "Про судоустрій України і статус суддів" від 07.07.2010 року. Даною нормою, зокрема, встановлено, що справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово або колегією суддів.

Законодавчий припис щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції кореспондується із частиною 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, згідно вимог якої справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Відтак питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Разом з тим, заява про призначення колегіального розгляду справи повинна бути обґрунтованою та мотивованою, повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Заява також повинна бути підтверджена фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.

Із поданого клопотання про призначення колегіального розгляду справи (Том 2 а.с.31-32) вбачається, що заявник не навів жодної конкретної обставини на підтвердження складності справи або складності спору, не надав жодного доказу на підтвердження заяви, обмежившись при цьому лише посилання на складність справи та той факт, що останній є некомерційною організацією, не має свого майна та фінансується з бюджету.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про колегіальний розгляд справи, оскільки заява позбавлена фактичного та правового обґрунтування.

Погоджується суд апеляційної інстанції також з відмовю суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення експертизи з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

При цьому, відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 23 березня 2012 року № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Тобто, експертиза призначається у випадку, коли для вирішення справи необхідні специфічні знання в певній галузі. Між тим, призначення судової експертизи є правом господарського суду, яке він використовує для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні спору і потребують спеціальних знань. А відтак, останній наділений процесуальним правом встановлювати необхідність проведення експертизи для надання належної оцінки всім обставинам справи у їх сукупності та прийняття рішення по суті спору.

Разом з цим, відповідно до п. 5 вказаної Постанови, питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

В клопотанні про призначення судової експертизи (Том 2 а.с.44), в якості аргументації необхідності її проведення, відповідачем зазначено лише про існування різного розрахунку ціни договорів і відповідно й розрахунку ціни позову. Однак наявність даної обставини не створює у суду необхідність застосування спеціальних знань, оскільки останній в змозі самостійно оцінити наявні докази у справі та встановити фактичні дані, що входять до предмета доказування, для вирішення спору по суті.

Крім того, під час апеляційного провадження по справі відповідачем не було заявлено клопотання про необхідність проведення судової експертизи.

З вищенаведених підстав господарським судом Харківської області цілком законно було відмовлено у його задоволенні.

Правомірною є також відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи 09 лютого 2015 року відповідачем було надано клопотання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради. В якості підстави для залучення Харківської міської ради у розгляді справи відповідачем було зазначено, що остання є засновником та власником майна відповідача.

В силу приписів постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Таким чином обов'язковою підставою залучення третьої особи до участі у розгляді справи є встановлення судом можливості впливу рішення на права та обов'язки особи- Харківської міської ради.

В той же час, предмет позовних вимог спрямований на стягнення виключно коштів з відповідача, та не включає майно відповідача, що в свою чергу виключає можливість впливу рішення на права та обов'язки Харківської міської ради. У зв'язку з чим, судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні заяви відповідача.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає на відсутності жодних порушень процесуального законодавства судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення господарського суду Харківської області від 09.02.15 у справі № 922/5365/14 без змін

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.02.15 у справі № 922/5365/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25 травня 2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.