Постанова

від 03.12.2008 по справі 2-а-156/08

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новомиколаївський районний суд

Новомиколаївський районний суд

Запорізької області

Справа № 2-а-156/08

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 грудня 2008 року                                                                                      смт.

Новомиколаївка

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді                                     - Шиш А.Б.

               при

секретарі                                             -

Вишняк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в

смт. Новомиколаївка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління

Пенсійного Фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області про

стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям

війни",

в с т а н о в и

в:

Позивач

звернувся до суду з позовом в якому вказує, що відповідач, в порушення ст. 6 ЗУ

"Про соціальний захист дітей війни", в 2006-2007 роках не виплачував

йому щомісячну соціальну допомогу, внаслідок чого в 2006-2007 роках утворилася

заборгованість, яку просить зобов'язати відповідача нарахувати в сумі 2733,30

грн.

Позивач в судове

засідання не з'явився. В адресованій суду заяві просить справу розглянути у

його відсутність. Позов підтримує.

Представник

відповідача в судове засідання не з'явився. В адресованій суду заяві відповідач

просить справу розглядати у відсутність його представника. В запереченнях на

позов відповідач із вимогами не погодився, та зазначив, що він діяв в межах

повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими

актами. Зокрема, зазначив, що дія ст. 6 вказаного Закону на 2006 та 2007 роки

були призупинена відповідними законами про державні бюджети, Законом України

"Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування

виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який

затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який

затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, відповідач зазначив, що

частиною третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії

за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,

застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з

цим Законом. З цього відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний

розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій не застосовується.

Також відповідач зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності,

встановлений для звернення до суду.

Вивчивши

матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до

наступних висновків.

Згідно із

статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною

війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої

світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. Відповідно, позивач є

дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей

війни". Відповідач вказаний факт не заперечує.

Згідно зі

статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в

редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), дітям війни

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога,

що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії

за віком.

Однак, статтею

77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дія вказаної

статті на 2006 рік була зупинена.

Законом України

"Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на

2006 рік" від 19.01.2006 року встановлено, що пільги дітям війни,

передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей

війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання

бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Статтею 71

Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія вказаної статті

на 2007 рік була зупинена.

Рішенням

Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії

статті 6 вказаного Закону на 2007 рік, передбачене пунктом 12 статті 71 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не

відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно зі

статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом

законодавчої влади в Україні.

Конституція

України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому

числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України,

який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову

юридичну силу.

Водночас

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3

жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України

зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас

врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які

за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі

акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування

попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше

не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт,

який діяв у часі раніше».

За змістом

частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду

України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за

наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу

суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах необхідно застосовувати

положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї

норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з

наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України,

а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2006

рік» фактично змінено положення Закону України «Про соціальний захист дітей

війни», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення

статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

У зв'язку з цим

суд не може застосувати до спірних правовідносин норму закону, яка не діє.

Також не діяла

вказана стаття і в 2007 році, до 09.07.2007 року, коли за вищевказаним рішенням

Конституційного Суду України зупинення її дії на 2007 рік було визнано неконституційним.

Виходячи із

того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про

соціальний захист дітей війни", суд вважає, що на нього повністю

розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України

"Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на

підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6

зазначеного Закону, але починаючи з 09.07.2007 року.

Відповідно до

частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у

чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного

законом.

При цьому

статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком,

встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно

для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд

вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України "Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному

випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення

розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру

щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний

захист дітей війни", оскільки цей Закон передбачає в якості критерію

визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не

суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до

статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,

а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином,

щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення

громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто,

фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права

громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

В той же час,

відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей

війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється

за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду

України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних

надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно

джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же

час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на

соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо

передбачена законом.

Суд звертає

увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних

коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не

приймається до уваги.

Відносини, що

склалися між позивачем та відповідачем, є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Відповідно до

частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням

адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,

прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від

порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних

управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання

делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно до

частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона

повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,

крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до

частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних

повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи

бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Разом з тим,

статтею 99 КАС України встановлений річний строк для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи, який

обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вказана

позивачем причина пропуску строку звернення до суду - неповідомлення його про

належні йому права, не є поважною.

Таким чином,

виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в

позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими,

що підлягають задоволенню частково - в межах річного строку позовної давності.

Керуючись ст.

11, 71, 159, 163 КАС України, суд

п о с т а н о в

и в:

Адміністративний

позов задовольнити частково.

Зобов'язати

Управління Пенсійного Фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької

області здійснити нарахування ОСОБА_1 надбавки, передбаченої ст. 6 Закону

України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 %

мінімальної пенсії за віком за період часу із 17 листопада 2007 року по 31

грудня 2007 року.

В задоволенні

інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з

Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 0,28 грн. понесених судових витрат.

Постанова може

бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного

адміністративного суду через Новомиколаївський районний суд Запорізької області

шляхом подання в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі

апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня складення

постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після

цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Постанова в

повному обсязі буде складена 05 грудня 2008 року.

СУДДЯ                                                                                                                         А.Б.ШИШ