Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/8072/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/8072/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОБЕЗПЕКА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр"

про стягнення заборгованості у розмірі 4 351 384,32 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Нікітіна-Дудікова Г.Ю. (дов.№б/н від 31.03.2015)

від відповідача: Богдан І.В. - керівник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОБЕЗПЕКА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" про стягнення заборгованості у розмірі 2 767 640,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання з боку відповідача договірних обов'язків щодо оплати робіт за договором №ІБ-1208-02 на виконання робіт від 07.08.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2015 порушено провадження у справі №910/8072/15-г та призначено її до розгляду на 23.04.2015 року.

20.04.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 23.04.2015 судом оголошено перерву до 21.05.2015 року.

Під час судового засідання 21.05.2015 судом розглянуто заяву позивача про збільшення позовних вимог, подану до суду 21.05.2015 року.

За приписами п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

З огляду на вищевикладене, судом прийнято до розгляду заява позивача про збільшення розміру позовних вимог та роз'яснено сторонам, що подальший розгляд справи буде здійснено із врахуванням поданої заяви.

За наслідками судового засідання 21.05.2015 судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів. У судовому засіданні оголошено перерву до 04.06.2015 року.

За наслідками судового засідання 04.06.2015, у зв'язку із необхідністю додаткового часу для ознайомлення, судом оголошено перерву до 09.06.2015 року.

У судовому засіданні 09.06.2015 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, долученому до матеріалів справи.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також, суд відзначає, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав не надання відповідачем документів, не підлягає задоволенню, оскільки положеннями Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу та вирішує спір по суті за наявними у матеріалах справи документами, якщо них достатньо для прийняття обґрунтованого та законного рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПП-ЦЕНТР» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБЕЗПЕКА» (виконавець) укладений договір на виконання робіт № ІБ-1208-02 (надалі - «Договір»).

За умовами укладеного договору, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати науково-технічні роботи по темі: «Оцінка технічного стану та перепризначення терміну експлуатації реактора енергоблоків №1 та №2 ВП ЗАЕС». Зміст та обсяг робіт в цілому по етапах, наукові, технічні та інші умови до науково- технічної продукції, які є предметом Договору, визначаються Технічним завданням, що міститься у Додатку 1, який є невід'ємною частиною Договору. Обсяг виконання робіт може бути уточненно, доповнено та/або змінено за взаємною згодою Сторін. Терміни і вартість виконання основних етапів визначаються Календарним планом, що міститься у Додатку 2, який є невід'ємною частиною Договору. На підставі цього Договору Виконавець організує та забезпечує поетапне виконання робіт для Замовника, а Замовник приймає виконані Виконавцем роботи після їх закінчення по кожному етапу роботи, про що будуть складені відповідні Акти здачі-приймання. Якщо в процесі виконання роботи буде з'ясована неминучість одержання негативного результату або недоцільність подальшого проведення робіт, Виконавець має право призупинити їх, повідомивши про це Замовника у 10-денний термін, після зупинки. У цьому випадку Сторони зобов'язані у 5-ти денний термін розглянути питання про доцільність продовження робіт (п.1.1.-1.5. договору).

За приписами розділу 2 Договору, Виконавець зобов'язується: 2.1.1. Здійснювати виконання робіт у терміни, за обсягами та на умовах, що передбачені цим Договором і що можуть бути погоджені в Додаткових угодах до цього Договору, якщо такі будуть укладені. 2.1.2. Для отримання інформації та консультацій, необхідних для виконання своїх зобов'язань за Договором та/або Додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені, залучати для роботи за згодою Замовника його персонал, що має необхідну кваліфікацію. 2.1.3. Інформувати Замовника про свої наміри використання для виконання робіт програмного забезпечення третьої сторони та, за згодою Замовника, використовувати таке програмне забезпечення. Обов'язки Замовника: 2.2.1. Надавати Виконавцю необхідні йому для виконання своїх зобов'язань за Договором та/або Додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені; інформацію та консультативну підтримку персоналом Замовника, що має необхідну кваліфікацію. 2.2.2. Проводити оплату виконаних Виконавцем робіт у відповідності до умов цього Договору та/або Додаткових угод до нього, якщо такі будуть укладені. 2.3. Виконавець та Замовник повинні забезпечувати конфіденційне використання матеріалів, документів та інформації, що стане доступною їм в процесі виконання робіт за Договором та/або Додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені.

Вартість робіт по Договору становить 5 363 333,33 грн. (п'ять мільйонів триста шістдесят три тисячі триста тридцять три грн. 33 коп.), крім того ПДВ становить 1 072 666,67 грн. (один мільйон сімдесят дві тисячі шістсот шістдесят шість грн. 67 коп). Загальна вартість робіт складає 6 436 000,00 грн. (шість мільйонів чотириста тридцять шість тисяч грн. 00 коп.).

Рахунки Виконавця оплачуються Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 30 календарних днів після отримання Замовником звіту про виконання етапу робіт.

Виконавець має право без погодження Замовника змінювати фактичну структуру статей витрат без збільшення загальної вартості робіт за Договором.

Замовник залишає за собою право змінювати вартість етапів робіт, що оформлюється додатковою угодою (розділ 3 Договору).

Із матеріалів справи вбачається, що за наслідками виконання робіт, сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти здавання-приймання роботи за договором, а саме: Акт № 1 від 30.11.2012 на суму 813 000,00 грн.; Акт № 2 від 30.11.2012 на суму 653 000,00 грн.; Акт № 3 від 30.11.2012 на суму 690 000,00 грн.; Акт № 4 від 30.11.2012 на суму 580 000,00 грн.; Акт № 5 від 30.11.2012 на суму 325 000,00 грн.; Акт № 6 від 30.11.2012 на суму 515 000,00 грн.; Акт № 7 від 30.11.2012 на суму 2 860 000,00 грн.; Акт № 8 від 28.12.2012 на суму 2 200 000,00 грн.; Акт № 9 від 28.12.2012 на суму 1 250 000,00 грн.

Суд відзначає, що відповідачем до матеріалів справи не додано доказів відмови у прийнятті робіт або будь-яких заперечень щодо прийняття виконаних робіт.

Після проведення робіт позивачем виписано відповідачеві податкові накладні: Податкова накладна №8 від 30.11.2012 на суму 813 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 135 500,00 грн.; Податкова накладна №9 від 30.11.2012 на суму 653 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 108 833,33 грн.; Податкова накладна №10 від 30.11.2012 на суму 690 000,00 грн. в тому числі ПДВ над суму 115 000,00 грн.; Податкова накладна №11 від 30.11.2012 на суму 580 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 96 666,67 грн.; Податкова накладна №12 від 30.11.2012 на суму 325 000 грн. в тому числі ПДВ на суму 54 166,67 грн.; Податкова накладна №13 від 30.11.2012 на суму 515 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 85 833,33 грн.; Податкова накладна №14 від 30.11.2012 на суму 2 860 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 476 666,67 грн.; Податкова накладна №5 від 28.12.2012 на суму 2 200 000,00 грн. у тому числі ПДВ на суму 366 666,67 грн.; Податкова накладна №6 від 28.12.2012 на суму 1 250 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 208 333,33 грн.

Всього Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБЕЗПЕКА» виконано робіт на суму 9 886 000,00 грн., які прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПП-ЦЕНТР», проте оплачені лише частково на суму 7 860 634,00 грн., а саме:

- платіжним дорученням №28 від 04.03.2013 на суму 4 706 920,00 грн.

- платіжним дорученням №27 від 04.03.2013 на суму 1 452 626,00 грн.

- платіжним дорученням №30 від 15.03.2013 на суму 1 500,00 грн.

- платіжним дорученням №31 від 18.03.2013 на суму 1 000 000,00 грн.

- платіжним дорученням №32 від 5.04.2013 на суму 17 500,00 грн.

- платіжним дорученням №35 від 17.04.2013 на суму 50 000,00 грн.

- платіжним дорученням №61 від 24.04.2013 на суму 24 000,00 грн.

- платіжним дорученням №52 від 27.08.2013 на суму 283 920,00 грн.

- платіжним дорученням №434 від 11.09.2013 на суму 195 468,00 грн.

- платіжним дорученням №11 від 10.10.2013 року на суму 128 700,00 грн.

Таким чином, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем становить 2 025 366,00 грн. (9 886 000,00 грн. - 7 860 634,00 грн. = 2 025 366,00 грн.)

З метою досудового врегулювання спору, ТОВ «Енергобезпека» направило відповідачу претензію №1 на суму 2 717 359,00 грн. за вих..№4 від 31.01.2014 року. Вказана претензія залишена ТОВ «ІПП-Центр» без виконання, що зумовило звернення позивача із даним позовом до суду, у межах якого останній просить стягнути з відповідача 2 025 366,00 грн. основного боргу, 671 184,00 грн. пені, втрати від інфляції у розмірі 1 465 565,72 грн., 189 268,65 грн. - 3% річних.

Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що з боку позивача договірні зобов'язання виконані не на належному рівні, у зв'язку із чим відповідачем понесені збитки. ТОВ «ІПП-Центр» стверджує, що для виконання робіт, передбачених умовами укладеного договору із позивачем, ТОВ «ІПП-Центр» вимушений був звернутись до третіх осіб. Так, відповідач не заперечує проти розірвання договору та проведення зустрічного зарахування однорідних вимог - 2 025 366,00 грн. основного боргу та 4 000 000,00 грн. збитків з урахуванням інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір №ІБ-1208-12 від 07.08.2012 за своє правовою природою є договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а тому правовідносини між сторонами регулюються Главою 62 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами статті 892 Цивільного кодексу України, за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи..

Виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін (стаття 894 Цивільного кодексу України).

Умовами укладеного між сторонами договору, останні передбачили остаточний розрахунок протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу роботи (п.3.2. договору). Як встановлено судом вище, акти підписані сторонами 30.11.2012 та 28.12.2012, а тому оплату замовник мав здійснити протягом 30 календарних днів, тобто до 31.12.2012 та 29.01.2013 включно.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст. 526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, у суду достатньо підстав стверджувати, що роботи, передбачені договором №ІБ-1208-02 на виконання робіт від 07.08.2012, прийняті замовником згідно актів приймання виконаних робіт.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату виконаних робіт, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду спору у суді становить 2 025 366,00 грн., залишається не погашеною та підлягає стягненню відповідача на користь позивача.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що надані відповідачем документи такі, як лист ДІЯР України, лист ДП "Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки" №410/963 від 16.04.2015, протоколу технічної наради за результатами виконання робіт по обґрунтуванню експлуатації енергоблоків №1 ЗАЕС, №2 ЗАЕС від 31.06.2014, лист ДП НАЕК "Енергоатом" від 28.03.2012, лист ДІЯР України №18-31/4-3618 від 03.06.2014, не спростовують доводів позивача, щодо виконання робіт ТОВ «Енергобезпека» та прийняття таких робіт ТОВ «ІПП-Центр», а отже не можуть вважатися належнимим доказами у розумінні положень ст. 33, 34 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1 статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Тобто, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

Під час судового розгляду Товариством з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" жодними доказанами не доведено наявності всіх складових, із якимим законодавець пов'язує можливість стягнення збитків з ТОВ "Енергобезпека". Також, не надання доказів вчинення дій, передбачених положеннями статті 601 ЦК України, як то складання акту, направлення заяви на адресу позивача щодо вчинення правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог, є підставою для визнання заперечень відповідача проти позову безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо строків та розмірів, та визнає суму пені у розмірі 671 184,00 грн. обґрунтованою, та такою, що підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1 465 565,72 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим, а тому здійснивши перерахунок за період фактичного прострочення здійснення платежів, встановив, що до стягнення з відповідача підлягають грошові кошти у розмірі 189 268,65 грн. - 3% річних.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у розмірі 2 025 366,00 грн. основного боргу, 671 184,00 грн. пені, втрати від інфляції у розмірі 1 465 565,72 грн., 189 268,65 грн. - 3% річних.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОБЕЗПЕКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" про стягнення заборгованості у розмірі 4 351 384,32 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариству з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" (01014, місто Київ, вулиця Струтинського, будинок8; ідентифікаційний код 24264063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобезпека» (03150, місто Київ, вулиця Димитрова, будинок 6; ідентифікаційний код 38003364) 2 025 366 (два мільйони двадцять п'ять тисяч триста шістдесят шість) гривень 00 копійок основного боргу, 671 184 (шістсот сімдесят одну тисячу сто вісімдесят чотири) гривні 00 копійок пені, втрати від інфляції у розмірі 1 465 565 (один мільйон чотириста шістдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 72 копійки, 189 268 (сто вісімдесят дев'ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 65 копійок - 3% річних та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 09.06.2015 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 15.06.2015 року.

Суддя К.В. Полякова