Постанова

від 16.06.2015 по справі 916/46/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа № 916/46/15-г

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Шевченка В.В., Головея В.М.,

при секретарі судового засідання Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від третьої особи: не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 26 лютого 2015 року

по справі № 916/46/15-г

за позовом Державного підприємства «Українські спеціальні системи»

до Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області

про стягнення 41 137,44 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство „Українські спеціальні системи” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області про стягнення заборгованості в загальному розмірі 44277,53 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 30000,00 грн., пені в сумі 5430,00 грн., штрафу в сумі 2100,00 грн., збитків від інфляції в сумі 5850,00 грн. та трьох відсотків річних в сумі 897,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятих на себе за договором про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.195/13/ІН від 19.07.2013р. грошових зобов'язань щодо здійснення оплати вартості проданого позивачем товару.

Згідно із заявою від 03.02.2015р. позивачем було зменшено розмір заявлених позовних вимог до загальної суми 41 137,44 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 30000 грн., пені в сумі 3413,47 грн., збитків від інфляції в сумі 6 750,00 грн. та трьох відсотків річних в сумі 973,97 грн., розрахованих за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26 лютого 2015 р. (суддя Демешин О.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Відділу Держземагентства у Ренійському районі Одеської області на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи” 30000 гривень боргу, 3413 гривень 47 коп. пені, 6750 гривень інфляційних, 973 гривень 97коп. сплати 3% річних та 1827 гривень судового збору.

Задовольняючи частково позов ДП „Українські спеціальні системи”, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача щодо стягнення з Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області заборгованості у сумі 30 000 грн. є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Також судом визнані обґрунтованими та задоволені вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних. При цьому, суд зазначив, що нарахування пені здійснюється на підставі ч.2 ст.231 ГК України, і вірний розрахунок пені складає 5490 грн., однак враховуючи заявлені позовні вимоги в розмірі 3413,47грн., суд задовольнив такі вимоги в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Відділ Держземагенства у Ренійському районі Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2015 року та відмовити у позові, оскільки зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги Відділ Держземагенства у Ренійському районі Одеської області посилається на те, що умовами п.4.2 договору про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.195/13/ІН від 19.07.2013р. передбачено відстрочку платежу за поставлений товар у випадку відсутності бюджетного фінансування відповідача, а тому строк оплати поставленого товару ще не настав та відсутні підстави для стягнення як основного боргу так і штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних втрат.

До того ж скаржник вважає, що притягнення його до відповідальності є можливим тільки при наявності вини у порушенні зобов'язання, а в даному випадку вина відсутня, оскільки оплата не здійснена через відсутність фінансування.

Крім того, апелянт зауважує, що договором не передбачено застосування штрафних санкцій до відділу у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару за бюджетні кошти, а навпаки, п.7.2 договору передбачає сплату штрафних санкцій відповідно до ч.2 ст.231 ГК України постачальником замовнику.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання належним чином повідомлені, про причини неявки в судове засідання не повідомили суд, тобто без поважних причин не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні, тому апеляційна скарга розглянута за відсутністю представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до висновків про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування оскаржуваного рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.07.2013р. між Державним підприємством „Українські спеціальні системи” (постачальник) та Відділом Держземагентства у Ренійському районі Одеської області (замовник) було укладено договір №11.195/13/ІН (далі – Договір) про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався виготовити у 2013 році та поставити замовнику один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі – ПАК-ДЗК), а замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК. Технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору. Придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи” КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування” Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору).

Відповідно до п.3.1. Договору, ціна договору становить 30000грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та Протоколу погодження договірної ціни товару.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору, а також п.1 додаткової угоди №1 від 25.12.2013 року, Замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року. Замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Пунктом 11 Договору було встановлено, що він набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань – до їх повного виконання.

Підписанням додатку № 1 до договору №11.195/13/ІН від 19.07.2013р. сторонами було погоджено Технічні вимоги до програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціальним програмним забезпеченням, а також специфікацію даного програмно-апаратного комплексу.

Як з'ясовано судом першої інстанції, на виконання договору, позивач поставив відповідачу ПАК-ДЗК, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000082 від 25.12.2013р. на суму 30000грн. (а.с.23) та довіреністю на отримання товару від 23.12.2013 року №000002 (а.с.24).

Однак, у встановлені договором строки відповідач з позивачем за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим останній направив відповідачу претензію №02-506 від 10.04.2014 року.

У відповідь на вказану претензію листом за №20-20-03/549 від 25.04.2014р. відповідач визнав наявність боргу.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, ТОВ «Українські спеціальні системи» звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, проти чого не заперечують сторони, що відповідач не здійснив оплату вартості придбаного товару в сумі 30 000,00 грн. після закінчення 2013 фінансового року, чим порушив прийняті на себе за договором №11.195/13/ІН від 19.07.2013р. грошові зобов'язання.

В результаті викладеного, станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом, у Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області утворилась заборгованість перед ДП „Українські спеціальні системи” за вищезазначеним договором в сумі 30000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Доводи скаржника про те, що строк оплати товару за договором №11.195/13/ІН від 19.07.2013р. не настав у зв'язку із тим, що пунктом 4.2 договору встановлено відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки строк дії даного договору закінчився 31.12.13 р., а відповідно із цим і відстрочка платежу також закінчилася, що не виключає обов'язку відповідача сплатити борг за поставлений товар.

Крім того, судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника щодо неправомірності стягнення з нього боргу, в обґрунтування яких покладено факт відсутності бюджетного фінансування на оплату спірної суми заборгованості, оскільки відповідно до положень ст.ст. 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України відсутність у боржника грошових коштів для здійснення розрахунків за придбані товари, навіть у випадку фінансування такого боржника за рахунок коштів державного бюджету, не може бути підставою для звільнення цього боржника від відповідальності за допущене порушення власних зобов'язань.

Тим більш, спірний договір було укладено в межах кошторисних призначень Замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи” КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування”. Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них”, що відображено в договорі №11.195/13/ІН від 19.07.2013р., та не заперечується сторонами по справі.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р.3-28гс12, ухваленій з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 692 ЦК України, судова колегія дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позов ДП „Українські спеціальні системи” в частині стягнення з Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області заборгованості за придбаний товар в сумі 30 000,00 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на положення ст.625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних в сумі 973,97 грн. за порушення останнім власних грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, а також 6750 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року, викладені у заяві про зменшення позовних вимог, судова колегія вважає, що вони арифметично вірні, обґрунтовані та підлягають стягненню в повному обсязі, отже суд першої інстанції правомірно стягнув їх з відповідача.

В той же час, розглянувши позовні вимоги в частині стягнення із відповідача пені в сумі 3413,47 грн., судова колегія не погоджується зі стягненням пені, здійсненим судом першої інстанції, та зазначає, що в стягненні пені слід відмовити в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 р. встановлено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У п. 7.1. договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором, тобто умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її розміру конкретного за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, а тому до правовідносин сторін названі норми матеріального права застосовані бути не можуть, так як відповідач має перед позивачем виключно грошове зобов'язання.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування пені на підставі ч.2 ст.231 ГК України, оскільки, як було зазначено вище, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, а в даному випадку предметом позову є стягнення заборгованості за поставлений товар.

Водночас, оскільки умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання та враховуючи, при тому, що цей розмір не визначений і законом, зокрема, ч. ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не підлягають задоволенню.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 р. у справі № 26/093-12.

За таких обставин, апеляційна скарга Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2015р. – частковому скасуванню в частині стягнення пені, в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.2 ст.103, 105 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу Держземагенства у Ренійському районі Одеської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 26 лютого 2015 року по справі № 916/46/15-г скасувати в частині стягнення пені, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовну заяву Державного підприємства “Українські спеціальні системи” – задовольнити частково.

Стягнути з Відділу Держземагентства у Ренійському районі Одеської області (68800, Одеська область, м.Рені, вул. Комсомольська, 157, код 37565083) на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи” (04119, м. Київ, вул. Мельникова,83-Б, код 32348248) 30000 гривень боргу, 6750 гривень інфляційних, 973 гривень 97 коп. сплати 3% річних та 1675,35 гривень судового збору.

В решті позову відмовити.»

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17.06.2015р.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

Суддя В.В. Шевченко