Постанова

від 14.02.2007 по справі 45/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

45/17

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 лютого 2007 р.                                                                                   № 45/17  

          Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

розглянувши у  відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного комітету України здержавного матеріального резерву

на рішеннягосподарського суду м. Києва від 01.11.2006 р.

у справі№ 45/17

за позовомВідкритого акціонерного товариства “Укртелеком”в особі Івано-Франківської філії

доДержавного комітету України здержавного матеріального резерву

простягнення 385 405,10 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:Аннишин С.І., дов. № 13-3-31 від 29.12.2006 р.;

відповідача:Трембанчук А.А., дов. № 2/6660 від 05.12.2006 р.;

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2003 р. Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Івано-Франківської філії (далі –Філія) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі –Комітет) 395 329,12 грн. заборгованості, інфляційних витрат та 3 % річних.

Позовні вимоги Філія обґрунтовувала тим, що Комітет, в порушення вимог Закону України “Про державний матеріальний резерв” та договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 98-1/160/02 від 01.11.2002 р. (далі –Договір № 98-1/160/02), укладеного між ними, не проводив оплату за надані послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, у зв'язку з чим утворилась відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на підставі норм ЦК УРСР з урахуванням інфляційних витрат та 3 % річних.

У судовому засіданні 01.11.2006 р. Філія відмовилась від позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків (8 980,36 грн.) та 3 % річних (11 510,08 грн.).

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р. (суддя Балац С.В.) позовні вимоги Філії задоволено частково: з Комітету на її користь стягнуто 364 914,66 грн. витрат, понесених на утримання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а в частині вимоги про стягнення з Комітету інфляційних збитків (8 980,36 грн.) та 3 % річних (11 510,08 грн.) провадження у справі припинено на підставі п. 4 частини першої ст. 80 ГПК України. Рішення мотивовано тим, що Комітет, виходячи з норм Закону України “Про державний матеріальний резерв”, ЦК УРСР та ЦК України, зобов'язаний відшкодувати Філії витрати, понесені у зв'язку з утриманням та зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з вересня 2000 р. по серпень 2003 р.

В апеляційному порядку рішення господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р. не оскаржувалось.

Комітет звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р., у якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Філії. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Комітет обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд при вирішенні спору порушив ст. 34 ГПК України, ст. ст. 257, 261, 526 ЦК України,

Філія не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Комітету не надіслала, що не перешкоджає касаційному перегляду рішення господарського суду першої інстанції, яке оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, яке оскаржується, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Комітету не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарським судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

– Філія, у відповідності до п. 3 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, виконує відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, у зв'язку з чим у період з вересня 2000 р. по серпень 2003 р. вона утримувала та зберігала матеріальні цінності мобілізаційного резерву, у тому числі на виконання умов Договору № 98-1/160/02;

– Філія своєчасно надсилала Комітету кошториси витрат на утримання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2000 р., 2001 р., 2002 р. та вісім місяців 2003 р., як того вимагає Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532, та Договір № 98-1/160/02;

– висновком № 3778 повторної судово-бухгалтерської експертизи підтверджується, що сума витрат, понесена Філією у зв'язку зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, за період з вересня 2000 р. по серпень 2003 р. складає 374 838,68 грн.

– Філія заявила позовні вимоги про стягнення з Комітету 364 914,66 грн.

Частина друга ст. 151 ЦК УРСР, який був чинним на момент виникнення частини спірних правовідносин, встановлює, що зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Зі ст. 11 та частини другої ст. 509 ЦК України, який набрав чинності  на момент продовження існування іншої частини спірних правовідносин, вбачається, що зобов'язання виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів та з інших підстав.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що між Філією та Комітетом у період з вересня 2000 р. по серпень 2003 р. на підставі п. 4 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” та Договору № 98-1/160/02 виникли та існували зобов'язання, щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та відшкодування витрат на таке зберігання.

П. 5 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” встановлює, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР, який був чинним на момент виникнення частини спірних правовідносин, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 ЦК України, який набрав чинності на момент продовження існування іншої частини спірних правовідносин, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених вище встановлених обставин справи та норм ЦК УРСР,  ЦК України і Закону України “Про державний матеріальний резерв”, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Філії підлягають задоволенню як такі, що ґрунтуються на нормах матеріального права.

Посилання Комітету у касаційній скарзі на порушення господарським судом першої інстанції ст. 34 ГПК України не можуть бути прийняті Вищим господарським судом України до уваги, оскільки, виходячи із наданих йому ст. ст. 1115 та 1117 ГПК України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Комітету не спростовують висновків місцевого господарського суду, у зв'язку з чим підстав для його  скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 01.11.2006 р. у справі № 45/17 –без змін.

Головуючий суддя                                                            Г.А. Кравчук

Суддя                                                                                Г.М. Мачульський

Суддя                                                                                В.І. Шаргало