Рішення

від 15.07.2015 по справі 918/510/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р.- Справа № 918/510/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Волинський екологічний продукт" (далі - Товариство) до фермерського господарства "АКО" (далі - Господарство) про стягнення заборгованості в сумі 115 684 грн. 21 коп.,

за участі представників:

позивача: Шевчука В.С. за дов. від 18 травня 2015 року,

відповідача: Бабінця І.А. за дов. від 28 травня 2015 року № 6,

Терещенко О.М. за дов. від 16 березня 2015 року № 2,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Рівненської області від 15 травня 2014 року у справі № 918/259/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2014 року, Господарство було зобов'язано виконати умови укладеного між сторонами договору від 3 жовтня 2013 року № 04/01 шляхом поставки позивачу картоплі у кількості 164 910 кг. 27 травня 2014 року на виконання даного рішення господарським судом Рівненської області було видано відповідний наказ. У той же час ухвалою цього суду від 29 липня 2014 року було змінено спосіб та порядок виконання вищезазначеного рішення шляхом стягнення з відповідача на користь Товариства 362 800 грн. 00 коп. вартості картоплі, зазначеної у вищенаведеному наказі. Оскільки відповідач свій обов'язок по сплаті на користь позивача вказаної суми грошових коштів виконав несвоєчасно, Товариство, посилаючись на частину 2 статті 625 та статтю 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також статті 193, 218, 232, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з Господарства 65 066 грн. 82 коп. пені, 158 663 грн. 60 коп. інфляційних втрат і три проценти річних у розмірі 13 345 грн. 40 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 20 травня 2015 року порушено провадження у справі № 918/510/15, розгляд якої було призначено на 2 червня 2015 року.

Ухвалою суду від 2 червня 2015 року розгляд справи відкладено на 16 червня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог від 10 червня 2015 року (а.с. 59), відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача 116 184 грн. 21 коп., з яких: 500 грн. 00 коп. - пеня, 108 571 грн. 02 коп. - інфляційні втрати, 7 113 грн. 19 коп. - три проценти річних. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Слід також зазначити, що 15 червня 2015 року через канцелярію суду надійшло клопотання Господарства від 15 червня 2015 року про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів (а.с. 64). Вказане клопотання було задоволено судом.

Крім того, до початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Господарства на позовну заяву (а.с. 65-69), в якому останнє просило суд відмовити Товариству в задоволенні його позовних вимог з огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору поставки від 3 жовтня 2013 року № 04/01 не було передбачено можливості застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення з Господарства 65 066 грн. 82 коп. пені, на думку відповідача, відсутні. Також відповідач вказав на необґрунтованість посилань Товариства на частину 2 статті 625 ЦК України, оскільки даною нормою передбачена відповідальність за неналежне виконання лише грошових зобов'язань. У той же час стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором, на думку Господарства, не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання. Крім того, у даному відзиві Господарство також зазначило про те, що таке грошове зобов'язання не виникло у відповідача перед Товариством на підставі ухвали суду від 29 липня 2014 року у справі № 918/259/14 про зміну способу і порядку виконання рішення, оскільки ця ухвала не змінює прийняте по суті даної справи рішення про зобов'язання Господарства поставити позивачу картоплю, яким підтверджено негрошове зобов'язання відповідача.

У судовому засіданні 16 червня 2015 року оголошувалася перерва до 7 липня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява позивача від 6 липня 2015 року, в якій останній просив суд прийняти його відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з Господарства пені у розмірі 500 грн. 00 коп. та припинити провадження у даній справі в цій частині.

Ухвалою суду від 7 липня 2015 року вищезазначену заяву позивача було задоволено, прийнято його відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з Господарства 500 грн. 00 коп. пені та припинено провадження у даній справі в цій частині.

У той же час у судовому засіданні 7 липня 2015 року оголошувалася перерва до 15 липня 2015 року.

Представник Товариства у судовому засіданні 15 липня 2015 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представники Господарства проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того, останні зазначили про відсутність правових підстав для стягнення з Господарства авансового платежу у розмірі 362 800 грн. 00 коп., на який посилалося Товариство у своїй позовній заяві, оскільки рішенням господарського суду Рівненської області від 15 травня 2014 року у справі № 918/259/14 не було встановлено обов'язку відповідача по поверненню даної суми грошових коштів позивачу.

Заперечуючи проти даних тверджень, представник позивача у судовому засіданні 15 липня 2015 року пояснив, що заявлені до стягнення Товариством з відповідача компенсаційні виплати були нараховані не на суму авансового платежу, а на суму вартості картоплі, еквівалентну розміру авансового платежу, яка була встановлена ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року № 918/259/14 про зміну способу та порядку виконання вищезазначеного рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 15 травня 2014 року у справі № 918/259/14 (суддя Бережнюк В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2014 року, позовні вимоги Товариства до Господарства про зобов'язання виконати умови договору задоволено. Зобов'язано Господарство виконати умови укладеного між сторонами договору від 3 жовтня 2013 року № 04/01 шляхом поставки позивачу картоплі у кількості 164 910 кг.

27 травня 2014 року на виконання даного рішення господарським судом Рівненської області було видано відповідний наказ.

У той же час судом встановлено, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року у справі № 918/259/14 було змінено спосіб та порядок виконання вищезазначеного рішення шляхом стягнення з відповідача на користь Товариства 362 800 грн. 00 коп. вартості картоплі у кількості 164 910 кг, зазначеної у наведеному наказі.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства, зокрема, пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", вбачається, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова).

З матеріалів справи вбачається, що сума грошових коштів, встановлена ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року у справі № 918/259/14 про зміну способу та порядку виконання прийнятого у цій справі рішення, була сплачена Товариству двома переказами, а саме: 17 січня 2015 року на рахунок позивача надійшло 36 554 грн. 55 коп., а 1 квітня 2014 року - 326 245 грн. 45 коп. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями звітів про дебетові операції по рахунку позивача (а.с. 21-22).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення з відповідача 108 571 грн. 02 коп. інфляційних втрат та 7 113 грн. 19 коп. трьох процентів річних (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог від 10 червня 2015 року та про відмову від частини позовних вимог від 6 липня 2015 року), Товариство посилалося на несвоєчасне виконання Господарством свого обов'язку щодо повернення позивачу 362 800 грн. 00 коп., який виник на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 15 травня 2014 року у справі № 918/259/14 та трансформувався у грошове зобов'язання на підставі ухвали цього суду у даній справі від 29 липня 2014 року.

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 зазначеної статті).

З аналізу вказаних імперативних приписів чинного законодавства вбачається, що грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.1 Постанови.

Частиною 5 статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Водночас зі змісту рішення господарського суду Рівненської області від 15 травня 2014 року у справі № 918/259/14 вбачається, що даним судовим актом був визначений негрошовий обов'язок Господарства, який виник на підставі укладеного між сторонами договору від 3 жовтня 2013 року № 04/01, щодо поставки Товариству картоплі у кількості 164 910 кг. Так, вказаним рішенням було підтверджено наявність між сторонами правовідносин, пов'язаних з поставкою спірного товару, а також внесено у них ясність та визначеність.

Як було зазначено вище, ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року у справі № 918/259/14 було змінено спосіб та порядок виконання вищезазначеного рішення шляхом стягнення з відповідача на користь Товариства 362 800 грн. 00 коп. вартості картоплі у кількості 164 910 кг.

Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У той же час у рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 викладено правову позицію, зі змісту якої вбачається, що ухвали господарського суду, передбачені статтею 121 ГПК України, спрямовані на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу та є допоміжними процесуальними актами (документами) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Такі ухвали мають похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті.

У судовому засіданні 15 липня 2015 року представник позивача підтвердив, що ухвала суду не є самостійним судовим рішенням в розумінні статті 11 ЦК України. У той же час самим рішенням, прийнятим по суті спору у справі № 918/259/14, було підтверджене негрошове зобов'язання відповідача по поставці Товариству картоплі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що вищезазначена ухвала суду від 29 липня 2014 року у справі № 918/259/14 не є рішенням суду в розумінні статті 11 ЦК України, не породжує нового зобов'язання учасника процесу та не припиняє майнового обов'язку, підтвердженого рішенням суду від 15 травня 2014 року у справі № 918/259/14.

Враховуючи те, що даним рішенням місцевого господарського суду був визначений негрошовий обов'язок Господарства по поставці позивачу товару, суд дійшов висновку, що вищезазначена ухвала не породжує нового грошового зобов'язання Господарства по сплаті Товариству вартості цього товару в сумі 362 800 грн. 00 коп., а є лише допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють виконання рішення, прийнятого у справі № 918/259/14.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для зміни грошового (майнового) зобов'язання, яке встановлене чи підтверджене рішенням суду, на підставі ухвали суду про зміну способу та порядку виконання такого рішення, висвітлена у пункті 7.2 Постанови.

Зі змісту позовної заяви Товариства вбачається, що останнє як на підставу своїх позовних вимог про стягнення з Господарства трьох процентів річних та інфляційних втрат посилалося на статтю 625 ЦК України.

Частиною 2 даної статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи те, що у Господарства на підставі укладеного між сторонами договору від 3 жовтня 2013 року № 04/01 виникло саме негрошове зобов'язання по поставці Товариству картоплі у кількості 164 910 кг, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог останнього про стягнення з відповідача компенсаційних виплат, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача згідно статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до Господарства, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність його позову, у зв'язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору, зокрема, повертається в разі зменшення розміру позовних вимог.

У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 вищезазначеної статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).

Оскільки позовна вимога Товариства (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 10 червня 2015 року) про стягнення з Господарства грошових коштів у загальному розмірі 116 184 грн. 21 коп. носить майновий характер, позивач на підставі вищезазначеної статті Закону мав сплатити судовий збір у розмірі 2 323 грн. 68 коп.

Водночас з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 15 травня 2015 року № 1548 (а.с. 8) вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України судовий збір у загальному розмірі 4 741 грн. 52 коп.

Відтак, переплачена сума судового збору в розмірі 2 417 грн. 84 коп. підлягає поверненню позивачу.

Слід також зазначити, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Зі змісту даної норми вбачається, що нею передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України). Однак закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини 1 цієї статті Закону, є поняттям цивільного й адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судом у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

За таких обставин, зважаючи на положення статті 49 ГПК України, а також враховуючи припинення провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з Господарства 500 грн. 00 коп. пені та відмову в задоволенні решти позову, судовий збір у розмірі 2 323 грн. 68 коп. залишається за Товариством.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Волинський екологічний продукт" (33014, місто Рівне, вулиця Степана Бандери, будинок 57, квартира 38, ідентифікаційний код: 38370918) 2 417 (дві тисячі чотириста сімнадцять) грн. 84 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 липня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко