Постанова

від 14.04.2009 по справі 11/7809

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 14 квітня 2009 р.                                                                                   

№ 11/7809 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії суддів:

Овечкін В.Е.,

Чернов Є.В.,  Цвігун В.Л.,

за участю представників:

ПП "Михалич і Ко"

Туніка Ю.М. -(дор. від

10.04.2009)

ФОП ОСОБА_1

ОСОБА_2 -(дор. ВКІ № 135788 від

11.03.2008)

розглянувши касаційну скаргу

 Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

на постанову

від 30 вересня 2008

Житомирського апеляційного

господарського суду

у справі

№ 11/7809 господарського суду

Хмельницької області

за позовом

Приватного підприємства

"Михалич і Ко"

до

Фізичної особи -підприємця

ОСОБА_1

третя особа

ТОВ

"Новотроїцькмолпром"

про

стягнення заборгованості за

договором надання транспортних послуг

В

С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду

Хмельницької області від 10.04.2008 (суддя Д.Радченя) в позові про стягнення

заборгованості за надані послуги по договору транспортного експедирування

відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що

допустимим доказом відповідних обставин, що підлягають доведенню у справі

повинен бути примірник товарно-транспортної накладної перевізника, а не наданий

позивачем примірник такої накладної вантажоодержувача, як вбачається із

міжнародної товарно-транспортної накладної № 0525160 спеціальної відмітки, що

експедитором є відповідач не містить як і відомостей про одержання вантажу та

підпису вантажоодержувача. Тому позивачем не доведено наявності заборгованості

за договором транспортного експедирування від 24.07.2007.

Постановою Житомирського

апеляційного господарського суду від 30.09.2008 (судді: С.Пасічник, А.Гулова,

Г.Щепанська) рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Позов

задоволено.

Постанова апеляційної інстанції

мотивована тим, що між позивачем та відповідачем на підставі договору від

24.07.2007 виникли правовідносини з перевезення, а не правовідносини

транспортного експедирування, про що помилково вказав місцевий господарський

суд, позивач виконав зобов'язання з перевезення вантажу, що підтверджено

міжнародною товарно-транспортною накладною, яка містить відтиск печатки

вантажоодержувача, актом від 13.08.2007, який містить посилання на позивача як

перевізника .

Відповідач в касаційній скарзі

просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного

застосування норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого

господарського суду залишити без зміни.

Скаржник вважає, що апеляційна інстанція

невірно визначила характер спірних правовідносин, та як наслідок невірно

застосувала норми глави 64 Цивільного кодексу України замість норм глави 65

Цивільного кодексу України, відповідач не є відправником товару, а тому

обов'язку щодо оплати не несе, оскільки такий покладається на відправника.

Натомість скаржник вважає правильними висновки місцевого господарського суду

щодо відмови в позові.

Вищий господарський суд України у

відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги,

заслухавши представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає,

виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими

судами спірні правовідносини сторін виникли на підставі договору від 24.07.2007

за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу транспортні послуги

для перевезення вантажу.

Як вбачається із змісту договору

його суб'єктами є дві сторони позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 909 Цивільного

кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник)

зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до

пункту призначення та видати його особі, яка 

має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник

зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Тобто суб'єктами є відправник

вантажу та перевізник.

Відповідно до ст. 929 Цивільного

кодексу України за договором транспортного 

експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за

рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених

договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Тобто суб'єктами є відправник та

експедитор.

За своєю суттю договір

експедирування відрізняється суб'єктним елементом посередництва між

відправником та перевізником, яким виступає експедитор. Тобто, за договором

транспортного експедирування експедитор вступає у правовідносини з відправником

та залучає перевізника.

Із змісту договору вбачається, що

скаржник вступив у правовідносини з перевізником від власного імені та у

власних інтересах, а тому помилково вважає, що правовідносини, що виникли між

ним та позивачем як перевізником є відносинами транспортного експедирування.

Таким чином, касаційна інстанція

вважає, що надана апеляційною інстанцією кваліфікація спірних правовідносин як

такі, що виникли з договору перевезення та повинні регулюватися нормами глави

64 Цивільного кодексу України, а не як помилково намагається довести скаржник

глави 65 Цивільного кодексу України, є правильною.

Судом встановлено, що позивач

виступив перевізником та надав послуги з перевезення вантажу, що підтверджено

міжнародною товарно-транспортною накладною   

№ 0525160 від 31.07.2007, актом приймання від 13.08.2007.

Задовольняючи позов, апеляційною

інстанцією у відповідності з вимогами ст.43 Господарського процесуального

кодексу України щодо повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин

справи взято до уваги договір між позивачем та відповідачем, міжнародну

товарно-транспортну накладну, акт приймання від 13.08.2007, яким надана оцінка

у їх сукупності.

Доводи скаржника про невідповідний

примірник міжнародної товарно-транспортної накладної та невідповідність

інформації яка в ній наведена фактичним обставинам відхилені апеляційною

інстанцією як такі, що не є суттєвими, оскільки не спростовують обставин перевезення

вантажу та його отримання одержувачем.

Переоцінка відповідних доказів

виходить за межі компетенції касаційної інстанції, встановленої приписами ст.

1117 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких

касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду

чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково

перевіряти докази.  

Посилання скаржника на ненадання

судом оцінки правовідносинами між вантажовідправником та відповідачем

відхиляються, оскільки на правильність вирішення спору за наданої кваліфікації

спірних правовідносин згідно якої за надані транспортні послуги повинен

відповідати відповідач, не впливають.

Виходячи з викладеного,

керуючись  ст.ст. 1115, 1117,

1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Житомирського

апеляційного господарського суду від 30.09.2008 у справі   № 11/7809 господарського суду Хмельницької

області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення

Головуючий                                                                                                     

           В. Овечкін         

судді                                                                                                                            

Є. Чернов

                              В. Цвігун