Рішення

від 24.02.2011 по справі 40/34

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 40/34 24.02.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС Лабрадорит"

до "Фіделіті фо мешінері енд еквіпмент сал (холдинг)"

про визнання недійсним договору в частині

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1- представник за довіреністю б/н від 17.12.10 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представники за довіреністю б/н від 21.12.10 р.

В судовому засіданні 24.02.11, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС Лабрадорит" до "Фіделіті фо мешінері енд еквіпмент сал (холдинг)" про визнання недійсним договору позики від 11.02.10 в частині.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11.02.10 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики на суму 1504100 грн. З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця ст. 1051 ЦК України надає позичальнику право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця (безвалютність позики). Враховуючи те, що за договором позики позивач грошові кошти насправді від відповідача не одержував, абзац 2 пункту 1 („передачу грошей було здійснено до підписання цього договоруВ» ) підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою суду від 29.12.10 порушено провадження у справі № 40/34 та призначено до розгляду на 25.01.11.

20.01.11 позивач через загальний відділ діловодства подав заяву про зміну предмету позову шляхом уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить:

- визнати недійсним абзац 2 п.1 („передачу грошей було здійснено до підписання цього договоруВ» ) договору позики від 11.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрованого в реєстрі № 307;

- визнати виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі № 21308 від 16.12.10 виконавчий напис про стягнення 1 383 031,26 грн. з ТОВ „СТС ЛабрадоритВ» на користь "Фіделіті фо мешінері енд еквіпмент сал (холдинг)" таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 21.01.2001р. відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю В«СТС ЛабрадоритВ» в задоволенні заяви про зміну предмету позову у справі № 40/34.

20.01.11 позивач через загальний відділ діловодства подав заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить зупинити стягнення на підставі виконавчого документа, що відкрите згідно постанови відділу державної виконавчої служби Дарницького РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 13.12.2010 ВП № 23557835.

Ухвалою суду від 21.01.11 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю В«СТС ЛабрадоритВ» в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №40/34.

21.01.11 представник Відповідача через службу діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує. Відповідач зазначає, що в самому договорі позики міститься підтвердження передачі грошей, тобто абз. 2 п.1 договору позики відповідає вимогам п.2 ст. 1047 ЦК України та повинен прийматись як документальне підтвердження передачі грошей позивальнику.

17.01.11 представник відповідача через службу діловодства суду подав клопотання про припинення провадження у справі 40/34 у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У судове засідання, призначене на 25.01.11, представники сторін з'явилися, вимоги ухвали суду виконали.

За результатами розгляду клопотання відповідача та дослідження доказів наявних у матеріалах справи суд відмовив у їх задоволені з огляду на приписи ст. 76 Закону України "Міжнародне приватне право".

У судовому засіданні 25.01.11, у відповідності до ст.77 ГПК України, оголошено перерву до 03.02.11

У судове засідання, призначене на 03.02.11, представники сторін з'явилися.

Представник позивача подав клопотання про передачу справи за підсудністю у зв'язку з тим, що відбулася зміна місцезнаходження позивача.

Суд відмовив в задоволені клопотання представника позивача у зв'язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 03.02.11 судом заслухані пояснення сторін та вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, яким посвідчено спірний договір

Ухвалою від 03.02.11 суд, керуючись ст. 27, 77, 86 ГПК України, суд відклав розгляд справи на 17.02.11.

Через загальний відділ діловодства 16.02.11 від третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких нотаріус зазначив, що позикодавець повідомив його про те, що передачу грошей ним було здійснено до підписання даного договору, а позичальник підтвердив, що зазначену у договорі суму він отримав до підписання договору в повному обсязі. Обов'язку витребовувати у сторін договору позики документ, що буде підтверджувати факт передачі позикодавцем позичальнику грошових коштів законодавством не встановлено. Крім того, третя особа просить розглядати справи без її участі.

У судовому засіданні 17.02.11 було оголошено перерву до 24.02.11.

В судове засідання 24.02.11 представники сторін з'явились, представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

11.02.2010 між "Фіделіті фо мешінері енд еквіпмент сал (холдинг)" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТС Лабрадорит" (позичальник) було укладено договір позики, який був посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 307 (далі - договір).

Відповідно до п.1 договору позики позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 1 504 100,00 грн., що є еквівалентом по курсу НБУ в сумі 130 000,00 євро на день підписання цього договору. Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.

Згідно з п.2 договору сторони за цим договором домовились про те, що:

А) договір позики є безпроцентним;

Б) загальна сума позики має бути повернена не пізніше 10.06.2010 року;

В) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю суму позики в національній валюті України, яка відповідає еквіваленту в сумі 130000,00 євро по курсу НБУ, який діятиме на день повернення платежу.

Пунктом 3 договору передбачено право позичальника достроково повернути позику або її частину.

Відповідно до п.5 договору після повернення позики позикодавцем буде видано позичальнику власноручну заяву про одержання грошей, справжність підпису на якій має бути засвідчена нотаріально. Без цієї заяви борг вважається таким, що не повернутий.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати абзац 2 пункту 1, а саме: „Передачу грошей було здійснено до підписання цього договоруВ» договору позики від 11.02.10, посилаючись на норми ст. ст. 1046, 1051 ЦК України, ст.ст. 1, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітністьВ» , оскільки насправді грошові кошти не були отримані позивачем (безвалютність позики).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, розумності та справедливості.

Стаття 638 Цивільного кодексу України встановила, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пункт 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори (тобто, договори між суб'єктами господарювання як у спірних правовідносинах) укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтями 180 та 181 ГК України встановлено істотні умови та загальний порядок укладення господарських договорів.

Зокрема встановлено (ч. 2 ст. 180 ГК України), що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому встановлено правило (ч. 8 ст. 181 ГК України), що у разі якщо сторони, діючи у встановленому порядку (ч. ч. 1-7 ст. 181 ГК України), не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як свідчать матеріали справи, сторони, укладаючи договір позики від 11.02.10 не лише дотримались встановленої законом письмової форми договору, а й здійснили його нотаріальне посвідчення, на момент укладання договору мали необхідний для його укладання встановлений обсяг дієздатності, неправомірних дій при укладанні договору не допустили, будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання абз. 2 пункту 1 договору недійсними судом не встановлено.

Крім того, п. 4 договору позики встановлено, що позичальник з однієї сторони та позикодавець - з другої сторони, стверджують один одному та повідомляють усім зацікавленим у тому особам, що: у момент укладання цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків ( не є фіктивним) та не приховує інший правочин.

Відповідно до п.6 договору про умови позики, чинність правочину, порядок укладання договору позики та його правові наслідки, у т.ч. (але не обмежуючись) - зміст ст.ст. 533, 625, 1046-1052 ЦК України, ст.ст. 87, 88 Закону України „Про нотаріатВ» учасникам цієї угоди, нотаріусом роз'яснено.

Згідно з п. 7.6 договору позики сторони засвідчують, що між ними досягнуто згоди щодо всіх істотних умов цього договору.

Договір містить весь обсяг домовленостей між сторонами щодо предмета цього договору, всі його умови без виключень є особисто сторонами прочитаними, осмисленими, зрозумілими, прийнятними в повному обсязі в підтвердження чого даний договір скріплюється підписами сторін (п. 7.7 договору).

Крім того в матеріалах справи наявні письмові пояснення приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_4, з яких вбачається що, здійснюючи посвідчення договору позики, третя особа встановила дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, зокрема, було встановлено, що сторони однаково розуміють значення умов правочину. Згідно пояснень нотаріуса позикодавець повідомив його про те, що передачу грошей ним було здійснено до підписання даного договору, а позичальник підтвердив, що зазначену у договорі суму він отримав до підписання договору в повному обсязі. Обов'язку витребовувати у сторін договору позики документ, що буде підтверджувати факт передачі позикодавцем позичальнику грошових коштів законодавством не встановлено.

Матеріали справи свідчать, що станом на момент укладення спірного договору позики, його умови повністю відповідали вимогам чинного на той час цивільного законодавства, а сторони, мали необхідний обсяг повноважень (господарської компетенції). За своїм змістом та формою договір позики від 11.02.2010р. відповідає вимогам ст.203 ЦКУ.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Норми ч. 2 ст. 1047 ЦК України є диспозитивними, тому суд зауважує, що хоча в судових засіданнях факт передачі грошових коштів жодними первинними бухгалтерськими документами не підтверджено, ненадання доказів передачі грошей від позикодавця до позичальника не є підставою для визнання договору позики недійсним повністю або в частині, оскільки опосередковано факт передачі грошових коштів підтверджується умовами самого нотаріально посвідченого договору позики.

Відповідно до ч.1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Слід зазначити, що відповідно до ст.1051 ЦКУ позичальнику надано право оспорити договір позики з підстав неодержання коштів від позикодавця або одержання їх у меншій кількості ніж встановлено договором.

За загальним правилом у разі невиконання чи неналежного виконання угоди заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання договору недійсним. Така позиція викладена в Роз'ясненнях ВАСУ №02-5/111 від 12.03.99р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними."

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 ГПК України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обов'язок доказування згідно зі ст. 33 ГПК України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок укладення абз. 2 пункту 1 договору позики від 11.02.10 та доказів на підтвердження фактів порушення права.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 28.02.2011р.