Постанова

від 29.07.2015 по справі 31/271

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 31/271

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівБарицької Т.Л., Губенко Н.М., розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (головуючий суддя Хрипун О.О., судді Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.) та на ухвалуГосподарського суду міста Києва від 02.04.2015 (суддя Смирнова Ю.М.) за скаргою Комунального підприємства "Київський метрополітен" на діїДержавної виконавчої служби України в особі Відділу примусового виконання рішень у справі№ 31/271 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інвестиційний союз" доКомунального підприємства "Київський метрополітен" простягнення боргу,

за участю представників: позивачане з'явились відповідачаКовтун Т.О., від ВПВР ДВС Українине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2010 у справі № 31/271, залишеним без постановами Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 та Вищого господарського суду України від 07.12.2010, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 40.022.913,95 грн. основного боргу, 25.500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення 18.10.2010 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015, відхилено скарги відповідача на дії Державної виконавчої служби в особі Відділу примусового виконання рішень, в яких скаржник просив визнати дії державного виконавця щодо винесення постанов про арешт коштів боржника та про стягнення виконавчого збору неправомірними та скасувати відповідні постанови.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, задовольнити скаргу відповідача на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанської А.Л., скасувавши постанову про стягнення з відповідача виконавчого збору, винесену 12.01.2015.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що господарськими судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема не враховано положень ч. 5 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" щодо триденного строку надіслання сторонам копій постанови про поновлення виконавчого провадження, оскільки така постанова від 12.01.2015 направлена та отримана відповідачем лише 22.01.2015.

Також, заперечуючи проти стягнення виконавчого збору, заявник зазначає, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються з боржника лише якщо рішення суду виконано державною виконавчою службою примусово, а не разом з постановою про відновлення виконавчого провадження. Крім того вважає, що судами не взято до уваги звернення відповідача 18.12.2014 з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 27.11.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ДОК-3" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-інвестиційний союз", постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.02.1015 про відстрочення виконання рішення суду від 08.07.2010 у справі № 31/271, постанови про визнання речових доказів, винесену слідчим СВ ФР ДПІ у Дарницькому районі м. Києва.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача та Державної виконавчої служби України в особі Відділу примусового виконання рішень не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 30.09.2013 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 40010082 з виконання наказу господарського суду міста Києва № 31/271 від 18.10.2010 про стягнення з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ "Промислово-інвестиційний союз" 40 022 913,95 грн. основного боргу, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У вказаній постанові відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", зокрема ст. 25, боржнику було надано семиденний строк для самостійного виконання рішення суду.

Вказаною постановою від 30.09.2013 визначено строк для самостійного виконання рішення боржником, а саме: сім днів з моменту винесення (отримання) постанови.

Судами встановлено, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2013 відповідачем (скаржником) отримано 08.10.2013.

Постановою від 16.04.2014 державного виконавця зупинено виконавче провадження ВП № 40010082 з виконання наказу господарського суду міста Києва № 31/271 від 18.10.2010 до 31.12.2014, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2013 відстрочено виконання судового рішення до 31.12.2014.

Положеннями ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача. Копії постанови надсилаються сторонам у триденний строк.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 12.01.2015 за заявою стягувача поновлено виконавче провадження з виконання наказу № 31/271.

Також 12.01.2015 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.

Як встановлено судами з матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем відповідно до вимог ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 3.20 Інструкції з організації примусового виконання рішень направлено на адресу боржника копії винесених 12.01.2015 постанов з супровідними листами № 182/2.-3 від 13.01.2015, в тому числі копію постанови про арешт коштів боржника від 12.01.2015. Наведеним спростовуються твердження скаржника про невчасне надіслання державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника.

Як визначено ч. 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Пунктом 4.1.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчими документами, виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та вказується номер рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Як встановлено судами, з 30.09.2013 - моменту відкриття виконавчого провадження до 12.01.2015 - винесення постанови про арешт коштів боржника, у тому числі, з моменту відкриття виконавчого провадження до винесення ухвали від 12.11.2013 про відстрочення виконання рішення суду та після спливу наданого судом строку відстрочення виконання рішення (з 01.01.2015 по 12.01.2015) відповідачем не було самостійно виконано рішення суду.

З огляду на що суди дійшли вірного висновку про правомірність винесення постанов про поновлення виконавчого провадження та про арешт коштів боржника відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Оскільки після поновлення виконавче провадження продовжується, а не розпочинається знову, то у державного виконавця відсутні правові підстави повторно надавати боржнику строк для добровільного виконання рішення суду.

Також 12.01.2015 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3 988 062,94 грн.

В подальшому суми заборгованості, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій були списані у примусовому порядку з рахунків боржника на спеціальний рахунок Державної виконавчої служби України та постановою головного державного виконавця від 04.02.2015 знято арешт з коштів боржника, накладений постановою від 12.01.2015 № 40010082.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з ч. 3 цієї статті постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Відповідно до п. 3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч. 1 ст. 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Зі змісту ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що підставою для стягнення з боржника виконавчого збору є невиконання боржником рішення в добровільному порядку в обумовлений вказаною нормою строк, незалежно від причин такого невиконання.

З огляду на положення ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (станом на момент прийняття постанови державними виконавцем), якими передбачено винесення постанови про стягнення виконавчого збору при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, безпідставними є посилання скаржника на необхідність першочергового виконання рішення суду (стягнення коштів) та вчинення дій по стягненню виконавчого збору після такого виконання.

Крім того, судами встановлено та підтверджується матеріалами виконавчого провадження, що державним виконавцем вчинялись дії з примусового виконання рішення суду, а саме: отримано інформацію про об'єкти нерухомого майна та інших речових прав відповідача, виявлено перелік рахунків боржника, винесено постанову про арешт коштів боржника, до банківських установ направлялись платіжні вимоги для виконання, здійснено списання коштів з рахунків боржника на спеціальний рахунок Державної виконавчої служби України, внаслідок яких рішення суду було виконано у повному обсязі.

При цьому положення статей 25 та 28 Закону України "Про виконавче провадження" не пов'язували момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору з вчиненням заходів примусового виконання рішення.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", встановлено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній по-перше, не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк, а по-друге, рішення було виконано примусово.

Вказаної позиції Верховний Суд України дотримується і у постанові від 28.01.2015 №3-217гс14, у якій вказано, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

З огляду на встановлення судами факту невиконання рішення суду боржником у встановлений для добровільного виконання строк, а також беручи до уваги вчинення державним виконавцем дії, спрямованих на примусове виконання рішення суду, внаслідок яких рішення суду і було виконано, суди дійшли вірного висновку про дотримання норм законодавства про виконавче провадження при винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Стосовно тверджень заявника про подання до господарського суду заяви про відстрочку виконання рішення суду та позовної заяви про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 27.11.2009, як встановлено судами, станом на дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору (12.01.2015) ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду було відмовлено, а постанова Київського апеляційного господарського суду про відстрочення виконання рішення суду у справі № 31/271 до 30.06.2015 прийнята лише 04.02.2015.

Щодо посилання скаржника на постанову про визнання речових доказів, винесену 10.10.2013 старшим слідчим СВ ФР ДПІ у Дарницькому районі м. Києва капітаном міліції Барановим М.М., якою визнано кошти у розмірі 40 022 913,95 грн., які у разі їх стягнення з КП "Київський метрополітен" будуть перераховані на рахунок № 37313006004124 Державної виконавчої служби України речовими доказами та заборонено вчиняти дії з цими коштами, як вірно відзначено судами, ця постанова не містить заборони державному виконавцю вчиняти передбачені Законом України "Про виконавче провадження" дії з примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили, та дії по стягненню виконавчого збору за примусове його виконання.

Згідно зі ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність підстав для скасування постанови про стягнення з відповідача виконавчого збору є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі ухвали місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 31/271 - без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіТ.Л. Барицька Н.М. Губенко