Ухвала

від 01.11.2012 по справі 5023/282/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"01" листопада 2012 р. Справа № 5023/282/12

вх. № 282/12

Суддя господарського суду Харківської області Жигалкін І.П.

без участі представників сторін

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" про заміну сторони у виконавчому провадженні

по матеріалам справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Б.Б.", м. Харків

3-я особа - Статутне територіальне-галузеве об'єднання "Південна залізниця", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", в о. відокремленого структурного підрозділу ПАТ "Мостобуд" "Мостобудівний загін № 27", м. Харків

про стягнення 550 279,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "С.Б.Б.", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", в о. відокремленого структурного підрозділу ПАТ "Мостобуд" "Мостобудівний загін № 27, з урахуванням уточнення про зменшення позовних вимог, суму у розмірі: 527 760,47 грн. - основного боргу за виконані будівельні роботи, 1 783,28 грн. - збитків від інфляції, 4 943,85 грн. - 3% річних, 5 488,80 грн. - пені, 11 005,58 грн. 58коп.

В процесі розгляду справи судом до її участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача залучено - Статутне територіальне-галузеве об'єднання "Південна залізниця", м. Харків

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2012 р. по справі № 5023/282/12 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю, з посиланням на невиконання відповідачем обов'язку по оплаті виконаних робіт.

Відповідач, в особі начальника відокремленого структурного підрозділу ПАТ "Мостобуд" “Мостобудівний загін №27”, з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що мостозагін № 27 ПАТ "Мостбуд" є неналежним відповідачем у справі, оскільки мостозагін №27 є відокремленим структурним підрозділом ( філією) ПАТ “Мостбуд” і не є юридичною особою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21 травня 2012 року провадження по апеляційній скарзі було припинено.

29 жовтня 2012 року за вхідним № 17536 на адресу господарського суду Харківської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" надійшла заява про заміну сторони у виконавчого провадження, де просить суд по виконавчому провадженні № 33067788 від 15.06.2012 р. замінити сторону виконавчого провадження - стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю “С.Б.Б.”. на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" на підставі укладеного між ними договору відступлення права вимоги боргу за № 40 від 01.10.2012 р.

Дослідивши матеріали справи та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" про заміну сторони у виконавчому провадженні, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" про заміну сторони у виконавчому провадженні слід відмовити, виходячи з наступного.

Статтею 25 ГПК України зазначене процесуальне правонаступництво, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Пунктом 1.4. Постанови від 26.12.2011 р. № 18 пленуму Вищого господарського суду України встановлено, що за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104 - 108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 25 ГПК; крім того, про винесення відповідної ухвали зазначається в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.

Зазначеною статтею ГПК передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України). Процесуальне правонаступництво в розумінні цієї норми ГПК допускається на будь-якій стадії судового процесу і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом тих чи інших обставин.

Про здійснену заміну учасника судового процесу обов'язково зазначається в описовій частині рішення суду, прийнятого по суті справи, навіть якщо раніше про це вже йшлося у відповідній ухвалі.

За ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України, а невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як вже зазначено в ст. 25 ГПК України вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. В даній процесуальній конструкції передбачено один спосіб правонаступництва внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Такий спосіб правонаступництва називається універсальним або повним правонаступництвом.

У чинному ЦК України відступлення права вимоги є одним із видів заміни сторони у зобов'язанні, зокрема заміни кредитора. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Обмеження щодо таких дій встановлені ч. 3 цієї ж статті ЦК України, згідно з якою кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Дана конструкція має дві складові й однозначно вказує на ті обставини, наявність яких позбавляє можливість кредитору здійснювати відступлення права вимоги. Перша складова – це неможливість заміни кредитора в разі, якщо це встановлено договором. Якщо сторони договору вкажуть на неможливість передачі прав та обов'язків за цим договором третій особі, то в такому випадку заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги не може мати місця (ч. 3 ст. 512 ЦКУ).

Друга складова вищенаведеної конструкції вказує на те, що кредитор не може бути замінений, якщо це встановлено законом. Дана норма носить імперативний характер, однак щоб правильно її розуміти необхідно дослідити її правову сутність. Закон повинен чітко вказувати на неможливість заміни кредитора у зобов'язанні. Іншими словами, на законодавчому рівні має бути встановлена заборона на заміну особи у зобов'язанні, в тому числі й шляхом відступлення права вимоги. Наявність заборони є ключовою, оскільки, як це чітко видно із конструкції ч. 3 ст. 512 ЦК України, не може бути заміни кредитора у зобов'язанні, якщо це встановлено законом. Така заборона встановлена самим ЦК України. Статтею 515 ЦК України зазначено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.

З усього вищенаведеного можна зробити висновок що, заміна кредитора у зобов'язанні відбувається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом всього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору, або якщо це не заборонено законом.

Так, 26.04.2006 р. Вищий господарський суд України у Постанові за справою № 20-9/-65, в мотивувальній частині якої зокрема зазначив, «….що в силу ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або в ухвалі. Усі дії вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив…. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що уступка вимоги ТОВ іншій особі після порушення виконавчого провадження, суперечить закону, а спірний договір уступки вимоги є недійсним. (ухвалою ВСУ від 22.06.06 відмовлено у порушенні провадження з перегляду з перегляду вказаної постанови)».

В свою чергу 12.01.2006 р. Вищий господарський суд України прийняв постанову у справі № 5/109, в якій зокрема зазначив, що «…..виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України, та ЗУ «Про виконавче провадження». Стаття 25 ГПК України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з тієї підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства. Оскільки уступка права вимоги від ЗАТ до СПД відбулася на стадії виконання рішення, колегія суддів вважає спірну угоду, такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства (відмовлено в порушенні провадження з перегляду ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.03.06)».

Крім того, 11.10.2005 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України прийняла постанову, в якій зокрема зазначила, що виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та ЗУ «Про виконавче провадження».

Ст. 25 ГПК допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з тієї підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства. З правилами цієї статті кореспондуються положення ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім'я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.

Задоволення вимоги після судового рішення може відбуватися як шляхом його добровільного виконання боржником, так і шляхом застосування державного примусу через державного виконавця. Право вимоги за яким винесено судове рішення вже є безспірним правом вимоги і саме в цьому полягає його сутність.

Вкрай необхідно погодитись із твердженням Верховного Суду України про те, що ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження» кореспондується зі ст. 25 ГПК України.

20.10.2006 р. Вищий господарський суд України видав Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/2351. На питання, чи можливе процесуальне правонаступництво у разі наявності договорів переводу боргу чи відступлення права вимоги Вищий господарський суд України відповів: «якщо реорганізація підприємства чи організації – сторони у справі – не мала місця, то процесуальне правонаступництво про яке йдеться у статті 25 ГПК України, неможливе». В цьому питанні мова йде не лише про цесію, а й про перевід боргу. За роз'ясненнями суду перевід боргу також не може мати місця, оскільки процесом не передбачено порядок оформлення такого переводу на стадії судочинства.

В своєму рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційний Суд України зокрема вказав: «відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на наступному: (1) За ЦК України зобов'язання поділяються на договірні та позадоговірні, а правова природа відносин які виникають на підставі рішення суду мають інший ніж зобов'язальний характер; (2) Правова природа грошового зобов'язання випливає саме з договірних правовідносин або позадоговірні (завдання шкоди) при цьому ст. 11 та ч. 2 509 ЦК України встановлює, що у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду; (3) Закон не наголошує на такій підставі виникнення грошового зобов'язання як рішення суду.; (4) Підставою для заміни кредитора у зобов'язанні (ст. 512 ЦК України) є правочин, який слідує за іншим правочином на підставі якого виникло зобов'язання, а у позадоговірних зобов'язаннях змінити кредитора не є можливим, а тому і на підставі рішення суду у виконавчому провадження не є можливим вчинення такої дії.; (5) Цесія як правочин в розумінні ЦК України тягне за собою правонаступництво у матеріальних правовідносинах, а не процесуальних. При цьому, державний виконавець виконує судовий акт, а не матеріальну вимогу яка виникла на підставі договору. Тому, виконання на користь іншої особи не зазначеної у виконавчому документі не є можливим.

Враховуючи викладене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 104-108, 512, 521 Цивільного кодексу України, статтями 25, 86, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецрем" про заміну сторони у виконавчому провадженні - відмовити.

Суддя Жигалкін І.П.