Постанова

від 12.02.2007 по справі 12/586

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/586

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.02.2007                                                                                           № 12/586

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Капацин  Н.В.

 суддів:                                          Зеленіна  В.О.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              Кулачок О.А.

 За участю представників:

 від позивача - Сватуха О.В. (дов. № 269д від 29.12.2006р.);

Бєгунова К.В. (дов. 271д від 29.12.2006р.);

від відповідача: Стегній Л.М. (дов. № 12-14/582 від 06.10.2006р.); Вільчинська Н.І. (дов. № 12-14/580 від 06.10.2006р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії "Хліб України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 09.11.2006

 у справі № 12/586 (Прокопенко Л.В.)

 за позовом                               Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

 до                                                   Державної акціонерної компанії "Хліб України"

 третя особа           Відкрите акціонерне товариство "Власівське хлібоприймальне підприємство"

 про                                                  стягнення 43731,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.11.2006р. у справі              № 12/586 задоволено позовні вимоги Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” до Державної акціонерної компанії “Хліб України” про стягнення 43731,83 грн. збитків у вигляді втрати майнових прав.

         Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна акціонерна компанія “Хліб України” звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2006р. по справі № 12/586 та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

         В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що оспорюване рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 22, 614, 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення, і відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для його скасування.

         Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” надало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів скаржника заперечує та просить залишити без змін рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2006р. по справі № 12/586, а апеляційну скаргу ДАК “Хліб України” без задоволення.

          Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.

         Враховуючи те, що матеріали справи містять докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов'язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м. Києва за наявними у справі матеріалами без представника третьої особи.

         В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заявив клопотання про оголошення в судовому засіданні повного тексту постанови. Колегія суддів відхилила зазначене клопотання, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено оголошення в судовому засіданні апеляційної інстанції повного тексту постанови.

         На вимогу представників позивача, представники відповідача надали у судовому засіданні належним чином завірену копію апеляційної скарги по справі № 12/586.

         Розглянувши апеляційну скаргу, наявні матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне:

         Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003р.            № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, у зв'язку з проведенням реструктуризації Державної акціонерної компанії “Хліб України”, Кабінет Міністрів постановив утворити Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” шляхом виділення із складу ДАК “Хліб України” філії “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та відніс його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

         Пунктом З зазначеної постанови, Кабінет Міністрів України постановив, Державному казначейству, Державному комітету з державного матеріального резерву, Укрексімбанку та ДАК “Хліб України” забезпечити передачу ДП “Агентству з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” не погашені за бюджетними позичками зобов'язання, що виникли внаслідок проведення розрахунків з оптовими постачальниками сільськогосподарськими товаровиробниками через Державну акціонерну компанію “Хліб України” матеріально-технічних ресурсів відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09 1997р. № 977, від 29.12.1997р. № 1476, від 24.01.1998р. № 77, від 08.09.1998р. № 1395, від 09.03.1999р. № 330 і від 25.10.1999р. № 1960.

         На виконання п. З постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003р. № 690 між Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та Державною акціонерною компанією “Хліб України” було підписано розподільчий баланс станом на 31.07.2003р. та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003р., що були погоджені протоколом від 02.09.2003р. № 5 урядової комісії з реструктуризації ДАК “Хліб України”, відповідно до яких, до Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” переходить право вимоги до дебіторів Державної акціонерної компанії “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.1997р. № 977, в тому числі до позивача перейшло і право вимоги до ВАТ “Власівське ХПП” на суму 43731,83 грн.

         Проте, позивачем встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2001р. № 9273/3-18 в задоволенні позовної заяви ДАК “Хліб України” до ВАТ “Власівське ХПП” щодо стягнення заборгованості за отримані паливно-мастильні матеріали в частині 43731,83 грн. відмовлено, в іншій частині провадження по справі припинено на підставі ст. 80 ГПК України. Зазначене рішення набрало законної сили.    

       Таким чином, відповідачем включено до розподільчого балансу заборгованість, яка на дату підписання акту вже не існувала у зв'язку з погашенням, тобто, позивачу передано недійсну вимогу в розмірі 43731,83 грн.

         04.07.2006р. позивач надіслав відповідачу вимогу № 1179 про сплату боргу, відповіді на зазначену вимогу позивач не отримав.

         Враховуючи те, що відповідач передав позивачу недійсне право вимоги щодо заборгованості ВАТ “Власівське ХПП”, ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсною переданої йому вимоги.  

         04.10.2006р. позивач змінив підставу позову, а саме, суму 43731,83 грн. кваліфікував як збитки відповідно, до ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України, так як передачею недійсної вимоги відповідач наніс позивачу збитки у вигляді втрати майнових прав, тобто майна (активів) та необхідності проведення списання безнадійної дебіторської заборгованості та віднесення вказаної суми списаної дебіторської заборгованості на валові витрати.

         Господарський суд м. Києва приймаючи 09.11.2006р. рішення про задоволення позову виходив з того, що відповідачем цілком свідомо було порушено вимоги ст. 198 ЦК УРСР, яка спрямована саме на неможливість передачі недійсних вимог, оскільки передавши в якості активів позивачу на баланс недійсну заборгованість, відповідач завдав позивачу збитків у вигляді неотриманого доходу, який позивач би отримав у випадку передачі йому дійсної заборгованості.  

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне:

         Згідно п 1.2. Статуту Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, Агентство засновано на державній власності. Засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України.

         Відповідно до п. 1.3. Статуту, ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

         Пунктом 3.1. зазначеного Статуту вказано, що ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.

         З огляду на зазначене вбачається, що правонаступник ДАК “Хліб України”, ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” створено за рішенням Кабінету Міністрів України, шляхом реорганізації ДАК “Хліб України” для стягнення заборгованості сільськогосподарських виробників, а ДАК “Хліб України” зобов'язано передати цю заборгованість, таким чином передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, а отже, ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” отримало всі активи, пасиви і відповідно, всі ризики щодо стягнення заборгованості відповідача.

         Також слід зазначити, що згідно до ст. 22 Цивільного кодексу України до збитків відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вимога).

         Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

         Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

         Статтею 614 ЦК України зазначено, що особа несе відповідальність за порушення зобов'язання тільки за умови наявності вини.

         Згідно ст. 623 ЦК України зазначено, що розмір збитків завданих порушенням зобов'язання доказується кредитором.  

         З наведених норм вбачається, що первісний кредитор несе перед новим кредитором відповідальність у разі спричинення передачею недійсної вимоги новому кредитору збитків, наявності вини первісного кредитора та причинно - наслідкового зв'язку між передачею недійсної вимоги та збитками нового кредитора.

         Згідно з п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України, у випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, визначені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

         Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

         За відсутності хоча б одного елементу складу цивільної відповідальності, така відповідальність не застосовується.

         Позивачем не надано суду належних доказів того, що відповідач передавши дебіторську заборгованість за отримані матеріально-технічні ресурси за постановою КМУ від 24.01.1998р. № 77, що рахується за ВАТ “Власівське ХПП”, завдав позивачу збитки у формі упущеної вигоди у розмірі 43731,83 грн.

         Також позивачем не надано жодного доказу наявності у відповідача зобов'язання щодо відшкодування позивачу таких збитків, не надано обґрунтованого розрахунку зазначених збитків, і не обґрунтовано наявності причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача.

         Висновок місцевого господарського суду щодо порушення відповідачем вимог ст. 198 ЦК УРСР відповідно до якої відповідач має нести відповідальність саме за свідому передачу недійсної вимоги до ВАТ “Власівське ХПП”, колегія суддів вважає не обґрунтованим, оскільки нормою ст. 197 ЦК УРСР передбачено можливість уступки кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Для цієї уступки вимоги необхідною є ініціативна вольова поведінка сторін та наявність угоди між старим та новим кредитором.   

         Як зазначалось вище, у даному випадку вимоги були передані позивачу на підставі адміністративного акту внаслідок реструктуризації (реорганізації) відповідача, а не внаслідок волевиявлення сторін, підтвердженого відповідною угодою, а тому застосування до даних правовідносин положень ст. 198 ЦК УРСР є безпідставним.

         Крім того, відповідно до ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків , що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Враховуючи пред'явлення позивачем позову про стягнення з відповідача збитків, між позивачем і відповідачем продовжують існувати певні права і обов'язки на даний час, а тому безпідставним є застосування позивачем норм Цивільного кодексу в редакції 1963р., який втратив чинність.

         Разом з тим, ст. 11 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

         Оскільки, за ст. 623 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються за порушення зобов'язання.

         Позивач не довів, а суд не вбачає, що між позивачем і відповідачем виникли цивільно – правові відносини, зокрема, зобов'язання відповідача, що випливають із договорів або інших правочинів.

         Пунктом 1 Статуту Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” встановлено, що це Підприємство створено шляхом виділення із складу Державної акціонерної компанії “Хліб України” і Підприємство є правонаступником майнових прав і обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

         Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва, але за реєстром дебіторської заборгованості, що є додатком до акту приймання – передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між ДАК “Хліб України” та ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” не зазначено за яким зобов'язанням передана кредиторська (дебіторська) заборгованість, сума 43731,83 грн. щодо боржника ВАТ “Власівське ХПП” не конкретизована ні номером договору, накладної, датою постачання (виникнення заборгованості), а тому відсутні фактичні підстави для визнання факту передачі недійсної вимоги, оскільки взагалі відсутні підстави вважати, що така заборгованість була передана.

         Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 59 Господарського кодексу України у разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу, у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за розподільчим актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. Тобто, до правонаступника за розподільчим балансом переходять всі активи і пасиви, а тому нереальна до стягнення передана позивачеві заборгованість відображається в його збитках. Ці положення підтверджуються пунктом 1.2 Акту передачі приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003р., де зазначено, що Компанія передає Підприємству дебіторську заборгованість, що виникла у зв'язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998р. № 77 на суму 64226,8 тис. грн. згідно з реєстрами (додаток № 3,           № 4), вся заборгованість не підтверджена необхідною первинною документацією. За додатком № 3 до акту передачі – приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003р. позивачу передана дебіторська заборгованість ВАТ “Власівське ХПП” на суму 43731,83 грн. і приймаючи цю заборгованість без первинних документів позивач мав знати і знав, що вона є нереальна до стягнення і збиткова для позивача.         

        За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2006р. по справі № 12/586 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1..Задовольнити апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії “Хліб України” на рішення Господарського суду м. Києва 09.11.2006р. у справі              № 12/586.

2. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2006р. у справі № 12/586. В позові відмовити.

3. Стягнути з позивача на користь відповідача державне мито за подачу апеляційної скарги в розмірі 218,66 грн.

4. Видачу наказу на виконання вказаної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

5. Повернути до Господарського суду м. Києва матеріали справи                   № 12/586.

 Головуючий суддя                                                                      Капацин  Н.В.

 Судді                                                                                          Зеленін  В.О.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 16.02.07 (відправлено)